27) Охарактеризуйте господарський розвиток Київської Русі - як складової Європейської цивілізації

Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою. Про всі ці процеси також дають досить чітке уявлення стародавні літописи. Основною формою державних податків спочатку була данина, яку збирали через так зване полюддя. Феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю вільних земель, куди мали можливість перейти селяни. Селян, які були основною масою населення, на Русі називали смердами. Вони юридично залишалися вільними, але економічно вже були залежними або тільки від держави або ще й від феодалів. Слід зазначити, що всі ці тимчасово залежні люди потрапляли не тільки в економічну, а й у юридичну залежність від кредиторів, які могли чинити з ними на власний розсуд. Якщо боржник ухилявся від сплати боргу, тікав, то після того, як його знаходили, він перетворювався на раба. Можливостей погасити кредит у боржника було дуже мало, а тому тимчасова залежність перетворювалася на постійну.

На найнижчому щаблі були раби — «холопи» або «челядь». Проте вони не були єдиною масою, адже частина з них жила у панському маєтку, працювала із застосуванням панського реманенту й отримувала певне утримання. З прийняттям християнства з'являється ще один значний прошарок суспільства — духовенство, яке замінило собою волхвів та інших служителів язичницьких культів. Церква та монастирі також ставали великими землевласниками. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-військовими. Вони виникали на торговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісничими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри. У процесі подальшого поділу праці ці домашні промисли виділяються в окрему галузь — ремісниче виробництво. Ремісники поступово починають працювати не лише на внутрішнє споживання патріархальної родини, а й на продаж. Згодом вони перестають займатися землеробством та зосереджуються на виробництві виключно ремісничих виробів, переселяються із сільської місцевості у міста.

Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки. Значно більшого розвитку зазнала зовнішня торгівля. Слід зазначити, що кредитні відносини в Київській Русі були досить розвинуті. Переважна частина населення займалася землеробством і різними промислами. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма як вотчина — спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначалася як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.

28) Дайте характеристику основним господарським формам в українських землях доби середньовіччя

Велика земельна власність починає формуватися з 9 ст. Князі відправляючи своїх дружинників на збір данини, часто закріплювали певні землі за ними «на прокорм». Крім того, князь міг нагородити своїх дружинників землею за службу або просто віддати їм частину власних володінь. Все це сприяло зростанню феодального землеволодіння, його зміцненню, і селяни поступово починають викуповувати на користь князів і бояр панщину та сплачувати натуральні обробки.

Великими власниками землі виступали князі і бояри. Головною формою господарства була вотчина, яка виступала й як форма феодального землеволодіння, – спадкова феодальна власність на землю, що зазвичай виникала в результаті жалування князем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею, про що дає уявлення «Руська правда» в цілій низці статей. Вотчина могла бути як боярською, так і княжою або церковною. Її центром був «княж двір», тобто князівське житла та житло його слуг, житла безпосередніх виробників, які своєю працею обслуговують вотчину – рядовичів, смердів, холопів, а також різноманітні господарські будівлі. Вотчина ділилася на панське господарство і селянське держання, рілля також ділилася на панську та селянську. У дрібне господарство смерда входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Включала вотчина й угіддя (луки та випаси, де паслася худоба, як княжа, так і селянська), а також «ловища» і «борті», тобто місця полювання та збирання меду, які належали князю. На чолі княжої вотчини стояв представник князя – боярин-огніщанин. Князь у своїй вотчині виступає як феодал-землевласник, що має певні права відносно залежного населення.

Вотчина перебувала у певних відносинах з громадами сіл, які оточували або входили до неї. Відносини були складні, а статті «Правди» дають уявлення, що господар вотчини разом зі слугами різного рангу, власник землі, угідь, двору, холопів, домашньої худоби, птиці, власник кріпаків намагається знайти захист у системі покарань від населення сусідніх з вотчиною сіл, вороже налаштованого щодо великого землевласника.

Пізніше, під час перебування українських земель під владою Литви і Польщі, форми організації господарства зберігаються. Так, основною формою феодального землеволодіння залишаються вотчини, якими володіли князі і бояри. Крім вотчини, які можна було передавати у спадок, князівські та боярські вільні слуги отримували за службу або за умови несення відповідної служби землі, що були умовною власністю і називалися «держава». Коли князь втрачав свої землі, втрачали їх і «державці», адже новий власник вотчини передавав і «держави» своїм слугам.