5.2. Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків

Розрахунки є системою організації та регулювання пла­тежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями. Методи платежу діляться на готівково-грошові та безготівкові. В оптовому обороті домінують безготівкові платежі та розрахунки, а в сфері роздріб­ного товарного обміну й досі основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиріччя там же ак­тивно впроваджуються різні форми безготівкових розрахунків.

Готівкові розрахунки: готівково-грошові розрахунки грив­нями (українською валютою); розрахунки за допомогою кредит­них та дебетних карток.

Кредитна картка (англ. card of credit) - платіжно-розра­хунковий документ, що видається банком своїм вкладникам для оплати ними товарів та послуг. Кредитні картки активно вико­ристовуються у США та країнах Західної Європи. Це пластико-ва картка із вказівкою імені власника, присвоєного йому номеру чи шифру, містять зразок його підпису та строк дії. Сучасні кре­дитні картки випускаються із запресованим мікропроцесором і мають велику місткість пам'яті (понад 8000 знаків), тому вони реєструють не тільки всі фінансові операції власника, але й опе­ративно вносять зміни у стан його рахунку в банку, містять відо­мості про стан здоров'я і т. п. При придбанні товару чи бажанні отримати готівку власник картки пред'являє її комп'ютеру, мага­зину чи банку, даючи команду про термінову оплату.

Кредитно-карточна технологія обслуговування інозем­ців - власників кредитних карток була розроблена Держкомту-ристом СРСР у 60-ті роки.' У теперішній час використовуються кредитні картки іноземних фірм: "American Express"; "Diners Club international"; "Visa international"; "Eurocard-Macter-Card inter­national"; "Airplus"; "JCB international". Необхідно зазначити, що за кордоном існує багато різновидностей кредитних карток:

картки тільки для банкоматів; картки, розраховані на різні соціальні групи населення; картки для оплати певних видів по-

Ходаківська В. Беляєв В.В

слуг (наприклад, на автозаправочних станціях).

Розвиток кредитних карток в Україні веде свій початок з вересня 1996 року, коли Приватбанк випустив першу вітчизняну картку міжнародної системи "Visa international". На думку спеціалістів, динаміка цього виду послуг перевершила найсміливіші очікування. Об'єм платежів за пластиковими карт­ками в Україні зростає щомісяця на 20 40 відсотків, що дозво­ляє розглядати програми банків з розвитку карткового бізнесу як один із самих прибуткових та перспективних, незважаючи на до­роге технічне забезпечення.

За об'ємом емісії платіжних карт в Україні, без сумніву, лідирує система "Visa international". На сьогодні українськими банками випущено біля 22 тис. карток цієї системи. Порівнювати успіхи кожного банку на цьому полі діяльності складно. Дійсни­ми членами "Visa international" на сьогодні є 8 банків: "Вабанк", Перший Український міжнародний банк, КБ "Приватбанк", АКБ "Аваль", Промінвестбанк, банк "Україна", Укрексімбанк, Ощадбанк.

На початковому етапі розвитку карткових програм між банками практично не було конкуренції, а пропонований про­дукт виявився настільки популярним, що банки могли собі доз­волить орієнтуватися на найбільш платоспроможних клієнтів та на прикладі Росії встановлювати високі тарифи з обслуговуван­ня. Із розширенням клієнтури та загостренням конкуренції тари­фи почали плавно знижуватися.

Але незважаючи на успіхи українських банків у цьому бізнесі, існує безліч проблем, які заважають повноцінному роз­витку даного виду діяльності комерційних банків.

Дебетна картка - це платіжно-розрахунковий документ, що видається банками своїм вкладникам для оплати товарів, по­слуг чи для отримання готівки в банківських автоматах. На відміну від кредитних карток, дебетні картки мають закодовану суму рахунку власника картки. Оплата за дебетними картками проводиться шляхом прямого списання з рахунку платника гро­шей із суми, закодованої на магнітній стрічці картки. Дебетні картки видаються вкладникам тільки при депонуванні його коштів у банку. Дебетні картки можна використовувати як спосіб доступу до рахунків вкладників.

Організація безготівкового грошового обороту органічно пов'язана із регулюванням готівкового обігу: лімітування залишків

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

у касах зумовлює зберігання основної маси грошей юридичними особами на рахунку у банку. Однак більш дійовий фактор - стиму­лювання депозитних операцій через виплату банками процентів за вкладами. Ще одна форма прояву органічної о зв'язку безготівково­го і готівкового обороту - можливість використання розрахункових документів (зокрема перевідних векселів) як для перерахування коштів за рахунками, так і для безпосереднього здійснення платежу.

