3.3. Економічна ефективність суспільного виробництва

Економічна ефективність – це співвідношення між затраченими зу-

силлями та результатами, які отримало суспільство.

Один із найважливіших показників ефективності – продуктивність

праці.

Продуктивність праці – це відношення величини отриманого про-

дукту до затрат праці, які були витрачені на його виробництво:

′ Π Π =

Τ

де, П' – продуктивність праці;

П – вироблений продукт;

Т – кількість праці, яка була витрачена на виробництво.

Зворотній показник – трудомісткість праці – визначає затрати пра-

ці на виробництво одиниці продукції.

Продуктивність праці і трудомісткість праці – це показники, що ха-

рактеризують ефективність використання трудових ресурсів.

37

Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризують

показники матеріаловіддачі та матеріалоємності.

Матеріаловіддача – це відношення величини продукту до витрат ма-

теріалів:

Β

Π

Μ =

Μ

де, Мв – матеріаловіддача;

П – вироблений продукт;

М – кількість матеріалів, витрачених на виробництво продукту.

Матеріалоємність – це відношення затраченого матеріалу на ви-

готовлення продукту; характеризує кількість витраченого матеріалу на

одиницю виробленого продукту:

.

M

M =

I

Фондовіддача – це відношення кількості виробленого продукту до се-

редньорічної вартості основних виробничих фондів, які є засобами пра-

ці:

= a

I

O

O

Фондомісткість – обернений показник до фондовіддачі. Показує,

скільки виробничих фондів було використано на виготовлення одиниці

продукції:

= i

O

O

I

Капіталовіддача – це показник, який характеризує, скільки основно-

го капіталу витрачено на виробництво одиниці продукції:

= a

I

E

Ei

де, Кв – капіталовіддача;

П – вироблений продукт;

Ко – основний капітал.

Капіталоємність – характеризує величину основного капіталу, яка

була використана у виробництві:

38

= .

Ei

E

I

Загальна формула економічної ефективності:

де, Е – ефективність виробництва;

П – вироблений продукт чи дохід;

М – матеріальні витрати (предмети праці);

J – коефіцієнт переведення одноразових капітальних вкладень в осно-

вні фонди та у витрати (коефіцієнт амортизації);

Ф – одноразові вкладення в основні виробничі фонди.

3.4. Суть і види економічного прогресу

Поняття “прогрес” походить від латинського слова “progressive”, що

означає рух вперед, поступальний роз виток суспільства по висхідній лі-

нії, від менш досконалих, до більш досконалих форм.

Економічний прогрес — це поступальний розвиток усієї економічної

системи, кожного її елемента і підсистеми, на основі якого відбу вається

соціальний прогрес.

Конкретніше прогрес технологічного способу вироб ництва виражаєть-

ся в переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до

способу виробництва, грунтується на машинній праці, а від нього – до

технологіч ного способу виробництва, основою якого є автоматизована

праця. Рух уперед у межах виробничих відносин концент ровано виявля-

ється в еволюції типів і форм економічної власності: від індивідуальної

до колективної, від колективної – до акціонерної, від акціонерної — до

державної та наддержавної (або інтегрованої) форми власності. Прог рес

організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні проце-

су управління підприємством, марке тингових досліджень тощо. Прогрес

господарського меха нізму передбачає еволюцію ринкових важелів управ-

ління економікою.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсив-

ний та інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досяга ється внаслідок

кількісного приросту всіх елементів про дуктивних сил, насамперед фак-

торів виробництва, за не змінного рівня його технічної бази. Основні фак-

тори цього типу економічного зростання:

_ збільшення обсягу інвестицій за збереження наявно го рівня технології;

39

_ збільшення кількості працівників;

_ зростання обсягів оборотних фондів (сировини, мате ріалів тощо).

Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводять у два рази

більше машин, верстатів, устаткування такої самої якості, застосовують

удвічі більше робочої си ли такої самої кваліфікації та рівня освіти, такі

ж форми організації праці, сировину тощо. У цьому разі продуктив ність

праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збіль шення масштабів

випуску продукції досягається внаслі док якісного вдосконалення всієї

системи продуктивних сил, насамперед речових і особистісних факторів

вироб ництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прог рес, ра-

дикальна форма його розвитку – НТР, що розгортається. Основні факто-

ри такого типу еконо мічного зростання:

1) впровадження нової техніки і технології за передовими досягнення-

ми науково-технічного прогресу, осно вою яких є процес інвестуван-

ня виробництва;

2) підвищення загальноосвітнього і професійного рів нів;

3) поліпшення використання основних і оборотних фондів;

4) впровадження нових прогресивних форм організації виробництва і

праці;

5) розвиток підприємницьких здібностей;

6) випереджаючий розвиток інформаційної сфери, інформатизація гос-

подарської діяльності.

