38. З економічного погляду кредит — це форма позичкового капіталу (в

грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і

обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і

тим, хто його отримує. Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства — споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процесс відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов’язане з

необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із

тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в

них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не

самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а

узгодженням між суб’єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки

платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною

причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини

виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов’язана

із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд з об’єктивною основою існують специфічні причини виникнення і

функціонування кредитних відносин, що пов’язані з необхідністю

забезпечення безперервності процесу відновлення.

39. Банківський кредит - це економічні відносини, які виникають між банком та підприємством з приводу перерозподілу вартості на умовах строковості, зворотності, платності та матеріальної забезпеченості.

В залежності від цілей кредит може надаватись на фінансування основного та оборотного капіталу; викуп приватизованого підприємства. Сучасне законодавство забороняє видавати підприємствам кредити на:

1. Покриття збитків господарської діяльності.

2. Формування та збільшення статутного фонду підприємств та банків.

Банківські кредити класифікуються за наступними ознаками:

– в залежності від строків: короткострокові, середньострокові та довгострокові;

– в залежності від реального забезпечення: забезпечені, недостатньо забезпечені та незабезпечені кредити;

– в залежності від методу надання: строкові (надаються повністю негайно після укладення кредитної угоди), овердрафти (короткострокові кредити, що надаються банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми), кредитні лінії (згода банк надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може одержати позику без додаткових переговорів з банком);

– в залежності від відсоткової ставки: з плаваючою та фіксованою відсотковою ставкою;

– за способом сплати: звичайні та дисконтні;

– в залежності від кількості кредиторів: кредити, які надаються одним кредитором; кредити, які надаються групою кредиторів (консорціальні).

Комерційний кредит –- це економічні відносини, які виникають між окремими підприємствами при відвантаженні продукції, виконанні робіт та наданні послуг.

Перевагами комерційного кредиту є відстрочка платежу для покупця; можливість швидко реалізувати продукцію і завоювати нові сегменти ринку. Недоліками є неплатоспроможність покупця; обмежений строк надання кредиту покупцю.

Розрізняють 5 основних способів надання комерційного кредиту: вексельний, відкритий рахунок, знижка покупцю при умові оплати в певний строк, сезонний кредит, консигнація.

Державний кредит – це економічні відносини, які виникають між підприємством і державою при купівлі державних цінних паперів (підприємство-кредитор), а також в процесі виділення бюджетних кредитів (підприємство-позичальник).

Державне кредитування здійснюється шляхом надання бюджетних кредитів безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування підприємств, об’єднань, організацій (позичальників) через банки за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.

Лізинговий кредит – це економічні відносини, які виникають в зв’язку з придбанням у власність лізингодавцем майна та наступною здачею його лізингоодержувачу у тимчасове користування за певну плату.

40. Принципи банківського кредитування (в широкому розумінні — принципи кредитування взагалі, що є єдиними для всіх форм кредиту) — це основні вихідні положення, на які спирається теорія і практика кредитного процесу. Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування. Необхідно розрізняти принципи і правила кредитування. Правила випливають з принципів і відображають лише окремі положення і моменти того чи іншого принципу, механізми використання принципів у конкретній практичній діяльності банку. У науковому плані єдино правильним є системний підхід до дослідження принципів кредитування. В системному підході реалізується і конкретизується наукове розуміння принципів кредитування як взаємозв'язаної цілісної сукупності певних положень (понять). Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування: 1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові); 2) особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості); 3) часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях. Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв'язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне. Найпоширенішим видом кредиту є банківський кредит. Банківський кредит — це економічні відносини між кредитором (комерційним банком) і позичальником з приводу надання коштів останньому на умовах платності, строковості, обов'язкового повернення та матеріального забезпечення.

Види банківського кредиту.

1.     Терміновий кредит — це кредит, який надається повністю одразу після укладання кредитної угоди. Терміновим кредитом може бути бланковий, обліковий, ломбардний, іпотечний і консорціальний кредити.

