20.(Продовження) Використання прибутку підприємства

Прибуток підприємства використовується для задоволення різноманітних державних потреб і потреб самого підприємства. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків за рахунок вилучення у підприємств частини прибутку до державного бюджету. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самим підприємством і використовується для забезпечення господарської діяльності.

Таким чином, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку виділяють два етапи.

.21 Розподіл прибутку підприємстваОтриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загальною прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання. Використанню прибутку передує його розподіл. Це важливий економічний важіль, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого суб'єкта ринку, його трудового колективу. Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом, формами власності й організаційно-правовим статусом підприємства.Отриманий підприємством прибуток направляється на виплату податків та обов'язкових платежів, що сплачуються з прибутку, і на утворення чистого прибутку. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, використовується для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства

22 Складність сучасної податкової системи—її висока динамічність, яка потребує постійної уваги бухгалтерських та фінансових служб підприємства, що несуть основну відповідальність за фінансові результати діяльності будь-якого комерційного підприємства.Нестабільність податкової політики, невизначеність початкових "правил гри" підприємств із державою, внесення змін і доповнень до законів та інструкцій "заднім числом" або протягом фінансового року, що з погляду загальних принципів ринкової економіки не допустиме, є головною проблемою податкових взаємовідносин підприємств із державою. Це ускладнює виробниче планування і розвиток, робить непередбачуваним інвестування, і в результаті дезорганізує підприємництво.Під податковою політикою відносно підприємств розуміються використовувані державою податкові важелі, що стимулюють інвестиційну діяльність, яка сприяє зростанню продуктивності праці та фонду споживання.Податки — це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб, які забезпечують фінансування державних витрат.Обов'язкові платежі можуть здійснюватись у кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.Суспільне призначення податків виявляється у двох функціях:• фіскальній;• регулюючій.Застосовуючи податки, держава вилучає у підприємств та населення частину їхніх доходів на свою користь. Реалізація фіскальної функції податків, пов'язаної з формуванням дохідної частини державного бюджету, забезпечує перерозподіл національного доходу і створює умови для ефективного державного управління.Регулююча функція податків проявляється через вплив державного податкового механізму на процеси виробництва й обігу, стимулювання чи уповільнення їхніх темпів, збільшення чи зменшення накопичення капіталу, впливає на зростання чи зниження платоспроможного попиту населення.Система оподаткування — це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, встановленому відповідними законами держави.До поняття податкової системи включається також сукупність принципів, форм, методів встановлення податків, порядку їх зміни; методів податкового контролю та системи відповідальності за порушення податкового законодавства.Законом України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. визначено такі важливі принципи її побудови:• стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності;• стимулювання науково-технічного прогресу; технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на міжнародний ринок високотехнологічної продукції;• обов'язковість;• рівнозначність та пропорційність;• недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;• соціальна справедливість;• економічна обґрунтованість;• рівномірність сплати;• єдиний підхід;• компетентність;• доступність.Аналіз системи оподаткування в Україні дає змогу зробити висновок про її серйозні недоліки. Серед них можна назвати такі:—

22. (Продовження) нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах стосовно окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності;— основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків;— система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.Система оподаткування складається з двох підсистем: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.Структуру підсистеми оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) 

24 В Україні використовується три види непрямих податків: акцизний збір, ПДВ, мито. Непрямі податки включаються в ціни товарів, що реалізуються. Ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін. У відпускні ціну підприємства виробничої сфери можуть бут включені два непрямі податки: акциз та ПДВ.

Акцизний збір, що включається в ціну, розраховується у твердих сумах з одиниці реалізованого товару або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції.

ПДВ розраховується виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну.

Вплив на фінансово-господарську діяльність суб’єкта підприємництва непрямі податки мають досить складний. Він є платником податків, коли купує товари, роботи, послуги. Водночас, реалізуючи товари, роботи, послуги він у складі виручки від реалізації одержує на свої рахунки суми непрямих податків, сплачених покупцями. Отже вони є платниками непрямих податків до бюджету.

Впалив непрямих податків на фінансову діяльність суб’єктів підприємництва можна розглядати в двох аспектах:

– пов’язаний зі сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних цінностей. Тут сплата непрямих податків здійснюється за рахунок оборотних коштів. Тобто необхідно враховувати умови оплати та обсяги придбання ТМЦ, ставки й пільги щодо оподаткування, терміни і джерела відшкодування;

– пов’язаний із надходженням непрямих податків на рахунки суб’єктів, які реалізують товари. Податки, які надходять на рахунки використовуються для відшкодування сплачених ними непрямих податків у процесі придбання ТМЦ. Пр цьому непрямі податки можуть певний час залишатись в розпорядженні підприємств. Тобто необхідно враховувати умови реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації, ставки й пільги щодо непрямих податків, термі сплати до бюджету.

