Тема 3.

1. Моністичні теорії: Мілетська натурфілософія та проблема першопочатку.

• Моні́зм — теорія, згідно з якою різні типи буття або субстанції, що здаються різними, врешті зводяться до єдиного джерела. Античні філософи прагнули відшукати причину всіх явищ.

• Представники однієї з перших у Стародавній Греції філософських шкіл, що виникла наприкінці VII ст. до н. є. на західному узбережжі Малої Азії в місті Мілеті, – Фалес (бл. 625 – 547 до н. є.), Анаксімандр (бл. 610 – 546 до н. є.) і Анаксімен (бл. 585 – 525 до н. є.).

• Фалес визнавав першопочатком те, що є максимально наближеним до природного буття – воду. Висловлювання: “насіння і зерна всього існуючого мають вологу природу”, “висихання всього є смерть”. Фалесова вода співставлялась з божественним началом.

• Концепція Анаксімена поєднує натурфі­лософський принцип з суто психологічним. Анаксімен вважає душу повітрям, а дихання її головним визначенням. Дихання і повітря охоплюють увесь світ, і Анаксімен висуває ідею всезагальної одухотвореності, як це було і у вченні Фалеса. Проте першоелемент- повітря

• Анаксімандр стверджував, що апейрон – основа і єдина причина всієї суті; апейрон все із себе виробляє сам: обертально рухаючись, апейрон виділяє протилежності: вологе і сухе, холодне й тепле; їх парні комбінації утворюють землю (сухе й холодне), воду (вологе й холодне), повітря (вологе й гаряче), вогонь (сухе й гаряче). Світ виникає завдяки виокремленню з первинного одвічного апейрону серії контрастів (протилежностей) – теплого і холодного, світла і темряви. Чергування протилежностей є "несправедливість" (народитися для кожної з протилежностей означало протиставити себе іншій).

• Піфагор (бл 580 - бл 500 рр. до н. е.) після довгочасного навчання в Єгипті, Вавилоні, можливо й в Індії, засновує у м Критоні свою школу - Піфагорійський союз. Основними положеннями релігійного вчення були віра в живе тіло Космосу (вогнене кулеподібне тіло — міф про Саламандру), що вбирає в себе безмежну порожнечу і Хаос безмежного простору, перетворюючи цей простір у Космос з його відокремленням усіх речей між собою, підпорядкуванням речей єдиному законові. Ця релігійна громада була переконана у переселенні душі людини після її фізичної смерті в тіла інших істот. (Філолай, Евріт, Архіт, Алкмеон)

2. Метафізика елеатів(Парменід,поняття про буття і небуття, апорії Зенона) та діалектика Геракліта(розвиток та боротьба протилежностей, поняття про логос).

• Елеати - давньогрецькі філософи, представники елейскої школи (кінець VI - перша половина V ст. до н.е.). Елеатская школа - була заснована в місті Елее, у Великій Греції, Ксенофаном (Парменід, Зенон Елейський і Меліс) Для елейскої школи був характерний суворий монізм у вченні про буття і раціоналізм у вченні про пізнанні. У центрі вчення всіх трьох елейскої філософів знаходилося вчення про бутя

• Парменід(VI-V ст. до н. е.). поняття "буття" зробив предметом аналізу в своїй філософській поемі "Про природу" положення: «буття є, небуття немає, тому що небуття неможливо ні пізнати (воно недосяжне), ні висловити». З цим пов'язане твердження, що мислиться тільки суттєве, адже неможливо відшукати думку без буття, в якому здійснюється ця думка.

• Зенон за допомогою логічних апорій показав абсурдність навчань, що виходять з інших передумов, окрім як використаних Парменідом (тобто з припущення руху і безлічі). «Дихотомія (розподіл надвоє)» Апорія полягає в тому, що предмет, який рухається до мети, повинен спочатку пройти половину шляху до неї, а щоб пройти цю половину, він повинен пройти спочатку її половину, і так до нескінченності. Отже, тіло ніколи не може досягнути мети, оскільки шлях його нескінченний, і тіло повинно вічно проходити ці нескінченні половини. Заслуга Зенона - в постановці проблеми, а не в її вирішенні.

• Меліс підсумовував шкільну догматику в трактаті "Про природу", або "Про бутті" Предметом мислення може бути тільки щось (буття), небуття не мислиме (теза "мислити і бути одне і те ж"). Істина про буття пізнається розумом, почуття формують лише думку, неадекватно відображає істину.

• Геракліт – творець античної діалектики, Філософ виступив на захист своїх попередників (Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена) – вогонь. “Світ, єдиний із всього, не створений ніким із богів і ніким із людей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно запалюється і закономірно згасає” Кожна річ – це єдність протилежностей.Необхідність взаємодії, боротьби протилежностей Геракліт називав “загальним логосом”. Цей “логос” “існує вічно”, “все здійснюється за цим логосом”. Це фактично була догадка філософа про всезагальність протилежностей про сутність самого джерела руху, котрий здійснюється через взаємодію протилежностей і їхню боротьбу.