2.     Бланковий кредит — незабезпечений кредит, що надається надійним клієнтам на короткострокові потреби.

40. ( продовження)

3.     Овердрафт (контоко-рентний кредит) — короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.

4.     Кредитна лінія — це згода банку надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми без додаткових спеціальних переговорів. Відкривається фінансово-стійким підприємствам як правило для фінансування реальних інвестицій на строк до року.

5.     Ломбардний кредит — надається під заклад високоліквідних активів.

6.     Іпотечний кредит — надається під заставу основних фондів і нерухомості.

7.     Консорціальний кредит — надається групою банків при значних обсягах кредитування.

8.     Обліковий кредит — короткостроковий кредит, що надає банківська установа пред'явнику векселя шляхом його обліку (придбання) до настання терміну виконання зобов'язань по ньому. Банк надає пред'явнику векселя його грошовий номінал за мінусом дисконту.

         Крім безпосереднього банківського кредиту існують ще кредитно-гарантійні банківські послуги. Акцептний кредит — позика передбачає акцептування банком інкасованої позичальником трати при умові, що підприємтсво надає в розпорядження банку вексель до терміну його оплати. Авальний кредит — це позика коли банк бере на себе відповідальність по зобов'язанням підприємства у формі гарантії. Підприємство-отримувач платежу одержує від банка-аваліста умовне платіжне зобов'язання, при несплаті боржником суми по векселю, зробити це за нього.

До послуг кредитного характеру відноситься факторинг. Факторинг — це система фінансування, на умовах якої постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги, рахунки-фактури по торговим опраціям комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування в формі попередньої оплати боргових вимог, ведення бухгалтерського обліку клієнта, облік реалізації, інкасацію заборгованості клієнта, страхування від кредитних ризиків.

41. Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов:

1) учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку;

2) підприємство або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним;

3) необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку;

4) кредитор має бути так само зацікавлений у видачі кредиту, як підприємство в його отриманні.

Процедура отримання кредиту підприємством:

1) попередні переговори;

2) подання в банк заяви та інших документів на отримання кредиту;

3) Оцінювання банком ефективності комерційної угоди (інвестиційного проекту) підприємства;

4) згода банку на надання кредиту;

5) підписання кредитного договору між підприємством і банком;

6) надання кредиту;

7) контроль банку за виконанням підприємством умов кредитування.

Отже, для одержання кредиту позичальник звергається до банку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів. У заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика й економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об'єкта, насамперед вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.Погашення (повернення) позики здійснюється або однією сумою одночасно по закінченні строку користування позикою, або періодично (поступово) протягом всього терміну дії кредитної угоди. Конкретний спосіб погашення позики передбачається в тексті кредитного договору і термінового зобов'язання. Первинним джерелом погашення кредиту є доходи позичальника. У разі фінансової неспроможності позичальника джерелом повернення позики може виступати виручка від реалізації заставленого майна, перерахування коштів гарантом або страховою компанією. Позика може бути відшкодована також шляхом продажу активів позичальника, продажу акцій, отримання позики в іншого кредитора тощо. Згідно з умовами кредитного договору позичальник повинен добровільно виконувати свої платіжні зобов'язання перед банком. Погашення позики здійснюється в день настання терміну платежу чи в інший визначений період за наявності коштів на поточному рахунку позичальника. При погашенні позики готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші в касу банку. Крім добровільного виділяють також примусовий спосіб погашення позик. Сума боргу в цьому випадку списується з банківського рахунка позичальника без його згоди (примусово) за виконавчими документами судів.

41. (продовження) У разі короткострокових кредитів (наприклад, під торговельно-посередницькі операції), як правило, використовується порядок одноразового погашення позики після закінчення терміну кредитування. У разі довгострокових кредитів (наприклад, на інвестиційні потреби), як правило, погашення позики здійснюється рівними частками протягом усього терміну кредитної операції. Для банку вигідним є регресивний механізм погашення кредиту, коли на початку погашення позики вноситься більша частина коштів, а потім — менша. Протилежним є дегресивний механізм погашення кредиту, коли спочатку погашається менша сума, а потім — більша.

