З кожним роком все більшої популярності набувають змагання з техніки спортивного туризму серед учнівської та студентської молоді. Однак найбільш популярним і масовим був і залишається пішохідний туризм. Змагання з даного виду туризму з кожним роком удосконалюються, а їх технічна складність зростає. Проте на сьогоднішній день літератури, яка давала б достатньо інформації з техніки та тактики подолання природних перешкод, дуже мало. Зокрема, це стосується одних із найбільш складних, в плані наведення, етапів "навісних переправ".
Мета, яку ставив автор при написанні даної роботи, допомогти тренерам туристських спортивних команд, а також спортсменам-туристам ознайомитися і навчитися різноманітним способам кріплення і організації поліспастів при наведенні навісних переправ, надати можливість їх вибору залежно від обставин, характеру рельєфу, виду опор, тощо.
Види та методи, які пропонує автор, зібрані ним протягом багаторічної тренерської роботи, використовувались і були апробовані під час участі команд у різноманітних змаганнях міського, обласного і Всеукраїнського рівнів.
На думку автора, не обов'язково відразу застосовувати всі запропоновані методи. Знайомлячись з ними, тренер і команда повинні самостійно визначити, які види і методи на даному етапі їм вивчати і використовувати більшою, а які меншою мірою. Запропоновані види кріплення і методи організації поліспастів при наведенні навісних переправ не є остаточними, а можливо, на думку деяких тренерів, і оптимальними, тим більше, що з кожним роком ці методи змінюються та з'являються нові.
Вибір способів кріплення переправ, як і методів організації поліспастів, залежить від тактики та техніки проходження дистанції командою, але основна мета будь-якої команди полягає в тому, щоб основну мотузку швидко і надійно закріпити, достатньо сильно натягнути і швидко зняти з цільового берега після проходження етапу. Техніка та тактика команди, як правило, залежить від рівня підготовки команди, обладнання етапів і характеру природних перешкод. Потрібно врахувати і той момент, що при проходженні дистанції може виникнути ситуація, коли в команди "ламається" попередньо вироблена тактика, наприклад, при втраті мотузки, неправильно прорахованому часі і т. п. Отже, в різних ситуаціях потрібно вміти застосовувати різні методи кріплення та організації поліспастів. Добре підготовлена команда повинна освоїти декілька таких методів, знати їх "плюси" та "мінуси" і вміти застосовувати їх залежно від обставин.
Дані методичні рекомендації умовно поділені на дві частини. В першій наведено способи кріплення, в другій – методи організації поліспастів при наведенні переправ.
1. Способи кріплення мотузок
Вибір способу кріплення мотузок при організації переправ залежить від наступних основних факторів:
виду опори, до якої буде кріпитися мотузка;
обладнання етапу (суддівські карабіни, петлі, перила самостраховки і т.п.);
вибору організації поліспасту та виду закріплення переправи на тому березі, звідки організовується поліспаст;
довжини мотузки (чи буде достатньо мотузки, щоб організувати той чи інший спосіб кріплення).
Способи кріплення мотузок при організації переправ умовно можна розділити на три групи:
перша група – способи, які використовуються при кріпленні, коли опорами є дерева (способи № 2, 3, 4, 5);
друга група – способи, які використовуються при кріпленні, коли опорами є карабіни (гаки) (способи № 6. 7, 8);
третя група – способи, які можна використовувати при кріпленні і за дерева, і за карабіни (гаки) (способи № 1, 7*,8*).
* – значок означає що дані вузли, які відносяться до другої групи, можна використовувати і при кріпленні за опору дерево, за умови організації командою додатково окремої петлі (з основної мотузки), закріпленої навколо дерева із встібнутим в неї карабіном.
В залежності від того, з якої сторони кріпиться навісна переправа та який використовується метод поліспасту, способи можна розділити на:
кріплення з висхідного берега – спосіб № 6;
кріплення з цільового берега – способи № 2,3,4,7,8;
кріплення з цільового і висхідного берегів – способи № 1,5.
Спосіб №1
На кінці мотузки в'яжеться петля, в яку встібається карабін, і яка потім обводиться навколо дерева або продівається через заглушений суддівський карабін (надалі ЗСК) і кріпиться за мотузку, утворюючи зашморг ("карабінну удавку").
Переваги:
швидко кріпиться і легко висмикується при знятті переправи з цільового берега;
використовується мінімум довжини мотузки.
Недоліки:
неможливо зняти кріплення, не послабивши переправу з висхідного берега;
іноді, при застосуванні з висхідного берега, вузол петлі проскакує через ЗСК, не даючи можливості висмикнути мотузку (тобто потребує додаткового пристрою, який би унеможливив таке проскакування).
Спосіб №2
Кріплення за допомогою вузла "штик".
Переваги:
швидко в'яжеться;
при одинарному витку навколо дерева використовується небагато мотузки;
не потребує додаткової фіксації кінця мотузки карабіном.
Недоліки:
часто перших дві петлі затягуються, що не дає можливості його розв'язати при натягнутій переправі (щоб цього не сталося рекомендується робити не один, а декілька обертів навколо дерева, а в перші петлі вставляти карабін або паличку);
використовується, як правило, лише коли опора дерево.
Спосіб №3
Кріплення за допомогою обмоточних петель, яких повинно бути не менше двох, і які охоплюють як дерево, так і мотузку, що йде з висхідного берега, і закінчується контрольним вузлом і фіксуючим карабіном.
Переваги:
легко в'яжеться;
легко розв'язується, навіть при сильно натягнутій переправі.
Недоліки:
досить довго в'яжеться (особливо коли товста опора);
для в'язання використовується велика довжина мотузки;
не кріпиться за карабіни (гаки).