9.1. Ймовірнісно-психологічні аспекти проблеми ризику в економіці

Спочатку люди навчилися рахувати, а потім писати, але записувати цифри вони навчилися значно пізніше, ніж букви

Ризик в процесі прийняття управлінських рішень у фінансовій сфері

Ніякі, навіть найкращі прогнози не в змозі цілком виклю­чити невизначеність ринку (стихії). А де невизначеність і випад­ковість, там не уникнути ризику.

Risko на іспанському означає скелю, та не просто скелю, а навісну. За словником Ожегова ризик визначається як: 1) мож­лива небезпека; 2) дія на удачу в надії на щасливий результат.

Прийняття управлінського рішення у фінансовій сфері -це процес цілеспрямованої переробки інформації стану в інфор­мацію командну. Вибір способу дії на основі переробки інфор­мації є управлінське рішення.

Ухвалення рішення — основа управління; без рішення не­ма управління; управляти — означає вирішувати.

Так як ухвалення рішення — це процес розв'язання проблеми невизначеності, то відсутність рішення також є рішенням, і йому, як і іншим рішенням, також властивий ризик — ризик бездіяльності (ризик нерозв 'язання проблеми невизначеності).

Мета - це те, що обов'язково повинно бути досягнуто, а цільова функція -- критерій досягнення мети. Сформульована ме­та вже сама по собі містить напрям її досягнення. Недарма гово­риться, що правильно поставити завдання — це наполовину вирі­шити його. Так як для реалізації мети необхідні ресурси, а ресурси в принципі завжди обмежені, то цілі повинні ставитися тільки самі необхідні на даному етапі, але в той же час реальні для виконання. Мета завжди визначається дуже розпливчасте. Це пояснюється

зя<»

Ходакінсііка В.П-, Беляєи В. В

тим, що інтуїтивно мета зрозуміла, вона зв'язана з бажанням якось поліпшити існуюче положення, але висловити її чітко, а тим більше в якомусь кількісному вимірі часто дуже важко.

Вважається, що багато факторів, особливо пов'язаних з такими поняттями, як естетика, репутація, престиж, борг, кваліфікація, імідж і т.п., не мають природної шкали для вимірю­вання, а найчастіше в принципі непорівнянні.

Коли ж здійснюється їх оцінка, то вона суб'єктивна і час­то неоднозначна. Але саме ні етичні, психологічні і соціальні по­няття часто виступають як фактори мотивації мети. Їхня зна­чимість, на жаль, визначається інстинктивними симпатіями й ан­типатіями, що склалися в результаті виховання, навчання і соціального оточення.

Успіх — це 1) досягнення поставленої мети; 2) очікуваний результат початого заходу; 3) послідовне досягнення намічених серйозних особистих планів.

В основі методів чіткого формулювання цілей і з'ясуван­ня пріоритетів лежить кількісний аналіз на основі використання математичних моделей.

Правильне рішення це кількісно обгрунтований вибір найкращої системи дій, що ведуть до досягнення поставленої ме­ти при даних умовах і обставинах. При цьому "кількісно обґрун­тований вибір найкращої системи дій" можна визначити як "ми­стецтво давати погані відповіді на ті практичні питання, на які іншими методами відповіді даються ще гірші", чи "дати погану відповідь на питання, на яке не можна відповісти по-іншому".

Необхідність ухвалення рішення про найбільш доцільну лінію поведінки - завдання оптимального управління. Тому доцільно розглядати максимум можливих шляхів досягнення ме­ти. Вибір же самих вдалих з них здійснюється за допомогою цільової функції. У окремому, але на практиці дуже частому ви­падку, оптимальний хід процесу може відповідати максимально­му чи мінімальному (у загальному випадку екстремальному, тоб­то граничному) значенню регульованої величини.

Коли рішення може призвести не до визначеного результа­ту, а до одного з безлічі можливих з різними ймовірностями їх здійснення, при цьому додатково результат операції залежить від ряду факторів, не відомих в момент прийняття рішення, той хто приймає рішення ризикує одержати зовсім не той результат, на який розраховує. Це і є припнуття рішень в умовах ризику.

390

ринок фіііннсоних послуг: теорія і практика

Цілком уникнути ризику неможливо. Ризик буває виправ­даний і невиправданий. Уміння ризикувати це уміння проводити межу між виправданим і невиправданим ризиком у кожному кон­кретному випадку.

Проблема необхідності вибору при недостатніх підставах знайома кожному, кому доводилося приймати відповідальні рішення.

Отже, з визначення ризику випливає, що:

• він являє собою систему дій при невизначених обставинах (на удачу);

• ризикувати слід лише в тих випадках, коли можливий успіх (в надії);

• очікуваний результат ризику носить не однозначний, а ви­падковий характер.

Причини невизначеності (першої сторони ризику):

• неповнота наших знань про навколишній світ (історію роз­витку людства можна уявити як історію боротьби з невизна­ченістю);

• випадковість, тобто те, що при однаково заданих умовах відбу­вається неоднаково, причому заздалегідь не можна вгадати, як буде на цей раз. Спланувати кожен даний випадок неможливо;

• протидія.

Другою стороною ризику є очікування успіху — мова йде про деякий кінцевий підсумок дій, у якому загальний успіх пере­важає над загальним програшем. Кожний окремий результат не обоє язково повинен бути переможним.