Найповніше сутність регресивного механізму погашення кредиту проявляється в умовах використання так званої дисконтної позики. При наданні цієї позики ще на початковій стадії здійснюється відрахування з основної величини кредиту суми відсотків. У цій ситуації позичальник одержує позику з вирахуванням відсотків, а в кінці кредитного періоду сплачує номінальну вартість позики.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється позичальником, як уже зазначалося, з поточного рахунка. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюється платіжними дорученнями позичальника, а за умови невизнання боргу позичальником — платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку.

Своєчасно непогашені позички обліковуються в банку як несплачена в строк заборгованість. Якщо, незважаючи на всі заходи банку щодо позичальника, погашення наданих позичок не проводиться, кредит вважається сумнівним до повернення.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій) і відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором. Порушення термінів погашення позик негативно впливає на підтримання фінансової стабільності банку, знижує його кредитну активність.

Банк повинен вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення повного і своєчасного погашення позики. Якщо вжиті заходи не дають необхідного ефекту, то банкові залишається вимагати від позичальника погашення боргу за рішенням судових органів. Комерційні банки зобов'язані у кожному випадку неповернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом вирішувати питання про стягнення заборгованості у встановленому чинним законодавством порядку, а у разі неможливості стягнення — порушувати у суді справу про банкрутство.

42. Кругооборот коштів підприємства в процесі виробництва продукції, послуг та інших видів комерційної діяльності часто супроводжується тимчасовим браком фінансових ресурсів - покупець продукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з постачальником. Тоді виникає потреба у відстрочці платежу, тобто в комерційному кредиті.

Комерційний кредит - це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту - прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.

Комерційний кредит - це відповідна кредитна угода між двома підприємствами - продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов 'язання позичальника стосовно кредитора. Відсоток за комерційний кредит входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашення кредиту може здійснюватися:

• оплатою векселя;

• передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;

• переоформленням комерційного кредиту на банківський.

Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського:

• в ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи, що зв'язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг;

• він надається тільки в товарній формі;

• позиковий капітал інтегровано з промисловим або торговим, що знайшло практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, які об'єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності.

В операціях з комерційним кредитом виникають певні ризики:

• ризик можливої зміни ціни товарів;

• ризик недотримання покупцем строків оплати;

• ризик банкрутства покупця;

• ризик можливого подорожчання кредиту.

42. (продовження ) Будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізингоодержувачу) фінансову послугу: він купує майно у власність і за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі. В економічному розумінні лізинг - це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі кредитора - лізингодавець, позичальника - лізингоодержувач.

З економічного погляду лізинг має певну схожість з банківським кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором (лізингодавцем) будуються на умовах терміновості, оплати, повернення, матеріального забезпечення (застави). Разом з тим між банківським кредитом та лізингом є певні відмінності (табл. 7.3).

Сутність лізингу проявляється у його функціях:

• фінансовій;

• виробничій;

• збутовій.

Фінансова функція полягає:

• у звільненні підприємства від одномоментної повної оплати придбаних основних фондів та наданні їх на умовах довгострокового кредиту;

• у використанні підприємством податкових та амортизаційних пільг.

42. (продовження) Державний кредит - це економічні відносини, які виникають між; підприємством і державою внаслідок купівлі першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюджетних кредитів (підприємство стає позичальником).

Державне кредитування здійснюється наданням бюджетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінансування через банківські установи:

• пускових об'єктів;

• раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

• технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств незалежно від форм власності.

Фінансування інвестиційних потреб підприємств буває цільовим, прямим, поворотним, терміновим, забезпеченим заставою чи гарантією (поручительством).

