1. Правомірна поведінка, її поняття та види.

правомірна поведінка та її види: Правомірна поведінка - це суспільно необхідна, бажана і допустима поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що проявляється у здійсненні норм права, гарантується і охороняється державою.Види правомірної поведінки:1) за суб’єктами – діяльність громадян, держ.організацій, громадських об’єднань;2) за сферою суспільних відносин – економічна, політична та ін.;3) за об’єктивною стороною – активна(вчинення дії), пасивна(утримання від дії);4) за суб’єктивною стороною – принципова(зумовлена особистим переконанням у необхідності поводитися правомірно); звичаєва(зумовлена особистою звичкою без роздумів виконувати будь-який держ.припис); пристосувальна(викликана прагненням не відрізнятися від ін. суб’єктів, які поводяться правомірно); маргінальна(загроза відповідальності за вчинення правопорушення); 5) залежно від за фіксованості у законодавстві – врегульована законодавством, не врегульована законодавством;6) залежно від ставлення д-ви до правомірної поведінки – схвалювана, заохочувальна, допустима;7) за формою зовнішнього прояву – фізична(діяльність), усна, письмова(документована). Правомірна поведінка обумовлена цілим комплексом взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих мотивів:1)Певне ставлення до недоторканості своїх прав та усвідомлення того, що це можливе за неодмінного відповідного поважання прав інших сучасників суспільних відносин2)Усвідомлення важливості та необхідності додержання вимог права у своїх власних інтересах3)Почуття громадянськості, святості обов’язків перед суспільством, державою4)Усвідомлення необхідності додержання правопорядку в загальних інтересах5)Побоювання невигідних правових наслідків неправомірної поведінки

1.2) Стадії вчинення умисного злочину.

. Стадії вчннення умисного злочину

Стадії вчинення злочину – це передбачені крим.законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, якірозрізняються між собою за хар-ом дії, моментом іх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпеки.

Поняття стадії вчинення злочину стосується лише умисних злочинів, оскільки означає певний етап реалізації умислу – прямий. Не можна застосовувати поняття стадії вчинення злочину щодо діянь, які вчиняються з непрямим умислом, оскільки свідоме допущення настання суспільно небезпечних наслідків не може розглядатися, як результат цілеспрямованих дій суб’єкта. Отже, за суб’єктивними ознаками наявність стадії вчинення злочину хар-на лише для певної категорії злочинів, а саме для злочинів, що вчиняються з прямим умислом.

Не можна застосовувати поняття стадії вчинення злочину і щодо виявлення наміру вчинити злочин, оскільки це лише певна думка особи, а не її протизаконна поведінка. Самі наміри вчинити будь-які злочинні дії не можуть розглядатися як злочинна поведінка. Однак виявлення наміру у формі погрози вчинити злочин чи усного або письмового заклику певної особи або невизначеної кількості людей до вчинення суспільно небезпечних дій може утворювати склад окремого закінченого злочину.

Із суб’єктивної сторони поняття стадії вчинення злочину пов’язують зі ступенем реалізації злочинного наміру. Із об’єктивної сторони стадія вчинення злочину виражає співвідношення фактично вчиненого діяння з передбаченою крим.законом специфічною конструкцією складу того злочину, який мала намір вчинити особа. Отже, процес злочинної діяльності на досягнення певного результату можна представити як окремі етапи, кожен з яких має свої об’єктивні і суб’єктивні ознаки і впливає на кримінально-правову оцінку діяльності особи.

Існує 3 стадії вчинення злочину:

• готування до злочину – це стадія вчинення злочину, яка визначається як підшукання або пристосування знарядь і засобів або інше умисне створення умов для вчинення злочину;

• замах на злочин – умисна дія, що безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежать від волі винного

• закінчення злочину – це злочин, у складі якого наявні всі ознаки, передбачені відповідною статтею Особливої частини крим.кодексу.