Третя сторона ризику — випадковість. Вивчення законів ймовірності дає можливість пророчити загальний результат дій, що пов'язані з ризиком (хоча Зйнштейн казав... "я не вірю, що Господь Бог кидає "кості"").

Так як наука - це насамперед .міра, то говорити про ризик з наукової точки зору означає говорити про визначений ризик, про виміряний ризик, про міру ризику. Тобто, з наукової точки зору ризик — це ймовірність настання несприятливої події, а діяльність в умовах ризику — це кількісно визначена лінія по­ведінки в умовах невизначеності, що веде в кінцевому результаті до переваги успіху над невдачею.

Будь-яке відхилення від визначеного ризику при­зводить або до авантюризму, або до перестраховки. 1 те й інше в кінцевому підсумку обіцяє програш.

Про колективне ухвалення рішення:

391

Ходаківська В-І І., Беляєв В. В

• у комісії немає місця, яке можна бу.то б висікти (А.Н.Крилов);

• верблюд — це кінь, дизайн якого був здійснений групою. Про психологію:

• "людина знає, що добре, а робить, що погано" — Сократ;

• людина звичайно переоцінює ймовірності не дуже правдо­подібних і недооцінює імовірності дуже правдоподібних подій (коли справа стосується ймовірностей, інтуїція часто нас обманює);

• чим сильніші у того, хто приймає рішення, агресивні установ­ки і потреба в домінуванні, тим більш високий рівець ризику, що допускається ним;

• колегіальні рішення звичайно більш ризиковані, чим індивідуальні.

Під особою, яка приймає рішення, розуміють систему (особу чи коло осіб), що робить вибір альтернативи і несе відповідальність за своє рішення. Вибір альтернативи свідчить про вольову раціональну дію; наголос на відповідальності вказує на зацікавленість приймаючого рішення в досягненні поставле­ної мети (про того, хто засидівся на своєму місці — йому вже нічо­го не потрібно).

Дії, пов'язані з ризиком, завжди цілеспрямовані. Під метою при цьому розуміють результат, якого прагне досягти той хто приймає рішення, і який для нього представляє визначений інте­рес — корисність. Не слід вибирати мету "зробити великі гроші".

При прийнятті рішень, пов'язаних з ризиком, як правило. збільшується значення фактора часу — "дорога ложка к обеду", принцип винищувача — "погане рішення під час бою краще, нізіс гар­не після". Брак часу призводить до спроб прискорити прийняття рішення, що в свою чергу призводить до помилок і робить вибір

менш ефективним.

Співвідношення величин об'єктивної і суб'єктивної інфор­мації, що використовується при прийнятті рішення, може служи­ти мірою якості рішення (попередньої, але не остаточної). Цей по­казник характеризує ступінь ризику, що бере на себе приймаю­чий рішення, припиняючи пошуки шляхів об'єктивного обґрун­тування рішень.

При цьому слід зазначити, що: 1) завжди існує інформація. гцо не може бути отримана ніякими об 'єктивними методами і підлягає визначенню тільки інтуїтивно-логічними прийомами і/або вольовими рішеннями', 2) обсяг оСгржуваної інформації (і трудови-

гинок фінансових послуї^: теорія і практика

mpam на її одержання) обернено пропорційний обсягу затрачувано­го часу: 3) якість рішення є не збиткова функція витрат ресурсів.

Будь-які несподівані зміни у фінансовому стані суб'єкта господарювання є сигналами раннього попередження про недоліки в управлінні.

Якість управління позначається на здатності справлятися зі змінами, особливо несподіваними, які є джерелами ризику і неви­значеності. Завдання ризик-менеджменту — бути завжди гото­вим до очікуваних змін і швидко пристосовуватися до несподіваного.

NPV є результат взаємодії зовнішніх і внутрішніх (регу­люючих) впливів на систему. Цільова функція управління ризи­ком — максимізація NPV /чи стабілізація NPV (мінімізація стан­дартного відхилення NPV) /чи... (див. рис. 9.1).

Аспекти теорії системи управління інвестиційним ризиком

Оцінка ризикованості та доходів - основа, на якій базу­ються раціональні та розумні рішення про вкладання коштів. Між ризиком та доходами існує пряма залежність. Фінансова діяльність неминуче пов'язана з ризиком. І яких би зусиль не при­кладав господарюючий суб'єкт для мінімізації ризиків, вони завжди існують — питання тільки в їх величині. "З Божою допо­могою у вас завжди буде якась кількість збитків. Але ви самі не повинні нариватися на ризик".

Ходаківська В. II., Беляєв В. В

Управління ризиком це серцевина управління фінанса­ми будь-якого господарюючого суб'єкта. В основі фінансового управління - здатність керувати балансовими і позабалансовими портфельними ризиками. Під величиною ризику прийнято ро­зуміти ймовірність настання тієї чи іншої небажаної події, де під останнім розуміється подія, несприятлива для чистої поточної вартості фірми. На жаль, до поняття фінансового ризику певною мірою можна застосувати висловлювання маршала Фоша про військове мистецтво: сутність його досить проста, але. до нещас­тя, його складно запровадити в життя.

