3. Пірс (семіотика, семасіологія)

• Основоположник прагматизму - американський філософ, логік і математик Чарлз Пірс. Звинувативши всю попередню філософію у відірваності від життя, абстрактності й споглядальності, Пірс висунув програму «реконструкції у філософії»: вона повинна бути не роздумами про основи буття і пізнання, а загальним методом вирішення проблем, що постають перед людьми в різних життєвих («проблематичних») ситуаціях у процесі їхньої практичної діяльності, яка відбувається у світі, що постійно змінюється.

• Прагнучи реалізувати програму прагматизму, Ч. Пірс розвивав учення про знаки - семіотику Знак - це те, що собою щось заміщає. Він щось представляє, репрезентує. Цей знак утворює в голові тієї людини, якій він адресується, еквівалентний знак - інтерпретант. Почуття і думки виступають як породження одних знаків іншими.

• Основну увагу Пірс звертає на проблему істини. Він визначає її як ясне, виразне, незаперечуване знання на даній стадії пізнання. Істинність - умова практичної придатності, результативності у практиці.

4. Філософія мови. Герменевтика (Гумбольдт, Потебня, Гадамер, Гайдегер)

• Філософія мови — один з найвпливовіших напрямів в сучасній західній філософії, в центрі уваги якого уявлення про мову як ключ до розуміння мислення і знання.

• Герменевтика (від грец. тлумачити) —напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.

• Основне питання: як можливе розуміння і як влаштовано те буття, сутність якого полягає в розумінні. Головна теза:існувати — означає бути зрозумілим.

• В. Гумбольдт - засновник загального мовознавства, творець теоретичних основ, на які спираються всі ідеалістичні напрями в науці про мову. Характеристика мови: походження, перспективи розвитку, внутрішня і зовнішня форми. Головні ознаки звука і слова.

• Потебня. Філософія мови сформувала підвалини його теоретичного пошуку в галузі поетики й естетики. Це стосується передусім таких його концептів, як розрізнення мови і мовлення, як ізоморфізм слова й твору мистецтва, внутрішньої форми слова і художнього образу. Як і слово, мистецтво виникає не для образного виразу готової думки, а як засіб творення нової думки.

• Ганс Георг Гадамер. Він розробляє філософську герменевтику — філософію розуміння, в якій розуміння є засобом буття людини у світі. Обмеженість попередньої філософії полягала в її гносеологічній орієнтації, з'ясуванні умов можливостей пізнання. Справжня філософія повинна мати онтологічну орієнтацію, вона повинна починати дослідження зі з'ясування умов існування людини. Основні механізми формування «досвіду світу» закладено в мові. Тільки в мові відкривається істина буття. Мова - те середовище, де «Я» і «світ» виражаються в початковій взаємозалежності. Мова є те, що конструює світ людини.

5. Психоаналіз і неофройдизм (Фрейд, Юнг, Фром)

• Основоположником психоаналізу є австрійський лікар-психопатолог і психіатр Зигмунд Фрейд- вважав, що психоаналіз може бути використаний для пояснення і врегулювання суспільних процесів. Завдання психоаналізу, на його думку, якраз і полягає в тому, щоб несвідомий матеріал людської психіки перевести у сферу свідомого і підкорити своїм цілям.( вивч. характер і причини неврозівбільшість наших бажань і прагнень несвідомі)

• У сновидіннях, гіпнотичних станах, у фактах нашої поведінки: описках, обмовках, неправильних рухах тощо - знаходить вираження «несвідоме». Людська психіка, за Фрейдом, — структура з трьома головними рівнями, несвідоме, підсвідоме і свідоме. Створена Фрейдом модель особистості виступає як комбінація трьох головних інстанцій. «Воно» (id) - глибинний пласт несвідомих нахилів, сукупність інстинктивних потягів, основа діяльності індивідів; «Я» (Ego) - сфера свідомого, яке відділилося від «Воно» в процесі еволюції з метою адаптації до зовнішнього середовища, посередник між «Воно» і «зовнішнім світом». «Над-Я» (Super ego) з’являється в момент виникнення людського суспільства, воно, немовби вища істота в людині, включає засвоєні індивідом соціально значущі норми і заповіді, соціальні заборони влади, батьків і авторитетів. Основою первісних потягів виступають сексуальні нахили, які Фрейд називає «лібідо» (прагнення, бажання, пристрасть). «інстинкт життя» — «ерос» та «інстинкт смерті» — «танатос».