Добровільна відмова від вчинення злочину – добровільне та остаточне припинення розпочатої діяльності при усвідомленні наявної можливості її успішного завершення. Добровільність полягає у відмові від доведення злочину до кінця з власної волі, без фіз.та психічного примусу з боку іншої особи

2.1) В чому полягає теологічна теорія?

Одним з її представників був Фома Аквінський (1225—1274). Його вчення побудовано на ієрархії форм — від Бога — чистого розуму — до духовного і матеріального світу. Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує найреакційніші держави, підкреслює думку про те, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо всіх. 2.2) Які існують види дисциплінарних стягнень?

1) дисциплінарна – настає за вчинення працівником дисциплінарного проступку (порушення службових обов’язків, трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку) чи за невиконання або неналежне виконання ним своїх трудових обов’язків і полягає в застосуванні до порушників дисциплінарних стягнень;

2) матеріальна – настає за майнові збитки, заподіяні підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків і полягає у покритті шкоди відповідною сумою грошей або рівноцінним майном; настає за шкоду, заподіяну працівнику каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, зв’язаним із виконанням трудових обов’язків. 2.3) Законодавчий орган?

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Конституційний склад Верховної Ради України — чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. 2.4) ??? 2.5) ??? 3.1) Право власності - Пра́во вла́сності (в об'єктивному розумінні) – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов’язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. 3.2) Акцепт - Акце́пт (лат. acceptus — прийнятий) — згода на оплату або гарантування оплати документів.

Згода прийняти умови, що містяться у пропозиції вступити в договір.

Форма розрахунків, за якої платіжна вимога, виписана постачальником, оплачується банком тільки після згоди боржника.

Акцепт векселя — підпис платника на переказному векселі, що засвідчує його згоду на сплату поданого векселя. Акцепт чека або комерційного векселя банком означає, що банк гарантує його оплату. 3.3) Правовідносини - Правові відно́сини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Правові відносини виникають тоді і тільки тоді, коли відношення регулюється нормами права. Правові відносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень.

Білет № 26

1. Правопорушення: види, ознаки і т.д.

1. Склад правопорушення. Правопорушення - поведінка суб’єктів, яка порушує правові приписи.Склад правопорушення — це сукупність названих у зако­ні ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння ви­знається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер.Склад правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.Об'єкт правопорушення -ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає правопору­шення.Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи без­діяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, при­чинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обста­вини та ситуацію скоєння правопорушення.Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив лю­дей. Індивідуальний суб'єкт — фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства та іноземних громадян. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє харак­тер своїх дій і може керувати ними. Колективним суб'єктом правопорушення може бути юри­дична особа, державний орган, громадська та інші організа­ції, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень.Суб'єктивна сторона правопорушення - внутріш­ня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопо­рушення. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета правопорушника.Провина - психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно не­безпечних наслідків у формі наміру та необережності. Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (безді­яльності), передбачає суспільно небезпечні та шкідливі наслідки і бажає чи свідомо допускає їх настання. Необережність під час скоєння правопорушення має міс­це тоді, коли особа передбачала настання суспільно небез­печних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Мотив - внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.Мета — це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

2. Довіренність: строки, види і т.д.

Поняття, форми, строк довіреностіДовіреність – односторонній правочин, вчинення якого здійснюється діями однієї сторони, тобто особи, яку представляють за довіреністю. За довіреністю здійснюється представництво, яке грунтується на договорі або акті юр.особи. у ній закріплені межі повноважень представника, який створює права та обов’язки безпосередньо для довірителя.Довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Особа, яка видає довіреність, є довірителем, а особа, яка отримує повноваження за довіреністю – довіреним. Довіреність не тотожна договорові доручення. Співвідношення між ними таке: договір доручення є підставою для видачі довіреності.Довіреність може бути складена від імені однієї або кількох осіб на ім’я однієї або кількох осіб. У виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юр.дії, які мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Довіреність завжди повинна мати письмову форму. Це може бути звичайна письмова чи письмова нотаріальна форма. У довіреності має бути зазначена особа, на яку видана довіреність (представник), особа, яка її видала (довіритель), чітко відображена воля останньої на вчинення від її імені представником правочину, вказана дата видачі довіреності, оскільки без неї довіреність є нікчемною. В тексті нотвріально посвідченої довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання, прізвище, ім’я та по батькові і місце проживання представника та особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посада, яку він займає.Форми довіреності:Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинитися правочин.;2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.;Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини.Довіреність на одержання зар.плати, стипендії, пенсії, аліментів, поштових кореспонденцій може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається.Довіреність від імені юр.особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюються печаткою цієї юр.особи. довіреність є строковою угодою, тобто дія довіреності обмежена у часі.Строк дії довіреності зазначається у довіреності. Якщо строк довіреності не зазначений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Особа, яка видала довіреність, за вийнятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

