16.Фонетичне членування мовленнєвого потоку. Сегментні та суперсигментні одиниці.

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру: фрази, такти, склади і звуки.

Фраза- відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. У тому самому значені що і фраза вживається термін синтагма.

Фраза розпадається на такти.

Такт- частина фрази, об’єднана одним наголосом. Такт ще називають фонетичним словом.

Крім сегментних фонем існують суперсигментні фонеми- фонеми тону і наголосу.

( Пр. у словах мука’ і му’ка , скажімо сегментні фонеми одні й ті самі, однак ці слова різняться значеннями, і єдиним засобом розрізнення є наголос, що дає підставу інтерпретувати його як фонему.

17. Склад. Наголос. Явища проклізи та енклізи. Правила складоподілу.

Існує три теорії поділу складу: еспіраторна, мускульної напруги та сонорна.

1. Еспіраторна теорія

Згвдно з нею склад – це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. Зараз заперечують це визначення, оскільки доведено, що одним поштовхом повітря можна вимовити і декілька складів.

2.Теорія мускульної напруги.

Згідно з нею склад- це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою.

3.Сонорна теорія.

Склад – це частина такту яка складається з більш звучної ( вершини) і прилеглих до неї менш звучних звуків.

Найнижчу звучність мають шумні глухі, найвищу – голосні.

Складотворчим є голосний. Якщо є один голосний то його називають монофтонгом.

Дифтонг- два голосних, які утворюють один склад.

Трифтонг- три голосні, які творять один склад.

Наголос- виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

Словесний наголос буває динамічний, музикальний і кількісний.

Динамічний наголос- виділення одного із складів слова більшою силою, тобто сильнішим видихом струмення повітря. Динамічний наголос може бути фіксованим (зв’язаним), тобто в усіх словах падає на будь-який склад. Фіксований наголос - вільний.

Він виконує смислорозрізнювальну і формо розрізнювальну функцію. Наголос може бути нерухомий і рухомий – у формах одного й того самого слова падає на різні склади.

Деякі слова можуть мати два наголоси- головний і побічний. Побічний наголос мають складні слова: Пяти’поверхо’вий, перекоти’по’ле.

2. Музикальний наголос –виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основного тону.

3. Кількісний, або довготний наголос- виділення складу більшою тривалістю звучання.

Слова які втратили наголос, приєднуються до наступних слів, називаються проклітиками, а явище проклізою.

Ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичне ціле, називаються енклітиками, а явище- енклізою.

18. Звукові зміни (загальна характеристика). Звукові зміни та чергування звуків.

1) Живі або актуальні звукові зміни- це фонетичні зміни, які діють у процесі функціонування мови і ще е втратили свою актуальність. Комбінаторні і позиційні зміни звуків призводять до того, що в звуковій системі зявляється чергування звуків.

Весна’ – ве’сни

Такі чергування викликані сучасними змінами фонетичних законів, носять назву живих.

2) Історичні або традиційні зміни не пов’язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких змін належать чергування.

Г –ж – з

К –ч –ц

Х - ш –с

Чергування – це факт розрізнення звуків, що займають одне й теж місце у звуковій оболонці тієї ж морфеми у різних випадках її вживання.

3) Спонтанні звукові зміни- не залежать від оточення чи позиції, фонетичні процеси, спричинені змінами фонологічної системи мови. Наслідком спонтанної зміни завжди є повне зникнення у мові певного звука.

Різні звукові зміни можуть супроводжуватись явищем конвергенції і дивергенції.

Конвергенція- збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному Внаслідок конвергенції кількість звуків у мові скорочується.

Дивергенція- розчеплення звука на два різні звуки. В одній позиції звук може залишатися, а в іншій – перейти в інший звук.