Інвестиційний капітал має три важливі якості: він мобільний, уразливий і рідкий. А тому винятково розбірливий і се­лективний. Він направляється туди, де інвестиційний клімат сприятливий і є певні визначені можливості для одержання при­бутку. Через свою мобільність і уразливість капітал мігрує між районами і країнами; через свою рідкість (у світовому масштабі!) капітал повсюдно користується високим попитом і не може бути примножений за рішенням того чи іншого уряду.

Інвестиції [investment] — використання грошей з метою одержання доходу і/або нарощення капіталу. Інвестиції є відкла­деним споживанням. Інвестувати означає "розлучитися з гроши­ма сьогодні, щоб одержати більшу їх суму в майбутньому". Інвес-тор (покупець, вкладник) — той, хто при інвестуванні думає на­самперед про мінімізацію ризику. На відміну від інвестора спеку­лянт [від лат. speculatio вистежування, видивляння, споглядання, умогляд] готовий йти на розрахований ризик, а гравець — на будь-який ризик.

Інвестора не цікавлять ваші труднощі і проблеми; інвес­тор примхливий, обережний і цинічний. Для нього вирішальними є відповіді на п 'ять основних питань:

• скільки грошей він може на цьому проекті заробити?

• скільки грошей він може на цьому проекті втратити?

• як він зможе повернути свої гроші?

• хто ще бере участь у цьому проекті?

• хто сказав, що цей проект гарний?

Управління ризиком — це процес ідентифікації й оцінки ри­зику з наступним вибором способу дії виходячи з наявності аль­тернативних сценаріїв розвитку подій. Цільова функція — змен­шення дисперсії цінності фірми (але ніяк не максимізація цінності фірми). А саме, аспектами теорії системи управління

394

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

інвестиційними ризиками є:

1. Ідентифікація ризику (який ризик викликає дану дію/бездіяльність (дана трансакція) для банку? Пам'ятай про те, що немає доходу без витрат (ризику).

2. Вимір величини ризику і побудова профілю ризику -- залеж­ності цінності фірми від величини ризику (яка саме величина ризику, викликається даною трансакцією? Яку саме величину ризику несе дана трансакція?)

3. Визначення наявності альтернативних сценаріїв дії. Нема аль­тернативи — немає дії — "принцип усвідомленої бездіяль­ності" — за винятком тих випадків, коли фірма з тих чи інших причин не має можливості взагалі ухилитися від ризику. ( Чи маємо ми можливість ухилитися від ризику?).

4. Чи є сенс ризикувати взагалі? Як цей ризик співвідноситься з очікуваним доходом? (не менш 3:1) Побудова кривої байду­жості (кривої терпимості до ризику).

5. Ухвалення рішення про допустимість/неприпустимість вели­чини ризику для валюти балансу фірми ( Чи можемо ми собі дозволити таку величину ризику? Бійся збитків, а прибутки прийдуть самі собою.}. Визначення обсягів операцій, при цьо­му обсяг є функцією волатильності.

6. Визначення вартості страхування і/ або хеджування і вар­тості ухилення від ризику взагалі як відмови від майбутніх до­ходів.

7. Ухвалення рішення (вибір системи дій), виконання і контроль.

8. Аналіз раніше розпочатих дій чи бездіяльності в історичній ретроспективі.

Класифікація ризиків. Ризики діляться на чисті та спеку­лятивні. Чисті ризики означають можливість отримання збитку або нульового результату. Спекулятивні ризики виражаються в ймовірності отримати як прибуток, так і збиток від операцій.

Звичайно розрізняють наступні види ризиків (ризики внутрішні і зовнішні):

Внутрішні ризики.

Основні види підприємницького ризику: Виробничий ризик. Пов'язаний з виробництвом продукції, товарів, послуг із здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності. Причини ви­никнення ризику: можливе зниження передбачуваних обсягів ви­робництва, ріст матеріальних та інших витрат, сплата високих відсотків по залучених коштах та податків.

395

Ходаківська В.Л., Беляєв В. В

Комерційний ризик. Виникає в процесі реалізації товарів і послуг. Причини зниження обсягів реалізації товарів і послуг у результаті зміни кон'юнктури ринку збуту, підвищення закупі­вельних цін, непередбачене зниження обсягів закупівель, втрати товару в процесі обертання, підвищення витрат у процесі обер­тання (у торгівлі). У будь-якій господарській діяльності завжди існує небезпека втрат, що випливає із специфіки тих або інших господарських операцій. Небезпека таких втрат - це комерційні ризики. Комерційний ризик означає невпевненість у можливому результаті, невизначеність цього результату діяльності. Складо­вою частиною комерційних ризиків є фінансові ризики.

Фінансовий ризик. Виникає в сфері відносин підприємств з банками та іншими фінансовими інститутами. Вони зв'язані з імовірністю втрат яких-небудь грошових сум або їх недоотри-манням. Вимірюється відношенням залучених коштів до власних.

Фінансові ризики - це спекулятивні ризики. Інвестор, здійснюючи венчурне вкладення капіталу, заздалегідь знає, що для нього можливі тільки два види результатів: прибуток або збиток.

Особливістю фінансового ризику є імовірність виникнен­ня збитку в результаті проведення яких-небудь операцій у фінан­сово-кредитній і біржовій сферах, здійснення операцій з фондо­вими цінними паперами, тобто ризику, який витікає з природи цих операцій.

