Право колективної власності на землю

Колективна власність на землю в Україні виникла в процесі земельної реформи внаслідок масової передачі (в основному у 1990-х рр.) земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність сільськогосподарських юридичних осіб т.з. «кооперативного типу» (сільськогосподарський кооператив, садівницьке товариство, сільськогосподарське акціонерне товариство, колективне сільськогосподарське підприємство). Процедура передачі земель у колективну власність, як і інші правові питання, пов’язані із колективною власністю на землю, визначалися головним чином ст.5 ЗКУ в ред. 1992 р., а також ст.10 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Згодом (після 2000 р. на виконання УП «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 №1529) більшість підприємств – суб’єктів права колективної власності припинили своє існування.

Питання про те, чи існує в сучасних умовах право колективної власності на землю, є дискусійним.

Деякі авторитетні представники правової доктрини (П.Ф. Кулинич) вважають, що «інститут права колективної власності … втратив свою легітимність у зв’язку з прийняттям нового Земельного кодексу»¹ або навіть раніше – «з прийняттям 28 червня 1996 року нової Конституції України»², де колективна власність також не згадана.

З подібними підходами погодитися не можна. Існує певна кількість земель, наданих раніше саме на такому правовому титулі («право колективної власності») і не переоформлених як землі приватної або державної власності. Ні КУ, ні ЗКУ не передбачають припинення або переходу права колективної власності до інших суб’єктів (хоча й не згадують про колективну власність).

Аналогічно, не можна погодитися із думкою, за якою до відносин щодо земель, переданих свого часу до колективної власності, слід застосовувати положення чинного ЗКУ про спільну власність на земельні ділянки (ст.ст.86-89 ЗКУ)³. Слід погодитися із І.О. Костяшкіним, який знаходиться на позиції, що такий висновок не ґрунтується на чинному законодавстві⁴.

Необхідність розгляду права колективної власності обумовлена не лише існуванням певної кількості земельних ділянок, наданих саме на такому праві. Із колективною власністю на землю дуже тісно пов’язане право на земельну частку (пай), що відіграє у даний час дуже важливу роль у визначенні правового режиму земель сільськогосподарського призначення (див. теми «Право на земельну частку (пай)» та «Правовий режим земель сільськогосподарського призначення»).

Питання про суб’єкта права колективної власності у правовій доктрині однозначного вирішення не має, що обумовлено насамперед суперечливістю положень законодавства (ст.5 ЗКУ в ред. 1992 р., ст.10 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство»): з одного боку, передбачено, що земельна ділянка належить «співвласникам»-громадянам, але в той же час суб’єктом права називається юридична особа.

На наш погляд, при існуванні відповідних юридичних осіб суб’єктом права власності на земельні ділянки, передані у колективну власність, слід визнавати саме ці юридичні особи. Підтвердженням цьому є пряма вказівка ст.5 ЗКУ в редакції 1992 р., ст.10 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство». Положення тих самих норм законів, які називали громадян «співвласниками», є декларативними, оскільки закріплений законодавчо порядок володіння, користування та розпорядження земельними ділянками колективної власності свідчив про те, що ці правомочності здійснює саме юридична особа в особі своїх статутних органів, а не громадяни–«співвласники». Виходячи з цього, громадяни-«співвласники» не мали по відношенню до земельних ділянок права власності.

Натомість, громадяни-«співвласники» мали специфічне право вимагати виділення в натурі із земель колективної власності спершу середньої земельної частки (ст.ст.5, 6 ЗКУ в ред. 1992 р.), а із прийняттям УП «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.11.1994 №666/94 – земельної частки (паю). Право вимоги громадян співіснувало із правом власності на землю юридичних осіб, і у разі колізії мало над ним пріоритет, що свідчить про йогоречову природу. Проте ототожнювати право на земельну частку (пай) з правом колективної власності немає підстав: громадяни не володіли, не користувалися та не розпоряджалися земельною ділянкою; ці повноваження здійснювала юридична особа.

Об’єктом права колективної власності є землі сільськогосподарського призначення, що до передачі у колективну власність здебільшого знаходилися у користуванні відповідної юридичної особи.