Інтенсифікація виробництва виявляється у зростанні суспільної

продук тивності праці (тобто у збільшенні виходу продукції з кож ної оди-

ниці залучених у виробництво ресурсів за економії живої, уречевленої

праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва.

Основні форми інтенсивного типу розвитку, або інтенсифікації ви-

робництва:

- заощаджувальна, за якої внаслідок впровадження нової техніки і тех-

нології зменшується потреба в робочій силі за одноразового зростан-

ня складної праці;

- працезаощаджувальна, за якої виконання такого самого обсягу робіт

здійснюється меншою кількістю працюючих вищої кваліфікації;

- матеріало- і ресурсозаощаджувальна (застосовуються економніші

предмети праці, наприклад композитні мате ріали, або раціональніше

використовуються старі предмети праці, споживається менша кіль-

кість електроенергії тощо);

- всебічна, за якої раціонально поєднуються всі названі форми і най-

швидше зростає ефективність суспільного виробництва.

40

Критерії економічного прогресу – ознаки, показники, на основі яких

обґрунтовується оцінка сутності, в тому числі якості, посту пального роз-

витку економічної системи і головної продуктивної сили – людини.

Німець кий філософ Георг Гегель (1770–1831) називав суперечність

принципом будь-якого розвитку, саморуху. З цього погляду рух – це су-

перечність, єдність суперечностей. Тому супереч ність є джерелом само-

руху, його рушійною силою.

Економічна суперечність – суттєве, закономірне відношення і вза-

ємодія між протилежними сторонами економічного явища чи процесу,

внаслідок якої вона (суперечність) є їхньою рушійною силою розвитку, а

в гносеологічному (пізнавальному) аспекті – основою пізнання сутності

економічних законів та категорій.

Суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, його рушійною силою.

Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникнен-

ням, взаємозумовленістю, взаємо запереченням. По-друге, кожна супер-

ечність проходить у своєму розвитку такі послідовні етапи: тотожність,

відмінність, протилежність, конфлікт і ступінь розв'язання суперечнос-

ті, перехід її у вищу форму свого розвитку. Найбільш активно супереч-

ність розвивається на перших трьох етапах еволюції су перечності. Рух

суперечності відбувається передусім внас лідок більшої активності запе-

речувальної, революційної сторони. Такою стороною в межах суспільно-

го способу ви робництва є продуктивні сили, а з-поміж них головна про-

дуктивна сила – людина.

Тому прогрес суспільства, зо крема економічний, – це діяльність лю-

дей, які ставлять перед собою мету і досягають її. Основною рушійною

силою діяльності людей є потреби та інтереси. При цьому в процесі ви-

робництва ви никають нові потреби, народжуючи ідеальний образ ще не

існуючих продуктів і стимулюючи їх виробництво в май бутньому. Так,

у разі появи нової техніки необхідно навчити працюва ти з нею людей,

що означає суперечність між цими елемен тами продуктивних сил, яка

розв'язується з підвищенням кваліфікації робочої сили, а водночас сти-

мулює економіч ний прогрес.

У свою чергу, розвиток економічного прогресу породжує такі супер-

ечності:

1) суперечність продуктивних сил;

2) суперечність техніко-економічних відносин;

3) суперечності економічної власності;

4) суперечності господарського механізму;

5) суперечності між продуктивними силами і відносинами власності;

6) суперечності між сферами відтворення.

Отже, зростання потреб людини є головною рушійною силою розви-

тку суспільства. Оскільки людина може виступати і суб’єктом, і об’єктом

41

виробничих відносин, то в середині системи продуктивних сил виника-

ють суперечності, які виявляються у формі факторів економічного про-

гресу.

Окремими складовими НТР є розвиток науки і техніки. В історії роз-

витку техніки виокремлюють три основні етапи.

Перший почався з виникненням первісного ладу, появою найелемен-

тарніших знарядь праці й тривав до кінця XVIII – по чатку XIX ст., тобто

до появи машинного виробництва. Цей етап охоплює понад 3 млн. років

існування людського суспільства, а властивий йому технологічний спо-

сіб вироб ництва грунтувався на ручній праці.

Другий етап тривав до початку розгортання НТР (до середини 50-х

років XX ст.) і грунтувався на машинній праці. На першому етапі техніка

розвивалася на основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей.