До фінансових ризиків належать (на прикладі банківсь­ких установ):

кредитний ризик;

відсотковий ризик;

валютний ризик;

ризик упущеної фінансової вигоди;

бізнес-ризик;

інвестиційний ризик та інші, які ми розглянемо нижче.

Кредитний ризик [default risk] — 1) ризик того, що пози­чальник не сплатить по позичці; 2) ймовірність того, що вартість частини активів фірми, а особливо кредитів, або буде зведена до нуля, або фактична прибутковість по даній частині активів вия­виться значно нижчою очікуваного рівня; 3) ймовірність непо­вернення кредитів; 4) ймовірність значних збитків по кредитах і інших активах унаслідок невиконання позичальником своїх зо­бов'язань. [Номінальна і ринкова вартість кредитів].

396

ринок фінансових послуг: теорія і нрякгнкя

Бізнес-ризик - це здатність підприємства підтримувати доходи на вкладений капітал.

Інвестиційний ризик - це ризик втрати всього інвестова­ного капіталу, а також очікуваного доходу.

Реінвестиційний ризик — невизначеність прибутковості активу з фіксованим доходом, породжувана непередбачуваністю процентної ставки, по якій доходи від активу можуть бути реінве-стовані.

Процентний (ринковий, курсовий) ризик — 1) ризик того, що ціна активів упаде через ріст норми відсотка; 2) імовірність то­го, що зміна процентних ставок зменшить чисту процентну мар­жу банку; 3) несприятливі зміни вартості активів і пасивів унаслідок зміни процентних ставок; 4) імовірність скорочення спреда банку між процентними доходами і процентними витрата­ми внаслідок зміни процентних ставок; 5) невизначеність доходу від цінного папера з фіксованим доходом, що виникає внаслідок несподіваних коливань вартості активу через зміни процентної ставки; 6) небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними фондами, селенговими компаніями в результаті перевищення відсоткових ставок, що виплачуються ни­ми на залучені кошти, над ставками за наданими кредитами.

Процентний, інвестиційний та бізнес-ризик можуть бу­ти об'єднані під назвою системного ринкового ризику. Для ко­мерційних банків - це ризик того, що протягом певного періоду вартість залучених банком коштів (відсоток, який банк винний сплатити за їх зберігання) може обігнати середню процентну ставку за кредитами, тобто банк може вийти на негативний спред. Це відбувається, якщо виникає розрив (геп), незбалансо-ваність активів та пасивів зі змінною та фіксованою ставками.

У нашому випадку - це: •

1) перевищення пасивів зі змінною ставкою над актива­ми з фіксованою ставкою при зростанні процентних ставок;

2) перевищення активів зі змінною ставкою над пасивами з фіксованою ставкою при падінні процентних ставок.

Із процентним ризиком зв'язаний валютний ризик. Ва­лютний ризик — 1) ймовірність того, що зміна курсів іноземних валют приведе до появи у фірми збитків унаслідок зміни ринко­вої вартості його активів і пасивів; 2) невизначеність у прибутко­вості іноземного фінансового активу, зв'язана з невідомим зазда-

397

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

легідь курсом, по якому іноземна валюта буде обмінюватися на валюту інвестора. Валютні ризики є небезпекою валютних втрат при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних та інших ва­лютних операцій.

Ризик упущеної фінансової вигоди - це ризик настання не­прямого (побічного) фінансового збитку (нестриманий прибу­ток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу (наприклад, страхування) або при зупинці господарської діяльності.

Ризик ліквідності — 1) ймовірність того, що кошти, не­обхідні для покриття депозитів, що вилучаються, і задоволення попиту на кредити, виявляться в потрібний момент недоступні, що приведе до несподіваних збитків для банку; 2) ймовірність по­яви дефіциту наявних коштів у момент, коли в них відчувається потреба. Розрізняють ліквідність миттєву, середньострокову і довгострокову.

Ризик неплатоспроможності (банкрутства) — це ризики, що впливають на життєздатність фірми в довгостроковому періоді; характеризуються імовірністю того, що капітал банку зможе покрити збитки від діяльності. Якщо банк видав занадто велику кількість поганих кредитів або ринкова вартість значної частини його портфеля цінних паперів знижується, це призво­дить до серйозних втрат капіталу при їх продажу, а його рахун­ки, призначені для компенсації подібних збитків, виявляються перевантаженими. Якщо інвестори і вкладники довідаються про цю проблему і починають вилучати свої кошти, банк, як прави­ло, швидко втрачає ліквідність, що змушує регулюючі органи оголосити банк неплатоспроможним і закрити його.

