Тема 7.

1. «Філософія життя»: Волюнтаризм і песимізм Шопенгауера та філософія Ніцше

• «Філософія життя», з якої починається сучасна філософія, виникає в другій половині XIX ст., переважно в Німеччині. Дана філософія сумнівається в історичному прогресі, стверджує відносність істини, ірраціональність соціального поступу і самої душі людини. На перше місце в ній висувається ідея вивчення життя окремої людини, важливості саме його аналізу для філософії. Несвідоме, підсвідоме та інтуїція стають центрами філософської антропології.

• Шопенгауер виходить з того, що кантівському терміну «явище» протиставляє термін «уявлення», який обіймає все, що дано нам у чуттєвому сприйнятті. Світ існує тільки як уявлення. Матеріальний світ - не що інше, як світ явищ, і його вивчає наука. Отже, світ існує остільки, оскільки ми його уявляємо. Таким чином, відбувається перехід зі світу «як уявлення» у світ «як волю». Не в мисленні, а в бажанні (хотінні) суб'єкт виступає сам по собі, розкриваючи свою внутрішню сутність - волю, яка є принципом суб'єктивності, на відміну від пізнання як принципу об'єктивності. Воля - первинна, незалежна від пізнання, яке є вторинним, відокремленим від волі. об'єктивному пізнанню протиставляється ірраціональне пізнання

• Шопенгауера називають філософом «світової скорботи», оскільки в навколишньому світі відбуваються вічні повторення трагічних станів, у яких винуватцем є воля. Складовою частиною «трагічної діалектики» Шопенгауера є поняття вини Світової Волі. необхідно засобами філософського пізнання виявити завдання, які стоять перед людьми, потім — подолати два етапи самознищення Волі (1.естетичне споглядання; 2.моральне самовдосконалення, завдяки якому відбувається зміна поведінки в потрібному напрямку.)

• Філософом парадоксів, логіка думки якого заворожує, називають Фрідріха Ніцше. З «волі до влади» Ніцше виводить усі основи моралі. Він стверджує, що мораль, в якій визначальними є поняття добра і зла, виникає як наслідок почуття зверхності одних людей над іншими: аристократів (кращих) над рабами (гіршими).

• Ніцше був категоричним противником будь-яких форм панування масової свідомості, яка найвищою мірою проявилась у фашистській Німеччині. Його «надлюдина» — це гармонійна людина, в якій органічно поєднуються фізична досконалість, високі моральні та інтелектуальні якості.

• Волюнтар́изм (лат. воля) — течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності.

2. Екзистенціалізм (Кєркегор, Сартр, Камю, Ясперс, Гайдегер)

• Екзистенціалізм - філософська течія XX ст., яка висуває на перший план абсолютну унікальність людського буття, що не має адекватного вираження мовою понять. Екзистенція (лат.) означає «існування».

• Висунувши ідею «екзистенціального мислення», пов'язаного з внутрішнім життям людини, з її найінтимнішими переживаннями, К'єркегор вважає, що зовнішнє бутя людини є «недійсним існуванням». Дійсне існування людини — її «екзистенція». Досягнення екзистенції передбачає здійснення людиною вирішального вибору, завдяки якому вона переходить від «недійсного буття» до «самої себе», єдиної і неповторної, до буття «дійсного».У своєму сходженні до «дійсного існування», до екзистенції, до самої себе людина проходить три етапи: естетичний, етичний, релігійний.

• Поль Сартр.Перший принцип екзистенціалізму — положення: людина є те, що вона робить.Ядром екзистенціалізму Сартра є «філософія свободи». Свобода ставить людину поза закономірністю і причинною залежністю, вона виражає розрив з необхідністю. Свобода не терпить ні причини, ні основи, вона не визначається можливістю людини діяти відповідно до того, якою вона є, оскільки сама її свобода є вибір свого буття: людина така, якою вона себе вільно обирає. ніякі об'єктивні обставини не можуть позбавити людину невід'ємної від неї свободи Перепона, обмеження визначається тим, чого ми хочемо. Тобто завдання полягає не в зміні світу, а в зміні свого ставлення до нього. Свобода забезпечується тільки вибором мети і не потребує її досягнення.

• Альбер Камю Світогляд Камю має радикально ірраціональний характер: на його переконання, весь світ, усе сутнісне глибоко безглузде. Завдання полягає в тому, говорить Камю, щоб здобути всі наслідки з абсурду, що панує у Всесвіті, з його безглуздості. Абсурд - ключ до всієї філософської проблематики А. Камю, стрижень буття та мислення, єдине можливе керівництво до дії, життєдіяльності. Страх — основний «екзистенціал» його філософії, який набуває тотального характеру. Заперечуючи на словах примат «існування» (в екзистенціалістському розумінні цього слова) стосовно «сутності», Камю ототожнює саму «сутність» з «абсурдом нещасної свідомості». «Абсурд» у філософії Камю спрямовано не тільки проти раціоналізму, але й проти фідеїзму. Він рішуче заперечує віру в Бога як безґрунтовний, утопічний самообман, несумісний з безглуздістю всього, що існує.

• Карл Ясперс висуває «філософію існування», яка не може бути систематичною, - це скоріше «філософствування», а не «філософія». Саме тому він стає на шлях критики філософії минулого - як матеріалізму, так і ідеалізму. На відміну від інших, Ясперс ставить проблеми буття, пізнання та людини, які повинні розглядатися з точки зору історичності. Центральне поняття — екзистенція визначається як необ’єктивована реальність, як такий «рівень» людського буття, що не може бути предметом розгляду науки.

• Засновником сучасного екзистенціалізму вважають німецького філософа Мартіна Гайдеггера. ніщо суттєве, крім людини, не знає про свою скінченність, смертність, і тому тільки їй відома тимчасовість, а з нею і саме буття. Завдання полягає в тому, щоб вивести самосвідомість людини зі способу буття людини, тобто з її скінченності, або з «екзистенції».Людське буття буває недійсним і дійсним. Недійсне буття - це перевага моментів сьогоднішнього, завдяки чому «світ речей» закриває від людини її скінченність, людське буття повністю «поглинається» предметним або соціальним середовищем і може розглядатись як річ. Це створює феномен «середньої», простої, пересічної людини замість справжньої, дійсної людини. Тобто ми маємо справу з «нівельованою індивідуальністю», яка хоче бути «такою, як інші», а не собою.