Розвиток науки і техніки в докапіталістич них формаціях відбувався від-

окремлено. І лише в XVI–XVIII ст. почався процес поступового збли-

ження науково го і технічного прогресу.

Третій етап триває в сучасному суспільстві і ґрунтується на поєднан-

ні розуму людини та високотехнологічних машин.

Науково-технічний прогрес (НТП) – це якісні (еволюційні) та істотні

(революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій та ін., тобто існу-

ючої системи продуктивних сил, на основі досягнень на уки та інформації, а

також аналогічні зміни техніко-економічних відносин – відносин спеціалі-

зації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації тощо.

Науково-технічний прогрес (НТП) має еволюційну та революційну

форми розвитку. Як загальноісторична зако номірність, він виник у пе-

ріод промислової революції кін ця XVIII – початку XIX ст. Еволюційна

форма розвитку характеризується поступовими кількісними (переваж-

но) та якісними (частково) змінами в розвитку науки і техні ки, вдоско-

наленням традиційних видів техніки, вироб ництва. Революційна форма

розвитку НТП означає появу принципово нових видів, їх практичне за-

стосування тощо, тобто докорінну революційну зміну технологічного

спосо бу виробництва.

В історії НТП виділяють дві революції:

_ перша почалася наприкінці ХVІІІ ст. і закінчилася наприкінці ХІХ

ст. – характеризується появою мануфактур;

_ друга починається в кінці ХІХ ст. і триває до нашого часу – це елек-

тротехнічна революція.

Термін науково-технічна революція вперше запро вадив у науковий

обіг Джон Бернал у книзі “Світ без вій ни”.

Науково-технічна революція (НТР) – це докорінні зміни у взаємо-

дії людини і природи, а також у системі продуктивних сил та техніко-

економічних відносин.

42

НТР має такі особливості:

1) Наука стає активним учасником продуктивних сил. Наука – це за-

гальний духовний продукт суспільного розвитку, загальний інтелект

суспільно нагромадженого знання. Для сучасної науки властиві такі

тенденції, як її кібернетизація, математизація, космізація, екологіза-

ція, посилення орієнтації на людину та ін.

Функцію безпосередньо продуктивної сили наука вико нує тради-

ційно, тобто через механізм реалізації наукових винаходів у машинах,

робочій силі, предметах праці та інших елементах продуктивних сил, а

також через пере творення науки на самостійний фактор виробництва, на

відносно самостійну рушійну силу економічного прогресу. Перетворення

науки на безпосередньо продуктивну силу супроводжується появою в ній

функції управління вироб ництвом, розширення меж продуктивної пра-

ці сукупного виробника. Впровадження принципово нових технологій,

ство рених на основі фундаментальних відкриттів: лазерних, плазмових,

мембранних та ін. Їм властиві маловідходність, зростання продуктивності

праці в десятки разів, ви сока якість продукції, екологічна чистота тощо;

2) докорінна зміна в техніці та технологіях. Центральною ланкою револю-

ційного перетворення в цей період є істотна якісна зміна робочих ма-

шин і поява четвертої ланки машин – автоматично ке руючого пристрою,

який долає обмеженість психофізич них можливостей людини як управ-

ляючого суб'єкта й іс тотно змінює роль її у процесі виробництва, який

стає все більш незалежним від сприйняття людини і прискорюєть ся;

3) докорінна зміна в головній продуктивній силі – людині. Такі перетво-

рення передбачають пе ревагу розумових зусиль, духовних здібностей

людини в організації й управлінні виробництвом, високий рівень осві-

ти і кваліфікації, що дає змогу людині швидко перехо дити до інших ви-

дів праці, забезпечує її професійну мо більність. З-поміж потреб люди-

ни вирішальну роль віді граватимуть потреби у вільній і творчій праці,

універсаль ному характері дій особи, у самовдосконаленні, виявленні

талантів; потреби у всебічному розвитку здібностей люди ни до сприй-

няття знань, максимально можливому подов женні активного життя;

4) докорінна зміна в предметах праці – поява принципово нових видів

матеріалів із наперед заданими властивостями. Вони створюються на

основі синтезу використовуваних ра ніше матеріалів і речей з необхід-

ними фізико-хімічними властивостями: композитні матеріали (поєд-

нання металів і кераміки, скла й кераміки та ін.), сплави різних металів,

полімери, надчисті матеріали, хімічне волокно тощо;

5) докорінна зміна у відносинах між людьми та природою – люди по-

чали активно використовувати природу у своїх інтересах.

43