6. Структура філософії та її основні проблеми

• Cтруктура визначається наявністю трьох основних її компонентів. 1.онтологія, або метафізика,— вчення про закономірності розвитку буття та його невід'ємних атрибутів — природної субстанції і загальної духовності, Бога, людської свідомості. 2.гносеологія, або епістемологія,— теорія пізнання, яка досліджує відношення знання до реальності, з'ясовує всезагальні передумови досягнення істини в процесі пізнання. 3.праксеологію — вчення про основні характеристики людської діяльності; її також іменують філософською антропологією.

• 1. наближається до загальних проблем природничих наук, як і природознавство, вона вивчає певні характеристики об'єктивного світу. загальні категоріальні визначення співпадають (категорії рух, простір, час, матерія, причина, елементи, система ін.)

• 2. розуміється як логіка і методологія наукового пізнання, філософія найбільш виразно наближається до технічних та математичних наук, оскільки тут йде мова про техніко-математичні засоби і форми правильного осягнення наукової істини.

• 3. присвячується вивченню проблем людського буття, сутності та існуванню особистості, розкриттю сенсу, призначення та ціннісних орієнтирів життя індивіда.

Тема 2.

1. Поняття «філософія стародавнього сходу». Особливості східного і західного типу філософування, європоцентризм та роль стереотипів.

• Філософська думка зароджується в лоні міфології як першої історичної форми світогляду. Міфології властива нездатність людини виділити себе із навколишнього середовища і пояснити явища на основі природних причин.

• Буддизм як вчення складався кілька століть і започаткувався від однієї з шраманських шкіл другої хвилі. Чинниками, що сприяли його розповсюдженню, є:1) виникнення чернецької общини, що відіграло вирішальну роль;2) включення в своє вчення ведичної спадщини;3) рівність людей у духовній сфері — всі живуть у стражданні і всі

мають рівні можливості для спасіння.

Зміст самого вчення зводився до наступних пунктів. Є чотири благородні істини:1) життя повне страждань, під .якими розуміли психологічні переживання, нещастя, старість, смерть. Соціальні відміни до уваги не беруться — багатії також плачуть;2) є причина страждань, яка полягає в нерозумінні людиною того, що життя і є страждання, а її намагання досягти заможного життя (тепер чи в наступному переродженні) тільки посилює ії нещастя;3) від страждань можна звільнитись, якщо відмовитися від бажань та пристрастей;4) є шлях звільнення, що має 8 ступенів.

• Виникнення філософії в Давній Індії (почали формуватися рабовласницькі держави) і Китаї – приблизно II тис. до н. е.

• Філософія Сходу і Заходу звернена до загальнолюдських цінностей(добра і зла, справедливості й несправедливості, дружби, любові, ненависті)

• Спільні риси: філософські ідеї на ранніх взаємопов'язуються з релігією; філософський поліцентризм (філософські ідеї, теорії, погляди є людиновимірними)

• Схід - незацікавлене духовне самозаглиблення, шукати заради самого пошуку, прагнення досягти стану повного розчинення індивідуального в загальному

• «зацікавлена відстороненість» - вічна таємниця східної філософії.

• Традиціоналізм, консерватизм, які були притаманними мислителям Стародавнього Китаю та Індії - необхідність "культурної революції"у Китаї 70-х рр. XX ст.

• Європоцентризм у філософії і культурі - концепція, згідно якої розвиток справжніх цінностей науки, мистецтва…відбувається тільки в Європі. Ідеї Гегеля. Передові мислителі Європи, починаючи з просвітителів, негативно ставилися до Є., висували ідеї єдиної загальнолюдської та культурної історії (Монтеск'є, Вольтер, Гердер, Гете, Маркс і Енгельс).

2. Філософські проблеми індійської філософії: ортодоксальні та неортодоксальні школи, основні категорії та джерела. Погляди на світ, пізнання та людину у буддизмі та джайнізмі.

• Ведична література – перші джерела інформації про давньоіндійське суспільство (ще не повністю розшифровані, які збиралися протягом дев'яти століть (1500-600 pp. до а е.); її тексти можна поділити на кілька групп)

• Найдавніша група - це чотири Веди («веда» - знання). Головна з них - Рігведа – збірник гімнів, які формувалися протягом тривалого часу до XII ст. до н. е. У X ст. до н. е. з'явилися Брахмани - керівники ведичного ритуалу, основний з яких – Шатапатхабрахмана (брахмана ста шляхів). У Брахманах висловлюються гіпотези щодо виникнення світу, розвиваються положення про воду як про першосубстанцію. Вперше розробляється теорія буття, початковими проявами якого вважаються різноманітні форми дихання. Закінчується ведична література Упанішадами (букв, «сидіти біля»). У них викладено нове тлумачення навколишнього світу і буття - брахма. З брахмою нерозривно пов'язується духовна сутність кожної людини - атман. Однією з основних частин Упанішад є концепція круговороту життя - сансара і пов'язаного з нею закону, відплати - карма. В теорії круговороту людське життя показане як нескінченний ряд перероджень. Найвищий сенс мудрого життя вбачається в усвідомленні, досягненні брахмана як сутності, що перебуває у всьому, а також у тому, щоб побачити неістинність, плинність емпіричного буття, відмовитися від прив'язаності до нього і одержати вічне блаженство і справжнє безсмертя в пізнанні своєї тотожності з брахманом, у злитті з ним (мокша). Головну увагу звернено на проблему постійного самовдосконалення людини, а не вдосконалення світу.

