- •6. Структура та функції філософського знання.
- •8. Своєрідність давньоіндійської філософії. Буддизм
- •9. Філософія стародавнього Китаю. Конфуціанство і даосизм.
- •10.Періоди та основні риси давньогрецької філософії.
- •11. Класичний період розвитку античної філософії.
- •12. Філософія елліністичного періоду
- •13.Основні ідеї та принципи середньовічної філософії.
- •14.Основні етапи розвитку середньовічної філософії.
- •16. Північне відродження та ідеологія реформації
- •17. Розвиток натурфілософських вчень в епоху відродження
- •18. Поняття європейської класичної філософії. Особливості філософії нового часу.
- •19. Емпіризм і раціоналізм у філософії Нового Часу
- •20. Філософія епохи просвітництва
- •22. Філософське вчення Канта.
- •23, Философские системы и.Г. Фихте и ф. Шеллинга
- •24(1) Філософська система Гегеля
- •24(2). Антропологический материализм - Людвиг Фейербах
- •25. Философия марксизма
- •26. Особливості української філософської думки
- •27. Основні періоди розвитку філософії в Україні
- •28. Вчення г. Сковороди про світ, людину, пізнання
- •29. Класична українська філософія: п. Юркевич, о. Новицький, о. Потебня
- •30. Філософія національної ідеї: т. Шевченко, л. Українка, і. Франко
- •31.Виникнення сучасної філософії та її особливості.
- •32. Позитивізм та його різновиди.
- •33.Психоаналітична філософія: фрейдизм і неофрейдизм.
- •34.Персоналітична філософія: м Бердяева, Лю Шестов.
- •35. Основні риси Екзистенціальної філософії
- •36.«Філософія життя»
- •37. Проблема буття в Історії філософії
- •38.Структура буття та місце в ній людини
- •39. Простір і час як найзагальніші характеристики буття
- •40.Поняття духовного світу людини. Природно – біологічні передумови свідомості.
- •41. Принципи та категорії діалектики. Закони розвитку
- •42. Основні форми та способи пізнання
- •43.Види і рівні знання
- •44.Проблема істини в філософії: основні концепції істини
- •59. Проблема спрямованості та єдності історичного процесу. Лінійні та циклічні концепції історії.
- •60. Суспільний прогрес та глобальні проблеми людства.
19. Емпіризм і раціоналізм у філософії Нового Часу
Символами громадського прогресу в XVII столітті стають перші буржуазні революції в Нідерландах (кінець XVI - почало XVII вв.) і Англії (середина XVII ст.). Зміни в економіці, політиці, соціальних стосунках, свідомості людей були такі значні, що цей історичний період дістав назву - Новий час. З новою силою розгорнулася полеміка про те, що ж є основою справжнього знання - розум або досвід. Виникають дві основні концепції пізнання - емпіризм і раціоналізм.
20. Філософія епохи просвітництва
Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.
Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.
21. Особливості та значення німецької класичної філософії. теоретична розробка діалектики.
Німецька класична філософія стала веришноюдюзвитку і разом з тим завершенням європейської класики ХУП-ХІХ ст. Цей небачений ще злет філософської думки був_ пов'язаний з перебудовою суспільної свідомості, значною мірою під впливом Французької революції. Основними представниками німецької філософії цього періоду стали І. Кант. Й. Фіхте, Ф. Шелінг, Г. Гегель, Л.Фешрбарх, а також К. Маркс і Ф. Енгельс ~ творці вчення, яке стало завершенням німецької класики.
Німецькя філософія кінця XVIII - сер. XIX ст. продовжила традиції раціоналізму та просвітницькоїлдеології. Визначальними ідеями тут залишилися уявлення про розумність людського існування, ідея історичного прогресу, віра у всемогутність науки тощо. Разом з тим німецька класична філософія суттєво змінила традиційні принципи гносеології, яка в класичний період розвитку європейської філософії була в центрі всіх проблем. Новий підхід до теорії пшшння відкрив нові перспективи в розгюбці гуманістичної проблематики. Уся попередня філософія, яку можна визначйл як шюЛошоюзуму і пізнання, знаходить своє логічне завершення саме у німецькій філософії. Після неї пріоритети філософії змінюються у сторону проблем людини, її діяльності і культури.
У центрі всіх вчень німецької класичної філософії - принцип активності суб'єкта. аналізу об'єкта пізнання філософія переключається на дослідження суб'єкта. Потрібно зазначити, що європейська культура і наука засновані на суб'єкт-об'єктній світоглядній моделі, тобто на протиставленні, на опозиції природи (об'єкта) і людини (суб'єкта). Докантівська філософія віддавала перевагу природі як об'єкту людського пізнання і діяльності, людині ж залишилося місце бути тільки частиною природи, а пізнанню - бути «дзеркалом природи», пасивним відображенням дійсності. _Німецька класична філософія долає механістичний підхід до людиниЛ до процесу її пізнання, підкреслюючи діяльний, творчий, активний характер