25 Прямі податки є одним із визначальних чинників розвитку економічної системи держави, оскільки вони пронизують всі сфери суспільного життя та поєднують в собі реалізацію економічних інтересів усіх суб’єктів національної економіки. Прямі податки – це закономірне об’єктивно-суб’єктивне явище, система соціально-економічних та організаційно-правових відносин, які складаються між державою і юридичними особами з приводу мобілізації до бюджету держави частини вартості ВВП з метою фінансового забезпечення виконання державою її функцій.За економічною сутністю прямі податки є обов’язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами [39, с.3]. Це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку.Визначення ролі податкових регуляторів в економічній системі держави дозволяє більш ґрунтовно розглянути можливості податкового стимулювання економічного зростання, структурних змін економіки, ділової активності суб’єктів господарювання, тобто ступеня впливу прямих податків на ті процеси, які можуть сприяти подальшому розвитку економіки. При цьому необхідно зазначити, що прямі податки за умов, що склалися в Україні, повноцінно не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функцій.Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає можливість зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. Це її нестабільність: часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. Це фіскальне спрямування податкової системи, недостатня регулювальна функція основних податків. Також треба сказати про те, що система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнені. Таким чином, рівень податкового тягаря в Україні можна оцінити як надмірний у тому смислі, що він вищий, ніж зумовлений об’єктивними причинами і обставинами.Опорою сучасної податкової політики України повинна бути науково обґрунтована теорія та методика обчислення і сплати податків, яка має сприяти позитивному впливу економічних ефектів прямого оподаткування на результати господарювання суб’єктів національної економіки з метою її фінансової стабілізації, регулювання податкових надходжень та підвищення платоспроможності юридичних осіб.Дослідження використання елементів системи прямого оподаткування та досвіду проведення податкових реформ у країнах з розвинутою ринковою економікою дозволяє зробити висновок про необхідність особливого підходу до застосування податкового інструментарію, що врахував би об’єктивний стан економіки, потребу в структурній перебудові, нерозвиненість ринкової інфраструктури, незавершеність процесу роздержавлення власності та відсутність відповідної законодавчої бази.Регулюючи політику стягнення прямих податків, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів,

25. (Продовження) звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції в розвитку продуктивних сил.Проаналізувавши досвід іноземних держав ми побачили, що система прямого оподаткування розвинутих країн окрім фіскальної функції наповнення бюджету, успішно виконують функції регулювання економічного і соціального розвитку. При цьому загальнодержавні податки грають ведучу роль. При всій багатогранності прямого оподаткування уряди розвинутих країн прагнуть до мінімізації податків, чи, точніше, до їх оптимізації. Таким чином досвід іноземних держав можна використати в сучасних умовах України, якщо його не сліпо копіювати, а переймати краще, пристосовуючи до конкретних економічних особливостей Української держави.

26 Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування являє собою консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.База нарахування єдиного внеску визначається залежно від категорії платників єдиного внеску, при цьому враховуються чинні розміри страхових внесків на окремі види соціального страхування.Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування.Розмір єдиного внеску для роботодавців встановлюється у відсотках до бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класу професійного ризику виробництва, куди віднесено підприємство, з урахуванням виду його економічної діяльності. При цьому для кожного підприємства з визначеним класом професійного ризику встановлено один розмір єдиного внеску, який залежно від класу професійного ризику виробництва становить від 36,76 % до 49,70 %.Нарахування єдиного внеску здійснюється платниками є

26. (Продовження) самостійно на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.Єдиний внесок не включається до складу податків або інших обов’язкових платежів системи оподаткування, на нього не поширюється податкове законодавство.

27 Основні засоби — це матеріальні активи, що підприємство утримує з метою їхнього використання в процесі виробництва або постачання то-варів, робіт, послуг, здавання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або од-ного операційного циклу, якщо він довший за рік).

Не належать до основних засобів:

• предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх-ньої вартості;

• спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств се-рійного і масового виробництва окремих виробів або для виготов-лення індивідуальних замовлень незалежно від їхньої вартості;

• спеціальний одяг, спеціальне взуття, постільні приналежності не-залежно від їхньої вартості і терміну служби.

