Тема 5.

1. Філософія Відродження (гуманізм, натурфілософія, пантеїзм, філософія політики)

• Поняття «Відродження» виникло як найменування пошуків діячів цього періоду стосовно відродження цінностей та ідеалів античності. XIV-XVIст.

• Гуманізм — погляд, згідно з яким визначається цінність людини як особистості, її права на свободу, щастя і розвиток. На думку італійських гуманістів (М. Фічіно, П. Помпонацці, А. Валла та ін.), природа людини є найвищим критерієм для оцінки людських пристрастей. На першому плані — світське життя, діяльність людини і досягнення нею щастя. Відроджуються ідеали античних епікурейців, але замість пасивності стверджується активність, благородство, доблесність духу, культ творчої діяльності. Все це потрібно не тільки для задоволення земних потреб, а й для самовдосконалення, створення нового світу.

• Філософія епохи Відродження сприймається насамперед як натурфілософія філософія природи)-трактування питання про взаємовідношення Бога і світу; характерною рисою якої є антисхоластична, антиарістотелівська спрямованість. Проголошена філософами свобода думки втілюється в новому підході до трактування понять матерії, форми, руху, часу, простору і в кінцевому результаті веде до принципового переосмислення місця і ролі божественного начала. Взаємовідношення Бога і світу втрачає схоластичний характер, на зміну теїзму приходить пантеїзм («Бог у всьому»), відбувається певне повернення до ідей платонізму і неоплатонізму.

• Натурфілософія Дж. Бруно — форма пантеїзму, що межує з його матеріалістичним розумінням. У праці «Про причину, початок і єдине» Бог у Дж. Бруно — синонім природи, яка розуміється не як сукупність речей матеріального світу, а як необхідний закон руху та розвитку світу. Головне завдання філософії і науки - проникнення в глибини матеріального світу, встановлення за зовнішнім калейдоскопом речей і явищ внутрішніх закономірностей.

• Головним представником французького Відродження є Мішель Монтень Скептицизм М. Монтеня - це критицизм щодо схоластичних, догматичних знань своєї епохи, щодо проявів обмеженості буденної, масової свідомості, щодо безпідставної віри в авторитети. Необхідна особиста переконаність, яка є наслідком індивідуального досвіду власного розуму. Знання виникає з почуттів, а вже потім починається діяльність розуму.Правда, є межі компетенції розуму, але в реальній пізнавальній діяльності людська допитливість є запорукою успіху знання, завдяки якому людина досягає мистецтва «жити вміючи».

• Головна проблема творчості Макіавеллі - успіх політичного діяча. У своїй праці «Правитель» він виводить ідею «нового правителя». Згідно з нею, вирішальним критерієм політики є успіх. Тому кожне насильство виправдане, якщо йдеться про державне добро. Він пише, що «мудрий правитель держави повинен по змозі не віддалятися від добра, але при потребі не віддалятися від зла».

2. Філософія Нового часу хуіі ст.. (емпіризм Бекона; раціоналізм та дуалізм Декарта)

• Основною метою філософії проголошується пізнання природи і вдосконалення самої людини. Світоглядна картина світу в новочасних вимірах демонструє плюралізм думок і концепцій. Філософія в пошуках об’єктивної істини про навколишній світ прагне здобути наукове, достовірне знання, систематизувати його за допомогою методу в загальну картину світу. Новий спосіб філософствування передбачав здатність людини пізнавати закони і закономірності доцільно влаштованого зовнішнього об'єктивного світу.

• родоначальник емпіризму-Бекон. Пізнання — ніщо інше, як відображення зовнішнього світу в свідомості людини. Воно починається з чуттєвих показників, зі сприйняття зовнішнього світу, але останні, в свою чергу, потребують експериментальної перевірки, підтвердження та доповнення. Такапозиція називається емпіризмом (від гр. empeiria - досвід). Панування людини над природою залежить тільки від науки. Адже сила людини рівноцінна її знанню. Наука, як і сонце, освітлює все. Протиставляючи науку суєтності буття, Бекон стверджує, що люди науки не прагнуть добра для себе, тоді як натовп політиків, для яких моральні настанови не існують, вважає себе центром світу і навіть при загальних нестатках думає лише про себе і врятування свого достатку

• Не погоджуючись із твердженням Ф. Бекона про достовірну силу експерименту Рене Декарт переносить акцент на людський інтелект, розум Звідси – раціоналізм. Філософія Декарта є новим, цілісним і раціонально обґрунтованим образом світу, вона визначає напрям розвитку природознавства. Першою умовою філософії є заперечення всіх визначень. Тому Декарт починає з сумніву як необхідної передумови і способу досягнення пізнання певних і міцних принципів. Уже сам сумнів є універсальним принципом.

• Показуючи відмінність духу від тіла, Декарт займає позицію дуалізму. Дух («мисляча субстанція») і матерія («субстанція протяжності») незалежні одне від одного, існують немовби паралельно. Його неможливо сприйняти чуттєвим уявленням, дух сприймає себе лише чистим інтелектом

• теорія вроджених ідей- ідеї або образ предмета знаходяться в нас, чим більше вони містять у собі реальності, тим досконалішою повинна бути їх причина. Найбільшою величиною є ідея безмежної субстанції — Бога; вона не може виходити від мене, оскільки я смертний. У безмежній субстанції є більше реальності, ніж в обмеженості, тому ідея Бога в мені є первиннішою від ідеї мене самого.