27. Історія виникнення і розвитку письма

Спершу були спроби передавати на відстані інформацію способами, які мало нагадували графічне письмо. Було «предметне письмо» яке не відтворювало безпосереднього мовлення, а було лише нагадуванням чи підказкою. Мнемічним чи символічним знаком міг бути предмет чи декілька предметів і ритуальні дії з ними. До предметів –символів можна віднести «хліб-сіль», а до мнемічних – пов'язаний на пам'ять вузлик на хустці. Рудиментами « предметного письма» можна вважати виставлені в вітрині хлібної крамниці хлібо-булочні вироби. Предметним письмом можна передати лише дуже прості, елементарні повідомлення . Пошуки передачі складніших повідомлень зумовили появу графічного письма.

Письмо- штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу за допомогою графічних елементів передавати мовленнєву інформацію на відстані й закріплювати її в часі.

Етапи і форми розвитку графічного письма.

Письмо-графічне, воно пов’язане з використанням графічних знаків – малюнків, значків, букв, цифр.

Перший етап- піктографія.

Другий етап- ідеографія.

Піктографія- відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків ( малюнкове письмо)

У піктографії мистецтво і письмо нероздільні.

Піктографія не пов’язана з алфавітом, тому щоб її зрозуміти не треба вміти читати й писати. Піктографія в наш час застосовується в дорожній сигналізації.

Ідеографія- письмо графічними знаками, що позначають поняття. ( має малюнки і ідеограми).

Основною одиницею ідеографії є ідеограма або логограма – писемний знак, який, на відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово або корінь слова. Потреба прискорити розвиток письма зумовили схематизацію малюнків, перетворення їх на умовні знаки - ієрогліфи.- ідеографічні знаки, в зображені яких зберігається деяка символічна подібність із зображуваним предметом.

Ідеографія використовується в системі дорожніх знаків ( Х – небезпечна дорога, ! – небезпечна дорога)

Буквено звукове письмо

Започаткували давні греки.

Грецьке письмо і перший і перший буквенно-звуковий алфавіт став основою латинського і словянського.

Кирилиця була розроблена на основі візантійського грецького письма, до якого було додано ще 13 букв.

28. Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як лінгвістична одиниця.

Лексикологія – розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови). Лексикологія вивчає двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту.

Розрізняють:

-загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики.

-конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови.

-історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами і закономірностями його зміни.

- Прикладна лексикологія вивчає питання укладення словників.

Лексикологія у вузькому значенні – це розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови, то в широкому значенні - це загальне позначення всіх розділів, які вивчають слово.

До лексикології в широкому значенні слова належать такі науки:

1) власне лексикологія – наука про словниковий склад.

2) етимологія- наука, яка досліджує походження слів.

3) фразеологія- наука про стійкі словосполучення.

4) лексикографія- наука про укладання словників.

5) семасіологія – наука про значення слів.

Слово як лінгвістична одиниця

Слово- найменша смислова одиниця мови, вільно відтворювана в мовленні для побудови висловлювань.

Головна відмінність слова від морфеми в його більшій самостійності, автономності. Слова можна вставити у висловлювання і переставити , тобто слово має позиційну автономність. Переставити морфеми в слові неможливо.

Слова є неоднорідними за своєю структурою і за функціями. Основною функцією слова є номінативна. За цією функцією слова поділяють на чотири типи:

1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники. Вони є носіями понять.

2) вказівні ( займенникові)

3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв’язки, артиклі.Ці слова не мають номінативної функції, вони організатори, гвинтики для побудови речень.

4) вигукові – не називають явищ й не виражають понять.