3. Плюралістичні теорії.(Емпедокл:любов та ворожнеча,4 елементи;Анаксагор:Нус,гомеомерії;Демокріт:атом,порожнеча,детермінізм) Моральний період:софісти(Протагор) та філософія Сократа(метод, принципи, критика теорії ідей Платона, етика)

• Плюралізм в філософії означає "доктрина множинності", згідно з якою існує кілька незалежних основ буття чи істинного знання, часто використовується як протилежність монізму ("доктрина єдиності") та дуалізму ("доктрині подвійності)

• Космогонія Емпедокла будується як безмежне чергування "любові" або "ворожнечі". Окремий космогонічний цикл має 4фази: 1любов усе об'єднує у недиференційоване нерухоме коло;2ворожнеча витісняє різнорідні елементи і поєднує однорідні;3любов повертається, поєднує різнорідне і роз'єднує однорідне; 4"зоогонічна фаза" має 4 ступені: члени, які нездатні з'єднатись; невдалі поєднання - монстри; бісексуальні істоти; повноцінні тварини із статевою диференціацією. Емпедокл розробив теорію "пор і витікання", згідно з якою з об'єктів витікають матеріальні частинки і впливають на органи чуття суб'єкта. Мислитель не розрізняв органи чуття та інтелект. Субстратом свідомості він вважав кров.

• Анаксагора (бл. 500-428 рр. до н. е.) питання про перетворення одних речей у якісно інші. уся природа - це безмежна множина вічних, дрібних, різноякісних часток, які він сам називав "зерном речей", а пізніше - гомеомеріями. Вони рухаються і впорядковуються деяким космічним розумом (нус), який існує незалежно від матеріальних часток (зерен): "м'ясо складається з частинок м'яса, кістка - з кісточок". Гомеомерії можна вважати початком переходу до атомізму.

• Демокріт -буття є щось просте, розуміючи під ним неподільне - атом ( "атом" грец."нерозрізаними"). Він дає матеріаліст. трактування цього поняття, мислячи атом як найменшу, далі не ділиму фізичну частку. Таких атомів допускає безліч, відкидаючи твердження, що буття - одне. Атоми, , розділені порожнечею; порожнеча - це небуття і, як таке, непізнаване. Все, що існує, - це атоми і порожнеча. У нескінченній порожнечі-просторі рухаються, поєднуючись між собою, нескінченна за кількістю та формами тільця; останні відрізняються один від одного формою, порядком, поворотом (без порожнечі не було б можливо переміщення). Детерміні́зм -філософське матеріалістичне вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, зокрема волі. Головним є положення про причинність. "Душа, по Демокріту складається з кулястих атомів, тобто подібна до вогню".

• «софізм» означає міркування, побудовані таким чином, що містять навмисне допущену помилку і, звичайно, приводять до хибних висновків. Софісти- мандрівні експерти з різних предметів, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику, літературу, математику, та елементарну фізику; не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси.

• Основна проблема- це реальність сущого. Вирішення цієї проблеми, за Протагором, зводиться до такого твердження: «Є тільки світ думки, світу сущого не існує». Софісти повинні були навчити людину захищати будь-яку точку зору, якою б абсурдною вона не була. Відносність понять добра і зла приводило до таких тверджень: «Хвороба — зло для хворого і благо — для лікаря»

• Головна теза Протагора: «Людина — міра всіх речей». слід вибирати між двома протилежними думками. І людина здійснює цей вибір, приймаючи одну думку і відкидаючи протилежну. «Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні того, який вони мають вигляд» -звинувачений в нечестивості.

• Сократ – перший афінський філософ, сучасник Демокріта-спочатку був учнем, а згодом - непримиренним опонентом софістів.У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота.. Філософія Сократа народжувалася під двома основними девізами: „Пізнай самого себе”, і „Я знаю, що нічого не знаю”. Його метод –маєвтика - всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення( дефініція) поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. нема поняття-немає і знання.

• Досягнення понятійного знання допомогою індукції( наведення), сходження від одиничного до загального. Головне– процес пошуку понять. Вихідним початком методу Сократа стала іронія. Завдяки іронічному ставленню до навколишнього Сократ пробуджував у людей сумніви в загальноприйнятих істинах. відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна. Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши душу людини і її справи, і в цьому основне завдання філософії. Філософія є засобом пізнання добра і зла. Це пізнання здійснює за допомогою бесід. філософія — любов до мудрості, любов до знання — може розглядатися як моральна діяльність у тому разі, якщо знання саме по собі є добро.