Банкрутство банку може призвести до того, що його акціонерам повернеться лише невелика частина коштів, які вони довірили даній установі. Вкладники, кошти яких не були застра­ховані, також ризикують тим, що вони втратять свої заощаджен­ня частково або цілком. З цієї причини рівень цін на банківські акції, дохід по них і по великих незастрахованих депозитах може вже на ранній стадії служити індикатором, що свідчить про на­явність у банку проблем із платоспроможністю. Якщо інвестори вважають, що шанси банку збанкрутувати занадто великі, рин­кова вартість його акцій звичайно починає падати, і він змуше­ний пропонувати більш високі процентні ставки по своїх депо­зитних рахунках та інших запозиченнях для того, щоб залучити необхідні ресурси. Економісти називають даний феномен дис-

398

Ринок фінансових послу і: теорія і практика

ципліною ринку ринковий рух процентних ставок і вартості цінних паперів спрямовано в бік, протилежний інтересам фірми, яка зіштовхнулася з проблемами. (Банкір дає вам гроші лише тоді, коли ви не маєте потреби в них. Якщо вам дійсно потрібні гроші, виходить, ви в скрутному фінансовому становищі. А якщо ви в скрутному становищі, то банкіру ви не цікаві. Якщо тільки мова не йде про державний банк). Подібна ситуація змушує фірму здійснювати корінну зміну своєї політики і діяльності з ме­тою переконати інвесторів у їх безпідставних побоюваннях щодо фірми. У зв'язку з цим, ризик банкрутства може бути приблизно оцінений за допомогою наступних показників:

• різниця ринкових ставок по боргових зобов'язаннях, емітова­ним банком, і державних цінних паперах з аналогічними термінами погашення. Збільшення даної різниці означає, що інвестори будуть констатувати підвищення ризику збитків від операцій по покупці боргових цінних паперів банку.

• співвідношення ціни акцій банку і його річного прибутку в розрахунку на одну акцію. Дане співвідношення найчастіше знижується тоді, коли інвестори переконані, що капіталу бан­ку недостатньо для покриття взятих на себе ризиків.

• мультиплікатор акціонерного капіталу — відношення акціо­нерного капіталу (чистої вартості) до сукупних активів банку, зниження якого може свідчити про збільшення ступеня ризи­ку акціонерів банку і власників його боргових зобов'язань. У банків складає близько 15 пунктів, у великих банків — більше 20. Оскільки акціонерний капітал повинен покривати збитки по активах, бо чим вище значення мультиплікатора, тим ви­ще ризик банкрутства. Органи регулювання і нагляду вправі закрити банк, у якого частка власного капіталу в сукупних активах падає нижче 2% (мультиплікатор дорівнює 50).

• співвідношення придбаних коштів і сукупних пасивів. Під придбаними коштами, як правило, розуміють незастраховані депозити, запозичення на міжбанківському ринку в інших банків, корпорацій і урядових органів, які повинні бути по­вернуті протягом року.

Психологія кредитора в ситуації сумнівної позички: запе­речення, гнів, спроба домовитися, депресія і прийняття (згода, сми­ренність). Зміст рекомендацій —- якнайшвидше просуватися до останньої стадії — прийняття ситуації. Оскільки перші три стадії звичайно проходять швидко, найбільшою перешкодою вияв-

399

Ходакжська В-II., Боляєв В. В

ляється стадія депресії.

Принцип диверсифікованості припускає, що якщо креди­тор і не в змозі оцінити ризик окремих позик, то він може це зро­бити по відношенню до всього кредитного портфеля. Позичка, що веде до диверсифікованості кредитного портфеля, цінніше для банку, чим та яка цього не забезпечує. Перша заслуговує знижки, друга — премії. Умова "або бери, або іди".

Ризик недоодержання прибутку — імовірність зміни чисто­го прибутку банку; це ризик, що відноситься до чистого прибутку банку (після відрахування усіх витрат, включаючи податки).

Інфляційний ризик — імовірність того, що підвищення цін на товари і послуги (інфляція) зненацька зведе до нуля купі­вельну спроможність прибутку банку і його виплат акціонерам.

Забалансові ризики — це ризики, породжувані зобов'я­заннями, що не зареєстровані в балансі.

Ризик аффіляції— ризик вразливості -- будучи дочірнім підприємством холдингової компанії, банк піддається всім ризи­кам, які їй можуть загрожувати.

Технологічний ризик — ризик того, що в результаті тех­нологічних змін існуючі системи виробництва і збуту застаріють і, тим самим, зменшаться капітал фірми і її здатність отримувати прибуток.

Ризик зловживань — імовірність того, що власники фірми, її службовці або клієнти порушать закон, а це спричинить збитки внаслідок шахрайства, розтрати, крадіжки чи інших не­законних дій.

Ризик некомпетентності — банківська справа є однією з тих сфер економіки, у відношенні якої мало хто з нас може дозво­лити собі нічого не знати. Наприклад, одним із ключових фак­торів, що визначає структуру конкретного банківського кредит­ного портфеля, є досвід і кваліфікація менеджерів в галузі різних видів кредитування (чи конкретного виду кредитування).

Ризик ефективності операцій — ризик того, що поточна неефективність банку приведе до скорочення потоку доходів.

Ризик розрідження капіталу -" імовірність падіння при­бутку на одну акцію в зв'язку з випуском акцій на суму, що пере­вершує потенціал і активи банку, що веде до їх знецінення і втра­тою контролю над ними.

Ризик ринкової стратегії - ризик того, що банк неадек­ватно визначить власний ринок 7чи не зможе забезпечити надан-

400

Ринок фігіансоних послуг: теорія і практик»

ня фінансових продуктів і послуг, що створюють чи попит задо­вольняють вже існуючі потреби.

Ризик потенційних збитків — максимальна сума можли­вих втрат банку.

4

Зовнішні ризики.