Основні засоби підприємства включають: 1. Виробничі основні засоби — частина основних засобів, що бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому на-туральну форму. Вартість основних виробничих засобів переноситься на створений продукт поступово, у міру використання. Відновлення цих засобів здійснюється за рахунок капітальних інвестицій.

У складі основних засобів враховуються перебувають у власності організації земельні ділянки, об'єкти природокористування (вода, надра та інші природні ресурси).

28. Амортизація - це систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизується(первісна мінус ліквідаційна вартість )упродовж строку їх корисного використання( експлуатації). Амортизаційні відрахування - це специфічний вид фінансових ресурсів. З одного боку, амортизаційні відрахування - це витрати підприємства, тому що їхню суму, нараховану на виробничі необоротні активи, включають у собівартість продукції, робіт, послуг. Водночас, у складі виторгу ( доходу)від реалізації продукції суму амортизаційних відрахувань розглядають як цільовий фонд, складову фінансових ресурсів, призначених для відтворення зношених у процесі виробництва необоротних матеріальних і матеріальних активів. Основними фондами в податковому обліку вважають матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує ІООО гривень і поступово зменшується у зв 'язку з фізичним або моральним зносом.

Для нарахування амортизаційних відрахувань згідно податкового обліку основні фонди поділяють на групи:

Група 1 - будинку, спорудження, їхні структурні компоненти, передаючі пристрої, у тому числі житлові будинки і їхні частини, вартість капітального поліпшення землі;

Група 2 - автомобільний транспорт і запчастини до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади й інструменти, інше конторське устаткування, пристрої і приналежності до них ;

Група 3 - інші основні засоби, не включені в групи 1 і 2 і 4;

Група 4 - електронно-обчислювальні машини, інформаційні системи, телефони, мікрофони, радіо, засоби зчитування або печатки інформації, рації, вартість яких вища від вартості малоцінних предметів.

Розмір амортизаційних відрахуваньзалежить від балансової вартості основних засобів і норм відрахувань, а також методів їхнього нарахування: Група 1-2%; Група 2-10%; ГрупаЗ-6%; Група 4-15%.

Переваги: застосування цього методу дає змогу зблизити бухгалтерський і податковий облік основних засобів.

Недоліки: метод економічно не виправданий, оскільки не враховує реальних строків служби основних засобів; не дає можливості визначити залишкову вартість по об'єктах, де облік ведеться в цілому по групах.

29. Капітальні вкладення являють собою витрати на утворення нових, розширення, реконструкцію, модернізацію і технічне переоснащення діючих виробництв. За допомогою капітальних вкладень може здійснюватись як просте, так і розширене відтворення основних фондів. У господарській практиці розрізняють технологічну і відтворювальну структуру капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких затрат: будівельні роботи, монтаж устаткування; придбання устаткування, яке вимагає монтажу, придбання інструменту, інвентаря; проектні роботи; інші затрати. Першочергове значення для підвищення ефективності виробництва має покращення технологічної структури капітальних вкладень, розподіл їх між основними складовими частинами. Прогресивність технологічної структури визначається збільшенням у складі капітальних вкладень питомої ваги затрат на придбання активної частини основних виробничих фондів. Відтворювальна структура капітальних вкладень включає в себе такі напрями: нове будівництво; розширення, реконструкція і технічне переоснащення діючих підприємств. Джерела фінансування капітальних вкладень підприємства-інвестора можуть формуватися за рахунок різних фінансових ресурсів, а саме: - власних фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських резервів; - запозичених фінансових ресурсів; - залучених фінансових коштів, які отримують від продажу акцій, пайових і інших внесків членів трудових колективів;  - грошових коштів, які централізуються об'єднаннями підприємств в установленому порядку; коштів позабюджетних фондів; - коштів державного бюджету, які надаються на безповоротній і поворотній основі, місцевих бюджетів; коштів іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси підприємства включають первісні внески засновників підприємства і накопичення, які направляються на фінансування капітальних вкладень за рахунок результатів господарської діяльності. Грошова частина внесків власників підприємства вкладається в придбання основних фондів. У подальшому для цієї мети використовуються накопичення, утворені в підприємства в результаті господарської діяльності. В першу чергу, до них належать амортизаційні відрахування, які отримуються в складі виручки від реалізації товарної продукції, а також прибуток. На фінансування капітальних вкладень спрямовується частина прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Ця частина прибутку може використовуватися на капітальні вкладення в складі фонду накопичення чи іншого фонду аналогічного призначення, який утворюється на підприємстві. При введенні капітального будівництва господарським способом в підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові накопичення з будівельно-монтажних робіт і економія від зниження собівартості робіт.