1. Припинення та розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу

Порядок і підстави припинення браку регулюються розділом 11, статтями 104-120 Сімейного Кодексу України.

Існує дві підстави припинення шлюбу:

припинення шлюбу унаслідок його розірвання;

припинення шлюбу унаслідок смерті одного з подружжя або оголошенні його померлим;

У першому випадку шлюб припиняється шляхом його розірвання, за спільною заявою, або заявою одного з подружжя, на підставі ухвали державного органу реєстрації актів цивільного стану (ЗАГС). Це можливо, якщо подружжя не має спільних дітей і відбувається в перебігу одного місяця. Майнова суперечка, при його наявності, виникає окремо.

У другому випадку шлюб припиняється, шляхом його розірвання державним органом реєстрації актів цивільного стану, за заявою одного з подружжя, якщо другим визнаний безвісно відсутнім, недієздатним або засуджений за скоєння злочину до позбавлення свободи на термін, не менше трьох років. В даному випадку, шлюб також розривається, незалежно від наявності майнової суперечки.

В разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану, шлюб припиняється в день винесення ним відповідної ухвали.

Подружжя, що має спільних дітей, подає позовну заяву до суду. Разом з позовною заявою про розірвання шлюбу, подається письмовий договором про те, з ким з них проживатимуть діти, яка участь в забезпеченні умов життя дітей братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

При обопільній згоді подружжя, суд повинен винести відповідну ухвалу в перебігу одного місяця.

Позовна заява про розрив шлюбу не може бути подане впродовж вагітності і одного року після народження дитини. Проте, шлюб може бути розірваний в тому випадку, якщо один з подружжя зробив протиправні дії, що містять ознаки складу злочину, щодо другого чоловіка або дитини.

Також, розірвання шлюбу можливе, якщо батьківство зачатого дитини визнане за іншою особою.

Суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, правдивість доводів, вказаних як причина розлучення в позові про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітнього дитини, дитини-інваліда і інші обставини життя подружжя.

Суд ухвалює вирішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, які мають важливе значення.

В разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється в день набирання чинності вирішення суду про розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, реєструється в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка.

Розірвання шлюбу упевняється Свідоцтвом про розірвання шлюбу, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

2. Підстави кримінальної відповідальності. Поняття злочину та його ознаки.

1. Підстави Кримі-ої відповід-сті. Пон-тя і ознаки злочину

2. Кримінальна відповідал-ть - вид юрид-ої відповідал-ті, що встановл-ся держ-ою в кримінал-ому законі, наклад-ся судом на осіб, які винні у вчин-ні злочину, та мають нести зобов'яз-ня особистого, майн-го чи організац-го характеру. 1)Кримін-а відповід-сть - це вид юрид-ої відповідал-ті, що встановл-ся держ в кримін-ому законі. 2)Кримін-а відповід-сть застосов-ся лише судом до особи, винної у вчин-ні злочину. 3)кримін-а відповід-сть - це обов'язки злочинця особистого (позбавл-ня волі), майнового (конфіскація майна) чи організац-го (позбавл-ня П мати певну посаду) характеру. Злочином - сусп-не небезпечне діяння (дія чи бездіял-сть), що посягає на сусп-ний лад Укр, його політ-ну та екон-ну сис-ми, власність, особу, політ-ні, трудові, майнові та ін П і свободи громадян, а так само ін, передбачене кримін-им законом сусп-на небезпечне діяння, яке посягає на Ппорядок. Ознаками злочину є сусп-на небезпека, кримінальна протиправність, винність і караність діяння. 1)Сусп-на небезпека - оцінна категорія, що характериз-ся певними діями чи бездіял-стю, завдає шкоди чи створює загрозу спричин-ня такої шкоди об'єктам, що охорон-ся кримінал-им законом. Ступінь сусп-ної небезпеки визнач-ся всією сукуп-тю ознак злочину: а) цінністю того блага, на яке посягає злочин; б) шкідливістю наслідків, що настають через учин-ня злочину; в) способом діяння; г) мотивами діяння, ф-мою та ступенем вини. не є злочином дія чи бездіял-сть, що формально має ознаки будь-якого злочину, передбач-го кримінал-им законом, але не є сусп-но небезпечною. 2)ознака злочину – кримін-а протиправність - означає, що лише діяння, прямо передбачене кримінал-им законом як злочин, може вважатися злочином. 3)ознака - винність - означає, що діяння вважає-ся злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Караність, як ознака злочину, означає, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання. Є різні позиції щодо відмежув-ня злочинів від ін. Ппор-нь.

3.1) Завдаток - грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання (відповідно до ст. 570 Цивільного кодексу України).

3.2) Діездатність - це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання[1].

3.3) ???

Білет № 23 1.1) Правовідносини: поняття, структура.