Необхідно відзначити, що конструкція колективної власності на землю є вкрай суперечливою. Крім того, світовий досвід свідчить, що колективне землеволодіння та засновані на ньому колективні форми ведення сільського господарства в багатьох країнах, що здійснюють земельну реформу, не виправдали себе⁵. Це і зумовило відхід від концепції права колективної власності у КУ та більшості чинних актів земельного законодавства включно із ЗКУ.

51.

Інтернет

Одним із засобів забезпечення раціонального використання та охорони земель є функціонування ефективної системи органів державного управління землею. Наявна ж система органів державного управління землею недосконала. Побудова органів державного управління землею, взаємодія між ними, а також розподіл прав та обов’язків між цими органами не відповідають закріпленим за державою функціям щодо управління земельним фондом України. Діяльність суб’єктів державного управління землею стала на заваді швидкому завершенню процесу безоплатної передачі земельних ділянок з державної і комунальної власності у приватну власність, оформлення прав на землю й видачі державних актів на право власності на земельну ділянку, формування системи державного земельного кадастру, у тому числі державної реєстрації прав на землю та їх обмежень тощо. Як наслідок виникає потреба в удосконаленні побудови сучасної системи органів державного управління землею. Питання організації системи органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, у тому числі системи органів управління земельним фондом, розглядалися як в радянській, так і в сучасній юридичній літературі.    Повноваження різних державних органів управління земельними ресурсами інколи невиправдано дублюються. Наприклад, завданням Держземагенства є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. Аналогічний обов’язок закріплений за Міністерством охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди). Так, одним з основних завдань Мінприроди є здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, зокрема за використанням та охороною земель. Дублювання у повноваженнях державних органів управління земельними ресурсами призводить до розпорошення зусиль щодо забезпечення охорони землі між багатьма органами, функціонування різних контролюючих органів, зменшення ефективності від діяльності таких органів та посилення адміністративного тиску на землевласників і землекористувачів.

   Ми вважаємо, що такий стан речей викликаний насамперед необхідністю швидко завершити процес передачі земель із державної та комунальної власності у приватну. Цього можна досягнути за умов не лише ефективної роботи Держкомзему, а й відсутності додаткових управлінських ланок між Кабінетом Міністрів України та Держкомземом. Проте після завершення процесу передачі земель із державної та комунальної власності у приватну одним з основних завдань перед Держземагенства постане забезпечення охорони земель.

   Ефективне управління земельними ресурсами неможливе без здійснення належного контролю за дотриманням суб’єктами прав на землю земельного законодавства.     При цьому контролююча структура має бути незалежною від підконтрольної системи, зокрема органу, діяльність якого підлягає контролю. Відтак не буде сприяти покращенню державного управління землею положення чинного законодавства, згідно з яким Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель перетворена з органу державного управління на один із структурних підрозділів Держземагенства. Неможливо ефективно контролювати діяльність Держземагенства щодо дотримання ним земельного законодавства, якщо контролюючий орган є його структурним підрозділом. Таке підпорядкування стає на заваді отриманню зацікавленими суб’єктами об’єктивної інформації про стан дотримання земельного законодавства, в першу чергу, Держземагенством

   Спеціалізація у здійсненні державного контролю за використанням та охороною земель привела до існування багатьох органів, які здійснюють такий контроль. Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель (Держземінспекція) є структурним підрозділом Держкомзему. Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди. Такі структурні підрозділи Мінприроди, як Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно - Західного регіону Чорного моря, Державна екологічна інспекція Азовського моря, Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція, підзвітні і підконтрольні в частині здійснення державного контролю Державній екологічній інспекції. У складі Міністерства аграрної політики України функціонує Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів.    При цьому відсутнє чітке правове регулювання діяльності цих органів. Наслідком розпорошення виконання функції контролю за дотриманням природоохоронного законодавства серед багатьох органів стало дублювання їхніх повноважень, відсутність системного підходу до контролю за використанням та охороною землею тощо. На нашу думку, уникнути цих негативних наслідків можна шляхом скорочення кількості органів, які здійснюють контроль за використанням і охороною земель та інтегрування виконання функції контролю за дотриманням природоохоронного законодавства в межах єдиного органу. Для цього, на нашу думку, доцільно на базі Держземінспекції, Держе- коінспекції, Державного технологічного центру охорони родючості ґрунтів утворити новий контролюючий орган. Таким органом може стати Державне управління з контролю за використанням та охороною природних ресурсів. Воно здійснюватиме контроль за дотриманням вимог земельного, екологічного та аграрного законодавства. За правовим статусом цей орган доцільно було б віднести до категорії центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом

