3. Субєктивний ідеалізм Берклі.

• Гносеологічна концепція Дж. Берклі - ідеалістичний сенсуалізм. «Бути» завжди означає «бути сприйнятим». Ми не можемо сприйняти матерію як ідею загального, тому не можемо говорити про її існування. Наш розум може створювати загальну ідею речі, але не загальну ідею матерії. Наука і філософія не відчувають потреби в ідеї матерії, тому що вона нічого не додає до властивостей речей понад те, що може бути чуттєве сприйняття.

• Берклі, полемізуючи з Декартом, наполягав на тому, що відстань між предметами не спостерігається зором, а вселяється людині завдяки досвіду і судженню, а не відчуттю; У прямому сприйнятті, згідно Берклі, ми спостерігаємо лише фігури та кольору. У результаті Берклі прийшов до висновку, що лінії і кути самі по собі не сприймаються зором, не існують в природі реально і являють собою лише «гіпотезу, створену математиками або введену ними в оптику з метою отримати можливість трактувати цю науку геометричним способом».

• Об'єкти сприйняття існують, за Берклі, поза людського духу. Буття речей полягає лише в тому, що вони сприймаються (esse est percipi - бути, значить бути сприйманим). Об'єкти і відчуття не можуть бути абстрагіруеми один від одного; нічого реально існуючого, крім принципово непізнаваного субстанції духу, душі і мого Я. Згідно Берклі, існує не більше того, що ми відчуваємо.

• Сприйняття відстані не відображає реальної відстані; подібнесприйняття не передає образу реального світу, оскільки відстань залежитьвід форми діяльності суб'єкта. Проти цієї теорії зору ми могли бефективно використовувати правила геометричної оптики, для якоїпростір, що вимірюється з дистанції, мало б поєднуватися з чимосьоб'єктивним. Однак Берклі нагадує, що якщо б ці правила мали силу,то звідси б виходило, що сприйняття відстані у всіх має бутиоднаковим.

Тема 6.

1. Гносеологія і етика Канта ( коперніканський переворот , агностичний апріоризм, категоричний імператив)

• Родоначальником німецької класичної філософії вважається Іммануїл Кант - виступив новатором в етиці. Він виробив нову на той час етику морального обов’язку. Ця система моралі протистоїть тим етичним вченням, які обґрунтовували можливість добрих вчинків вигодою, насолодою, страхом чи авторитетом. На думку Канта благо повинно бути безвідносним, воно має виводитися не з сфери наявного, а з сфери належного.

• Ніщо не може примусити людину діяти проти її волі. Вільний вибір є абсолютною нормою життя. Такий підхід однозначно відкидає посилання на священний авторитет Бога чи примус суспільства. Ніхто і ніщо не може виправдати злі вчинки.

• Ідеалом та регулюючим принципом етики у Канта виступає категоричний імператив – закон моралі: «дій так щоб максима твоєї волі стала законом для світу». Саме дотримання цього закону робить людину вільною і моральною, адже кожен раз вільна особа має приймати відповідальне рішення в якому зважує свій намір на терезах загального морального закону. Дія людини буде моральною тільки в тому випадку, коли індивід здійснює її з поваги до морального закону

• Аналізуючи підвалини розуму в своїх трьох книгах Кант поставив собі в заслугу “коперніканський переворот” в філософії (Копернік довів, що не Земля, а Сонце в центрі системи, і Земля обертається навколо нього, як і всі планети). До Канта вважали : пізнання формується у людини за рахунок того, що вона все сприймає, що діє на неї. Тому вона пізнає. Кант довів, людина пізнає те і на стільки, що і на скільки здобуде своєю активністю, своїми діями. Ніяке середовище знання не дає. Людина сама рухає себе. Вона задає природі запитання і заставляє її відповідати.

• Розробляючи проблеми гносеології, Кант відходив від концепції «речей у собі». Процес людського пізнання, на його думку, починається з досвіду. Існує дві чисті форми чуттєвого наукового уявлення (чуттєвого досвіду): простір та час. Вони упорядковують відчуття, розміщуючи їх у просторі та часі і є принципами апріорного знання. у Канта виникає два світи: перший - світ явищ, який існує в нашому досвіді, у просторі та часі, і другий - світ речей у собі, який не досліджений для пізнання і перебуває поза простором і часом, за межами людської свідомості. Все, що існує в розумі, і не залежить від досвіду (наприклад, арифметичні судження тощо) Кант називає «апріорним» а те,що залежить від досвіду – «апостеріорним»