Політичний ризик — 1) ймовірність того, що зміна зако­нодавчих чи регулюючих актів усередині країни або за її межами негативно вплине на прибуток, операції і перспективи фірми;

політичний ризик зв'язаний не тільки з конкретною країною, але і сусідніми країнами, регіоном, і навіть геополітикою — бла­гополучний Кувейт, але поруч Ірак!; 2) невизначеність прибут­ковості іноземних фінансових активів, зв'язана з можливим об­меженням інтересів інвесторів урядом країни емітента.

Ризик регулювання — ризик того, що непередбачені дії або бездіяльність регулюючих органів зменшать капітал фірми і її здатність вести прибуткову діяльність. Цей ризик можна також визначити як правовий (ймовірність зміни законодавства, вимірювана через частоту зміни).

Ризик клієнта — ризик того, що конкуренти перехоплять ринки і клієнтів фірми і тим самим підірвуть її капітал і здатність приносити прибуток. Цей ризик можна також визначити як діло­вий чи конкурентний.

Країнний ризик — вимір ступеня ризику по кожній країні. Відповідно до країнного ризику країни можна розділити на "інве­стиційне привабливі "(із сприятливим інвестиційним кліматом...) та "інвестиційне непривабливі". Як правило, для встановлення міри країнного ризику використовуються наступні показники:

• (політичний і правовий) + культура і менталітет (склад розу­му) народу, його казки і прислів'я (лінь і жадібність), кількість телефонів і вживання мила на душу населення;

• розвиненість комунікацій узагалі, чистота суспільних туа­летів (?) як характеристика культури народу;

• частка державного і приватного сектора в економіці;

• національний склад і національно-територіальний розпо­діл — ймовірність міжнаціональних конфліктів;

• віросповідання, число провідних конфесій і ймовірність релігійної ворожнечі;

• число чиновників на душу населення і корупція;

• природні багатства;

401

Ходаківська В.П., Беляєв В. В

залежність від експорту/імпорту;

торгівельний баланс; ВВП на душу населення;

кредитний рейтинг; • геополітичне положення;

міжнародні резерви/імпорт;

міжнародні кошти — загальноприйняті в міжнародних еко­номічних відносинах засоби платежу (золото, ВКВ і т.п.);

коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу — відношення щорічно виплачуваних країною-боржником сум, що йдуть на сплату відсотків і на погашення боргу до її валових доходів

від експорту;

резервна позиція в МВФ/імпорт;

експорт/ВНП;

• рівень інфляції та ін. Загалом, використовуються дані платіж­ного балансу. Ціль аналізу — виділити країни з великим де­фіцитом платіжного балансу, великими витратами на обслуго­вування боргу і/або низькими показниками валютних резервів.

У термінах сучасної теорії портфеля країнний ризик може бути розділений на систематичний і несистематичний. Несисте­матичний країнний ризик може бути знижений за допомогою ди-версифікованості банківського портфеля міжнародних активів і пасивів. Тому особливою турботою є систематичний країнний ризик. Найважливіша проблема для ризик менеджерів — вимір ризику і встановлення адекватної ризикової премії.

Політичні, соціальні і правові безладдя в таких країнах, як Мексика, Бразилія, Аргентина, Іран, Ірак, Кувейт, Афганістан, Сальвадор, Філіппіни, країни, СНД є прикладом країнних ри­зиків. Дві фундаментальні проблеми: 1) уразливість до зовнішніх шоків (наприклад, падіння нафтових чи сировинних цін); 2) не­здатність встановити в економічних системах слаборозвинених країн ринкові стимули і ринкову дисципліну (про що свідчать, на­приклад, неконтрольований ріст грошової маси і гіперінфляція). Ступені ризику:

Допустимий ризик. У якості припустимого ризику прийма­ють загрозу повної втрати прибутку від того чи іншого проекту. Допустимий ризик - вклали 100 тис. грн. і 100 тис. грн. отримали.

Критичний ризик пов'язаний з недоотриманням виручки, коли витрати доводиться відшкодовувати за свій рахунок.

Катастрофічний ризик призводить до банкрутства підприємства, втрати інвестицій або навіть особистого майна.

402

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

У фінансах ризик вимагає компенсації, тому ми і говори­мо про співвідношення "р'йзик-дохід". Імовірність настання яких-небудь подій характеризується розподілом імовірностей.

Основний статистичний показник такої невизначеності — се­реднє квадратичне відхилення.

Чітка формалізація процедури прийняття рішення в умо­вах невизначеності, заснована на її (невизначеності) послідовно­му розв'язанні — основа управління ризиком; математика і здо­ровий глузд; ідентифікація ризику, його вимір, способи хеджу-вання і ухилення від вризику.

Ключовий фактор — величина ставки (у грі), ретельне зважування ціни можливої помилки. Великі ставки — це не­стабільні прибутки. "Тунельне" бачення: перед очима тільки ве­ликі виграші. В інвестуванні капіталу доводитися також йти на певний ризик, тобто вибирати ту або іншу міру ризику.

Наприклад, інвестор повинен вирішити, куди йому потрібно вкласти капітал: на рахунок у банк, де ризик невеликий, але і доходи невеликі, або в більш ризикований, але більш при­бутковий захід (селенгові операції, венчурне інвестування, покуп­ка акцій). Для вирішення цієї задачі потрібно кількісно визначи­ти величину фінансового ризику і порівняти міру ризику альтер­нативних варіантів.

