4.6. Небанківські кредитні інститути

У країнах з розвиненими ринковими відносинами не-банківські фінансово-кредитні інститути представлені лізингови­ми, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги. Росту ролі спеціалізованих небанківських

129

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.

Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансо­вих послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, на­дання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах та поступово набирають сво­го розвитку в Україні.

Лізинг - порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кре­дитування в натуральній і грошовій формі. Сучасний лізинг у ба­гатьох країнах охоплює широкий перелік об'єктів - від дрібного канцелярського обладнання до складних ЕОМ, від токарних станків до бурового обладнання, від автотранспортних засобів до реактивних лайнерів і океанських танкерів, а також сільсько­господарське, будівельне, гірничодобувне та інше обладнання. Лізині забезпечує підприємствам можливість одержати не­обхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування, ЕОМ дозволяє уникнути витрат, пов'язаних з мо­ральним старінням засобів виробництва.

У промислово розвинених країнах лізингові операції от­римали широкий розвиток в останні десятиріччя. На умовах лізингу в США купується близько 45% обладнання, що ре­алізується на внутрішньому ринку, в Японії - 33%, в Німеччині -18%, в Австралії - 25%, Англії, Швеції. Франції - 13 - 17%.

У сучасних умовах широкого розпивсюдження набула форма участі банків у лізингових операціях пдо назвою "вендор лізинг". тобто "лізинг продавця". Ця форма лізингу розповсюджується лише на великі промислові компанії, що виготовляють складне, велике і дороге обладнання, яким банки пропонують послуги при реалізації цього обладнання.

Широкого розвитку набула форма банківської участі в лі­зингових операціях, при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведення переговорів про лізинг, оформлення необхідної документації тощо. Банк затверджує оренду і виділяє ірошові ко-

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

шти, тоді як лізингова компанія продовжує залишатись власни­ком обладнання і виступає в ролі орендодавця. Банку лише пере­дається право на отримання платежів і застави за обладнання.

У плані рахунків бухгалтерського обліку лізинг фігурує під по­няттям фінансової оренди. Розрізняють два види лізингу:

фінансовий;

операційний.

Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж .життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає непо­вну амортизацію обладнання за час оренди, після чого воно повер­тається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду. В Італії, наприклад, такий лізинг називається виробничим.

Комерційними банками і лізинговими компаніями застосо­вується. як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і роз­повсюджена форма лізингу, що характеризується середньо- і дов­гостроковим характером контрактів, амортизацією повної або більшої частини вартості обладнання.

Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кре­дитування купівлі, відрізняючись від звичайної угоди купівлі-прода­жу моментом переходу права власності на об 'єкт угоди до спожи­вача. Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з по­вною окупністю або повною виплатою, так як протягом терміну угоди (як правило, 3-7 років) лізингодавець повертає всю вартість майна і отримує прибуток від лізингової операції.

Стосовно майна, що орендується, лізині ділиться на чис­тий - додаткові витрати бере на себе орендатор, повний техоб­слуговування майна та інші витрати бере на себе лізингодавець.

Лізинг має дві основні форми - прямий та такий, що повер­тається. Прямому фінансовому лізингу надасться перевага, коли підприємству потрібне переоснащення технічного потенціалу. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує 100% -не фінансуван­ня, придбання обладнання. Фактично лізинг це форма ма­теріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням та орендою. При лізингу орендар виплачує у лізинговій формі не орендну плату, а повну вар-гість майна у кредит. У випадку вияв­лення дефектів лізингових основних фондів, лізингова фірма повністю звільняється від претензії. Претензії за трьохстороннь-ою угодою стосуються постачальника. У табл. 2.1 відображено класифікацію видів лізингу, який набув розвитку у зарубіжній та вітчизняній практиці (зробити вставку альбомної сторінки).

131

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

Правові основи здійснення лізнигових операцій в Україні. За­коном України "Про лізинг" визначено, що лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набу-вається ним у власність за дорученням і погодженням з лізинго-одержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів".

Лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у то­му числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу.

Лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору лізингу, вимога­ми та інструкціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;

2) вимагати повернення у безспірному порядку майна, пе­реданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збит­ків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Лізингодавеиь зобов 'язанніі:

1) передати належне йому на праві власності майно в ко­ристування лізині оодержувачеві або за дорученням лізингоодер-жувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфі­кації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним про­давцем і передати майно в користування лізині оодержувачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізині 'у;

3) набуваючи майно для лізінгоодержувача. повідомити продавця проте, що майно призначене для передачі в лізинг кон­кретній особі;

4) своєчасно та в повному обсязі виконувані взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержувачем щодо утримання обєкта

— 'JiiKOH Укрити "Про лііііш " (і і :іМІіі:іміі. цнессніїмп З.іконом Ук­раїни під 14 січня 1999 року N 394-XIV)

132

ринок фінансових послуг: теорія і практика

лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуп­лено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу. . Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодав-цеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов дого­вору „а умови попереднього повідомлення лізингодавця;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, за­вданих внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні дого­вору лізингу, відповідно до умов договору;

3) лізингоодержувач має право пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та ком­плектності, строків передачі, гарантійних ремонтів тощо. Однак лі­зингоодержувач не має права припиняти дію договору купівлі-про­дажу між лізингодавцем і продавцем або змінювати його умови.

Лізингоодержувач зобов 'язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими воно було передано, з урахуван­ням природного зносу та змін стану майна;

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізинго­давцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох черго­вих строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до йо­го умов надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припи­нення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі.

3. Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуго-

Ходаківська В-П., Беляєв В. В

вування об'єкта лізингу може визначатися окремим договором, укладеним з продавцем.

Продавець лізингового майна -— суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізині у.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державни­ми підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає об­межень про передачу його в лізині (оренду).

Факторингові компанії. Факторингові операції з'явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями по­купцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення оборогу коштів викликала необхідність для постачальників шукати шляхи рі­шення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є різно-видністю торговельно-комісійної операції, пов'язаної з кредиту­ванням оборотних коштів, що полягає у інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і специфічною різновидністю короткост­рокового кредитування та посередницької діяльності.

Факторинг є порівняно новою ефективною системою по­кращання ліквідності та зменшення фінансового ризику при ор­ганізації платежів. Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою. Відповідно до Кон­венції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 poці Міжна­родним інститутом уніфікації приватного права, операція вва­жається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із наступних чотирьох вимог:

• наявність кредитування у формі попередньої оплати бор­гових вимог;

• ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;

• інкасування його заборгованості;

• страхування постачальника від кредитного ризику.

Разом з тим, у ряді країн до факторингу відносять і облік ра­хунків-фактур, тобто операцію, що задовольняє лише першу вимогу.

Ці операції проводять спеціальні фактор-фірми, які, як пра­вило, тісно пов'язані із банками або є їх спеціалізованими філіями

Ринок фінаисочих послуг: теорія і прлктикл

і дочірніми компаніями. Факторингові операції застосовуються в нашій країні з грудня 1989 року і здійснюються комерційними бан­ками. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерської о, інформаційного, рекламного, збуто­вого, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів.

Каси взаємної допомоги та кредитні спілки. В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується попит' на предмети довгострокового користування - будинки, ав­томобілі, меблі, дорогі товари домашнього вжитку. У навколиш­ньому світі такі покупки практично ніколи не виконуються за ра­хунок збережень, а існуючі механізми нагадують забуту (але ефективну) систему купівлі "у кредит" та видачі позичок, яка існувала в соціалістичному господарстві. Симбіоз кредитних со­юзів і торгівлі дає двоякий результат як для громадян - негайне надання права користування товаром, так і для торгівлі

збільшення обороту. Подвійний позитивний ефект підсилюється і тим, що кредитні союзи носять суспільно-позитивний характер, тобто участь у них самих споживачів. Основна мета такої фор­ми - взаємне кредитування, а мета діяльності спілки - підвищен­ня добробуту учасників шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення й платності.

Безумовно, така форма кредитування не нова на сучасно­му банківському ринку. Але в політиці, яку проводять банки, існують певні недоліки: нерозвинені механізми кредитування приватних осіб, малого бізнесу тощо. До сьогодніпінього часу ця сфера поповнюється із приватних позичок і заповнюється далеко не на 100 відсотків.