.Поняття ознаки і структура правовідносин: Правовідносини - це врегульовані нормами пра­ва суспільні відносини, учасники яких виступають як но­сії взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.Основні ознаки правовідносин: 1) вони виникають на ос­нові норм права; 2) характеризуються наявністю сторін, які мають взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки; 3) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб;4) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.Правовідносини мають складну будову і охоплюють: суб'єкти; об'єкти; зміст правовідносин.Підставами виникнення, зміни чи припинення правовід­носин є юридичні факти.Суб'єктами правовідносин - учасники, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єк­ти правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громадські організації; різні спільності; громадянське суспільство. Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здій­снювати їх від свого імені та нести юридичну відповідаль­ність за свої дії.Правоздатність — це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями на­бувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і викону­вати юридичні обов'язки, її поділяють на угодо- і деліктоздатність.Угодоздатність — це здатність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-пра­вові угоди. Деліктоздатність — це здатність суб'єктів правовідно­син нести відповідальність за скоєне правопору­шення.Фізичні особи як суб'єкти правовідносин можуть бути громадянами У, іноземними громадянами, особами без громадянства. Юридичні особи - організації, що мають особисте майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов'язки, бути позивачами в загальному, арбітражному чи третейському су­ді, а також нести юридичну відповідальність за свої дії.Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиня­ються суб'єктивні права та юридичні обов'язки.Зміст правовідносин :*Юридичний зміст — це суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин.*Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридич­ні обов'язки сторін. Юридичні обов'язки — це закріплена нормами права мі­ра необхідної, найбільш доцільної поведінки особи, спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу.Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, пе­редбачені гіпотезою правової норми, що спричиняють виник­нення, зміну чи припинення правовідносин.Правомірні юридичні дії поділяють на юри­дичні акти — таку правомірну поведінку, що здійснюється з метою породити юридичні наслідки. Правомірні юридичні вчинки — такі дії, що не мають на меті спричинити юридичні наслідки.Неправомірні юридичні дії — це зловжи­вання правом, що не є правопорушенням, і правопорушення.До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу та інші події, з якими норма права зв'язує виникнення, зміну чи припинення правовід­носин. 1.2) Види змін умов трудового договору.

. Види змін умов труд.договоруТруд.законодавство України гарантує працівникові до­тримання тих умов труд.договору, які були обумовлені при його укладенні. Змінювати умови труд.договору сто­рони можуть за взаємною згодою. Працівник повинен виконувати роботу доручену йому за труд.договором, особисто і за загальним правилом не має права передоручати її виконання іншій особі. Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обу­мовленої труд.договором. Але в процесі роботи можуть виникати певні обставини, які потребують зміни умов труд.договору. Ініціатива про зміну умов труд.договору може надходити як від роботодавця, так і від працівника . Законодавство передбачає такі види зміни умов труд.договору:

• переведення на іншу роботу;

• переміщення на інше робоче місце;

• зміна істотних умов праці.

Переведення на іншу роботу - це доручення працівникові виконання роботи, не обумовленої в необхідних умовах труд.договору, тобто такої, яка не відповідає чи то його спеціальності, чи кваліфікації, чи посаді, або роботи, при ви­конанні якої змінюється обсяг чи хар-р обов'язків, розмір заробітної плати, місцевість та інші істотні умови. Переведення на іншу роботу можна класифікувати за таки­ми ознаками: строки; місце; джерело надходження ініціативи; мета; причина. В залежності від строку переведення поділяються на постійні і тимчасові. За місцем виконання роботи поділяються на: переведення в межах одного підприємства, установи, ор­ганізації для виконання іншої роботи, не обумовленої труд.договором; переведення на інше підприємство, установу, ор­ганізацію , тій же місцевості і переведення в іншу місцевість, в тому числі разом з підприємством, установою, організацією. В залежності від джерела надходження ініціативи, переведен­ня може бути: з ініціативи роботодавця; з ініціативи працівни­ка; з ініціативи третіх осіб.Зміна робочого місця працівника за чинними тепер правилами не вважається переведенням на іншу роботу, а тому допускається без його згоди і наз.переміщенням на інше робоче місце.У зв'язку із змінами в організації вир-ва і праці допускається зміна істотних умов праці, систем і розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встанов­лення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад. Прикладом зміни в організації вир-ва і праці можуть бути: раціоналізація робочих місць, введення нових форм праці, впровадження передових методів, технологій, переведення працівника на контрактну форму труд.договору та інше. У випадку, коли такі зміни в організації вир-ва і праці мають місце, роботодавець має право змінювати істотні умови праці без згоди працівника. Про майбутні зміни в ор­ганізації вир-ва і праці та пов'язані з цим зміни істот­них умов праці роботодавець зобов' язаний попередити працівника не пізніше ніж за 2 місяці. Таке попередження по суті є пропозицією працівникові продовжувати роботу після того, як роботодавець з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю про­позицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істот­них умовах праці, а може відмовитись від продовження робо­ти

2.1) відповідь: дисциплінарна Дисципліна́рна відповіда́льність (на підприємстві) (рос. дисциплинарная ответственность, англ. disciplinary liability, нім. disziplinarische Verantwortlichkeit f) – відповідальність робітників і службовців за порушення трудової дисципліни, яке виражається у накладенні стягнень адміністрацією підприємства чи установи.

Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і у бездіяльності, допускатися як свідомо, так і з необережності. Деякі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень відповідають у дисциплінарному порядку і за проступки, які порочать їх як державних службовців або дискредитують органи, в яких вони працюють (керівники, державні службовці — співробітники правоохоронних органів, військовослужбовці та ін.). 2.2) відповідь: а(не пам'ятаю, пам’ятаю що а) 2.3) ??? 2.4) відповідь: вагітних жінок 2.5) відповідь: догана і звільнення 3.1) Нормативний договір - Нормативно-правовий договір — це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Договори з нормативним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового контракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру. 3.2) Трудовий спір - Трудові спори це неврегульовані внаслідок безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і роботодавцем з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. 3.3) Республіка - Респу́бліка (від лат. res publica — громадська справа) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Республіка відмінна від монархії — форми державного правління, при якій верховна державна влада належить одній особі — монарху, передається у спадок.

Білет № 24