23.Структура капіталу підприємства

Структура капитала пред. собой соотношение собственных и заёмных финансовых ср-в используемых пред-тием в процессе своей хоз-ной деят-ти. Капитал состоит из: 1) собственного (акционерный капитал; нераспределённая прибыль; дополнительный капитал; специальные фонды; пайевый капитал; резервный капитал). 2) заёмного (краткосрочные кредиты; долгосрочные кредиты; текущие обязательства). Оптимальная структура капитала пред. собой такое соотношение использования собственных и заёмных ср-в, при котором обеспечивается наиболее эффективная пропорциональность между коэф-том финансовой рентабельности и коэф-том финансовой устойчивости пред-тия, т.е. максимизируется его рыночная ст-ть. Формирование рациональной структуры капитала предприятия во многом зависит от внешних факторов, особенно от ситуации на денежном рынке и на рынке капиталов.

Для того, чтобы определить стоимость капитала используют показатель средневзвешенной стоимости капитала. Он показывает сумму денег(средневзвешенный процент), кот. платит предприятие по всем видам капитала, кот. используются предприятием. Средневзвешенная стоимость капитала (ССК) — средняя плата предприятия за все источники финансирования. Для расчета ССК необходимо сначала определить стоимость капи­тала по каждому источнику, затем удельный вес каждого источника во всем капитале, перемножить стоимость каждого источника капи­тала на его удельный вес и сложить полученные произведения.

ССК= ∑ [ (∑ Удельный вес собственного капитала х Ст-ть собственного капитала) (∑ Удельный вес заёмного капитала х Ст-ть заёмного капитала)].

25. Управління дебіторською заборгованістю

Дебіторська заборгованість – це складова оборотного капіталу, яка передбачає певні вимоги до фізичних чи юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, послуг. Велика частка дебіторської заборгованості в загальній структурі активів знижує ліквідність і фінансову стійкість підприємства та підвищує ризик фінансових збитків підприємства

Головними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

• визначення ступеня ризику несплати рахунків покупцями;

• розрахунок прогнозного розміру резерву сумнівних боргів;

• надання дієвих рекомендацій щодо зменшення кількості потенційно неплатоспроможних покупців.

• контроль за виконанням фінансових планів за місяць і квартал у частині погашення дебіторської заборгованості підприємства.

Основна мета управління дебіторською заборгованістю полягає в мінімізації її обсягу та строків інкасації боргу. В процесі управління вирішуються такі завдання:

- визначення обсягу інвестицій у дебіторську заборгованість за комерційним і споживчим кредитом;

- формування принципів та умов кредитної політики щодо покупців продукції;

- визначення кола потенційних дебіторів;

- забезпечення інкасації дебіторської заборгованості;

- прискорення платежів за допомогою сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

Методи управління дебіторською заборгованістю, які можна класифікувати на такі групи:

1. юридичні – претензійна робота, подача позову до суду.

2. економічні – фін санкції (штраф, пеня, неустойка), передача в заставу майна і майнових прав, призупинення постачань продукції.

3. психологічні – нагадування по телефону, факсу, пошті, використання ЗМІ чи поширення інформації серед суміжних постачальників, що загрожує боржнику втратою іміджу.

4. фізичні – арешт майна боржника, вироблений органами державної виконавчої служби.

Факторинг — це продаж дебіторської заборгованості на користь фінансового посередника. Зміст операції факторингу зводиться до переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору (фактору) з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. На основі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули або по поточних розрахунках.