Таким чином, побудова системи органів державного управління земельним фондом має ґрунтуватись на таких принципах: принцип єдиноначальності ;принцип комплексності (центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів має входити до єдиної системи органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища); принцип незалежного контролю (контролююча структура має бути незалежною від підконтрольної системи); принцип внутрівідомчого контролю (у складі Держземагенства доцільно створити відділ контролю за повнотою виконання завдань, покладених на його підрозділи); принцип відокремленого здійснення господарсько-виробничих та управлінських функцій (виробничо-господарські та управлінські функції щодо земель сільськогосподарського призначення мають здійснюватись окремими за своїм правовим статусом органами); принцип інтегрування виконання функції контролю за дотриманням природоохоронного законодавства в межах єдиного органу (кількість органів, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель, підлягає скороченню, а виконання покладених на них функцій з контролю за дотриманням природоохоронного законодавства має інтегруватися в межах єдиного органу). Проведене дослідження сприятиме централізації здійснення державного управління землею, покращенню управління землями сільськогосподарського призначення та подальшому удосконаленню здійснення окремих функцій державного управління землею, зокрема контролю.

Органи управління у галузі використання та охорони земель мають розгалужену систему, яка діє у межах повноважень, визначених земельним та іншими галузями права України. Зазначена система функціонує як єдиний взаємопов'язаний механізм.

Систему органів управління та охорони земель поділяють на два види: органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції. Особливістю управління у галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність і разом з тим вирішують інші завдання, віднесені до їхньої компетенції, - розвиток економіки, соціальної сфери, національної безпеки та оборони тощо. На відміну від них, для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним з головних напрямів їхньої діяльності.

До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади.

Систему органів управління спеціальної компетенції у даній сфері становлять: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний агенство земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 75 Конституції України основними повноваженнями Верховної Ради України у галузі управління використання та охорони земель є: прийняття законів у галузі регулювання земельних відносин; визначення засад державної політики у галузі використання та охорони земель; затвердження загальнодержавних програм щодо використання та охорони земель; встановлення і зміна меж районів і міст; погодження питань, пов'язаних з вилученням (викупом) особливо цінних земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин згідно з Конституцією України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин визначено ЗК України (ст. 13 та ін.).

Органи місцевого самоврядування (обласні, Київська і Севастопольська міські, районні, районні у містах, сільські, селищні та міські ради) виконують управлінські функції у сфері земельних відносин відповідно до статей 8-12 ЗК України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року (з відповідними змінами), "Про столицю України - місто-герой Київ" від 15 січня 1999 року. До їхніх повноважень належать: розпоряджання землями територіальних громад; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводять органи виконавчої влади; встановлення та зміна меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць; організація землеустрою; забезпечення реалізації державної політики у галузі використання та охорони земель та інші.

Повноваження місцевих державних адміністрацій визначено в ст. 17 ЗК України та Законі України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 року (з відповідними змінами). Вони, зокрема, розпоряджаються землями державної власності у межах, визначених ЗК України; беруть участь у розробці та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних програм з питань використання та охорони земель; координують здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; готують висновки щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуповують земельні ділянки; викуповують земельні ділянки для суспільних потреб у межах, визначених ЗК України; готують висновки щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст.

Серед повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України як центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі земельних відносин ст. 14 ЗК України виділяє: участь у розробці та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель; організація моніторингу земель; участь у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів; здійснення державної екологічної експертизи землекористування; внесення пропозицій щодо формування державної політики у галузі охорони та раціонального використання земель; міжнародне співробітництво з питань охорони земель тощо.