Методи та критерії вимірювання міри фінансового ризику

Фінансовий ризик, як і будь-який ризик, має математично виражену ймовірність отримання втрати, яка спирається на стати­стичні дані і може бути розрахована з досить високою точністю.

Щоб кількісно визначити величину фінансового ризику, необхідно знати всі можливі наслідки якої-небудь окремої дії і ймовірність самих наслідків. Імовірність означає можливість от­римання певного результату.

Відносно економічних задач методи теорії ймовірності зводяться до визначення значень імовірності настання подій і до вибору з можливих подій найбільш виваженої, виходячи з найбільшої величини математичного очікування. Інакше кажучи, математичне очікування якої-небудь події дорівнює абсолютній величині цієї події, помноженій на ймовірність його настання.

Наприклад, є два варіанти вкладення капіталу. Встановле­но, що при вкладенні капіталу в захід А отримання прибутку в сумі 15 тис. грн. має ймовірність 0,6; у захід Б отримання прибут-

403

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

ку в сумі 20 тис. гри. 0,4. Тоді очікуване отримання прибутку від вк.іадсния капіталу (тобто математичне очікування) складе:

- у захід А - 9 тис. грн. (15 * 0,6);

- у захід Б - 8 тис. грн. (20 * 0,4).

Імовірність настання події може бути визначена об'єктив­ним методом або суб'єктивним.

Об'єктивний метод визначення ймовірності заснований на обчисленні частоти, з якою відбувається дана подія.

Наприклад, якщо відомо, що при вкладенні капіталу в який-небудь захід прибуток у сумі 15 тис. грн. було отримано в 120 випадках із 200, то ймовірність отримання такого прибутку

складає 0,6 (120: 200).

Суб 'єктивний метод визначення ймовірності заснований на використанні суб'єктивних критеріїв, які засновуються на різних припущеннях. До таких припущень можуть відносити думку спеціаліста, його особистий досвід, оцінку експерта, думку фінансового консультанта тощо. Коли ймовірність визначається суб'єктивно, то різні люди можуть встановлювати різне її значен­ня для однієї і тієї ж події і таким чином робити різний вибір.

Критерії міри ризику. Величина ризику або міра ризику вимірюється критеріями: середнє очікуване значення; дисперсія (або стандартне відхилення) можливого результату.

Середнє очікуване значення - це ті значення величини події, які пов'язані з невизначеною ситуацією. Середнє очікуване зна­чення є середньо зваженим для всіх можливих результатів, де ймовірність кожного результату використовується як частота або вага відповідного значення. Середнє очікуване значення вимірює результат, який ми чекаємо в середньому.

Приклад 9.1.1. Якщо відомо, що при вкладенні капіталу в захід А із 120 випадків прибуток 12,5 тис. грн. було отримано в 48 випадках (імовірність 0,4), прибуток 20 тис. грн. - у 42 випадках (імовірність 0,35) і прибуток 12 тис. грн. - у ЗО випадках (імовірність 0,25), то середнє очікуване значення складе 15 тис. гри.:

12,5х0,4+ 20 х 0,35 + 12х0,25— 15 тис. грн.

Аналогічно було знайдено, що при вкладенні капіталу в

захід Б середній прибуток склав:

15 х 0,3 + 20 х 0,5 + 27,5 х 0,2 = 20 тис. грн. Порівнюючи дві суми очікуваного прибутку при вкла­денні капіталу в заходи А і Б, можна зробити висновок, що при вкладенні в захід А величина прибутку, що отримується, коли-

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

вається від 12,5 до 20 тис. грн. і середня величина складає 15 тис. грн.;у захід Б - величина прибутку, що отримується, коливається від 15 до 27,5 тис. грн. і середня величина рівна 20 тис. грн.

Середня величина є узагальненою кількісною характерис­тикою і не дозволяє приймати рішення на користь якого-небудь варіанта вкладення капіталу.

Для остаточного прийняття рішення необхідно виміряти коливання показників, тобто визначити міру коливання можли­вого результату.

Коливання можливого результату є мірою відхилення очіку­ваного значення від середньої величини. Для цього на практиці зви­чайно застосовують дисперсію і середнє квадратичне відхилення.

Дисперсія - це середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних:

ьереднє квадратичне відхилення є іменованою величи­ною і вказується в тих же одиницях, у яких вимірюється варіюю­ча ознака. Дисперсія і середнє квадратичне відхилення є відобра­женням абсолютного коливання.

Ходаківська В. II., Беляєв В. В

Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації. Коефіцієнт варіації - це відношення середньоквадратич-ного відхилення до середньої арифметичної і показує міру відхи­лення отриманих значень:

Коефіцієнт варіації - відносна величина. Тому на його вели­чину не впливають абсолютні значення показника, що вивчається. За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть ко­ливання ознак, виражених у різних одиницях вимірювання.

Способи зниження міри фінансового ризику

Фінансові ризики розв'язуються за допомогою різних способів. Способами вирішення фінансових ризиків є:

• уникнення;

• утримання;

• передача;

• зниження міри.

Під уникненням ризику розуміється просте ухилення від за­ходу, пов'язаного з ризиком. Однак уникнення ризику для підприємця часто означає відмову від отримання прибутку.

Утримання ризику має на увазі залишення ризику за інвес­тором, тобто на його відповідальності. Так, інвестор, вкладаючи венчурний капітал, заздалегідь упевнений, що він може за рахунок власних коштів покрити можливу втрату венчурного капіталу.

