29. Розвиток страхування в стародавньому світі та в епоху Середньовіччя.

Стародавній світ:

Основними формами організації античного страхування були: взаємне страхування та страхування на основі регулярних платежів.

При взаємному страхуванні ставилася мета забезпечити відшкодування збитків від стихійних лих кожного учасника торгового або шляхового колективу за рахунок уcix його членів.

Зокрема, в законах вавілонського царя Хаммурапі 1792-1750 р. до н.ери ( теперішній Ірак) передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів внаслідок розбійного нападу, пограбування тощо.

На території Стародавньої Греції практикувалися угоди купців - пipaтів щодо розподілу доходів від торговельно-розбійницьких операцій, а також розподілу втрат внаслідок різноманітних морських небезпек.

Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі, передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті. У Стародавньому Римі ст-ння ґрунтувалося на обов'язковості регулярних платежів, що дозволяло акумулювати грошові засо6и та створювати страховий фонд до настання небажаного (страхового) випадку. Ці засоби мали суворо цільове призначення. Їх отримував тільки спадкоємець за заповітом.

Середньовіччя:

Середньовічне страхування набуло широкого розповсюдження в Англіі ( Х - XI ст.), Німеччинні ( XI - XII ст.), Даніі (XII ст.) в купецьких гільдіях та ремісничих цехах.

Середньовічне страхування порівняно з античним відрізнялось, широким страховим забезпеченням. Перелік страхових випадків, які сформувалися в результаті конкретизаціі страхової взаємодопомоги, охоплював майже всі їх види, які властиві сучасному майновому та особовому страхуванню.

Середньовічне, або гільдійське--цехове страхування( 10 – 14 в.), спершу було досить схожим на страхування у професійних колегіях та спілках. Воно ґрунтувалось на наданні взаємодопомоги без попереднього переліку страхових подій та розмірів виплати за ними. У міру розвитку гільдійсько-цехове страхування запровадило регулярні внески, встановило переліки страхових випадків, за яких передбачалося відшкодування збитків з урахуванням ступеня ризику, конкретизувалися форми та розмір страхових виплат.

Слід також відмітити, що у цей період формується поділ страхування на майнове та особисте. Майнове страхування було покликане відшкодовувати збитки, що виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від причини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо.

Цікавою ознакою середньовічного страхування було зобов'язання членів гільдійської або цехової каси сприяти один одному в обмежені збитків, спричинюваних пожежами, стихійними лихами, грабунками тощо. Недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодування.

30. Страхування періоду капіталізму, його особливості.

Поява страхових товариств пов'язана із зародженням капіталістичних відносин, і насамперед на морському транспорті та в торгівлі.

Механізм морського страхування в початковий період будувався на договорі бодмереї. Сутність договору полягала в тому, що кредитор виплачував страхувальникові страхову суму, а потім у разі благополучного закінчення плавання, тобто за відсутності страхового випадку, кредиторові поверталась авансована сума плюс премія за бодмерею. З часом страхування у формі бодмереї стало невипра­вданим. Адже це призводило до відтягування коштів страховика на кілька місяців, а іноді й років. Цей час страхова сума перебувала в роз­порядженні капітана судна.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до про­дажу страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків. На початку вони продавалися здебільшого товариствами взаємного стра­хування.

У ХVІІ ст. в багатьох європейських країнах виникли акціонерні страхові компанії.

В період капіталістичної економіки лідером у страховому бізнесі стала Англія. Поряд з морським страхуванням тут формується сітка страховиків із вогневого страхування, від нещасних випадків, страхування життя.

Вважають, що поштовхом до розвитку вогневих страхових това­риств були часті пожежі, особливо в містах. Більшість будинків були дерев'яними. Для опалення їх слугували домашні вогнища (каміни), а для освітлення використовувались свічки. Саме це призвело до вели­кої пожежі в Лондоні в 1666 році, що забрала життя 70 тис. мешканців і знищила майже увесь житловий фонд міста.

У XIX ст. у страховій справі з'являються картелі і концерни. Один із великих концернів був створений у Берліні в 1874 році. Він діяв як міжнародний і складався при виникненні з 16 страхових товариств, а через 50 років концерн об'єднував уже 230 товариств 26 країн.

Одночасно з майновим розвивалося й особисте страхування, а са­ме: на випадок каліцтва, хвороби, втрати годувальника, іншого нещас­тя. У багатьох містах з'явилися лікарняні страхові каси.