Звертаючись до досвіду зарубіжних країн, починаючи від США та післявоєнної Західної Європи і закінчуючи нашими сусідами - Польщею, Чехією, Угорщиною, де малий бізнес ві­діграє дуже важливу роль у забезпеченні економічного росту, не­можливо не звернути увагу на роль кредитних спілок. Станов­лення малого підприємства майже завжди пов'язане з трудноща­ми в отриманні початкового капіталу. Банки зацікавлені у креди­туванні вже стабільної о бізнесу з постійними грошовими потока­ми. Тому основним інвестором малих проектів виступають такі інститути, як кредитні установи. Переносячи цю схему в наші умови, визначимо відразу потреба українського малого бізнесу в інвестиціях величезна, особливо якщо врахувати, що розвиток виробничого бізнесу робить тільки перші кроки і вимагає

135

Ходаківська В. 11., Беляєіз В. В

більших капіталовкладень, ніж торгова діяльність.

У зарубіжних країнах широкого розвитку набули такі гро­мадські кредитні установи як каси взаємної допомоги, які об'єдну­ють на добровільних засадах громадян для надання взаємної ма­теріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових ор­ганізаціях для робітників і службовців - членів профспілки, в колгоспах - для колгоспників, у відділах соціального забезпечен­ня місцевих рад - для пенсіонерів.

Управління касою взаємної допомоги здійснюється за­гальними зборами її членів і обраним на ньому управлінням. Члени каси сплачують вступні і щомісячні членські внески у вста­новлених розмірах. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за несвоєчасне по­вернення довгострокових позик, дотацій профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надають­ся довгострокові (до шести, в окремих випадках - до 10 місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позички. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позичок до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок - залежно від суми внесків, на­громаджених членом каси. Позички надаються без стягнення процентів. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1% від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Коли один з членів каси вибуває, повертаються йому членські внески, за винятком його заборгованості за позичками.

Особливості організації кредитних спілок в Україні: функці-онально-правовий аспект. В Україні необхідність у спеціалізованих фінансових установах досить велика, тому необхідно докладніше розглянути даний сектор на прикладі кредитних спілок (союзів).

Кредитна спілка - це фінансова установа, суспільна ор­ганізація, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування.

В Україні існують досить солідні теоретичні доробки, які потрібно використати для розвитку даного інституту в умовах національної економіки. Головною причиною слабкого розвитку кре­дитної кооперації в Україні є невідповідність законодавства та повне протиріччя його загальновизнаним нормам світового права, тобто відсутність достатньої юридичної бази, яка б регулювала діяльність такої юридичної форми. Більше того, діяльність кредитних союзів

136

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

вступає у протиріччя з існуючим законодавством, згідно з яким, кредитування виключно функція банків. Друга за значимістю причина загальна нестабільність. Тому довгострокове кредиту­вання вважається надризиковим. Наступна причина - соціально-психологічна. Після краху трастів та інших споріднених їм струк­тур у населення з'явилась стійка неприязнь до всіх організацій, які збирають кошти. Але, незважаючи на велику кількість труднощів, такий інститут, як кредитна спілка, неминуче пройде етап станов­лення та займе своє місце у кредитно-банківській системі.

Згідно діючого законодавства в Україні кредитна спілка - -це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на коопе­ративних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об 'єднання грошо­вих внесків.

Діяльність кредитної спілки грунтується на таких основ­них принципах:

• добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї; рівноправності членів кредитної спілки;

• самоврядування;

• гласності. Відповідно до визначених принципів'.

ніхто не може бути примушений вступати до кредитної спілки, а виключення з членів кредитної спілки здійснюється ли­ше у разі порушення членом кредитної спілки її статуту;

усі члени кредитної спілки мають рівні права, в тому числі під час голосування на загальних зборах, незалежно від розміру пайового та інших внесків;

• забороняється будь-яке втручання в діяльність кредитної спілки, за винятком випадків, передбачених законами України та цим Положенням;

• кредитна спілка зобов'язана відповідно до цього Положення забезпечити повне та своєчасне інформування своїх членів з пи­тань власної діяльності, па їх прохання ознайомлювати з прото­колами загальних зборів і засідань інших органів управління кре­дитної спілки, видавати копії документів або витяги з них.

Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний ба­ланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп та бланки із своїм найменуванням, власну символіку. Кредитна спілка набуває статусу юридичної особи з

137

Ходаківська В.II., Беляєв В.В

моменту її державної реєстрації та не може буї й засновником або співзасновником суб'єкта (суб'єктів) підприємницької діяльності.

Кредитна спілка діє на основі самофінансування, несе відпо­відальність за наслідки своєї діяльності та виконання зобов'язань перед своїми членами, партнерами та державним бюджетом. Ус­тановчі збори затверджують статут кредитної спілки, обирають її органи управління, уповноважують осіб для проведення держав­ної реєстрації, вирішують інші питання, пов'язані зі створенням кредитної спілки.

Перевірки результатів фінансово-господарської діяль­ності кредитної спілки проводяться наглядовим комітетом з власної ініціативи, а також за рішенням загальних зборів членів кредитної спілки або на вимогу не менше 20 відсотків членів кре­дитної спілки.

4.7. Контрактні фінансові інститути

Контрактні фінансові інститути, як правило, включають інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, страхові ком­панії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації, благодійні фонди.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними уклада­ються, е основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні операції страхових компаній носять специфічний характер і суттєво відрізняються від аналогічних операцій банків та інших кредитно-фінансових установ. Так, ак­тивні операції складаються із інвестицій у державні облігації цен­тральних і місцевих органів влади, в облігації та акції приватних корпорацій іпотеку та нерухомість, а також у борг під поліси. Позики під поліси це, по суті, кредитування осіб, що застраху­валися в даній компанії. Особливістю активних операцій ком­паній зі страхування життя полягає в тому, що це, в основному, довгострокові вклади на 5, 10 і більше років. Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних фінансових ринках провідних західних країн.

Страхування згідно Закону України "Про страхування " — це

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інте­ресів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що фор­муються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій);

Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або това­риств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, пе­редбачених Законом про страхування, а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяль­ності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Стра­хова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України. В окремих випадках, встановлених законо-давсгвом України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до закону про страхування.

Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не може перевищувати 49 відсотків. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 20 відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може переви­щувати 5 відсотків.Частка грошових внесків у сплаченому статут­ному фонді страховика повинна бути не менше 60 відсотків. Допу­скається сплата грошової частини внесків до статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів України, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати дтія формуван­ня статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бу­ти лише страхування, перестраховування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх уп­равлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладе­них угод про сумісну діяльність.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздат­ні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування

•по

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

або є страхувальниками відповідно до законодавст ва України.

Страхувальники можуть укладати із страховиками дого­вори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які мо­жуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з догово­ром страхування. Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), а та­кож замінювати їх до настання страхового випадку.

Об 'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

• з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

• з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Конкретні види страхування, на які видається відповідна ліцензія, визначаються на основі встановлених страховиком пра­вил (умов) страхування (страхових продуктів).

Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

Страхування може бути добровільним або обов 'язковим.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Конкретні умови страху­вання визначаються при укладенні договору страхування. Доб­ровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законо­давством України.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за

140

ринок фінансових послуг: теорія і практики

комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери - громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємни­цької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на стра­ховому ринку від свого імені на підставі доручень с трахувальни-ка або страховика.

Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними дого­ворами України.

Виплата страхових сум і страхового відшкодування прово­диться страховиком згідно з договором страхування або законо­давством на підставі заяви страхувальника (його правонаступни­ка або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхово­го акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. У разі необхідності страховик може ро­бити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи і організації зобов'язані надсила­ти відповідь страховикам на запит про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх роз­голошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбаче­них законодавством України.

Фонд страхових гарантій. З метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть на підставі договору створити Фонд страхових гарантій, який с юридичною особою. Дер­жавна реєстрація Фонду здійснюється в порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Джерелами створення Фонду сграхових гарантій є доб-ровільні відрахування від страхових резервів, сформованих стра­ховиками, що діють в Україні, а також доходи від розміщення

Ходаківська В. 11., Беляєв В-В

цих коштів. Розмір відрахувань до Фонду страхових гарантій і по­рядок використання коштів цього Фонду встановлюються страхо­виками. які беруть у ньому участь.

