1. Предмет і завдання курсу вступ до мовознавства.

Мовознавство або лінгвістика - наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників.

На землі існує близько 5000 мов. Всі мови мають дуже багато спільного. У всіх мовах для вираження думки використовують звуки, зі звуків будують слова, зі слів – речення. Спільні ознаки, властиві всім мовам світу називаються універсаліями .

Вступ до мовознавства –початковий, вступний курс загального мовознавства. Посідає важливе місце у підготовці філологів. Це теоретичний фундамент усіх інших мовознавчих дисциплін.

Цей курс охоплює такі основні проблеми:

1)Природу і сутність мови;

2) структуру мови;

3) Походження мови та закономірності розвитку мов ;

4) виникнення і розвиток письма;

5) класифікацію мов світу за походженням і за будовою;

6) шляхи й методи вивчення мовного матеріалу;

7) зв'язок мовознавства з іншими науками.

2. Лінгвістика як наука. Її місце серед інших суспільних та природничих наук. Галузі мовознавства.

Мовознавство або лінгвістика - наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників.

Мова є засобом духовного формування особистості. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь.

Мова- явище суспільне, отже й мовознавство належить до суспільних наук і пов’язане з ісорією, археологією, етнографією, соціологією, психологією, літературознавством та ін….

Мовознавство пов’язане майже з усіма науками, бо мова є невідємним компонентом усіх без винятку видів діяльності людини й основним джерелом збереження інформації.

Галузі мовознавства:

1. Конкретне мовознавство

Вивчає окремі конкретні мови, як, наприклад, українську, польську, англійську, або групу споріднених мов – словянські, германські, романські тощо.

Кожна мова має своєрідну структуру, власні норми, історію. В кожній мові є специфічні звуки, морфеми, слова, синтаксичні конструкції.

2. Загальне мовознавство

Вивчає загальні особливості мови абстраговано від конкретних мов. До них належить суть мови, її природа, походження, закономірності розвитку тощо.

3. Прикладне мовознавство.

Вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці ( в викладанні рідної та іноземної мов, у практиці перекладу, при створені алфавітів, для удосконалення правопису).

3. Методи науки про мову. Загальна характеристика.

Метод- означає шлях пізнання й витлумачення будь-якого явища.

Індукція- метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок про загальне.

Дедукція- метод дослідження, згідно з яким на основі загальних положень роблять висновки про окремі факти.

Основні методи дослідження мови:

1) Описовий метод

Його мета- дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в систематизації мовних одиниць. На його основі створено граматики різних мов, тлумачні, орфографічні та інші словники.

2) Порівняльно-історичний метод

Його об’єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головне завдання цього методу- відкриття законів за якими розвивалися споріднені мови в минулому. На основі порівняльно-історичного методу створено історичні й порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники ( словники які пояснюють походження слів).

3) Змістовний метод

Його об’єктом є вивчення різних мов – споріднених і неспоріднених. Мета- шляхом зіставлення виявити специфічні риси зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах.

4) Структурний метод

Він застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури.

4. Мова та її природа. Знаковий характер мови.

Три погляди на природу мови. Одні вчені розглядали мову як біологічне явище.

Три погляди на природу мови:

-Натуралістичний напрям

-Психологічний напрям

-Соціологічний напрям.

Мова, безумовно, не є біологічним явищем, бо вона не закладена в біологічній природі людини. Якщо б вона мала біологічну природу, то дитина, народившись одразу б сама заговорила. Однак такого не буває. .

Мову не можна розглядати і як явище психічне, оскільки у кожної людини психіка різна. Якби була психічна природа мови, на світі було б стільки мов скільки людей.

Мова- явище суспільне. Вона виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може.

Мова є однією із знакових систем.

Однак не все, що є у мові, можна вважати знаками, а лише те, що служить для передачі інформації. Окремо взяті звуки мови не є знаками, бо вони нічого не означають. Вони мають план вираження і не мають плану змісту. Тому спілкуватися за допомогою лише окремих звуків неможливо.

Лексема ( слово) має план вираження і план змісту, який реалізується самостійно, тому лексему вважають справжнім знаком.

Речення не можна вважати знаком, бо воно вже складається зі знаків і належить до рівня структур.

Невербальні форми спілкування (міміка, жести) є допоміжними, супровідними щодо мови засобами. Їх вивчає наука пара лінгвістика.