Існує велика різноманітність видів і форм безготівкових розрахунків. Головна особливість безготівкового обороту полягає у використанні спеціальної організаційної форми здійснення самого акту платежу.

Набір видів і форм безготівкових розрахунків у різних країнах визначається як рівнем господарського розвитку, так і традиціями, платіжними звичаями, які історично склалися, та стереотипами. Так у США та Канаді серед методів безготівкових розрахунків переважає чековий обіг: на нього припадає більш ніж 90 відсотків усіх господарських угод. Висока частка цієї фор­ми розрахунків у Великобританії, Італії, Франції. У той же час у ряді країн Європи, Скандинавії та Японії чекова форма недостат­ньо розвинена, і домінують розрахунки за допомогою дебетових та кредитових доручень (авізо).

Оскільки гроші платника знаходяться в банку, він особи­сто не може здійснити платіж; перерахування (передачу) грошей за його дорученням здійснює банк. Це передбачає створення спеціальної системи безготівкових розрахунків як форми ор­ганізації руху грошей за рахунками у банку. Вона базується на за­гальних принципах організації банківської діяльності, яка перед­бачає відповідальність банку за збереження грошей на рахунках клієнта та обов'язкове виконання його розпоряджень щодо вико­ристання цих грошей.

Для забезпечення використання грошей при відкритті ра­хунку клієнт здає в банк картки зі зразками підписів осіб, упов­новажених розпоряджатися грішми, й відбитку печатки. Банк списує гроші з рахунку на підставі документів, оформлених са­мим клієнтом-платником, - чеків, платіжних доручень, простих векселів або акцептованих ним документів, виставлених одержу­вачем коштів - платіжних вимог, тратт (перевідних векселів).

Відповідно до характеру діяльності клієнтів банки відкри­вають їм різні види рахунків. Юридичним особам, які мають са­мостійний баланс і діють на основі комерційного розрахунку,

Ходаківська В-П., Беляєв В. В

відкриваються розрахункові рахунки бюджетним, громадським та іншим організаціям і установам - погашення грошей та здій­снення платежів у межах залишку грошей на момент платежу.

Організаціям, які фінансуються з державного бюджету, можуть відкриватися бюджетні рахунки, платежі з яких здійсню­ються не в сумі наявних залишків грошей, які на рахунок не над­ходять, а в межах гак званих бюджетних кредитів, розмір яких визначається при формуванні бюджету. Це було зумовлено по­рядком виконання державного бюджету, який базується на аван­суванні бюджетних витрат за рахунок кредиту Національного банку України та мобілізації доходів бюджету на окремих рахун­ках. Дохідні та видаткові бюджетні рахунки закриваються в кінці періоду виконання бюджету.

Для обліку виданих клієнтам кредитів банки відкривають їм позичкові рахунки. Найбільш надійним (кредитоспроможним) клієнтам відкриваються єдині (контокорентні) рахунки для збе­рігання грошей клієнта та обліку виданих йому позик. Крім то­го, банки відкривають рахунки для цільового витрачання кош­тів - акредитиви, особливі рахунки, рахунки фінансування капітальних вкладень тощо.

Перерахування грошей за рахунками базується на двох ос­новних принципах:

1) платежі здійснюються лише за згодою платника, про що він надсилає у банк оформлені або акцептовані ним розрахун­кові документи; відхід від цього правила допускається у випад­ках стягнення коштів за рішенням суду чи арбітражу;

2) платежі здійснюються в календарній послідовності над­ходження розрахункових документів та настання строку платежу.

Виходячи зі специфіки проведення безготівкових розрахунків, виділяються три рівні їх організації.

Міждержавні розрахунки. Як окрема організаційна форма вони існують в умовах грошової системи закритого типу. З ме­тою організації розрахунків юридичних і фізичних осіб з інозем­ними партнерами держава укладає угоди з іншими країнами про порядок здійснення взаємних розрахункових відносин. Вони мо­жуть проводитися шляхом використання вільно конвертованої валюти (у цьому випадку організація міждержавних розрахунків зводиться до регулювання порядку одержання вказаної валюти юридичними і фізичними особами) або проведення заліку взаєм­них вимог та зобов'язань - клірингу. У грошовій системі відкри-

172

ринок фінансових послуг: теорія і практика

того типу організація міждержавних розрахунків збігається з державним регулюванням валютних відносин.

