6. Структура філософії та її основні проблеми

Cтруктура філософії перш за все визначається наявністю трьох основних її компонентів. Це онтологія, або метафізика,— вчення про закономірності розвитку буття та його невід'ємних атрибутів — природної субстанції і загальної духовності, Бога, людської свідомості. По-друге, це гносеологія, або епістемологія,— теорія пізнання, яка досліджує відношення знання до реальності, з'ясовує всезагальні передумови досягнення істини в процесі пізнання. Третьою складовою філософії звичайно називають праксеологію — вчення про основні характеристики людської діяльності; її також іменують філософською антропологією.

Філософія в онтологічному аспекті наближається до загальних проблем природничих наук, оскільки, як і природознавство, вона вивчає певні характеристики об'єктивного світу. Тому загальні категоріальні визначення філософії та природничих наук багато в чому співпадають. Це такі категорії, як рух, простір, час, матерія, причина, наслідок, елементи, система та інші. Не випадково також, що в межах філософського дослідження з'являється натур-філософія, котра органічно поєднує філософське та природничо-наукове знання.

В гносеології, що розуміється як логіка і методологія наукового пізнання, філософія найбільш виразно наближається до технічних та математичних наук, оскільки тут йде мова про техніко-математичні засоби і форми правильного осягнення наукової істини. Саме в цьому розділі філософського знання застосовується більше всього технічних виразів: формул, схем, графіків, таблиць. Показовим є й те, що методологію пізнання нерідко ототожнюють із технологією мислення.

Праксеологія, або філософська антропологія, присвячується вивченню проблем людського буття, сутності та існуванню особистості, розкриттю сенсу, призначення та ціннісних орієнтирів життя індивіда. У цьому розумінні філософія становить собою чисто гуманітарну науку, тому раніше класична гуманітарна освіта з необхідністю включала в себе філософію. Ця добра традиція на новому підґрунті відроджується та набуває якісно нового змісту зараз — є актуальною на часі.

Різні мислителі вважали різні проблеми головними для філософії. Наприклад, видатний грецький філософ Платон такими називав проблеми Істини, Блага і Краси, німецький філософ Іммануїл Кант вважав, що філософія має займатися трьома питаннями: «Що я можу знати?», «Що я повинен робити?», «На що я смію сподіватися?». Однак, якщо узагальнити думки різних мислителів і спробувати вилучити основне, то можна стверджувати, що головними проблемами філософії є такі: «Що є першоосновою всього існуючого?», «Які відносини людини зі світом?», «Чи відповідає наше мислення реальній дійсності?», «Як людина може пізнати себе та світ?» Як слід правильно мислити?» «Як співвідносяться людська душа і людське тіло?», «У чому сенс людського життя?», «Як людина має себе поводити?», «Що таке добро і зло?», «Що таке прекрасне?». Ці й інші запитання непокоять філософів.

Тема 2

1.Поняття «філософія стародавнього сходу». Особливості східного і західного типу філософування, європоцентризм та роль стереотипів.

Розвиток філософії на Сході та Заході, при всій її самобутності і специфічності, має ряд спільних закономірностей. Філософська думка, по-перше, зароджується в лоні міфології як першої історичної форми світогляду. Міфології властива нездатність людини виділити себе із навколишнього середовища і пояснити явища на основі природних причин.

Виникнення філософії в Давній Індії відноситься приблизно до II тис. до н. е., коли на її території почали формуватися рабовласницькі держави. В цей же час зароджується філософія в Китаї. Філософія Сходу і Заходу звернена до загальнолюдських цінностей. Вона розглядає проблеми добра і зла, справедливості й несправедливості, дружби, любові, ненависті, щастя, страждання тощо.

Філософські ідеї Сходу та Заходу на ранніх етапах свого формування взаємопов'язуються з релігією. Спільною рисою для західного та східного типів філософствування є філософський поліцентризм, тобто світоглядна закономірність їх розвитку. Як на Заході, так і на Сході філософи виробляють свій власний метод дослідження, аналізу, пояснення явищ. Прагнення до пошуку істинного знання свідчить про методологічну значущість спільних філософських пошуків.

Властивий східній думці момент незацікавленого духовного самозаглиблення., якогось невтомного прагнення шукати найціннішого у глибинах людського духу, шукати заради самого пошуку. Ця "зацікавлена відстороненість" - вічна таємниця східної філософії. По-друге, парадоксальним виглядає прагнення східної мудрості досягти стану повного розчинення індивідуального в загальному, прагнення зануритися у якусь первісну порожнечу, первісну світову тишу. Герман Гессе, німецький письменник і знавець східної думки, окреслював зазначений момент так: "Коли власне "Я" буде цілком подолане й умре, коли змовкнуть у серці всі порухи и пристрасті, тоді має прокинутись заповідне в людському єстві, найпотаємніше, що вже перестало бути власним "Я", - прокинеться велика таїна".

Отже, можна стверджувати, що особливості давньосхідної філософії дають можливість західній філософській думці краще усвідомити себе і відкрити дещо зовсім неочевидне як у людині, так і в людському мисленні. Безперечно, оцінюючи значення філософії Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, не слід впадати у крайнощі і підкреслювати лише позитивні моменти. Традиціоналізм, консерватизм, які були притаманними мислителям Стародавнього Китаю та Індії, суттєво вплинули на подальший розвиток філософської думки. Скажімо, необхідність "культурної революції"у Китаї 70-х рр. XX ст. обґрунтовувалась посиланнями на авторитет стародавньої філософії. Тому не слід забувати, що давньоіндійська та давньокитайська філософії були продуктами своєї епохи і мали відповідні особливості свого розвитку.

Європоцентризм у філософії і культурі - концепція, згідно до-рій розвиток справжніх цінностей науки, мистецтва, філософії, літератури і т. д. відбувається тільки в Європі. Ідеї ​​Є. були властиві філософії Гегеля. Передові мислителі Європи, починаючи з просвітителів, негативно ставилися до Є., висували ідеї єдиної загальнолюдської та культурної історії (Монтеск'є, Вольтер, Гердер, Гете, Маркс і Енгельс).