Відповідно до Указу Президента України "Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів" від 6 січня 1996 року (зі змінами від 19 серпня 2002 року) система державних органів земельних ресурсів складається з Державного агенства земельних ресурсів та підпорядкованих йому Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, Державного комітету АР Крим по земельних ресурсах і єдиному кадастру, обласних, Київського і Севастопольського міських головних управлінь, районних відділів, міських управлінь (відділів) земельних ресурсів та інженерів-землевпорядників сіл і селищ.

Як зазначається у Положенні про Державне агенство земельних ресурсів, затвердженому Указом Президента України від 08 квітня 2011 року, Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Повноваження Держкомзему: ст 15 ЗКУ.

52.

Земельний кодекс

Стаття 15. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, належать:

а) здійснення нормативно-правового забезпечення у сфері земельних відносин;

б) забезпечення проведення земельної реформи;

в) розробка та забезпечення реалізації загальнодержавних, регіональних програм використання та охорони земель;

г) забезпечення здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель;

ґ) забезпечення проведення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, ведення та адміністрування Державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань таких програм і проектів;

д) розроблення економічного механізму регулювання земельних відносин;

е) участь у розробленні заходів щодо розвитку ринку земель;

є) міжнародне співробітництво в галузі земельних відносин;

ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Стаття 15-1. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить:

а) внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин;

б) участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні;

в) організація проведення робіт, пов'язаних із реалізацією земельної реформи;

г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель;

ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру;

д) участь у державному регулюванні планування територій та розмежуванні земель державної і комунальної власності;

е) проведення державної експертизи землевпорядної документації;

є) здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі;

ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Питання діяльності Державного агенства земельних ресурсів України регулює

Указ  Президента України

Про Державне агентство земельних ресурсів України від 8.04.2011 р.

Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів, у тому числі за укладеними міжнародними договорами України, стороною в яких є Державний комітет України із земельних ресурсів.

Держземагентство України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра.

3. Основними завданнями Держземагентства України є:

1) реалізація державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

2) внесення Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

4. Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Держземагентства України, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Мінагрополітики України та в установленому порядку подає їх Міністру;

2) розробляє та подає для затвердження Міністру план заходів щодо реалізації основних напрямів та стратегічних цілей діяльності Держземагентства України;

3) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин;

4) бере участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні, впровадженні географічних інформаційних систем, здійсненні топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

5) бере участь у підготовці міжнародних договорів, вносить пропозиції щодо їх укладення та денонсації, укладає в межах своїх повноважень такі договори у сфері земельних відносин, використання та охорони земель, топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

5^-1) організовує участь України у міжнародному співробітництві у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, здійснює міжнародне співробітництво з питань установлення, унормування, збереження, обліку, реєстрації географічних назв, створення та ведення Державного реєстру географічних назв;

6) видає витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок та надає інші адміністративні послуги відповідно до законодавства;

6^-1) передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб;

7) забезпечує підготовку і здійснення організаційних, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання та охорону земель;

8) здійснює у порядку, встановленому Міністром, організацію проведення робіт, пов'язаних із реалізацією земельної реформи;

9) бере участь у підготовці та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель;

10) готує в межах своїх повноважень і подає Міністрові пропозиції щодо формування інвестиційної політики у сфері використання та охорони земель, виходячи з пріоритетів структурного реформування економіки, а також пропозиції до проектів загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку України і Державного бюджету України, Національної програми інформатизації та інших програм;

10^-1) розробляє в установленому законодавством порядку проекти нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил;

11) організовує професійну підготовку оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, веде Державний реєстр оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, яким видано кваліфікаційне свідоцтво, готує пропозиції щодо вдосконалення методики та порядку виконання робіт з грошової оцінки земель;

12) здійснює землеустрій відповідно до Закону України "Про землеустрій", у тому числі забезпечує проведення державної інвентаризації земель;

13) забезпечує науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методичне проведення землевпорядних, землеоціночних робіт, пов'язаних із земельними торгами, вживає організаційних заходів щодо проведення земельних торгів та забезпечує здійснення підготовки ліцитаторів;

14) проводить відповідно до законодавства моніторинг земель та охорону земель;

