72.Проаналізуйте основні напрями української економічної думки в пореформений період (друга половина XIX ст.)

Економічна думка України в другій половині XIX ст. розвивалася пере­важно в наукових товариствах та університетах, зокрема Київському (Св. Володимира), Харківському та Новоросійському (нині Одеському) в Росій­ській імперії, а також у Львівському та Чернівецькому університетах, що пе­ребували під владою Австро-Угорщини. Українські дослідники, широко ви­користовуючи наукові ідеї західних шкіл, зокрема німецької історичної школи, австрійської школи «граничної корисності» тощо, розвивали їх з урахуванням особливостей соціально-економічного поступу України та створили теорії, що увійшли вагомим надбанням до світової наукової скарб­ниці. Українська економічна думка була представлена різними напрямами та науковими школами, серед яких можна виокремити:

класичний напрям політичної економії, прихильники якого (І. В. Вернадський, К. К. Гаттенбергер, Т. Ф. Степанов, В. Ф. Левитський, М. Воль- ський) стояли на позиціях трудової теорії цінності А. Сміта, виступали за економічну свободу та заперечували державне втручання в економіку;

маржиналізм, провідні ідеї якого, зокрема методологічний індивідуа­лізм, вивчення проблем раціонального розподілу обмежених ресурсів, гра­ничний аналіз, математизація досліджень тощо, відображено в наукових працях О. Д. Білимовича, Р. М. Орженцького, Є. Є. Слуцького, Т. Рильсько­го та ін.;

народництво, яке відображало інтереси селянської демократії, крити­куючи водночас пережитки феодалізму і глибокі соціальні суперечності ка­піталістичної системи та розробляючи утопічні проекти некапіталістичного розвитку (М. В. Левицький, Т. L Осадчий, О. О. Русов, П. Чубинський);

марксизм і соціалістичні вчення, особливо популярні у 90-ті роки XIX ст., через захоплення ідеями яких пройшло багато українських учених (M L Зібер, І. Я. Франко, М. І. Туган-Барановський (протягом певного часу активний прихильник «легального марксизму»);

Київська психологічна школа, яка переважно сповідувала ідеї маржиналііму, виступала за розвиток вільного ринку, позитивно оцінюючи роль конкуренції і приватної власності у становленні капіталістичних відносин та критично сприймаючи економічну теорію марксизму (М. X. Бунге, А. Я. Ан­тонович, Д. і. Піхно, О. Д. Білимович);

соціальний напрям економічної думки, що сформувався в кінці XIX ст. Його представники (В. Я. Желєзнов, М. І. Туган-Барановський та ін.) наголошували на важливості дослідження соціально-політичних та правових чинників суспільного розвитку.

Головна увага представників різних шкіл української економічної думки пореформеного періоду була зосереджена на питаннях розвитку ринкового господарства, зокрема долі капіталізму в країні, становленні нових госпо­дарських форм (капіталістичної фабрики, акціонерних товариств, синдика­тів, трестів, різних форм кооперації тощо), проблемах індустріалізації виро­бництва та ролі іноземного капіталу в розвитку національної промисловості, подолання відставання в соціально-економічному розвиткові від країн Захі­дної Європи. Особливо гостро стояло аграрне питання, зокрема про «прусський» чи «американський» тип капіталістичного розвитку. У цьому кон­тексті в економічній літературі аналізувалися проблеми концепційних засад вирішення аграрного питання, проблеми селянського і поміщицького земле­володіння, досліджувалися податки та повинності селян, велике і дрібне го­сподарство, розвиток інституту приватної власності, форми господарства в аграрній галузі тощо.

Українські дослідники, ураховуючи специфіку підлеглого становища України у складі двох імперій та особливості національного розвитку, а та­кож вивчаючи переваги ринкового господарства в країнах Західної Європи, намагалися використати і позитивний світовий досвід, і національні особли­вості становлення підприємницьких відносин. Інакше кажучи, розвиток еко­номічної думки в Україні зумовлювався передусім станом економічного та соціально-політичного життя в країні загалом, менталітетом народу, культур­ними традиціями, а також потужним впливом ідей західноєвропейських шкіл (марксизму, неокласики, німецької історичної школи, маржиналізму).