- •Тема 1.
- •1.Філософія в системі університетської освіти та її цінність для міжнародників
- •6. Структура філософії та її основні проблеми
- •Тема 2.
- •Тема 3.
- •1. Моністичні теорії: Мілетська натурфілософія та проблема першопочатку.
- •2. Метафізика елеатів(Парменід,поняття про буття і небуття, апорії Зенона) та діалектика Геракліта(розвиток та боротьба протилежностей, поняття про логос).
- •4.Сократичні школи ,кініки,кіренаїки.
- •5.Філософія Платона (теорія ідей,теорія пізнання, вчення про державу)
- •6. Філософія Арістотеля(метафізика, вчення про матерію і форму, причини, критика теорій та ідей Платона ,етика).
- •7. Етичні теорії: Елліністична філософія: скептики,стоїки, епікурейці.
- •8. Неоплатонізм(вчення про єдине).
- •Тема 4.
- •1. Апологетика і патристика. Августин Блаженний
- •3.Сууперечка про універсалії ( номіналізм і реалізм)
- •4. Тома Аквінський. Співвідношення віри і розуму у Середньовіччі. У.Оккам.
- •Тема 5.
- •1. Філософія Відродження (гуманізм, натурфілософія, пантеїзм, філософія політики)
- •2. Філософія Нового часу хуіі ст.. (емпіризм Бекона; раціоналізм та дуалізм Декарта)
- •3. Субєктивний ідеалізм Берклі.
- •Тема 6.
- •1. Гносеологія і етика Канта ( коперніканський переворот , агностичний апріоризм, категоричний імператив)
- •2. Абсолютний ідеалізм Гегеля(абсолютна ідея , діалектика, філософія історії)
- •3. Філософія Маркса (вчення про суспільно-економічні формації)
- •Тема 7.
- •1. «Філософія життя»: Волюнтаризм і песимізм Шопенгауера та філософія Ніцше
- •2. Екзистенціалізм (Кєркегор, Сартр, Камю, Ясперс, Гайдегер)
- •3. Пірс (семіотика, семасіологія)
- •4. Філософія мови. Герменевтика (Гумбольдт, Потебня, Гадамер, Гайдегер)
- •5. Психоаналіз і неофройдизм (Фрейд, Юнг, Фром)
- •7. Феноменологія (Гусерль)
- •Тема 8.
- •1. Феномен «української філософії» та його особливості
- •2. Філософія г.Сковороди (етика, онтологія, гносеологія)
- •3. «Філософія серця» (п.Юркевич, м. Гоголь)
- •4. Філософські ідеї т.Шевченка, і.Франка
- •Тема 9.
- •1. Проблема буття в історії філософії. Особливості онтології та кінеології.
- •2. Природа остаточної реальності. Проблема субстанції. Матеріалізм, дуалізм, ідеалізм, нейтральний монізм.
- •3.Проблема пізнання в історії філософії. Класична і неокласична теорії пізнання. Скептицизм і агностицизм.
- •4. Про можливість та знання у сфері метафізики (види знання та суджень: апріорні, апостеріорні, синтетичні та аналітичні), емпіризм, раціоналізм; види знання.
- •5. Про відношення між досвідом та реальністю (теорії сприйняття: каузальна, реалістична, ідеалістична, критично-ідеалістична, феноменалістична; первинні та вторинні якості);
6. Філософія Арістотеля(метафізика, вчення про матерію і форму, причини, критика теорій та ідей Платона ,етика).
Найвидатнішим давньогрецьким філософом був Арістотель. він зміг побачити недосконалі сторони пла-тонівського вчення, що в майбутньому дало йому змогу сказати: «Платон мені друг, але істина дорожча».
природничо-наукові «Про фізику», «Про небо», «Про походження тварин», «Про душу»; логічні - «Органон» («Категорії», «Аналітика», «Топіка»); філософський твір «Метафізика»; з ораторського мистецтва - «Поетика», «Риторика».
