3. Джерела вивчення історії медицини

Історія медицини досліджується та відтворюється за допомогою відповідних наукових методів. Для історії особливе значення має виявлення та об’єктивне (достовірне, позбавлене тенденційності суб’єктивності) дослідження історичних джерел. Але минуле неможливо повторити або відтворити лабораторним шляхом.

Звідки ж ми дізнаємось про спосіб життя людей, методи лікування давніх епох, видатних діячів, наукові відкриття? Справа в тім, що історія залишає по собі певні сліди, які відбивають той чи інший бік людської діяльності. Історичне джерело – це все, що містить безпосередню інформацію про минуле. Комплексне використання наявних джерел, їхнє всебічне дослідження надає змогу реконструювати історію, зрозуміти особливості певного періоду, походження тих чи інших явищ.

Джерела вивчення історії медицини розподіляються на 4 групи.

Першу групу складають речові джерела (рештки людей, засоби виробництва, від знарядь праці давньої людини до сучасних технологічних засобів та результати виробництва). Речові джерела важливі для вивчення всіх етапів історії медицини, але чим давніша історія, тим більшу роль вони відіграють. Рештки первісної людини відбивають сам процес антропогенезу. Сучасні технології дозволяють на основі аналізу кісток, залишків тканин з’ясовувати, чим хворіла людина за життя, чи отримувала вона медичну допомогу, чи відповідало лікування характеру захворювання. Особливо інформативними з речових джерел є медичні інструменти й обладнання. Побутові речі та житлові будівлі дозволяють судити про рівень особистої та громадської гігієни. Спеціалізовані споруди для медичної допомоги - від стародавніх храмів і монастирських лікарень до сучасних клінік – є показником характеру медицини та її суспільного статусу.

Друга група – це зображальні джерела, що містять інформацію в певних зорових образах. Як каже народна мудрість, «краще один раз побачити, аніж сто разів почути». Твори образотворчого мистецтва фото-, кіно-, відеоматеріали, які створюються в момент, коли відбувалася подія, передають зовнішність медиків різних епох, їх соціальний статус, вигляд хворих і засоби надання медичної допомоги. Малюнки в підручниках і наукових виданнях, анатомічні атласи також є формою фіксації наукових знань свого часу.

Третя група охоплює усні джерела. У пам’яті народу в таких жанрах усної народної творчості, як замовляння, казки, билини, легенди зберігається початковий, майже невідомий з інших джерел етап формування медичних знань. Прислів’я та приказки є підсумком багатовікових спостережень та одночасно звітом правил, практичних порад щодо цінності здоров’я, важливості здорового способу життя, ролі психологічних факторів, системи харчування у запобігання хворобам та їх лікування.

Четверта група вміщує найрізноманітніші письмові джерела. З виникненням писемності історія «оживає», ця група стає провідною та розпадається на низку підгруп.

• У творах стародавніх істориків, хроніках, літописах відображені різні сторони життя, побут нижчих та вищих верств населення, є згадки про епідемії, хвороби монархів тощо. Законодавчі та нормативні документи органів влади від законів царя Хаммурапі до сучасних конституцій і профільних законів відображають соціальний статус лікаря, охорон оздоровчу державну політику, систему охорони здоров’я.

• Діловодні документи фіксують поточну роботу профільних державних установ, відповідальних за систему охорони здоров’я (приказів, земств, міністерств, департаментів, комітетів). Це – звіти, розпорядження, накази, донесення, журнали, протоколи засідань, доповіді, службові записки, матеріали комісій і т. ін.

• Появу і зміст охороноздоровчого руху доносять до нас документи відповідних організацій: товариств лікарів, профспілок, товариства Червоного Хреста, Всесвітньої організації охорони здоров’я, добродійних організацій.

• Статистичні джерела, які виникають внаслідок стандартизованих обліків, звітності, переписів, обстежень, містять інформацію про чисельність і склад населення, рівень захворюваності та смертності, тривалість життя, кількість медичних працівників та мережу лікарень, кількість медичних навчальних закладів тощо.

• Періодична преса як історичне джерело має комплексний, синтетичний характер. У газетах і журналах представлено багато форм інформації документального, поточно-хронікального характеру, особового характеру. Їх цінність зумовлена оперативністю, безпосередністю подання інформації про медицину.

• Джерела особового походження (спогади, щоденники, листи, подорожні нотатки, життєписи, автобіографії), перш за все, є основними у висвітленні життя та діяльності видатних медиків різних часів.

• Спеціальним історико-медичним джерелом є наукова література від клинописних глиняних табличок медичного змісту до сучасних монографій.

• Художня література може використовуватися для аналізу медицини в контексті відповідної епохи, вивчення психологічних аспектів медичної діяльності, ілюстрації певних положень, посилення емоційного сприйняття життєвого і професійного героїзму медиків.

Дотримання принципу об’єктивності у вивченні історії медицини передбачає комплексне використання якомога ширшого кола історичних джерел.

Історія медицини поділяється на загальну і спеціальну. Даний посібник присвячено загальній історії світової та вітчизняної медицини та медсестринства, яка вивчається у вигляді окремого курсу. Історія окремих медичних дисциплін вивчається в їх межах. Посібник містить викладення теоретичного матеріалу, контрольні запитання, тестові завдання, ілюстративний матеріал.