Бюджетні позики надаються на таких умовах:

• обсяги бюджетних кредитів на відповідний рік доводяться до міністерств, відомств, інших центральних органів державної влади, які фінансуються Міністерством економіки, після затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України;

• перелік будов і об'єктів виробничого призначення, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, визначає Міністерство економіки за погодженням з Міністерством фінансів і подає його на затвердження Кабінету Міністрів України у складі Державної програми економічного й соціального розвитку України на рік, що планується;

• терміни погашення бюджетних кредитів не перевищують трьох років, а в окремих випадках - п'яти років;

• погашення бюджетних кредитів починається через рік після закінчення будівництва, реконструкції або технічного переозброєння об'єкта кредитування (якоїсь його черги, пускового комплексу) і здійснюється щоквартально;

• погашення бюджетних кредитів, які використовуються на придбання обладнання, що не входить у систему будівель, починається наступного за плановим року і здійснюється щоквартально протягом не більше двох років;

• за користування бюджетними позиками встановлюється відсоткова ставка, яка визначається Мінфіном України щорічно під час формування державного бюджету.

42(продовження) Нині комерційні банки України дуже рідко надають підприємствам довготермінові кредити. Можливість отримати такий кредит є реальнішою через кредитні лінії Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), що надаються уповноваженими банками.

Головні критерії та обсяги фінансування підприємств по лінії ЄБРР:

• фінансуються тільки проекти підприємств з приватною формою власності, які функціонують переважно у галузях сільськогосподарського виробництва, харчової промисловості та послуг;

• допроектні активи підприємств не повинні перевищувати 2,5 млн доларів США за винятком вартості споруд та будівель;

• кількість працівників не повинна перевищувати 500 осіб;

• частка приватної власності має бути не меншою за 51 %;

• підприємство має відповідати вимогам техніки безпеки, екологічним, санітарно-гігієнічним, а також іншим нормам охорони довкілля, що встановлені законодавством України;

• власний внесок позичальника в проект не може бути меншим за 30% вартості проекту;

• коефіцієнт обслуговування боргу (відношення прибутку позичальника після сплати податків, амортизаційних відрахувань та витрат на сплату відсотків за всіма позиками до всієї заборгованості підприємства з урахуванням кредиту ЄБРР) має бути не меншим за 1,3.

За рахунок коштів ЄБРР здійснюються короткострокове та довгострокове фінансування проектів, які задовольняють вимоги ЄБРР.

Короткострокове кредитування надається для реалізації експортних контрактів та придбання імпортної продукції з метою подальшого використання в процесі виробництва. Довгострокове кредитування надається для фінансування основних засобів (придбання нового вітчизняного та імпортного обладнання).

43. Кругооборот коштів підприємства в процесі виробництва продукції, послуг та інших видів комерційної діяльності часто супроводжується тимчасовим браком фінансових ресурсів - покупець продукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з постачальником. Тоді виникає потреба у відстрочці платежу, тобто в комерційному кредиті.

Комерційний кредит - це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту - прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.

Комерційний кредит - це відповідна кредитна угода між двома підприємствами - продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов 'язання позичальника стосовно кредитора. Відсоток за комерційний кредит входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашення кредиту може здійснюватися:

• оплатою векселя;

• передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;

• переоформленням комерційного кредиту на банківський.

Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського:

• в ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації, а юридичні особи, що зв'язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг;

• він надається тільки в товарній формі;

• позиковий капітал інтегровано з промисловим або торговим, що знайшло практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, які об'єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності.

В операціях з комерційним кредитом виникають певні ризики:

• ризик можливої зміни ціни товарів;

• ризик недотримання покупцем строків оплати;

• ризик банкрутства покупця;

• ризик можливого подорожчання кредиту.

44. Фінансово-господарська діяльність будь-якого підприємства спрямована на завоювання чи збереження в І умовах ринку достойної конкурентної позиції, тому передбачає не тільки аналіз і оцінку досягнутих результатів, а й планування майбутньої діяльності, зокрема складання коротко- та довгострокових фінансових планів. Успішна реалізація таких планів забезпечує досягнення відповідної конкурентної позиції на ринку та сприяє подальшому економічному зростанню підприємства.

