15. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права.

Підзаконні нормативно-правові акти - це письмові офіційні нор­мативно-правові акти, які видаються або санкціонуються уповнова­женими державними органами в межах їхньої компетенції на підста­ві закону, у межах закону і на його виконання, мають загальнообов'я­зковий характер для всіх осіб, конкретизують юридичні права та обо­в'язки суб'єктів земельних правовідносин і охороняються державою.

Підзаконними нормативно-правовими актами є постанови BP України, якими затверджуються програми використання і охорони земель, здійснення земельної реформи, визначаються заходи, пов'я­зані із забезпеченням реалізації прав на землю тощо. Серед таких по­станов BP України можна назвати: "Про земельну реформу" від

18 грудня 1990 р., "Про прискорення земельної реформи та привати- зацію землі" від 13 березня 1992 р., "Про Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки" від 5 березня 1998 p., "Про виконання земельного законодавства при реформуванні аграр- ного сектора економіки" від 11 січня 2000 р., "Про Рекомендації пар-

ламентських слухань І"Шдтоплення земель в Україні: проблеми та шляхи подолання" від 6 березня 2003 р. та ін. Характерною особливі­стю постанов BP України як джерел земельного права є те, що в нш не визначаються підстави набуття і реалізації прав на землю, не встановлюються гарантії захисту цих прав, оскільки ці та інші пи­тання мають регулюватися лише законами України. Тому зазначені постанови спрямовані на забезпечення виконання заходів, пов'яза­них з реалізацією законів, що приймаються BP України в цій сфері.

Серед підзаконних нормативно-правових актів важливе місце по­сідають укази Президента України. Починаючи з 1993 р в Україні було видано більше двадцяти п'яти указів Президента України, норми яких регулювали земельні відносини в тій чи іншій сфері. Залежно від особливостей земельних відносин, на регулювання яких вони були спрямовані, укази Президента можна поділити на три основні групи: спрямовані на регулювання земельних відносини щодо використання земель несільськогосподарського призначення ("Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню" від 29 грудня 1993 p., "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" від 12 липня 1995 р., "Про продаж земельних ділянок несільськогсчліодарського призначення" від 19 січня 1999 p.); 2) спрямовані на регулювання земельних відно­син, пов'язаних з визначенням правового режиму земель сільськогос­подарського призначення ("Про невідкладні заходи щодо прискорен­ня земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р., "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і орта-нізаціям" від 8 серпня 1995 р., "Про захист прав власників земельних часток (паїв)" від 21 квітня 1998 p., "Про невідкладні заходи щодо прискорення р еформуван ня аграрного сектора економіки" від 3 гру­дня 1999 p.); 3) спрямовані на забезпечення шаттущймо-футщю-пального регулювання земельних відносин і реалізацію основних на­прямів земельної реформи в поточний момент і на перспективу ("Про додаткові заходи щодо задоволення потреб громадян у земельних ді­лянках" від 28 червня 1999 р., "Про створення єдиної системи держа­вних органів земельних ресурсів" вад. 6 січня 1996 р., "Про Основні напрями земельної рефюрми в Україні на 2001-2005 роки" від ЗО тра­вня 2001 р., "Про деякі питання організацШно-правового забезпечен­ня сформування і регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок" від 25 липня 2006 §§ та ін.).

Характерною особливістю указів Президента України як джерел земельного права є те, що з прийняттям нового ЗК України більшість цих указів утратили чинність, а ті, які не втратили чинності, можуть бути застосовані лише у випадках, якщо вони не суперечать нормам зазначеного Кодексу. Друга особливість указів Президента полягає в тому, що в сучасних умовах Глава Держави не має права видавати укази з питань набуття і реалізації права власності на землю в Украї­ні, а згідно зі ст. 106 Конституції України видає укази на розвиток прийнятих законів.

Постанови KM України як джерела земельного права приймаються з метою реалізації норм ЗК України, інших законів за умови, якщо ті чи інші повноваження щодо регулювання земельних відносин перед­бачені в законах. KM України не має права приймати постанови, спрямовані на визначення підстав набуття права власності на землю. Водночас чинний ЗК України значно розширив порівняно із попере­днім ЗК України повноваження уряду у сфері регулювання земельних відносин. Зокрема, зміна цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, здійснюється в порядку, пе­редбаченому KM України. Уряд також уповноважений затверджувати форми правовстановлюючих документів на землю, типових земельно-правових "Про продаж земельних ділянок несільськогсчліодарського призначення" від 19 січня 1999 p.); 2) спрямовані на регулювання земельних відно­син, пов'язаних з визначенням правового режиму земель сільськогос­подарського призначення ("Про невідкладні заходи щодо прискорен­ня земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р., "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і орта-нізаціям" від 8 серпня 1995 р., "Про захист прав власників земельних часток (паїв)" від 21 квітня 1998 p., "Про невідкладні заходи щодо прискорення р еформуван ня аграрного сектора економіки" від 3 гру­дня 1999 p.); 3) спрямовані на забезпечення шаттущймо-футщю-пального регулювання земельних відносин і реалізацію основних на­прямів земельної реформи в поточний момент і на перспективу ("Про додаткові заходи щодо задоволення потреб громадян у земельних ді­лянках" від 28 червня 1999 р., "Про створення єдиної системи держа­вних органів земельних ресурсів" вад. 6 січня 1996 р., "Про Основні напрями земельної рефюрми в Україні на 2001-2005 роки" від ЗО тра­вня 2001 р., "Про деякі питання організацШно-правового забезпечен­ня сформування і регулювання ринку землі та захисту прав власників земельних ділянок" від 25 липня 2006 §§ та ін.).