Міжбанкіеські розрахунки. В умовах однорівневої банків­ської системи колишнього СРСР вони здійснювались у формі міжфіліальних оборотів (МФО) - перерахування між банками проводилися без жодних обмежень, суми перерахованих коштів фіксувалися на окремих рахунках у кожній із філій Держбанку, які в кінці року закривалися - "сквитовувалися". Власне, така ор­ганізація розрахунків виконує лише контрольну функцію - завдя­ки подвійному обліку перерахованих коштів у банках платника та одержувача суми на початкових та завершуючих рахунках МФО повинні бути рівними. Але система МФО не відповідає умовам дворівневої банківської системи, оскільки дає мож­ливість автоматично і анонімно (в розрізі кредиторів) залучати кредитні ресурси кожним з комерційних банків.

Дворівнева банківська система передбачає розрахунки комерційних банків за кореспондентськими рахунками, які згідно зі своїми функціями виступають як своєрідні розрахункові рахунки банків. Така ж форма використовується і в міжнародних міжбанківських розрахунках.

Розрахунки юридичних та фізичних осіб. За своєю суттю во­ни поділяються на грошові (здійснюються шляхом перерахувань за рахунками в банках) і безгрошові (шляхом заліку взаємних ви­мог). У сучасних умовах найпоширеніші грошові безготівкові розрахунки. Заліки взаємних вимог практикуються банками для погашення взаємних неоплачених зобов'язань клієнтів, а також використовуються у сферах, де постійно виникають зустрічні платіжні вимоги сторін.

За характером об 'єктів розрахункових відносин виділяються розрахунки за товарними і нетоварними операціями. Вимоги до їх організації неоднакові. Якщо при нетоварних операціях голов­ним є забезпечення своєчасності та повноти платежу, то ор­ганізація розрахунків за товарними операціями включає також підтвердження факту відвантаження та виконання зобов'язань, які передбачені договором сторін.

За способом оплати товарів та послуг виділяються такі розрахунки:

• оплата за фактичним відвантаженням здійснюється з ініці­ативи постачальника чи платника одразу ж після відван­таження товарів і надання послуг;

Ходаківська В. 11., Бслясв В. В

• попередня оплата проводиться (згідно з угодою) до відвантаження, як правило, за ініціативою платника;

• планові платежі здійснюються, виходячи з передбаченого

уг одою плану регулярних поставок.

Конкретний спосіб платежу визначається угодою сторін.

Залежно від кіл кількості учасників розрахунки можуть бути прямими чи транзитними. У прямих розрахунках відвантажувач та одержувач товару одночасно виступають як одержувач коштів і платник. У транзитних розрахунках, крім відвантажувача та одер­жувача товару, бере участь посередник постачальник. Його участь у розрахунках ускладнює загальну схему проведення розрахунків.

У процесі безготівкових перерахувань клієнти банків Ук­раїни використовують п'ять основних форм розрахунків, які відрізняються за формою розрахункових документів та порядком докумептообороту:

1) розрахунки платіжними вимогами;

2) розрахунки платіжними дорученнями;

3) розрахунки чеками;

4) акредитивна форма розрахунків;

5) розрахунки вимогами - дорученнями .

Розрахунки платіжними вимогами передбачають здійснен­ня платежу за місцезнаходженням рахунку платника на основі розрахункової о документа, оформленого постачальником. Вони базуються на операції "інкасо" - дорученні банку одержати від імені постачальника належну йому суму коштів. Комплект оформлених відповідним чином вимог банк постачальника пере­силає банку платника, який контролює процес їх оплати. Платіж здійснюється за згодою (акцепту) платника. При попередньому акцепті гроші списуються з рахунку платника лише після закін­чення періоду, встановленого для відмови від акцепту (негатив­ний акцепт), чи одержання письмової згоди на оплату (позитив­ний). При наступному акцепті оплата вимог проводиться протя­гом операційного дня в міру їх надходження в банк, але за плат­ником залишається право протягом трьох робочих днів відмови­тися від оплати товару. У разі відмови гроші поновлюються на рахунок платника.

Платіжні вимоги - найпоширеніша форма розрахунків за фактичною поставкою. Вона захищає інтереси постачальника як одержувача коштів, але не гарантує своєчасності платежу і приз­водить до значного розриву акту відвантаження товару і зараху-

Рпнок ф і пан со них послуг: теорія і іірнктнки

вання коштів на рахунок постачальника.

