3. Форми організації фондів страхового захисту та їх характеристика.

Страховий фонд суспільства – це конкретні матеріальні та грошові ресурси, зарезервовані на випадок настання незвичайних несприятливих подій.

Резервування коштів здійснюється трьома методами:

1. самострахування – це створення резервних фондів суб’єктами господарювання, а також заощадження громадян;

2. державне резервування – це створення централізованих натуральних та грошових резервів на державному рівні;

3. страхування – це створення резервних фондів самими страховими компаніями.

За рахунок централізованих фондів фінансуються витрати, повязані із запобіганням і ліквідацією наслідків несприятливих подій,. Що мають загально-національний характер. Зі свого бюджету держава покриває витрати на відновлення пошкоджених чи знищених обєктів як виробничого, так і соціально призначення, на надання допомоги потерпілим громадянам. Нед: відс захист індив інтересів; в резльтаті настання катастр збитку відсутній деталізований аналіз витрат кожного постраждалого.

Самострахування – здійснюється безпосередньо ф та юр особами за рах власних фін або матер рес. Дец фонди можуть створюватись як в натур, так і в грош формі.Дані фонди не завжди представлені в абсол лікв формі та переважно знаходяться в обігу. Нед: за рах д фондів неможливо повністю компенсувати збитки в рез повної втрати активів (майна); вивільнення коштів з обігу призводить до втрати майб приб або його частини; втрата часу при компенс збитку та переведення їх в абсол лікв форму. Покриваються дрібні та сер збитки.

Стр фонди стр компаній фор-ться лише в грош формі. Якщо ризик оцінений і прийнятий на страхування, то такий обєкт повністю забезпечений. За рах стра-ння можуть покриватися ризики будь-якого характеру та величини. Нед: стр захист є платною послугою, плата за яку не повертпється, незалежно від того, настане ст подія чи ні.; ст зах надається на певний період і вимагає постійного поновлення та оплати; можливі шахрайські дії.

4. Страхування як економічна категорія та його ознаки.

Страхування є одним з найважливіших елементів системи ринкових економічних відносин.

Страхування – це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі нас­тання події, обумовленої договором або законом, суму виплати стра­ховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпе­чення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превен­тивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестрахо­вує частину останнього.

Передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб’єктів господарювання з одного боку, а з іншого – їх зацікавленість в переданні відповідальності за наслідки ризику спеціальним формуванням – страховим компаніям. Чим більше зацікавленість, тим більше потреба в страхуванні.

Мета страхування – це захист майнових інтересів юридичних і фізичних осіб.

Обєктивна економічна необхідність використання категрії страхування з метою страхового захисту суспільного виробництва обумовлена майновою самостійністю субєктів господарювання. Коли держава не має можливості адміністративно управляти народним господарством як одним цілим та широко розпоряджатися міжгосподарськими та міжтеріторіальними фінансовими ресурсами, найбільш ефективним і єдино можливим методом покриття збитку є його розподіл у просторі і часі між зацікавленими господарствами, а цей метод і є не що інше, як страхування.

Характерними ознаками страхування є:

 наявність страхового ризику; стр захист можуть надавати лише спеціалізовані установи, які мають сформовані стр резервні фонди – стр компанії; стр відносини відбуваються за умови максим довіри та сумлінності сторін; стр зах надається замкненому колу клієнтів стр компаній та предбачає перерозподіл кооштів стр резервів при здійсненнф стр відшкодування; ст-ння забезпечує захист майн інтересів фіз та юр осіб, тим самим компенсує збитки, але не тможе призвести до отримання прибутку клієнтів страховика.