11.6. Стіни каркасно-панельних будівель. Просторова жорсткість

Зовнішні стіни в каркасно-панельних будів­лях можуть бути запроектовані як самонесучі або ненесучі. Панелі зовнішніх стін застосовують одношарові із легкого бетону (керамзитового, пер-литового, аглопоритового), або ніздрюватого бе­тону (газобетону, газосилікату). Товщину панелей визначають згідно санітарно-гігієнічних і еконо­мічних вимог і приймають 2 50, 300,350 або 400 мм із легкого бетону або 250, 300 мм із ніздрюватих бетонів. Розрізка стін на панелі — дворядна.

За розташуванням в стіні, панелі бувають: поясні, простінкові, підкарнизні, парапетні, цо­кольні, кутові (рис. 11.24) Поясні панелі виготов­ляють 3-6 м завдовжки 0,9-2,1 м заввишки. Добірні поясні (підкарнизні і надцокольні) виго­товляють 600; 900 мм заввишки. Простінкові панелі виготовляють 0,3-1,8 м завширшки та 1,2-2,7 м заввишки. Панелі самонесучих стін кладуть по цементно-піщаному розчині на цокольні або простінкові панелі і закріплюють зверху за допомогою зварювання до закладних деталей колон (рис. 11.24). Панелі ненесучих стін кладуть на ригелі, консолі колон або опорні металеві столики в колонах і закріплюють в трьох точках до однієї із опор і зверху до колон каркасу (рис. 11.24). Прив'язка панелей самонесучих і ненесучих стін до каркасу нульова з зазором 20 мм між зовнішньою гранню колони і внутрішньою гранню панелі зовнішніх стін.

Горизонтальні стики (рис. 11.24) в зовнішній частині закладаються пружною синтетичною прокладкою, яка покрита герметизованою масти­кою. Ззовні прокладка захищається шаром розчину

або фарби.

Вертикальний стик (рис. 11.24) — колодязь, утворений кромками суміжних панелей, замоно-лічується цементним розчином, а зовнішня части­на стику забивається так, як і в горизонтальному

стику.

Здатність каркасно-панельної будівлі зберіга­ти свою форму під дією прикладених сил характе­ризує її просторову жорсткість.

Просторова жорсткість каркасно-панельних будівель (рис. 11.25), запроектованих зазв'язковою схемою, забезпечується горизонтальними діафраг­мами жорсткості, роль яких виконують диски збір­ного залізобетонного перекриття, і вертикальними стінами-діафрагмами жорсткості (поперечними і поздовжніми). Роботу перекриття в якості горизон­тальних діафрагм жорсткості забезпечують приварюванням ригелів до консолей колон, зварю­ванням зв'язкових панелей перекриття між собою із ригелями, замонолічуванням бетоном шпонкових швів між всіма елементами перекриття та за­биванням швів між плитами.

Просторова жорсткість забезпечується влашт­уванням зв'язків стін сходових кліток і ліфтових шахт з каркасом будівлі (рис. 11.25).

Довговічність стальних зв'язків, що з'єднують елементи збірних конструкцій, залежить від їх корозійної стійкості.

Тому треба забезпечувати захист стальних зв'язків від корозії. Для цього передбачають такі конструктивні заходи: розміщують елементи кріплення на внутрішній частині стіни, яка менше промерзає і зволожується; використовуються зварю­вальні петельні, замкові кріплення збірних елемен­тів між собою; виконують стикування закріплю­вальних елементів між собою в заводських умовах; виконують захисне покриття (полімерне, лако­фарбове або шаром напиленого цинку) зварюваль­них швів, що виконується на будівельному майдан­чику; роблять герметизацію утеплення і замонолічування стиків.