При розрахунках платіжними дорученнями платіж прово­диться за місцезнаходженням рахунку платника на основі оформ­лення ним розрахункових документів

Платіжне доручення є дорученням гоосподарчого суб'єкта про перерахування визначеної суми зі свої о рахунку на рахунок іншого господарчого суб'єкта. Доручення дійсне протягом 10-ти днів, починаючи з дня виписки (день виписки не включається). Платіжне доручення за домовленістю сторін можуть бути тер­мінові, дострокові та відстрочені. Термінові платежі здійснюються у наступних варіантах: авансовий платіж, тобто платіж до відван­таження товару; платіж після відвантаження товару, тобто шляхом прямого акцепту товару; часткові платежі при великих угодах.

Банк списує гроші з рахунку на основі оформленого плат­ником доручення і перераховує їх у банк постачальника для зара­хування на рахунок одержувача коштів. Платіжні доручення ви­користовуються в нетоварних операціях, де оплата здійснює і ься з ініціативи платника, а також у місцевих розрахунках за товарни­ми операціями. Дана форма розрахунків практично забезпечує акцепт товару, а не розрахункового документа, однак не гарантує своєчасності та повного платежу. Тому у відносинах, де необхідно гарантувати платіж, вводиться процедура "акцептування" платіжного доручення, що передбачає зарахування суми, на яку оформлений розрахунковий документ, на окремий рахунок. Вона може бути направлена лише на оплату акцептованого доручення.

Аналогічно гарантується платіж при розрахунках чеками з чекових книжок. При видачі чекової книжки платнику відповідна сума коштів депонується на окремому рахунку, який відкри­вається клієнту в банку платника. Вона дорівнює граничній сумі (ліміту), на яку можуть бути виписані чеки. Чек, виписаний на су­му, що перевищує ліміт, є недійсним. За чекової форми розра­хунків платіж здійснюється за місцезнаходженням рахунку одер­жувача коштів на основі розрахункового документа, оформлено­го платником. Виписаний для оплати товарів чи послуг чек пере­дається одержувачу коштів, який здає його у свій банк. Останній зараховує суму чека на його рахунок, про що банк інформує плат­ника. Одержавши повідомлення, банк платника списує гроші з ра­хунку, на якому була депонована сума при видачі чекової книжки.

Чеки одна з найбільш вигідних постачальнику форм розрахунків, оскільки вони забезпечують одержання виручки не-

Ходаківська В. II., Беляєв В. В

гайно після відвантаження товарів. Однак чеки вимагають попе­реднього вилучення коштів платників. Цей недолік усувається у випадку видачі чекової книжки без попереднього депонування грошей під гарантію банку.

Така ж пільга надається банком платоспроможному клієнту при розрахунках акредитивами. Дана форма розрахунків використовується з метою гарантування платежу в умовах разо- • вих товарних поставок. Вона передбачає проведення платежу за місцезнаходженням рахунку постачальника на основі оформле­них ним розрахункових документів у межах коштів, депонованих у банку платника. Депонування проводиться за заявою платника на окремому рахунку, про що повідомляються банк постачальни­ка та сам постачальник. Одержавши повідомлення про відкриття акредитиву, постачальник відвантажує товар і для одержання грошей подає у свій банк "реєстр рахунків", оформлений на блан­ку платіжної вимоги. Банк зараховує відповідну суму на рахунок постачальника і повідомляє про це банк платника, який списує су­му платежу з окремого рахунку. Хоча акредитивна форма і гаран­тує платіж, крім попереднього вилучення коштів платника, вона викликає затримку відвантаження товарів постачальником.

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні почали впроваджуватися платіжні вимоги-доручення - форма розра­хунків, аналогічна перевідним векселям.

Платіжні вимоги-доручення - розрахункові документи, що містять вимогу продавця до покупця оплатити згідно з направле­ними йому (поза банком) розрахунковими документами та доку­ментами на відвантаження вартість поставленого за договором товару (виконаних робіт, наданих послуг). Платіжна вимога до­ручення є вимогою продавця до покупця і дорученням покупця своєму банку провести оплату на основі розрахункових та від-вантажувальних документів доставленої продукції.

Цей документ оформляється постачальником після відвантаження товару і разом з відповідними документами на­правляється на адресу платника. Покупець акцептує цей розра­хунковий документ, оформляючи його підписами осіб, уповнова­жених розпоряджатися коштами на рахунку, та відбитком печат­ки, і здає в свій банк. Перерахування грошей відбувається у по­рядку, прийнятому платіжними дорученнями. Ця форма розра­хунків спирається на взаємну довіру сторін, і банк не контролює стан виконання ними платіжних зобов'язань.