Операції з перестрахування є необхідною умовою для за­безпечення платоспроможності страховиків та надійності, без­печності і диверсифікованості розміщення страхових резервів страховика у разі, коли:

• страховик приймає на себе страхові зобов'язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;

• страхова сума за окремим об'єктом і видом страхування пере­вищує 10 відсотків суми сплаченого страхового фонду і створе­них страхових резервів на останню звітну дату;

• перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об'єктів підви­щеного ризику, великомасштабні інвестування тощо).

Виконання операцій з перестрахування спрямоване на по­силення захисту інтересів страхувальників, забезпечення умов для розвитку ринку перестрахувальних послуг.

Перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перест­рахування тільки з тих видів страхування, на проведення яких вони мають лііцензію. Договори перестрахування (договори типу ексцен-денту збитковості), в яких об'єктом страхування є фінансові резуль­тати страхової діяльності страховика (цедента, перестрахувальни­ка), можуть укладатися страховиками, які отримали ліцензію на страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

Страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладення страховиками (це-дентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозво­ляється тільки у разі, коли:

• законодавством країни, в якій зареєстрований перестрахо-вик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю;

• перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що переду­ють року, в якому укладається договір перестрахування, що мо­же бути підтверджене страховиком (цедентом, перестрахувальни­ком) відповідними бухгалтерськиіми звітами;

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

• перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодав­ство країни його місцезнаходження і до нього не застосовувалися відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

Під час укладення договорів перестрахування за межами Ук­раїни з перестраховиками-нерезидентами за участю страхових посередників-брокерів Ллойду страховики (цеденти, перестраху­вальники) повинні вимагати у зазначених брокерів копії відповідних свідоцтв про їх повноваження. Інститути спільного інвестування.

З введенням у 2001 році у дію Закону України "Про інсти­тути спільного інвестування" в Україні заборонено створення інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів та інвес­тиційних компаній) відповідно до Указу Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Відкриті інвес­тиційні фонди та відкриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені у встановленому законодавством порядку до на­брання чинності закону про інститути спільного інвестування, зо­бов'язані ліквідуватися або привести свою діяльність у відповід­ність з вимогами цього Закону протягом двох років з дня набран­ня чинності цим Законом. Реорганізація інвестиційних фондів та інвестиційних компаній провадиться без зупинення їх діяльності. Прийняті я Закону України "Про інститути спільного інвестуван­ня (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" створює нові можливості для розвитку в Україні галузі спільного інвестування.

Державне регулювання у сфері спільного інвестування в Україні здійснює Комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до Закону України "Про державне регулювання рин­ку цінних паперів в Україні".

Інститут спільного інвестування залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу.

Інститут спільного інвестування (ІСІ) належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його акти­вами) бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або ком­панія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійс­нювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумов-

143

Ходаківська В. II., Беляєв В. В

леного у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік.

ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов'язань щодо вику­пу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами) до моменту його реорганізації або ліквідації. ІСІ може бути строковим або безстроковим. Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановле­ний у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ може бути диверсифікованого і недиверсифікованого виду. ІСІ вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

• кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не пе­ревищує 10 відсотків загального обсягу їх емісії;

• сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ;

• не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ станов­лять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі або у торго­вельно-інформаційній системі.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є не-диверсифікованими. У разі якщо недиверсифікований ІСІ закри­того типу здійснює виключно приватне розміщення цінних па­перів власного випуску та активи якого більш ніж на 50 відсотків складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не до­пущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інфор­маційній системі, він вважається венчурним фондом. Учасника­ми венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи.

Дивіденди по цінних паперах ICІ відкритого та інтервально-го типу не нараховуються і не сплачуються.

ІСІ відкритого та інтервачьного типу можуть бути тільки диверсифіковані ІCІ.

Корпоративний інвестиційний фонд — це ІСІ, який ство­рюється у формі відкритого акціонерного товариства і прова­дить виключно діяльність із спільного інвестування.