Арістотель висуває поняття матерії, яка для нього - первинний матеріал, потенція речей. Актуальний стан, що перетворює матерію з можливості на дійсність, - це форма. На відміну від Платона, Арістотель замінює поняття ідеї поняттям форми. Вона - активне начало, початок життя і діяльності Сутність - це одиничне, яке володіє самостійним буттям Форма дає відповідь на запитання «Що є річ?» і є субстанцією речі. Сутності поділяються на нижчі, які складаються з матерії (це всі предмети чуттєвого світу), і вищі, чисті форми. Найвища сутність — це чиста форма, що існує без матерії, першодвигун, який служить джерелом усього космосу.
учення про душу. По відношенню до матерії душа є формою. Але вона притаманна лише живим істотам. Душа - це прояв активності життєздатної сили. Нею володіють тільки рослини, тварини і людина
сенс життя не в задоволеннях (гедонізм), не в щасті (евдемонізм), а в здійсненні вимог розуму на шляху до блага. Але, всупереч Платону, благо повинно бути досяжним, а не потойбічним ідеалом Вчення Арістотеля про людину скероване на те, щоб спрямувати особистість на службу державі Людина - це «політична тварина».
7. Етичні теорії: Елліністична філософія: скептики,стоїки, епікурейці.
У ІІІ ст. до н.е. античний світ вступає в період поступово наростаючої кризи рабовласницького суспільства. На передній план елліністичної філософії виходить особистість. Переважаючою проблематикою є морально-етична. Якщо раніше вищим благом для людини вважалось знання, то тепер— щастя.
Стоїцизм виникає наприкінці IV ст. до н.е. Засновником цієї школи був Зенон з Кітіона (ІІ ст. до н.е.), найбільш відомими представниками— Сенека (1ст. н.е.) Марк Аврелій. (2 ст.н.е..Стоїки характеризують філософію як «вправу з мудрості». її знаряддям, основною частиною вони вважають логіку. Вона вчить поводитися з поняттями, створювати судження і робити висновки. Без неї неможливо зрозуміти ні фізику, ні етику, які є центральними частинами стоїчної філософії. Стоїки вважали, що у світі панує невблаганна необхідність«мудрого необхідність веде, дурного волочить». Отже, ідеалом, до якого повинні прагнути люди, є пристосування до законів природи. Якщо жити у злагоді з природою, то здобудеш щастя і доброчинність. Але шлях до щастя гальмують людські пристрасті, прагнення до чуттєвих задоволень. Мудрець повинен їх повністю подолати.
Наприкінці IV ст. до н.е. в Афінах виникла, школа Епікура. Філософське вчення Епікура було спрямоване на підтримку спокою, радісного стану духу. Його ідеал емоційного стану людини— атараксія (від грец. — незворушність), яка передбачає звільнення від усяких хвилювань і пристрастей. «Насолода, — зазначав він, -- є початком і кінцем щасливого життя». Головне — живіть так, щоб уникнути страху» Епікур був матеріалістом, послідовником вчення Демокріта. Але, на відміну від нього, вважав, що атоми не завжди підкоряються механічним законом природи. Вони можуть відхилятися від першопочаткового прямолінійного руху. Вчення про відхилення атомів було пов'язане зі спробою пояснити свободу людських вчинків. Люди мають свободу волі і можуть розпоряджатися своєю долею. Щастя — в почутті задоволення, в розумній насолоді радощами життя, в душевному спокої. Спокій досягається не відходом від життя, а вивченням природи, проникнення у її таємниці, а отже, уникненням страху.
Засновником скептицизму був Піррон (IV ст. до н.е.), який оголосив неможливим будь-яке істинне знання про речі навколишнього світу. Всі речі — абсолютно непізнавані. Про них нічого не можна сказати — ні істинного, ні хибного. Немає ніякої різниці між добром і злом, щастям і нещастям. Жодної проблеми не можна вирішити однозначно, жодне твердження не більш істинне, ніж протилежне йому. «На кожне слово є зворотнє слово» — улюблене прислів'я скептиків.