ринок фінцнсоїтх послуг: теорія і практика 5.3. Операції з інструментами грошового ринку

Інструментами грошового ринку є грошові сурогати - будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів у гос­подарському обороті. На грошовому ринку обертаються, в ос­новному, боргові документи.

Казначейські зобов 'язання - боргові цінні папери, що емі­туються державою в особі уповноважених органів, розміщують­ся виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридич­них осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску. Казначей­ство випускає свої векселя для покриття касового розриву при виконанні держбюджету.

Депозитні сертифікати - видані банками та іншими депо­зитними інститутами цінні папери.

Євродолари - доларові депозити, розміщені за межами США.

Угода про перепродаж - контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обов'язковим вику­пом в обумовлену дату за наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, "репо").

Комерційні папери - короткостроковий простий вексель, виданий суб'єктом господарювання.

Банківський акцепт - форма короткострокового банківсь­кого фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Фонди ринку грошей - це продаж інвесторам грошових фондів на короткостроковий період.

Інструменти грошового ринку використовуються на ос­нові ставки дисконтування.

Комерційні папери та банківські акцепти як інструмент грошового ринку. Вексельний обіг був і є невід'ємною частиною ділового життя суспільства. Розвиток вексельного обігу має ба­гатовікову історію. Винахідниками векселів вважаються серед-ньовікові банкіри-міняли, що займались зберіганням і переказом грошей із країни в країну, із міста в місто. У результаті з'явився

•І 77

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

перевідний вексель. З розвитком і ускладненням ринкових відно­син вексель як засіб переказу грошей поступово втратив свос зна­чення і став універсальним інструментом кредиту, платіжним за­собом, абстрактним цінним папером. Вексель виконує дві функції:

- є інструментом кредиту, тому що з його допомогою мож­на оформити різні кредитні зобов'язання (оплатити куплений то­вар, поверну ти отриману позику тощо);

- служить інструментом грошових розрахунків, будучи різ­новидом кредитних грошей.

Незалежно від того, яку функцію виконує вексель (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини учасників век­сельного обороту регулюються особливими нормами вексельно­го права.

Хоча вексель здавна використовувався в міжнародних розрахунках, національні законодавства, що регулюють вексель­ний обіг у різних країнах, суттєво відрізнялись між собою. У ре­зультаті цього було уніфіковано норми вексельного права на Же­невській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний закон про переказний і простий вексель.

Країни, що підписали або приєднались до конвенції, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.

В Україні обіг векселів теж здійснюється відповідно до Єди­ного вексельного закону. На відміну від російського законодавст­ва, українське не передбачає випуск векселів в елекгронній формі. Векселі також не можуть знерухомлюватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та організованих фондових ринках.

Вексель, відповідно до Закону "Про цінні папери і фондо­ву біржу", - це боргове зобов'язання, що дає її власнику безумов­не право вимагати при настанні терміну платежу від векселедав­ця простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем суми. Тобто, це зобов'язання, в основі якого лежать ли­ше гроші. Предметом векселя не можуть бути інші зобов'язання, скажімо, розрахунок електроенергією, як у випадку з векселями НДЦ (електричні гроші). Розрахунок яким-небудь майном з век­селетримачем може бути здійснено, але це виходить за рамки век­сельного права і обумовлюється в окремому порядку господарсь­кими угодами.

178

J

⁽ Ринок фінансових послуг: теорія і практик»

і Приклад реалізації механізму вексельного обігу зображе-^; но на схемі 5.1. із відповідним поясненням нижче. | Пояснення до схеми 5.1: Унаслідок фінансової кризи "Запоріж-

сніаль". не маючи можливості розрахуватись живими грошима за поставлену руду, виписує вексель гірничо-збагачувальному комбінату. Останній, знаючи, що у "Запорілссталі" гроші навряд чи з'являться. реалізує з дисконтом ці векселі через торговельну площадку підприємцям-споживачам металу. Цей покупець, у свою чергу. пред'являє вексель до оплати "Запорілссталі", яка. в силу відсут­ності коштів, розраховується продукцією. У підсумку споживачу ме­тал дістається дешевше, тому що вексель було придбано зі скидкою.

Схема 5.1. Взаємозв'язок суб'єктів вексельного обороту

Векселі бувають прості (соло-вексель) і перевідні (тратта). У переказнаму векселедавець призначає платника за векселем і про-понує йому заплатити визначену суму за вимогою того, на кого він виписав вексель. У простому векселі векселедавець призначає платником самого себе і не пропонує, а зобов'язується заплатити.

