35. Оцінка страховиком ризику і визначення доцільності його страхування.

Оцінка ризику дає можливість віднести конкретний об’єкт до тієї чи ін. групи і визначити відповідно до цього ціну страхової послуги. Здійснюючи операцію з оцінки ризику, необхідно брати до уваги такі аспекти: максимальну величину збитку, який може виникнути при даному ризику, імовірність настання події, яка може призвести до максимального збитку. Кількісне оцінювання ризиків здійснюється з допомогою актуарних розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

При оцінці ризику виділяють:

ризики, які можна застрахувати,

ризики, які застрахувати не можна,

сприятливі ризики

несприятливі ризики,

технічний ризик страховика.

Також для оцінки ризику в страховій практиці використовують різні методи,із них найбільш відомі слідуючі.

Метод індивідуальних оцінок використовується тільки по відношенню до ризиків,які неможливо співставити з середнім типом ризику. Страховик робить самостійну оцінку, яка відображає його професійні здібності і суб’єктивний погляд

Для методу середніх величин характерно поділ окремих ризикових груп на підгрупи. Тим самим створюється аналітична база для визначення розміру по ризиковим ознакам.

Метод процентів представляє собою сукупність знижок і надбавок до аналітичної бази, які залежать від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу.

37.Методи управління ризиком (уникнення, запобігання, поглинання, страхування).

Будь-який ризик підлягає цілеспрямованому управлінню з боку господарюючого субєкта.

З боку страхувальника виділяють такі методи управління ризиком:

1. Скасування або уникнення:

Цей метод означає просте ухилення від ризикованої операції. Однак такі дії дуже часто призводять до збільшення втрат від упущеної вигоди. З цієї причини застосування цього методу має дуже обмежені рамки. Основне завдання цього методу – мінімізувати ризик таким чином, щоб збитки були суттєво меншими, ніж втрати від упущеної вигоди.

2. Упередження (запобігання) і контрль:

Людина свідомо йде на ризик, вживаючи запобіжних заходів і намагаючись тримати ризик під контролем. Контроль дає змогу обмежити розмір втрат, коли збиток вже має місце. Тобто цей метод узагальнює заходи, спрямовані на зменшення ймовірності та обсягів втрат при кожній операції.

3. Власне утримання (поглинання) ризику:

Свідоме признання збитку за собою, покриття його за власні кошти. Для цього субєкти господарювання здійснюють самострахування. При застосуванні цього методу провадиться відбір ризиків, які субєкт господарювання згоден залишити за собою, а які ні.

4. Страхування.

Цей метод означає передачу небажаних ризиікв страховій компанії за певну плату (страхову премію). Страхова компанія включає у страхову премію певну надбавку, яка призначена для покриття її адміністративних втрат і для прибутку. Через те, що страхувальник ніби-то переплачує, є сенс звертатися до страхування лише від серйозних фінансових труднощів.

З боку страховика управління ризиком означає:

1. Ідентифікація ризиків з точки зору віднесення їх до тих, що підлягають страхуванню.

2. Управління портфелем ризику, тобто збалансування його, щоб великі і надвеликі ризики врівноважувалися дрібними і середніми ризиками.

3. Виходячи з фінансових модливостей страхової компанії, певна частина ризиків залишається на власному утриманні.

4. Перестрахування тих ризиків, які неможливо або небезпечно залишати на власному утриманні.