• Ідеї Фрейда знайшли подальший розвиток у неофрейдизмі, зокрема в теорії Карла Густава Юнга. Сутність розходжень Юнга і Фрейда зводилася до розуміння природи і форм виявлення несвідомого. Вважаючи міф вираженням «колективного несвідомого», властивого всім народам, націям, расам, яке впливає на становлення індивідуальної свідомості, Юнг робить спроби створити «архетипи» як формальні зразки поведінки або символічні образи, на основі яких оформлюються конкретні, наповнені змістом, відповідні в реальному житті стереотипи свідомої діяльності людини. «Архетипи» діють у людині інстинктивно. Відповідно до цього Юнг розрізняє існування двох типів особистості: екстравертна та інтровертна (екстраверт та інтроверт).

• Е. Фромм намагається синтезувати ідеї молодого Маркса з екзистенціалізмом і психоаналізом. В екзистенціальному бутті людина перебуває між життям і смертю, на суперечності життя реагує різноманітними способами відповідно до свого характеру і культури.

• Аніма та Анімус. Обидві статі вміщують одночасно Персону і Тінь

6. Фемінізм і постмодернізм (Ліотар, Фуко, Дерріда)

• Бурхливі революційні зрушення в суспільному бутті поставили перед суспільною свідомістю ряд нових проблем, що зумовило переосмислення традиційних проблем: про сенс людського життя, про зв'язок індивідуальної людської долі з соціальною історією, про роль і місце людини у всесвіті Теоретиками постмодернізму є Ж.-Ф. Ліотар, М. Фуко (пізній), Ж. Дерріда.

• Постмодернізм - течія інтелектуальна. Його інтелектуалізм веде за собою релятивне (відносне), ірраціональне, нігілістичне ставлення до досягнень культури. «Смисл не належить ні висоті, ні глибині. Все відбувається на поверхні», - заявляє Ліотар. постмодернізм проявив себе як потужна форма відчуження людини від цілераціонального проектування і соціальної дії.

• Явище постмодерну в соціально-історичному плані - це «культурна логіка пізнього капіталізму». В цьому відношенні постмодернізм виступає як «некероване зростання складності» (Ж.-Ф. Ліотар), під якою розуміється ускладнення буття людини у всіх сферах взаємовідношень з природою і суспільством, «ера безладдя, яке все більше посилюється, причому вона має глобальну природу» (Дж. Фрідман). Найважливішим фактором становлення постмодерну стала інформаційна культура. Вона обумовила перехід від виробництва речей (модерн) до виробництва знаків, символів, інформації.

• Феміні́зм являє собою набір рухів та ідеологій, спрямованих на визначення, створення і захист рівних політичних, економічних і соціальних прав жінок.

• Секси́зм (англю-стать) — світогляд, в якому стверджується нерівне становище і різні права статей. Може виявлятися у формі ненависті, недооцінки або упередження по відношенню до представників відповідної статі в цілому.

• Сублімація - психоаналітичний термін, що означає один із психологічних захисних механізмів. Сублімація проявляється у заміні людиною однієї потреби, важливішої, але такої, яку не повністю можна задовольнити, іншою потребою, менш важливою, але такою, яку можна повніше задовольнити, або, відповідно, одного, привабливішого об’єкта іншим, менш привабливим, об’єктом.

• Жак Дерріда нівелює звичну модель знання та мови, в якій для пізнання смислу будь-чого необхідно безпосередньо ознайомитися з цим смислом. Дерріда ж вважав, що розуміння будь-чого вимагає вивчення того, як воно співвідноситься з іншими предметами, та можливості розпізнати його в інших контекстах та випадках, передбачити які в повній мірі не має можливості; виділяв два основних значення терміну «відмінність». Перше передбачає зволіканя у часі, пошук часу та сил для операції відкладання, тобто щось на зразок «часового становлення простору» та «просторове становлення часу». Друге значення: «розрізняти» — не бути тотожнім, бути відмінним, іншим, не таким.