Фінансове планування — це процес розробки системи фінансових планів, який полягає у визначенні фінансових цілей, встановленні ступеня відповідності цих цілей поточному фінансовому стану підприємства та формулюванні послідовності дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. У процесі планування розробляють узагальнюючі фінансові показники кількісного та якісного характеру і визначають найбільш ефективні шляхи їх досягнення.

Процес фінансового планування обов'язково включає такі етапи: аналіз поточного фінансового стану підприємства, прогнозування майбутніх значень планових показників, безпосереднє складання планів та розробка процедури внесення коректив в процес реалізації планів. Запровадження системи фінансового планування на підприємстві передбачає не тільки складання та затвердження фінансових планів, а й контроль за їх виконанням та внесення необхідних змін до них в процесі їх реалізації.

Ретельний аналіз поточного фінансового стану дає змогу сформулювати реальні фінансові цілі, а прогнозування майбутньої діяльності підприємства — визначити найбільш оптимальні шляхи досягнення цих цілей.

Прогнозування є досить складним етапом фінансового планування, який потребує від фінансового менеджера високого рівня фахової підготовки у сфері не тільки фінансів, а й вищої математики та програмування, а також розуміння того, що математичні методи — це лише ефективний інструментарій, який не може замінити здатність фінансиста виділяти найважливішу інформацію, правильно її оцінювати та передбачати майбутні зміни на ринку.

Прогнозування завжди пов'язано з невизначеністю і передбачає багатоваріантність, оскільки фінансові плани можуть складатись при різних припущеннях щодо очікуваних змін у діяльності підприємства і кон'юнктурі ринку. Оскільки достовірні прогнози не можна отримати при неправильних припущеннях, при прогнозуванні діяльності підприємства важливо виділити і врахувати найважливіші серед множини чинників, одні з яких підлягають оцінці й управлінню, а інші мають зовнішній характер і їх не завжди можна точно оцінити.

45. Методи фінансового планування — це конкретні способи планових розрахунків. Планування фінансових показників здійснюється за допомогою кількох методів. До них належать:

1) балансовий;

2) нормативний;

3) розрахунково-аналітичний;

4) оптимізація планових розрахунків;

5) економіко-математичне моделювання.

Балансовий метод — полягає в тому, що балансуються не тільки підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. Застосовується при прогнозі надходжень і виплат їх грошових фондів, квартального плану доходів та витрат, платіжного календаря та ін.

Нормативний — полягає в тому, що на основі встановлених норм та техніко-економічних нормативів (ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів) розраховується потреба господарського суб'єкта у фінансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів.

Розрахунково-аналітичний — планові показники розраховуються на основі аналізу фактичних фінансових показників, які беруться за базу, та індексів їх зміни у плановому періоді.

Оптимізація планових розрахунків — полягає у складанні кількох варіантів планових розрахунків. З метою отримання найоптимальнішого варіанта планових рішень проводять їх оптимізацію. Для цього можуть використовуватись різні критерії вибору:

• максимум прибутку на грошову одиницю вкладеного капіталу;

• мінімум фінансових витрат;

• мінімум поточних витрат;

• мінімум вкладень капіталу за максимально ефективного результату;

• максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

46. Бюджетування — це необхідна складова фінансового планування, оскільки основою будь-якого оперативного чи поточного фінансового плану є система відповідних бюджетів. Як і поточне планування в цілому, бюджетування спрямоване на поетапну трансформацію стратегічного фінансового плану в систему поточних планів, послідовне їх виконання з метою досягнення стратегічних цілей підприємства.Бюджет і відповідно процес бюджетування — більш вузькі поняття, ніж фінансовий план та фінансове планування. План включає весь спектр дій, спрямованих на досягнення сформульованих цілей, які можуть бути описані як з допомогою формалізованих кількісних оцінок, так і шляхом опису якісних показників. Бюджет є робочим інструментом фінансового планування, який полегшує реалізацію намічених планів і робить більш обґрунтованим їх коригування. Бюджет — це фінансовий документ, що стосується конкретного напряму діяльності, в якому узгоджуються та фіксуються за обсягами та розподілом у часі надходження й витрати грошових коштів, доходи та витрати структурного підрозділу чи підприємства в цілому. Бюджетування — це процес підготовки, складання та затвердження системи пов'язаних між собою бюджетів, узгоджених за строками, напряме ми діяльності, підрозділами чи центрами відповідальності. Бюджетування, як і фінансове планування в цілому, передбачає контроль за реалізацією бюджетів з подальшим регулюванням діяльності підприємства чи внесенням змін до системи бюджетів з метою узгодження бюджетних показників із фактичними. Воно охоплює всі сфери фінансово-господарської діяльності підприємства (виробництво, реалізацію продукції, управління фінансовими потоками) і узгоджує діяльність усіх його підрозділів.