Відмінною особливістю векселя є "вексельна мітка" слово "вексель", - яка в сукупності з іншими реквізитами характеризує за­стосування цього боргового інструмента саме з характерними для векселя властивостями. Слово "вексель", як правило, пишеться два рази: перший - у назві документа, другий - у тексті векселя.

Пропозиція, або зобов'язання заплатити вказану у векселі суму грошей повинна бути простою і нічим не обумовленою. Вне­сення в текст векселя угоди про те, що платіж (термін платежу) за­лежить від деякої події, яка може настати або ні, є порушенням ви­мог до форми векселя і призводить до його недійсності.

Особливістю векселів є передача його за індосаментом. Термін "індосамент" походить від лат. in dosso (на спині), так як

179

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

за древньою традицією він надписується на звороті векселя. Індо­самент виконується на звороті векселя або на додатковому листі (алонжі). У випадку використання алонжу, останній повинен бу­ти приклеєний до векселя. Це викликано дією загального для век­селів правила: чого нема у векселі, того не існує.

За формою передачі індосамент може бути двох видів: або іменним, або бланковим. Іменний індосамент повинен містити дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і назву нового векселетримача, якому шляхом цього надпису пере­дається право за векселем, що передує цьому підпису. Для пере­дачі векселя за бланковим індосаментом достатньо одного підпи­су індосанта (того, хто бере на себе абстрактне зобов'язання, подібно до того, як це робить векселедавець при видачі векселя). Кожен пред'явник векселя з бланковим надписом має право ви­моги без іншого засвідчення свого права на цей вексель.

Передача векселя за індосаментом веде за собою два юри­дичних наслідки: права для індосата і відповідальність для індо­санта. Перше полягає в тому, що особа, яка отримала вексель за індосаментом, стає векселетримачем. Однак законність його прав настає у випадку неперервного ряду індосаментів, навіть як­що останній індосамент є бланковим. Другий юридичний наслідок, пов'язаний з першим, полягає в тому, що індосант, пе­редаючи вексель, бере на себе зобов'язання перед новим векселе­тримачем за акцепт і платіж. У цьому полягає доручительська функція індосаменту. Однак індосант може опротестувати новий індосамент, у цьому випадку він не несе відповідальність перед тими особами, на користь яких вексель було потім індосовано.

Банки виконують з векселями наступні операції:

видача кредиту за спеціальним позичковим рахунком, за­безпеченим векселями;

інкасування векселів;

доміляція векселя:

ввалювання векселів;

акцепт векселів;

облік векселів;

форфетування.

Спеціальний позиковий рахунок - це рахунок до запитання. Безтерміновість кредиту дає банку право в будь-який момент ви­магати від кредитора повного або часткового його погашення чи надання додаткового забезпечення. Цей кредит має постійний

Ртюк фінансових послуг: теорія і практика

характер. Погашення його може здійснюватись як самим пози­чальником, так і іншою особою, після чого їм повертається із за­безпечення векселя сума погашеного боргу. Якщо ж від самого позичальника кошти не надходять, то на погашення кредиту на­правляються гроші, які надійшли на оплату векселів.

Інкасування векселів банком - це виконання банком дору­чення векселетримача при отриманні платежу за векселем при настанні терміну оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем - це інкасація векселя. Банківська черговість, яка по­лягає в отриманні банком грошей за різними документами (век­селями, чеками тощо) від імені та за рахунок своїх клієнтів, нази­вається інкасо.

Доміціляція (від лат. domicilium - місцеперебування) вексе­ля - це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи. Вексель, за яким призначено платника, називається доміцільованим векселем. Доміцільований векселі, підлягає оп­латі третьою особою (доміціліатом) у місці проживання платни­ка або іншому місці." Як правило, платником за векселем при­значається банк. У цьому випадку банк у протилежність інкасу­ванню векселя є не отримувачем платежу, а його платником, тоб­то він виконує доручення платника за векселем здійснити платіж за даним векселем у встановлений термін.

Як доміціліат банк не несе ніякого ризику, тому що він оп­лачує вексель, якщо на рахунку боржника за векселем є необхідна сума грошей. У зворотному випадку він відмовить у платежі.

