31.Виникнення сучасної філософії та її особливості.

Сучасна світова філософія складається з таких частин:

1) Посткласична філософія.

А) Позитивізм.

Б) Марксизм.

В) Прагматизм.

Г) Неокантіанство.

Д) Філософія волі та філософія життя.

2) Філософія 20 і 21х віків.

А) Філософська антропологія.

Б) Екзистеціалізм.

В) Психоаналіз

Г) Персоналізм.

32. Позитивізм та його різновиди.

Позитивизм в классическом взгляде на философию противопостовляет взгляд согласно которому философия из науки о первоначалах должна превратится в методологию. Задача позитивной философии обобщение данних в естественних науках. Любая наука в том числе и наука об обществе должна строиться по образцу естественних наук. О. Конт виделяет два взаимосвязаних закона:

1. Закон трьох стадий развития ума.

1. Стадия развития ума – теологическая.

2. Метафизическая стадия развития.

3. Научная(позитивная) стадия.

2. Закон классификации науки

1. Аналитическая наука – изучает науки физики, химии, астрономии.

2. Синтетические науки – биология.

3. Социальная – которые изучают социальные законы общества.

Принцип позитивизма.

1. Философия должна использовать знания других наук.

2. Философия должна давать точные знания.

3. Емперическое наблюдение должно быть основой при анализе тех или иных явлений.

4. Наука должна исследовать факты, а не причины.

5. Наука должна отказиваться от нормативно-

6. Прекратить утиск других наук.

Позитивизм проводит три этапа в развитии:

1. Класический

2. Эмпиреокритецизм.

3. Неопозитивизм.

33.Психоаналітична філософія: фрейдизм і неофрейдизм.

Фрейдизм - название теории и метода психоанализа. Назван так по имени 3. Фрейда (1856 - 1939), австр. врача - невропатолога и психиатра. Фрейд, исследуя причины патологических процессов в психике, решительно отказался от вульгарно-материалистических в своей основе попыток объяснять изменения содержания психических актов физиологическими причинами. Психика рассматривается им как нечто самостоятельное, существующее параллельно материальным процессам (Психофизический параллелизм) а управляемое особыми, вечными психическими силами, лежащими за пределами сознания (Бессознательное). Над душой человека властвуют, как рок, неизменные психические конфликты бессознательных стремлений к наслаждению (либидо) с «принципом реальности», к к-рому приспосабливается сознание. Все психические состояния, все действия человека, а затем и все исторические события и общественные явления Фрейд подвергает психоанализу, т. е. истолковывает как проявление бессознательных, и прежде всего сексуальных, влечений. Извечные конфликты в глубинах психики индивидов становятся у Фрейда причиной и содержанием (скрытым от непосредственного осознания) морали, искусства, науки, религии, государства, права, войн и т. п. (Сублимация). Совр. сторонники Ф. неофрейдйсты (Неофрейдизм), представители школ «культурного психоанализа» (К. Хорни, Г. Кардинер; Ф. Александер, Г. Салливэн сохраняют нетронутой осн. логику рассуждений Фрейда, отказываясь от тенденции видеть во всех явлениях человеческой жизни сексуальную подоплеку и от нек-рых др. методологических особенностей классического Ф. Фрейдистская концепция оказала и продолжает оказывать большое влияние на различные области буржуазной культуры, и особенно заметное - на теорию и произведения искусства. Меньшее влияние Ф. имеет сейчас в неврологии и психиатрии.

Найвідомішими послідовниками 3. Фрейда були засновники аналітичної психології швейцарський психолог, філософ і культуролог Карл Густав Юнг (1875-1961), засновник індивідуальної психології австрійський психолог Альфред Адлер (1870-1937), засновник сексуально-економічної теорії австро-американський лікар Вільгельм Рейх (1879-1957), німецький філософ, психолог та соціолог Еріх Фромм (1900-1980), ідеолог "нових лівих" Герберт Маркузе (1898-1979) та ін. Ці філософи уточнили вихідні положення психоаналізу, оновили їх, і тому їх концепція дістала назву неофрейдизму.

Засновники неофрейдизму вказали на неспроможність ортодоксального фрейдизму вирішити проблему взаємодії особи і суспільства. Наприклад, основного представника неофрейдизму Еріха Фромма не задовольняли біологізм і соціальний песимізм Фрейда, тому він сконцентрував увагу на перетворенні психоаналізу на соціальну філософію. З цією метою він звернувся до попередньої філософської думки, а саме до поглядів Л. Фейєрбаха і особливо до праць К. Маркса, що дало йому змогу критично переосмислити фрейдівську точку зору на природу несвідомих потягів та роль соціальних факторів у становленні особистості. Проте, вважаючи, що соціальна теорія К. Маркса недостатньо враховує роль психологічного фактора, Фромм поставив за мету доповнити марксизм психоаналізом.