До основних функцій бюджетування належать функції планування, координації та контролю. У процесі бюджетування уточнюють планові та розраховують допоміжні фінансові показники, а також визначають послідовність дій, спрямованих на їх досягнення, здійснюють координацію діяльності різних підрозділів підприємства і різних видів його виробничо-господарської діяльності. Впровадження на підприємстві бюджетування означає не тільки складання системи бюджетів, а й здійснення постійного контролю за їх виконанням, аналізу поточної ситуації та внесення коректив до бюджетів у ході їх виконання залежно від змін у діяльності підприємства та кон'юнктурі ринку. Бюджетування сприяє виявленню слабких ланок у фінансовому забезпеченні та в організаційній структурі підприємства, вирішенню проблем комунікації та розподілу відповідальності між окремими підрозділами й учасниками виробничого процесу, забезпеченню належної планової дисципліни. Саме бюджетний процес дає змогу вчасно виявити неузгодженість у діяльності окремих підрозділів підприємства, неефективне використання ресурсів, низький рівень управління запасами чи грошовими коштами.

47. Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції. Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність. Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі. Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану. Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства. Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами. Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

• дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

• дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

• об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

• оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

• аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

• визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

48. У фінансовому аналізі застосовують різні методи економічних досліджень.Класифікацію методів економічного аналізу наведено на рис. 4.

Методи економічного аналізу поділяються на формалізовані та

неформалізовані. До формалізованих методів належать такі:

1. Класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового

аналізу — ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий,

відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих

та складних відсотків, дисконтування.

2. Традиційні методи економічної статистики — середніх та відносних

величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки

показників у динаміці.

3. Методи математичної статистики вивчення зв'язків — аналізи

кореляційний, регресивний, дискримінантний, дисперсійний, факторний,

коваріаційний та ін.

4. Економетричні методи — матричні, теорії міжгалузевого балансу.

5. Методи економічної кібернетики і оптимального програмування —

системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування та

ін.

6. Методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень — теорії

графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і

управління.

Методи та прийоми фінансового аналізу

За ознакою предмета методи та прийоми фінансового аналізу традиційно

поділяють на такі: аналізи вертикальний, горизонтальний та відносних

показників (коефіцієнтів).

Вертикальний аналіз полягає у визначенні у відсотках структури

досліджуваного об'єкта, наприклад структури активів, пасивів, прибутку

від звичайної діяльності, операційних витрат тощо.

За допомогою вертикального аналізу порівнюють відносні показники за

підприємствами, що істотно різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів.

Вертикальний аналіз зменшує вплив на вартісні показники інфляційного

фактора. Горизонтальний аналіз має на меті дослідити зміни показників у часі з розрахунками абсолютних і відносних відхилень (темпів).

Горизонтальний та вертикальний аналізи доповнюють один одного. На

практиці складають аналітичні таблиці, де одночасно використовують

прийоми вертикального та горизонтального аналізів.