Характерною особливістю указів Президента України як джерел земельного права є те, що з прийняттям нового ЗК України більшість цих указів утратили чинність, а ті, які не втратили чинності, можуть бути застосовані лише у випадках, якщо вони не суперечать нормам зазначеного Кодексу. Друга особливість указів Президента полягає в тому, що в сучасних умовах Глава Держави не має права видавати укази з питань набуття і реалізації права власності на землю в Украї­ні, а згідно зі ст. 106 Конституції України видає укази на розвиток прийнятих законів.

Постанови KM України як джерела земельного права приймаються з метою реалізації норм ЗК України, інших законів за умови, якщо ті чи інші повноваження щодо регулювання земельних відносин перед­бачені в законах. KM України не має права приймати постанови, спрямовані на визначення підстав набуття права власності на землю. Водночас чинний ЗК України значно розширив порівняно із попере­днім ЗК України повноваження уряду у сфері регулювання земельних відносин. Зокрема, зміна цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у приватній власності, здійснюється в порядку, пе­редбаченому KM України. Уряд також уповноважений затверджувати форми правовстановлюючих документів на землю, типових земельно-правових во будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України" від 13 грудня 2006 р., "Про реорганізацію Державного аге­нтства земельних ресурсів України" від 13 лютого 2008 р. тощо).

До нормативно-правових актів органів державної виконавчої вла­ди як джерел земельного права в першу чергу відносять акти, що ви­даються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Державним комітетом України із земельних ресурсів - далі: Держкомземом України). Відповідно до Постанови BP України від 18 грудня 1990 р. "Про земельну реформу" Держкомзем України має право видавати нормативно-правові акти, які є обов'язковими до за­стосування, при цьому нормативний характер зазначені акти набу­вають лише після реєстрації в Міністерстві юстиції України. Серед нормативно-правових актів Держкомзему можна назвати положення, інстрзжції, методичні вказівки, рекомендації, типові форми тих чи інших документів тощо.

Крім Держкомзему України, інші центральні органи державної влади також можуть у межах своїх повноважень видавати свої роз'­яснення, інструктивні матеріали, положення, за допомогою яких ре­гулюються земельні відносини - Міністерство аграрної політики Укра­їни, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство будівництва, архітектури та житлово-ко­мунального господарства України, Державна податкова адміністрація тощо (Розміри оплати земельно-кадастрових робіт і послуг, затвер­джені наказом Держкомзему України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15 червня 2001 p., Порядок пого­дження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затверджений наказом Мінпри­роди України від 5 листопада 2004 p., Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом Мінекобезпеки України від 27 жовтня 1997 р. тощо).

Особливу категорію джерел земельного права становлять такі нор­мативні документи, як державні стандарти (напр., ГОСТ 17.5.1.04-80 Охорона природи. Землі. Класифікація землекористування), будіве­льні норми і правила (напр., СН 459-74. Норми відводу земель для нафтових і газових свердловин), нормативні документи в галузі за­безпечення санітарно-гігієнічного благополуччя населення (напр., Державні санітарні правила планування та забудови населених пун­ктів, затверджені Наказом Міністерства охорони здоров'я від 19 чер­вня 1996 р.) тощо.

Відповідно до Конституції України, Конституції АР Крим, ЗК Укра­їни, а також Законів України "Про місцеве самоврядування в Украї­ні", "Про місцеві державні адміністрації" BP АР Крим і РМ АР Крим, органи місцевого самоврядування та місцеві органи державної влади вправі приймати акти, що мають нормативний характер і є обов'яз­ковими для застосування з питань, що належать до набуття і реаліза­ції прав на землю, установлення обмежень щодо використання земе­льних ділянок, визначення розмірів і порядку справляння податку на землю, раціонального використання і охорони земель, планування і забудови територій, здійснення землеустрою, ведення земельного ка­дастру та інших питань.

Рішення і постанови Верховної Ради АР Крим, постанови і розпо­рядження РМ АР Крим, рішення органів місцевого самоврядування, а також розпорядження місцевих органів державної влади, що мають нормативний характер, є обов'язковими до застосування у практиці реалізації громадянами, юридичними особами прав на землю, у прак­тиці захисту цих прав і вирішення інших питань, на які поширюється дія даного локально-правового акта.