15) здійснює ведення і адміністрування державного земельного кадастру та отримує інформацію про відведення земельних ділянок;

16) організовує здійснення на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру;

17) здійснює державну реєстрацію земельних ділянок та обмежень у їх використанні;

17^-1) веде поземельні книги та надає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки;

18) виступає в установленому порядку замовником науково-дослідних, проектно-розвідувальних і будівельних робіт, що проводяться у межах заходів з охорони земель, реформування земельних відносин, землеустрою, ведення та адміністрування державного земельного кадастру, проведення моніторингу земель та виконання загальнодержавних геодезичних і картографічних робіт;

19) бере участь у державному регулюванні планування територій;

20) створює інформаційну базу даних з питань реформування земельних відносин, землеустрою, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, оціночної діяльності і земельних торгів;

21) проводить в установленому законодавством порядку державну експертизу програм і проектів з питань землеустрою, ведення та адміністрування державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, а також техніко-економічних обгрунтувань таких програм і проектів та надає за результатами її проведення відповідні висновки;

21^-1) здійснює методичне забезпечення та координацію діяльності у сфері державної експертизи землевпорядної документації на територіальному рівні, а також методичне забезпечення діяльності у сфері державної експертизи землевпорядної документації розробників об'єктів такої державної експертизи;

22) бере участь у погодженні документації із землеустрою, організовує та проводить в установленому законодавством порядку державну експертизу проектів землеустрою, документації з оцінки земель, а також матеріалів і документації державного земельного кадастру та надає за результатами її проведення відповідні висновки;

23) здійснює заходи щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

24) організовує, в тому числі за участю іноземних наукових установ та організацій, наукові дослідження з питань землеустрою, ведення та адміністрування державного земельного кадастру;

25) здійснює в порядку, встановленому Міністром, координацію діяльності суб'єктів землеустрою;

26) вносить до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

27) проводить у випадках, передбачених законодавством, ліцензування певних видів господарської діяльності та здійснює контроль за додержанням суб'єктами господарювання відповідних ліцензійних умов;

28) за погодженням з Міністром утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути) і внесення змін до них, в установленому порядку за погодженням із Міністром призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держземагентства України;

29) здійснює в порядку, встановленому Міністром, управління, контроль за діяльністю науково-дослідних, інших підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

30) затверджує в установленому порядку кошториси і фінансові плани підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держземагентства України, забезпечує фінансування територіальних органів земельних ресурсів, здійснює внутрішній контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує функціонування системи обліку;

31) подає на затвердження Мінагрополітики України в установленому порядку нормативи надання послуг у сфері збирання і використання земельної кадастрової інформації, здійснює контроль у межах своїх повноважень за додержанням таких нормативів;

32) здійснює методичне забезпечення місцевих органів виконавчої влади з питань регулювання земельних відносин та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, а також координацію діяльності, пов'язаної із встановленням, унормуванням, обліком, реєстрацією, використанням та збереженням географічних назв;

33) забезпечує створення, формування і ведення Державного фонду документації із землеустрою;

34) уживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, звертається з позовами до суду за захистом своїх прав та з питань порушення вимог законодавства;

34^-1) організовує та здійснює державний геодезичний нагляд за виконанням топографо-геодезичних і картографічних робіт та інших функцій у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності відповідно до Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" та інших нормативно-правових актів;

34^-2) організовує та здійснює впровадження географічних інформаційних систем, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

34^-3) здійснює координацію топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

34^-4) організовує проведення реєстрації апаратури супутникових радіонавігаційних систем, які використовуються для виконання топографо-геодезичних робіт;

34^-5) погоджує виконання робіт в охоронних зонах геодезичних пунктів та робіт із знесення і перезакладення геодезичних пунктів;

34^-6) аналізує стан державної геодезичної і гравіметричної мережі, розробляє пропозиції щодо її вдосконалення;

34^-7) проводить картографічний моніторинг території України, включаючи шельфову зону;

34^-8) веде державний облік і реєстрацію топографо-геодезичних і картографічних робіт, забезпечує зберігання матеріалів, одержаних за результатами їх виконання;