3.1) Цивільне право - Циві́льне пра́во — галузь права (може вживатися також у значеннях «галузь законодавства» та «навчальна дисципліна»), яка включає в себе норми права, що регулюють майнові та особисті немайнові правові суспільні відносини між рівноправними суб'єктами права — фізичними особами та юридичними особами, державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, іноземними державами та іншими суб'єктами публічного права.

3.2) Відпустка - Відпу́стка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

3.3) Право - Пра́во — це обумовлена ​​природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу[1].

Білет № 28

1. Шлюб, його ознаки та порядок укладення.

Шлюб: поняття, умови, порядок укладання: шлюб – сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у держ.органі реєстрації актів цивільного стану. Для укладення шлюбу необхідні такі умови:

-    взаємна згода осіб, які одружуються;

-    взаємна обізнаність про стан здоров’я один одного;

-    досягнення ними шлюбного віку (в Україні – 18 років для чоловіків та 17 років для жінок). Виконавчі органи місцевих рад можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік. Не допускається укладення шлюбу:

-    між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі;

-    між родичами по прямій висхідній і нисхідній лінії, між повнорід-ними і неповнорідними братами й сестрами, між усиновителями й усиновленими;

-    між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або слабоумства.

Особи, що вступають у шлюб, мають право за власним бажанням укласти шлюбний контракт.

Шлюбний контракт – це угода, в якій передбачаються взаємні майнові права і обов’язки, зокрема питання, пов’язані з правом власності на майно, утримання подружжя і т. д. Неповнолітні, яким шлюбний вік знижено у відповідності з законом, укладають шлюбний контракт зі згоди батьків або інших законних представників. Зміни у шлюбний контракт можуть бути внесені під час перебування у шлюбі договором, який укладається у порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту. Якщо шлюбний контракт укладений з порушенням закону або він погіршує становище одного з подружжя у порівнянні із законодавством про шлюб і сім’ю, такий контракт може бути визнаний судом недійсним. Взаємна згода при одруженні передбачає вільне волевиявлення чоловіка і жінки при реєстрації шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства (фізичного чи психологічного), погроз зі сторони батьків, інших осіб. Вільне волевиявлення досягається тим, що особи особисто подають заяву про одруження й особисто присутні при реєстрації шлюбу. Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку з часу подання заяви особами, які бажають одружитися, до РАГСу. В окремих випадках на прохання осіб, які одружуються, цей строк, при наявності вагомих причин, може бути скорочений органами РАГСу. Серед вагомих причин можуть бути: наявність спільних дітей, вагітність жінки, що бере шлюб, призов на військову службу, важка хвороба та інші причини, які підтверджуються відповідними документами . Сімейне законодавство не передбачає продовження місячного строку реєстрації шлюбу. Але в окремих випадках за згодою осіб, цей строк може бути продовженим. У випадку неявки осіб, які подали заяву в орган РАГСу протягом місячного строку, призначеного для реєстрації шлюбу, без попередження причини неявки заява втрачає силу.Реєстрація шлюбу за бажанням осіб, які одружуються, проводиться в присутності родичів, знайомих. Присутність свідків при укладенні шлюбу необов’язкова.. Права й обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.