144

ринок фінансових послуг: теорія і практика

Корпоративний інвестиційний фонд створюється відповід­но до законодавства з питань діяльності акціонерних товариств. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юри­дичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держа­ви або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків.

Початковий статутний фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інфор­маційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забез­печення статутної діяльності.

Розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпора­тивного інвестиційного фонду не може бути менше розміру, вста­новленого законодавством для відкритих акціонерних товариств.

Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належсать йому на праві власності, вкладені у цінні папери.

Акції корпоративного інвестиційного фонду повинні бути тільки простими іменними. Після прийняття рішення про скли­кання загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційно­го фонду викуп та розміщення акцій фонду припиняються за ЗО днів до проголошеної дати проведення загальних зборів акціонерів з поновленням розміщення та викупу на наступний день після закінчення загальних зборів акціонерів. Органами корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада.

Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються ос­танньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фон­ду не може бути меншим розміру початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інве­стиційний фонд не є юридичною особою. Створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з управління активами має розробити та зареєструвати в Комісії регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором (ауди-

145

Ходаківська В. 11-, Бсляєв В. В

торською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем май­на, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі ІС1 та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фон­ду або їх приватне розміщення.

Облік результатів діяльності з управління активами пайо­вого інвестиційного фонду здійснюється компанією з управління активами окремо від обліку результатів її господарської діяльності та обліку результатів діяльності інших ІСІ, активи яких перебува­ють в її управлінні. Укладаючи договори за рахунок активів пайо­вого інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, про що вона обов'язково повідомляє третіх осіб.

Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються його регламентом.

Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сертифікат цього фонду. Учасника­ми пайового недиверсифікованого інвестиційного фонду не мо­жуть бути фізичні особи. ,„

Проспект емісії інвестиційних сертифікатів — це прилюд­на або приватна пропозиція (оферта) з умовами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду. Прийняття (ак­цепт) пропозиції (укладення з компанією з управління активами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду) здійснюється інвестором шляхом придбання інвестиційного сер­тифіката пайового інвестиційного фонду за грошові кошти. Ча­стка учасника пайового інвестиційного фонду засвідчується інве­стиційним сертифікатом.

Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвес­тиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються.

Управління активами ІСІ здійснює компанія з управління ак­тивами. Компанією з управління активами може бути юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України. Част­ка держави в статутному фонді (капіталі) компанії з управління ак­тивами не може перевищувати 10 відсотків.

Винагорода компанії з управління активами (крім ком­панії з управління активами венчурного фонду) встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ. Винагорода

146

ринок фінансових послуг: теорія і практика

компанії з управління активами венчурного фонду встанов­люється у співвідношенні до вартості розміщеної емісії інвес­тиційних сертифікатів за їх номінальною вартістю та різниці між витратами на придбання активів фонду та доходами від їх ре­алізації. Винагорода компанії з управління активами сплачується грошовими коштами.

Положення про склад та розмір витрат, що пов'язані з виконанням компанією з управління активами своїх функцій та відшкодовуються за рахунок активів ІСІ, затверджується Комісією з цінних паперів та фондового ринку.

У разі визнання компанії з управління активами банкру­том активи ІСІ не включаються до ліквідаційної маси компанії з управління активами.

Ломбарди. Швидше всього і самий маленький кредит (20-30 грн. і більше) можна взяти у ломбарді. Ломбарди - це кре­дитні установи, які у нашій країні виникли на початку 20-х років. Ломбард створюється для надання населенню послуг по схову предметів домашнього вжитку і особистого користування, а та­кож видачі позичок під заставу цих предметів.

Ломбард створюється за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ра­ди народних депутатів, а також у складі підприємства служби по­буту. Ломбард провадить такі операції:

а) приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого користування;

б) видає громадянам позички під заставу предметів до­машнього вжитку і особистого користування.

Ломбард здійснює свою діяльність на основі господарсь­кого розрахунку, має статутний фонд, у встановленому порядку користується позичками комерційних банків і е юридичною осо­бою. Ломбард, створюється в складі підприємства служби побуту, проводить свою роботу на підставі Типового статуту. Ломбард має право з дозволу вищестоящої організації відкривати філіали (відділення), приймальні пункти і бюро обслуговування по прийманню від громадян вдома майна на схов і в заставу, за ви­нятком виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які можуть бути прийняті тільки в приміщеннях ломбарду.