49. Метою такого аналізу є наочна і проста оцінка фінансового стану і динаміки розвитку господарюючого суб'єкта. В процесі аналізу можна запропонувати розрахунок різних показників і доповнити його методами, які базуються на досвіді і кваліфікації спеціаліста. Експрес-аналіз доцільно виконувати в три етапи: підготовчий етап, попередній огляд бухгалтерської звітності, економічне читання і аналіз звітності. Мета першого етапу прийняти рішення про доцільність аналізу фінансової звітності і переконатися в її готовності до читання. Перше завдання вирішується шляхом ознайомлення з аудиторським висновком. Існують два основних типи аудиторських висновків: стандартний і нестандартний. Перший являє собою підготовлений в достатньо уніфікованому і короткому викладі документ, який містить позитивну оцінку аудитора (аудиторської фірми) про достовірність представленої в звіті інформації та її відповідності чинним нормативним документам. Нестандартний аудиторський висновок, як правило, дещо більший і містить деяку додаткову інформацію, яка може бути корисною користувачам звітності і розглядається аудитором з точки зору доцільності публікування і відповідності прийнятій технології аудиторської перевірки. Нестандартний аудиторський висновок може містити або виключну позитивну оцінку представленої звітності і фінансового стану, що підтверджується нею, або позитивну оцінку, проте з застереженням. Причинами нестандартного аудиторського висновку можуть бути: врахування думки іншої аудиторської фірми (наприклад, у випадку оцінки і перевірки звітності різних самостійних підрозділів однієї корпорації різними аудиторськими компаніями); зміна аудиторською фірмою облікової політики; деякі невизначеності фінансового чи організаційного характеру (наприклад, участь компанії в незавершеному судовому процесі з непередбачуваним наслідком) тощо. У випадку нестандартного аудиторського висновку доцільність підписання контракту з даним потенціальним контрагентом повинна визначатися фінансовим менеджером чи іншою особою, яка бере участь у переговорах, після більш детального аналізу представленого звіту та іншої інформації формального і неформального характеру. Мета другого етапу — ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це необхідно для того, щоб оцінити умови роботи в звітному періоді, визначити тенденції основних показників діяльності, а також якісні зміни в майновому і фінансовому стані господарюючого суб'єкта. Складаючи перше уявлення про динаміку наведених у звітності і пояснюючій записці даних, необхідно звертати увагу на алгоритми розрахунку основних показників.  Аналізуючи тенденції основних показників, необхідно браги до уваги вплив деяких зовнішніх деформуючих факторів, зокрема інфляції. Крім того, не варто забувати, що баланс, будучи основною звітною і аналітичною формою, не є вільним від деяких обмежень. Вкажемо найбільш суттєві з них: Баланс є історичним за своєю природою: він фіксує сформовані на момент його складання підсумки фінансово-господарських операцій. 49. (продовження) Баланс відображає статус-кво в коштах і зобов'язаннях підприємства, тобто показує, що являє собою підприємство на даний момент відповідно до використовуваної звітної політики, але не показує, в результаті чого склався такий стан. Відповіді на останнє запитання не можна відшукати тільки за даними балансу. Для цього необхідний більш глибокий аналіз, який базується не тільки на залученні додаткових джерел інформації, але й на осмисленні багатьох факторів, які не знаходять відображення в звітності (інфляція, науково-технічний прогрес, фінансові проблеми суміжних підприємств тощо). За даними звітності можна розрахувати цілий ряд аналітичних показників, але всі вони будуть малозначущі без порівняння. Баланс, який розглядається ізольовано, не забезпечує просторового і часового зіставлення, тому його аналіз повинен проводитися в динаміці і по можливості доповнюватись оглядом аналогічних показників у схожих підприємств, їх середньогалузевими і середньопрогресивними значеннями. Інтерпретація балансових показників можлива лише з залученням даних про обороти. Зробити висновок про те, великі чи малі суми з тої чи іншої статті; можна лише після зіставлення балансових даних з відповідними сумами оборотів.

Третій етап — основний в експрес-аналізі; його мета — узагальнена оцінка результатів господарської діяльності і фінансового стану об'єкта. Такий аналіз проводиться з тим чи іншим ступенем деталізації в інтересах різних користувачів. Одним з основних елементів експрес-аналізу є вміння працювати з річним звітом і фінансовою звітністю. Зокрема фінансовий менеджер, якому часто доводиться брати участь у процесі укладання контрактів з потенційними контрагентами, повинен чітко уявляти структуру звіту, зміст його розділів.