16. Північне відродження та ідеологія реформації

Гуманізм, який поставив у центр уваги людську індивідуальність, акти­вну і незалежну особистість, підготував церковну Реформацію. Якщо негати­вними рисами італійського гуманізму XV ст. стали свавілля, егоїзм і амораль­ність особистості, то північне Відродження XVI ст., навпаки, привело до су­ворого моралізму, аскетизму в суспільстві, до свідомого зречення людини від життєвих задоволень і надмірностей.

Реформація, яка виходить за межі Італії, стає загальноєвропейським явищем, масовим народним рухом. Попередниками реформаційного руху на Заході були Віклеф (Англія, XIV ст.), Гус (Чехія, XV ст.), Савонарола (Італія, XV ст.). Вплинула на реформаційний рух і творчість Еразма Роттердамського. Але власне церковна реформація починається з виникненням протестантизму, засновниками та ідеологами якого стали Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін і Томас Мюнцер.

Епоха Реформації - це другий період Відродження, який виникає у XVI ст. до XVI ст. у католицькому світі нагромадилось багато такого, що викликало протести віруючих, - розкіш церковних обрядів, непомірні податки на користь церкви, жорстока інквізиція, торгівля індульгенціями (відпущен­ням гріхів за певну платню). Обурення проти Римських єпископів і пап, які від імені Бога вершили людські долі, переросло в широкий цілеспрямований рух, що отримав назву «Реформація» (тобто «перетворення», «перебудо­ва»). Він був спрямований на перебудову церкви, на скасування розкішних богослужінь і церковного вбрання, ікон, статуй. Прихильники Реформації обстоювали повернення до того стану церкви, в якому вона була на початку християнської ери. Нові церкви, що відкололися від католицизму в ході Ре­формації, почали називатися протестантськими. Протестантство виражало прагнення буржуазного суспільства до здешевлення і спрощення релігійно­го культу, до демократизації його в ім'я буржуазного індивідуалізму, приват­ної ініціативи і підприємництва. Протестанти відкинули основні католицькі догмати: про зверхність і непогрішність Папи Римського, про церковну ієра­рхію, про спасіння через посередництво церкви тощо. Замість них вони ви­сунули свої основоположення віри, головним із них став догмат про спасіння через особисту віру.

Основою протестантизму стали:

- визнання Біблії як єдиного джерела віровчення;

- заперечення Святого Передання (авторитету отців церкви, святите­лів, Вселенських Соборів і досвіду церкви в цілому);

- невизнання церковної ієрархії;

- заперечення культу святих, поклоніння іконам, мощам тощо;

- відмова від постів, чернецтва, майже від усіх таїнств (крім хрещення і причастя);

- проголошення спасіння особистою вірою, а не добрими вчинками.

Справа спасіння, вважали протестанти, знаходиться в руках кожної людини і залежить від її чистої віри, а не від церковних таїнств і обрядів. Теза спасіння через особисту віру, «виправдання вірою» була протиставлена католицькій доктрині «добрих вчинків», ідеї спасіння через нагромадження заслуг перед Богом. Протестантизм був зрозумілим для народних мас, при­ваблював простотою, торкався до совісті кожного.

Реформація почалася у німецькій частині Швейцарії, де у 1516 році Цвінглі виступив проти торгівлі індульгенціями як найгрубішого порушення кодексу християнства. Він висунув 67 тез проти католицизму. Оскільки го­ловну опору папства він вбачав у неосвіченості парафіян, його вимогою стає загальна освіта. Цвінглі переклав Біблію німецькою мовою, з того часу вона ввійшла в історію як Швейцарська Біблія. Загинув Цвінглі в одній з битв між католиками і протестантами.

Майже одночасно з ним почав свою діяльність у південній частині Ні­меччини Мартін Лютер. У 1517 році він висуває 96 тез проти католицизму, показуючи різницю між покаянням як актом внутрішнього духовного досвіду людини і папським відпущенням гріхів через індульгенцію. Лютер виступав проти церкви як єдиного посередника між Богом і людиною. Лютер зробив свій переклад Біблії німецькою мовою, намагаючись писати простою народ­ною мовою, внаслідок чого у розділеній на численні діалекти Німеччині з'явилася єдина німецька мова. Майно католицької церкви Мартін Лютер віддавав на потреби народної освіти і на допомогу хворим, створюючи шко­ли і лікарні.

Кожен із реформаторів йшов своїм шляхом, у залежності від умов і тра­дицій своєї країни. Тому вони сформували окремі церкви: лютеранську, кальвіністську, англіканську. Центральне місце в теології Кальвіна займає теза про те, що доля людини визначена наперед, ніякі добрі справи не до­поможуть тому, кого Бог не обрав для спасіння. Після гріхопадіння природа людини настільки спотворена, що людина вже не має свободи волі і може надіятися тільки на благодать Божу. Ніякі добрі вчинки не можуть подолати людську гріховність, і тільки Богу дано визначити, хто врятується, а хто - ні. Люди можуть лише здогадатися за деякими ознаками, чи отримають вони спасіння.

Однією з таких ознак є сила власної віри. Рішучість і непохитність у справах віри, суворість оцінки себе та інших, працьовитість, відданість сво­їй справі, ощадливість і організованість у житті, скромність, аскетизм і, ра­зом з тим, енергійність, активність - є основою протестантської етики і озна­ками обраності людини до спасіння. Важливою ознакою обраності людини стає життєвий успіх і багатство, досягнуті чесною працею. Кальвін підкрес­лював можливість більш активного включення християн у земні справи. Так, професія, вважав він, є місцем служіння Богові, і тому самоціллю, а не засо­бом для досягнення будь-яких цілей. Звідси - сувора моральна дисципліна, непохитність у всіх питаннях мирського життя. Як ідеологія молодої буржуа­зії, що йшла до влади, кальвінізм відіграв велику роль у ранніх буржуазних революціях. Кальвін виправдовував підприємницьку діяльність буржуа, впровадив ідеал «дешевої церкви» (через спрощення культу, скасування церковного вбрання тощо). Не випадково відомий соціолог Макс Вебер пов'язував бурхливий розвиток капіталізму у Західній Європі саме з форму­ванням протестантської етики.

Реформація була тісно пов'язана з містичними середньовічними вчен­нями, які вона пристосувала до своїх ідей про внутрішнє, індивідуальне ста­влення до Бога. З найрадикальнішим викладенням містичного богослов'я ми зустрічаємось у релігійно-філософських поглядах Томаса Мюнцера. Особи­ста віра, вважав він, є єдиним шляхом людини до Христа і спасіння. Мюнцеру належить ідея необхідності встановлення такої «божої влади» на землі, яка б принесла соціальну рівність. Політична програма Томаса Мюнцера бу­ла близькою до ідеї комуністичної утопії.