Сучасне міжнародне право, його загальна характеристика і розвиток

Сучасний період розвитку міжнародного права бере початок із прийняття статуту ООН (червень 1945), який набрав сили 24.10.1945. у статуті ООН були сформульовані найважливіші положення міжнародного права на сучасному етапі його розвитку.

До них належать:

• Розвиток міжнародного співробітництва як основоположного принципу сучасного міжнародного права;

• Відмова від концепції панування сили і заміна її концепцією панування права;

• Осуд і ліквідація колоніальної системи;

• Затвердження прав і свобод людини;

• Створення розвинутої системи міжнародних організацій;

• Розширення обсягу імперативних норм міжнародного права;

• Створення реальної основи для розвитку механізму реалізації норм міжнародного права;

• Формування основних принципів сучасного міжнародного права.

В ході розвитку сучасного міжнародного права на міжнародній арені почали з’являтися нові суб’єкти міжнародного права – держави, утворені в результаті розвалу колоніальної системи наприкінці 70-х років ці слаборозвинуті держави, які були членами ООН утворили «групу 77», яка почала представляти в ООН значну силу.

Основні вимоги групи:

• Звуження сфери свободи і торгівлі;

• Централізація управління економікою;

• Звуження сфери іноземних інвестицій на своїх територіях;

• Поширення сфери дії національного суверенітету над народними багатствами;

З метою розвитку принципу поваги до прав людини, сформульованого в статті 7 Статуту ООН, були прийняті:

1. Загальна декларація прав людини (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948);

2. Міжнародний пакт про громадські і політичні права 1966 і факультативний протокол до нього;

3. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права;

4. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950);

5. Європейська соціальна хартія (1961);

6. Американська конвенція прав людини (1969);

7. Африканська хартія прав людини і народів (1981).

В 1063 р. був укладений Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі і під водою. У 1982 ООН прийняла Конвенцію з морського права, яка встановлює чіткий і всеосяжний правопорядок в водах Світового океану.

Приймалися в сучасному міжнародному праві й інші міжнародні правові акти, які сприяють подальшому розвитку міжнародного права.

Основні принципи сучасного міжнародного права, їхнє значення і загальна характеристика

Основні принципи сучасного міжнародного права – це загальновизнані норми, що мають найбільш юридичне значення в розв’язанні найважливіших потреб міжнародних відносин, мають вищу юридичну силу і носять імперативний характер, тобто, обов’язковий до виконання.

Основні принципи визначають головний зміст сучасного міжнародного права. Багато з них зародилися в міжнародному праві дуже давно і деякі з них – тисячоліття тому.

Сучасне міжнародне право істотно відрізняється від історичних типів міжнародного права оскільки базується цілком на нових принципах, в основі яких лежать положення звичаєвого права. Ці положення стали принципами, оскільки являють собою найбільш узагальнені норми, що відображають характерні риси і головний зміст сучасного міжнародного права і на яких повинні розвиватися міжнародні відносини.

Система основних принципів сучасного міжнародного права
Принцип підтримання миру і міжнародної безпеки	Принцип міжнародного співробітництва	Принцип захисту прав людини і народів націй
Територіальна цілісність	Невтручання у внутрішні справи держави, самовизначення націй і народів	Самовизначення кордонів і націй
Заборона застосування сили і загрози силою	Економічна безпека	Повага прав і основних прав людини
Мирне вирішення міжнародних спорів	Співробітництво держав
Непорушність кордонів	Повага державного суверенітету
Роздроблення	Сумлінне виконання забов’язань
Міжнародна відповідальність	Суверенна рівність держав

Принцип територіальної цілісності.

Всі держави зобов’язуються поважати територіальну цілісність кожної з держав-учасниць. Вони стримуються від дій несумісних з цілями і принципами Статуту ООН, спрямованих проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави-учасниці.

Принцип незастосування сили або загрози силою.

Кожна держава в своїх міжнародних відносинах зобов’язана стримуватися від загрози силою або її застосування, як проти територіальної недоторканості чи політичної незалежності держави. Не можна порушувати існуючі кордони. Держави зобов’язані стримуватися від насильницьких дій.

Принцип мирного вирішення міжнародних спорів.

Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами таким чином, щоб не наражати міжнародний мир, безпеку і справедливість на загрозу. Міжнародні спори вирішуються на підставі суверенної рівності держав і відповідно до принципу вільного вибору засобів мирного вирішення спорів.

Принцип нерушимості кордонів.

Держави-учасниці заявили, що розглядають всі кордони кожної з них як і кордони всіх держав у Європі і будуть спрямовуватися у зазіханнях на ці кордони.

Принцип невтручання у внутрішню компетенцію будь-якої держави.

Жодна держава чи група держав не має право прямо втручатися, прямо чи безпосередньо з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи інших держав. Жодна держава не може застосовувати або заохочувати застосування економічних, політичних заходів чи заходів іншого характеру.

Принцип співробітництва держав.

Держави зобов’язані співпрацювати одна з одною незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних, соціальних систем у різних сферах міжнародних відносин з метою підтримки міжнародного миру.

Принцип суверенної рівності держав.

Всі держави користуються суверенною рівністю. Вони мають однакові права та обов’язки і є рівноправними. Всі держави є юридично рівними. Кожна держава користується правом суверенітету.

Принцип сумлінного виконання зобов’язань.

Кожна держава повинна виконувати свої зобов’язання прийняті відповідно до Статуту ООН, які випливають із загальновизначених принципів і норм міжнародного права, а також прийняті державою за міжнародними договорами і дійсні згідно загальновизначеними принципами і нормами міжнародного права.