• У першому тисячолітті до н. е. на зміну традиційному ведичному ритуалізму приходить джайнізм і буддизм. Основоположником джайнізму (термін походить від слова «джина» - переможець) вважається Махавіра Вардхамана. Сутність людини, згідно з джайнізмом, складається з двох частин - матеріальної (аджива) і духовної (джива). Сполучною ланкою між ними виступає карма. Карма — це тонка матерія, що утворює її тіло і з'єднує душу з грубою матерією. (карми: лихі і добрі) Звільнення людини від впливу карм (звільнена особистість) можливе тільки через здійснення добрих справ і суворий аскетизм (може звільнитися тільки сама і їй ніхто не може в цьому допомогти).

• У VI ст. до н. е. в Північній Індії виникає буддизм - вчення, засновником якого був Сіддхартха Гаутама. На нього зійшло просвітління і Сіддхартха став Буддою, тобто «просвітленим». У центрі буддистського вчення лежать чотири благородні істини. • Життя є страждання: народження - страждання, хвороба -страждання, смерть, втрата приємного … • Причиною страждання є бажання (тршна), яке веде через радощі та пристрасті до переродження, народження знову. • Усунення причин страждань полягає в усуненні цього бажання.• Шляхом, що веде до усунення страждань, є правильне судження, рішення, мова, життя, прагнення, увага, зосередження. Припинення страждань настає тоді, коли людина позбавляється від сліпої прихильності до земного життя. Стан згасання, затухання, охолодження пристрастей і бажань - нірвана. Головну увагу буддизм приділяє досягненню цього стану через «праведне» життя.

• Основою «праведного» життя є точне і беззаперечне дотримання правил моралі - п'яти знаменитих буддійських заповідей: 1.не шкодити живим істотам; 2. не брати чужого; 3.утримуватися від заборонених статевих контактів; 4.не вести безглуздих і брехливих розмов; 5.не вживати алкогольних напоїв. Людина, яка пройшла всі стадії шляху і прийшла до звільнення свідомості за допомогою медитації, одержувала звання архата, святого, який досягав нірвани.

• Буддизм з Індії поширюється на острів Цейлон (Шрі-Ланка), а в більш пізній період - через Китай на Схід. Сьогодні буддизм - одна з трьох світових релігій.

• Дев'ять класичних шкіл індійської філософії поділяють на ортодоксальні (астіка), тобто такі, що визнають авторитет Вед, та неортодоксальні (настіка), тобто ті, що авторитет Вед не визнають. Три неортодоксальні школи: Буддизм, Джайнізм, Чарвака. Решта – ортодоксальні.

4. Подібності та відмінності між індійською та китайською філософією.

• Як і в інших країнах, філософія в Індії виникає у зв'язку з кризою міфології. Але перехід від ранньокласового до розвинутого класового суспільства відбувався в Індії поступово. Тому і в сфері ідеології не було різких стрибків: більшість філософських систем зберігає міфологічні теми, розвиває їх. Творцями більшості філософських шкіл були жерці-аскети, чим пояснюються такі особливості індійської філософії, як проповідь аскетизму та містичного споглядання, пасивність і самозаглиблення. Ці особливості зумовлені не специфікою духу індусів, а соціальними умовами розвитку індійського суспільства.

• В Індії, на відміну від Китаю, де конфуціанці були придворними філософами, мислителі були аскетами, жили осторонь важливих соціальних подій. Цим зумовлена і відсутність ідей щодо раціональної перебудови суспільства, занурення в себе. Розум не застосовано до вдосконалення соціальної сфери, йому залишалось лише регулювати психічні процеси.

• Виникнення і розвиток давньокитайської філософії припадає на VI—III ст. до н. е. -золотим віком китайської філософії, коли сформувалися провідні філософські школи — даосизм, конфуціанство, моїзм, легізм, натурфілософія, які помітно вплинули на розвиток китайської філософії, були сформульовані традиційні для китайської філософії проблеми, поняття і категорії. Давньокитайська філософія, подібно до індійської та грецької, сформувалася в лоні міфології. Однак це не був автоматичний процес. Для переходу від міфології до філософії необхідні були певні соціальні умови (Філософія постає в тому суспільстві, в якому індивід є самостійною силою, особою).

• Соціальна одиниця -сім'я, клан, община, земляцтво. Однак в цей час відбувається заміна дрібних державних об'єднань ранньокласового суспільства, в якому панували патріархальні родові відносини і родова аристократія, централізованою державою з розвинутими класовими відносинами і розгалуженим чиновницьким аппаратом (епоха «боротьби царств»).

• Давньокитайські мислителі цікавились в основному соціально-політичною та етичною проблематикою: питаннями управління державою, відносинами між різними соціальними прошарками, між людьми, батьками і дітьми. Менше уваги вони приділяли онтологічній і гносеологічній проблематиці. Одні китайські школи (конфуціанство, моїзм,, легізм) займалися переважно соціально-політичною і моральною проблематикою, інші (даосизм) більше переймалися ставленням людини до природи, виводили моральну поведінку із законів природи.

• У Китаї становленню філософії також сприяли мандрівні мудреці-аскети. Численні течії китайської філософії сформувалися на аналізі або критиці древніх пам'яток культури, таких як «Ши цзін» («Канон віршів») і «І цзін» («Книга змін») (для порівняння, в Індії цю роль виконували Упанішади і Рігведа). Проте на відміну від Індії тут відособилися два чільні світоглядні напрями — конфуціанство і даосизм. Перше з них у II столітті до н. е. набуло офіційного статусу державної ідеології.