Передача ризику означає, що інвестор передає відповідаль­ність за фінансовий ризик комусь іншому, наприклад, страхово­му товариству. У даному випадку передача ризику сталася шля­хом страхування фінансового ризику.

Зниження міри ризику - скорочення ймовірності та обсягу

втрат.

При виборі конкретного способу фінансового ризику інвес­тор повинен врахувати наступні принципи:

• не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал;

• потрібно врахувати наслідки ризику;

• не можна ризикувати великим заради малого.

Перш, ніж вкладати капітал, інвестор повинен:

• визначити максимально можливий обсяг збитку за даним ри­зиком;

ринок, фінансових послуг: теорія і практика

• порівняти його з обсягом капіталу, що вкладається;

• порівняти його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не призведе втрата цього капіталу до банкрут­ства інвестора.

Співвідношення максимально можливого обсягу збитку й обсягу власних фінансових ресурсів інвестора - це міра ризику, яка веде до банкрутства. Вона вимірюється за допомогою ко­ефіцієнта ризику:

ДЄ

Кр - коефіцієнт ризику;

У - максимально можлива сума збитку, грн.;

З - обсяг власних фінансових ресурсів з урахуванням точ­но відомих надходжень коштів, грн.

Дослідження .ризикованих заходів дозволяють зробити висновок, що оптимальний коефіцієнт ризику складає - 0,3, а ко­ефіцієнт ризику, що призводить до банкрутства інвестора - 0,7 і більше.

Зниження міри фінансового ризику може здійснюватись різними шляхами:

• диверсифікація;

• придбання додаткової інформації про вибір і результати;

• лімітування;

• страхування тощо.

Диверсифікагря - це процес розподілу коштів, що інвесту­ються між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо не пов'язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а вилучені кошти вкладають у різні цінні папери, що купу­ються на фондовому ринку і приносять стійкий середній дохід. Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій 5 різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує ймовірність отримання їм середньо­го доходу в 5 разів і відповідно в 5 разів знижує міру ризику.

Інвестор іноді приймає рішення, коли результати невизна-чені і засновані на обмеженій інформації. Природно, що якби в інвестора була більш повна інформація, він міг би зробити кра­щий прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром.

Л t\.^

Ходаківська В. II., Беляєв В. В

Інформація є дуже цінним товаром, за який інвестор гото­вий платити великі гроші, а раз так, то вкладення капіталу в

інформацію стає однією із сфер підприємництва.

Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь придбання, коли є повна інфор­мація, і очікуваною вартістю, коли інформація неповна.

Інвестор іноді приймає рішення, коли результати невизна-ченні і засновані на обмеженій інформації. Природно, що якби у інвестора була більш повна інформація, він міг би зробити кра­щий прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром. Інформація є дуже цінним товаром, за який інвестор готовий платити великі гроші, а раз так, то вкладення капіталу в інфор­мацію стає однією з сфер підприємництва. Вартість повної інфор­мації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь, придбання, коли є повна інформація, і очікуваною

вартістю, коли інформація неповна.

Приклад 9.1.2. Підприємець стоїть перед вибором, скільки закупити товару: 100 одиниць або 200 одиниць. При закупівлі 100 одиниць товару витрати складуть 120 грн.. за одиницю, а при за­купівлі 200 одиниць — 100 грн. за одиницю. Підприємець даний товар буде продавати 'по 180 грн. за одиницю. Однак він не знає, чи буде попит на нього. Весь не проданий в строк товар може бу­ти реалізований тільки по ціні 90 грн. і менш. При продажі това­ру імовірність складає "50 на 50", тобто існує імовірність 0,5 для продажу 100 одиниць товару і 0,5 для продажу 200 одиниць това­ру. Прибуток складе при продажі 100 одиниць товару 6000 грн. [100 х (180 — 120) ], при продажі 200 одиниць — 16000 грн. [200 х (180 — 100) ]. Середній очікуваний прибуток — 11000 грн. [0,5 х

(6000+0,5х16000)].

Отже, очікувана вартість інформації при умові визначе­ності — 11000 грн. Очікувана вартість інформації при невизначе­ності — 8000 грн. (покупка 200 одиниць товару: 0,5х16000 — 8000 грн.). Тоді вартість повної інформації — 3000 грн. (11000 — 8000). Тобто, для більш точного прогнозу необхідно отримати додат­кову інформацію про попит, заплативши за неї 3000 грн.. Навіть якщо прогноз виявиться не зовсім точним, все ж вигідно вкласти дані кошти у вивчення попиту і ринку збуту, що забезпечує кра­щий прогноз збуту на перспективу.

Лімітування - це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продаж, кредиту тощо. Лімітування є важливим спо-

408

ринок фінансових послуг: теорія і практика

собом зниження міри ризику і застосовується банками при видачі позик, при укладенні договору на овердрафі тощо, господарюю­чим суб'єктом - при продажі товарів у кредит (за кредитними картками), за дорожніми чеками і єврочеками тощо; інвестором - при визначенні сум вкладення капіталу тощо.

Страхування та хеджування фінансових ризиків є одним з найбільш поширених способів зниження його міри. Про це мова піде у наступних інформаційних блоках теми.