16. Господарська сфера суспільства Давнього Єгипту. Особливості памяток економічної думки

За археолог. свідченнями, найдавніші поселення земле­робів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Родюча єгипетська земля була основою багатства і процвітання Єгипетської цивілізації. Це було основою виробництва додаткового продукту, але господарське викори­стання цих земель було можливим лише за умови створення зрошуваль­ної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Це було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення і злагоджені дії усіх номів (общин). З найдавніших часів спочатку номи, а потім держ влада виконували цю об'єднавчу функцію. Через суспіль­ні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільсь­ких землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисяч до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпо­рядкованості населення і його залучення в систему держ господарства. Тут руйнуються община з її традиціями колектив­ного землекористування і встановл. панівна роль держ господарства з ознаками адміністративно-командної систе­ми. Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у «Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централіз влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функці­онування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централіз системи управління, що порушує сувору регламентацію госпо­дарського життя та необхідності відродження деспотично-бюро­кратичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та ірига­ційних систем, ідеться в таких документах, як «Речення Іпусера» (XVIII ст. до и.е,) і «Пророцтво Нефертіті» (XV ст. до н.е.). Адміністр-господарські документи Стародав Єгип­ту (переписи населення, земельні кадастри, юридичні акти) відображають особливості ор­ганізації господ діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите на вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (воїни, жерці, царські землероби та майстри). У господар житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком (неджес). Мірою вартості виступає зерно. Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юрид акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисяч до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації госп. системи. Земельні ділян­ки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, пе­реходили в їхню особисту власність. Соціально-економ наслідками формування особистої власності був процес збідніння землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів дер­ж скарбниці. У 1 тис до н.е. Старод Єгипет пере­творюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Зах Азії.