Аваль (фр. aval) векселя - це вексельне доручення, що забез­печує платіж за векселем. Таке забезпечення здійснюється третьою особою (авалістом). Авалісталш, як правило, виступають банки та кредитні установи. Чим вище імідж аваліста, тим надійнішим вва­жається вексель. Аваль здійснюється у вигляді надпису на векселі або алонжі "Вважати за аваль" і підпис у аваліста. За видачу ава-ля стягується плата в процентах від суми векселя. Цей процент на­зивається надписним процентом. Підписавши вексель, аваліст відповідає за ним так само, як і той, за кого він підписався.

Акцепт (лат. acceptus - прийнятий) векселя - це підтверд­ження платником згоди на оплату за переказним векселем (тратті). Він висловлюється словами: "Акцептовано", "Прийня­ло", "Заплачу", що зроблені на лицьовій стороні векселя. Вексе-

Доміціль - поняття податкового права деяких країн, що означає- ос­новне місце проживання 4іинчної особи.

181

Ходаківська В. 11., Веляєв В. В

ля, акцептовані банком, тобто банківський акцепт, широко за­стосовуються у зовнішньоторговельних операціях. Акцепт бан­ком термінових тратт, що виставляються на нього експортером або імпортером, розглядається як одна із форм кредиту. Це ак­цептований кредит. Акцептант несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін.

«

5.4. Державні фінансові інститути на грошовому ринку

Важливу роль у формуванні грошового ринку відіграє вся банківська система, що складається із двох рівнів: 1-й рівень -Центральний банк; 2-й рівень - комерційні банки. Центральний банк - емісійний, є агентом уряду при обслуговуванні держбюд­жету, слугує підтримкою зовнішньої і внутрішньої стабільності

національної грошової одиниці.

Грошовий ринок передбачає наявність такого товару, як

гроші. Цей товар має свою вартість - це витрати на залучення грошей у тимчасове користування або доходи від передачі їх у борг. Вартість грошей буває номінальна та реальна, що визна­чається купівельною спроможністю грошової одиниці. Особливу роль у системі ціноутворення має облікова ставка НБУ і дії Цен­трального банку на грошовому ринку взагалі.

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу

Національний банк здійснює:

1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2) створення резервних фондів банкнот і монет;

3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних оз­нак та дизайну грошових знаків;

4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і

монет;

5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, переве­зення, вилучення та інкасації готівки;

6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та ор­ганізацій;

7) визначення вимог стосовно технічного стану та ор­ганізації охорони приміщень банківських установ.

Здійснюючи емісію грошей, Центральний банк виконує корисну і необхідну для розвитку країни роль. Грошові інстру-

Ринок фінансових послу і: гтрія і практики

менти обслуговують економічний оборот, і їх можна порівняти із транспортними засобами. Останні дають можливість доставля і й товари, продукцію промисловості та сільської о господарства до місця їх переробки і споживання; аналогічно грошові інструмен­ти забезпечують обіг різних товарів, їх перехід від одного власни­ка до іншого, полегшуючи їх переробку і споживання. Однак надмірна і безконтрольна емісія грошей може призвести до не­безпечних і навіть руйнуючих наслідків. Якщо кількість грошей в обігу перевищує певний ліміт, вони вже не стимулюють вироб­ництво, а породжують збиткову купівельну спроможність, наслідком якої є підвищення цін.

Комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, на­правлених на регулювання економічного зростання, стримуван­ня інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці Ук­раїни, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу, називається грошово-кредитною політикою.

Основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

2) процентну політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції із цінними паперами на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу.

Національний банк встановлює порядок визначення об­лікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Ставка рефінансування Національного банку України - ви­ражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з ме­тою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна про­центні ставки.

Облікова ставка Національного банку України - виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними та утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчого серед ставок ре­фінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Національний банк встановлює банкам та іншим фінансово-

183

кредитним установам нормативи одов язкового резервування кош­тів. При цбому:

1) розмір обов'язкових резервів встановлюється єдиним для банків та фінансово-кредитних установ у процентному відно­шенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті;

2) для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні корми обов'язкових резервів;

3) рішення про підвищення норм резерву набирає чин­ності не раніше, ніж через 10 днів після його опублікування.

Відкритий ринок - ринок, на якому здійснюються операції з купівлі-продажу цінних паперів між особами, що не є первинними кредиторами та позичальниками, і коли кошти внаслідок продажу цінних паперів на такому ринку надходять на користь держателя цінних паперів, а не їх емітента. Використовується центральними банками для купівлі-продажу, як правило, короткострокових дер­жавних цінних паперів з метою регулювання грошової маси. Унас­лідок купівлі збільшується вкладення коштів в економіку, внас­лідок продажу - зменшується. Операціями відкритого ринку Наці­онального банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань Національного банку (депозитних сертифі­катів), а також визначених правлінням Національного банку ко­мерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Кабінет Міністрів України зобов'язаний зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Націо­нальному банку на рахунках Державного казначейства України.

Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету України визначаються договором між Національним банком та Державним казначейством України.

5.5. Критерії вибору банку вкладниками

Надійність - гарантія виконання зобов'язань банку щодо вкладників.

Фактори надійності. Капітал банку (основний фактор), що за Базельською угодою встановлюється показником:

достатність акціонерний нерозподіле- резер-сукупного = капітал банку = капітал___+ ний прибуток + ви_______

капіталу активи банку зобов'язання банку + майно, (позички,

кредит банку)

який повинен перевищувати 5% .

Інші фактори - згідно з оцінкою банків за системою СЕ-MEL - якість активів, якість менеджменту, прибуток, ліквідність.

За цією системою використовуються, крім іншого, окремі показники для оцінювання банків за кожним фактором за 5-баль-ною шкалою ("1" найвища оцінка):

достатність

акціонерни й капітал + нерозподіл ений прибуток первинного =———————————————-—————————-—'-——:

активи банку

капіталу

оцінка

середньозважена вартість класифіков аних активів якості =—-——————————-——s—————————————;

первинний капітал

активів

показник

- . чистий прибуток після сплати податків прибутковості =——————-—'-————:——————:——————;

середня вартість активів

активів

державні цінні готівка к-оресіпнідпіті-ькі рахунки показник папери +___ + в інших банках ліквідності ^- ощадні та термінові вклади

Таблиця 5.1

Оцін­ка	Достатність сукупного капіталу	Достатність первинного капіталу	Оцінка якості активів	1 іока'іник прибутковості активів	Показник ліквідності
1	7%	6%	<5%	> 1%	>130%
2	6%	5.5%	5 %\15%	1.0% \ 0.75%	100%,\ 130%
3	5.5%	5%	15%\30%	0.75 %\ 0.50%	100%
4	5%	5 %	ЗО % \50%	0,50 %\ 0,25%	80%\100%
5	<5%	<5%	>50%	<0.25%	< 80 %

Дохідність - різниця між платою за гроші, надані банку, та платою (в разі необхідності) за кредит, який буде взято у тому ж самому банку.

Ходаківська В.П., Беляєв В. В

Маржа == % з позичок - % вкладів ( окремого клієнта);

Спред = середній % з позичок - середній % з вкладів (банк у цілому).

Середня безпечна базова процентна ставка - база для встановлення ° о за конкретними кредитами у певному банку.

Вплив інфляції описується за допомогою індексу купівельної спроможності однієї грошової одиниці.

Ризик, пов'язаний з непевністю повернення в майбутньо­му самих грошей, а також плати за них, залежить від соціально-економічної ситуації в країні та конкретного кредитоодержува-ча. Стан кредитоодержувача визначається шляхом встановлення для кожного з них конкретної плати за кредит (% за кредит).

Соціально-економічна ситуація в країні впливає також на ліквідність - можливість швидко реалізувати активи (включаючи зобов'язання боржників) для термінового одержання грошей, че­рез що і вимагається додаткова платня за наданий кредит. Для обчислення цієї платні використовуються коефіцієнти статистич­них моделей, за допомогою яких вимірюється вплив окремих факторів на вартість бізнесу.

Облікова ставка Нацбанку враховує вплив трьох згаданих факторів на вартість, і її рівень є вихідним при встановленні базо­вої ставки певним банком. Щодо базової, то банк встановлює пла­ту за певним кредитом для певного кредитоодержувача. Це кре­дитна фіксована ставка. У зв'язку зі змінами економічного стано­вища у світі загальний рівень кредитних ставок змінюється, а тому для відносно довгосгрокових (чи не досить надійних) кредитів встановлюється плаваюча (змінна) кредитна ставка, рівень якої у західних країнах прив'язується до середньоринкової кредитної ставки LIBOR, яка фіксується Лондонською фондовою біржею.

Ціна кредиту залежить від:

1) типу позичальника;

2) виду діяльності позичальника;

3) мети позички;

4) термінів погашення;

5) доступності кредиту;

6) графіка погашення;

7) виду забезпечення;

8) надійності кредитокористувача. Для короткострокового інвестування використовують прості проценти, для довгострокового - складні.

Ринок фінансових послуг: теорія і практика