Як стверджує Велика радянська енциклопедія (М., 1974, т.15, с.5), ломбард - це кредитна установа, яка видає позики під заставу рухомого майна. Відповідно, в якості застави ломбард

Ходаківська В. II., Беляєв В. В

приймає все цінне (і ліквидне), що можна "пересунути" із вашого будинку у ломбард: вироби із коштовного каміння, побутову техніку (телевізори, холодильники і т.п.). Крім того, можна за­пропонувати у заставу цінні папери, промислову і сільськогоспо­дарську продукцію і т.д. Як правило, розмір позички не переви­щує 80-90° о оціночної вартості застави.

Для отримання позички необхідно оформити договір пози­ки, згідно якого позичальник зобов'язується повернути позику ра­зом з процентами в обумовлений термін - від 1 дня до 2-3 місяців. Процент за користування позикою кожен ломбард встановлює са­мостійно. Як правило, позичальнику доводиться сплачувати 0,5-1% суми позики за один день. Це звичайно дорого: 180-360% річних - набагато більше, ніж в банках і кредитних спілках.

З метою задоволення потреб населення у ломбардному кредитуванні Кабінетом Міністрів України у 1998 році" держав­ним спеціалізованим комерційним Ощадним банком України ра­зом з Повним товариством "Ломбард-Скарбниця" розроблено та затверджено положення про спільну діяльність щодо ломбард­ного кредитування населення під заставу виробів із дорогоцінних металів та з дорогоцінним камінням, на підставі якого в порядку експерименту було створено мережу відповідних пунктів в уста­новах банку в м. Києві.

Благодійні організації. Світова практика свідчить. що роз­виток благодійних фондів пов'язаний з рядом обставин: бла­годійність стала частиною підприємництва; створення бла­годійних фондів має прагматичну причину - бажання власників великих особистих капіталів уникнути великих податків при пе­редачі нащадку чи даруванні. Остання обставина - найбільш важлива та визначальна, тому що дозволяє великим власникам капіталів приховувати свої капітали від обкладання прибутко­вим податком та податком на спадок.

Передача засобів до благодійних фондів здійснюється у ви­гляді великих грошових надходжень або пакетів акцій. 3а рахунок цього благодійні фонди діють на фінансовому ринку, вкладаючи кошти в різні цінні папери або отримуючи дивіденди з переданих їм цінних паперів, і, таким чином, збільшують свій капітал. Стати­стична інформація про інвестиції благодійних фондів, як правило,

" Постанова Кабінету міністрів України від 26 січня 1998 p. N 91 "Про створення мережі пунктів з ломбардного кредитування населення під за­ставу виробів із дорогоцінних металів та з дорогоцінним камінням"

ринок фінансових послуг: теорія і практики

дуже обмежена, а іноді взагалі недоступна. Багато фондів не нада­ють звітів і не повідомляють про структуру своїх активів. Бла­годійні фонди користуються великими податковими пільгами.

Згідно Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" від 16 вересня 1997 року N 531/97-ВР благодійницт­во - це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридич­них осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, ор-ганізаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними форма­ми благодійництва є меценатство і спонсорство.

Засади благодійництва та благодійної діяльності. Бла­годійництво, благодійна діяльність здійснюються на засадах за­конності, гуманності, спільності інтересів і рівності прав її учас­ників, гласності, добровільності та самоврядування. Діяльність благодійників і благодійних організацій має суспільний харак­тер, що не суперечить їх взаємодії з органами державної влади і не позбавляє права на о тримання державної підтримки.

Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких основних напрямах:

• сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані ну поліпшення соціально-економічного становища;

• поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які погребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

• подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, в результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;

• сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;

• сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств насе­лення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

• подання допомоги талановитій творчій молоді;

• сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, істори-ко-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;

149

Ходаківська В.II., Неляєв В.В

• подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів ма­сової інформації, інформаційної інфраструктури;

• сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природо­охоронної справи;

• сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної куль­тури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людь­ми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, ма­теріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;

• сприяння захисту материнства та дитинства, подання допо­моги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям.

Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяль­ності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.

Засновниками (засновником) благодійної організації мо­жуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які досягли 18 років, а також юридичні особи не­залежно від форм власності.

Благодійні організації можуть утворюватися у таких ор­ганізаційно-правових формах:

• членська благодійна організація;

• благодійний фонд;

• благодійна установа;

• інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо).

Конкретна організаційно-правова форма благодійних ор­ганізацій визначається засновниками (засновником).

Благодійні організації утворюються і діють за тери­торіальним принципом і поділяються за своїм статусом на всеук­раїнські. .місцеві та міжнародні. Територія діяльності благодійної організації визначається відповідно до її статуту (положення).

Благодійна організація зобов'язана забезпечити виконан­ня статутних завдань, вільний доступ до своїх звітів, документів про господарську та фінансову діяльність. Засновники та працівники благодійної організації не мають права отримувати матеріальних переваг і додаткових коштів у зв'язку із своїм ста­новищем в цій організації.

Пенсійні фонди. Пенсійні фонди у західних країнах ство­рюються приватними та державними корпораціями, фірмами та

150

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

підприємствами для виплати пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інве­стицій самих пенсійних фондів.

У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні довгострокові грошові кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних фінансових ринках. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщується у короткостро­кові й довгострокові державні цінні папери.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний про­житковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпе­чується додатковим пенсійним забезпеченням²⁴.

Згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 17 лютого 2000 року N 1461-ІІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбаче­них цим Законом. За цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Виплата пенсій здійснюється з Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською сис­темою, не входить до складу державного бюджету України, фор­мується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю гро­мадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціаль­ного страхування за тарифами, диференційованими залежно від не­безпечності. шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

— У теперішній час державна пенсія в Україні складає лише близько 20 - ЗО % від заробітку, в той час як раніше вона доходила до 70 80 %. Пенсійне забезпечення громадян України е однією із найгострішнх соціально-еко-номічннх проблем, значимість якої визначається тим, що воно зачіпає інтереси майже 15 мільйонів пенсіонерів.

Ходаківська В. 11., Беляєв В. В

Фінансові компанії кредитно -фіцансові установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного та ін.). прове­денні фінансових операцій. Ресурси фінансових компаній форму­ються за рахунок строкових депозитів (як правило, 36 місяч­них). Вони акумулюють грошові кошти промислових та торго­вельних фірм, деяких фінансових установ і менше - населення. . Фінансові компанії сплачують своїм вкладникам вищі проценти, ніж комерційні банки.

Фінансові компанії з кредитування продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов'язання у роздрібних торговців та дилерів зі знижкою (як правило, 7 -10° о). Розвиток фінансових компаній можливий при широкій на­сиченості споживчого ринку товарами та послугами, а також ак­тивній конкуренції між ними. Фінансові компанії є важливим інструментом проштовхування товарів тривалого користування на ринки для великих.промислових корпорацій, особливо в умо­вах низького попиту та погіршення економічної кон'юнктури.

Фінансові компанії, які займаються обслуговуванням сис­тем комерційного кредиту, надають аванси фірмам, що відванта­жують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржни­ка (покупця).

Існують фінансові компанії, що спеціалізуються на на­данні дрібних позичок індивідуальним позичальникам під висо­кий (лихварський) процент.

Позичково-ощадні асоціації це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. На Заході во­ни виникли біля 150 років тому, але істинного розвитку вони на­були після другої світової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під 'житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90° о активів), а також вклади в державні цінні папери.

В останні роки позичково-ощадні асоціації стають серйозними конкурентами комерційних і ощадних банків у бо­ротьбі за залучення заощаджень населення. Це досягається висо­кими відсотками, а також прагненням населення за допомогою цих закладів вирішити житлову проблему.

У цілому позичково-ощадні асоціації домінують на ринку його послуг у західних країнах. Як правило, до іпотечного кредиту для житлового будівництва звертаються середні верстви населення.

леї

Ринок фінансових послуг: теорія і практика

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