34^-9) організовує та забезпечує виконання астрономо-геодезичних, гравіметричних, інженерно-геодезичних, топографічних, картографічних, картовидавничих робіт, проведення супутникових радіонавігаційних спостережень, аеро- та космічних зйомок для дистанційного зондування Землі;

34^-10) розробляє інноваційні пропозиції, пов'язані з використанням національних геоінформаційних ресурсів;

34^-11) забезпечує:

функціонування та розвиток державної геодезичної і гравіметричної мережі та мереж спеціального призначення;

створення та функціонування національної інфраструктури геопросторових даних;

створення і застосування геоінформаційних систем;

проведення загальнодержавних геодезичних і картографічних робіт та розподіл між спеціалізованими підприємствами обсягу видатків для їх виконання на конкурсних засадах і здійснення в установленому порядку оплати цих робіт;

виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт з делімітації та демаркації державного кордону і формування відповідної бази картографічних даних;

здійснення заходів щодо вдосконалення порядку здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

проведення астрономо-геодезичних, гравіметричних, картовидавничих робіт, аеро- та космічних зйомок, у тому числі за участю іноземних установ;

формування та ведення Державного картографо-геодезичного фонду України, регіональних картографо-геодезичних фондів, бази цифрових і електронних карт та геопросторових даних;

розроблення нормативно-технічної документації з питань геодезії та картографії;

припинення відповідно до законодавства всіх видів топографо-геодезичних та картографічних робіт, які проводяться з порушенням стандартів, інструкцій, норм і правил;

35) здійснює координацію діяльності, пов'язаної з установленням, унормуванням, обліком, реєстрацією, використанням та збереженням географічних назв;

36) організовує проведення відповідної експертизи географічних назв;

37) забезпечує створення і ведення Державного реєстру географічних назв, контролює використання та збереження географічних назв;

38) визначає сталі географічні об'єкти на території України;

{ 39) здійснює в установленому порядку визначення меж географічних місць, з якими пов'язані особливі властивості, певні якості та інші характеристики товарів, і надає відповідні висновки;

40) затверджує відповідно до Законів України «Про землеустрій», «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» склад Кваліфікаційної комісії;

41) веде Державний реєстр сертифікованих інженерів-землевпорядників і Державний реєстр сертифікованих інженерів-геодезистів та надає витяги з цих реєстрів;

42) видає інженерам-землевпорядникам кваліфікаційні сертифікати інженера-землевпорядника, які за законом одержують такі сертифікати за добровільним зверненням без складання кваліфікаційних іспитів, а також приймає рішення щодо позбавлення, зупинення та поновлення дії кваліфікаційного сертифіката інженера-землевпорядника;

43) анулює кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиста;

44) здійснює в установленому порядку визнання статусу саморегулівної організації у сфері землеустрою;

45) здійснює державний нагляд у сфері землеустрою;

46) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Держземагентство України Президентом України.

5. Держземагентство України з метою організації своєї діяльності:

1) здійснює заходи щодо запобігання проявам корупції, дотримання працівниками Держземагентства України та його територіальними органами вимог законодавства про державну службу і боротьбу з корупцією;

2) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики щодо кадрової роботи та державної служби, функціонування галузевої системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників апарату Держземагентства України та його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

3) розробляє плани заходів та організовує роботу своїх територіальних органів, надає їм методичну та практичну допомогу, контролює їх діяльність, уживає заходів до усунення виявлених недоліків і порушень;

4) організовує розгляд звернень громадян, юридичних осіб, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та надає роз'яснення з питань, що належать до його компетенції;

5) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики у сфері охорони державної таємниці, здійснення контролю за збереженням інформації, що становить державну таємницю, в апараті Держземагентства України;

6) забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах повноважень, визначених законодавством.

7. Держземагентство України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи.

8. Держземагентство України у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, а також з органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, підприємствами, установами, організаціями.

9. Держземагентство України у межах своїх повноважень, на основі і на виконанняКонституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінагрополітики України та доручень Міністра видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою Держземагентства України.

10. Держземагентство України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України.

Держземагентство України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Державної казначейської служби України.

53.

Земельний кодекс України