Урок 4 Початок відбудови господарства

Поразка УНР і постійні бойові дії на теренах держави надзвичайно ускладнилди внутрішнє становище УСРР. Багаторічна війна спри­чинила величезну розруху в народному господарстві. лише 40 % паровозів.

У 1920 р. промислове виробництво складало лише 10 % від рівня 1913 р. Виробництво металу складало лише 5 % довоєнного, вугілля — ЗО %. Із 11 тис. підприємств у 1922 р. працювало понад 2,5 тис., з 57 доменних печей лише одна. Було повністю знищено 4 тис. км залізниць вціліло лише 40% паровозів. Посівні площі скоро­тилися з 20,9 млн. десятин у 1913 р. до 15,4 млн. десятин у 1920 р.,знизилась урожайність. Загальна сума збитків, завданих громадян­ською війною, оцінювалася у 12 млрд. крб. Загальна сума збитків, завданих Україні громадянською війною, оцінювалася в декілько міліардів в золотіх рублях

Стан промисловості.

Особливої уваги в 20-х роках надавалося налагодженню ефективності роботи Донбасу. Цей промисловий район України називали «всеросійською ко­чегаркою». Від його успішної роботи залежало подолання транс­портної кризи, функціонування всіх галузей промисловості СРСР. На початку 1922 р. становище з паливом дещо поліп­шилось, і країна почала виходити з паливної кризи. У 1925/26 гос­подарському році (господарський рік починався з 1 жовтня і за­кінчувався З0 вересня наступного року) басейн дає 20 млн тон вугілля, або 78 % проти рівня 1913 р. Лише у 1928 р. вугільна промисловість України вперше перевершила довоєнне вироб­ництво. інки: місії з Харкова і Москви розслідували подібні вчинки. Після цього спеціУ 1920 р. в Україні практично припинився видобуток залізної руди, добувалося приблиз­но 195 тис. т вугілля, але на шляху до споживачів половина його розкрадалась. Чавуну виплавлялося 0,48, сталі — 1,7, прокату — 1,8 % порівняно з 1913 роком. Украй низькими стали обсяги виробництва в харчовій і легкій промисловості: цукру— 5, тканин— 28,9 % в такому самому порівнянні. У містах практично вижили лише ті робітники, які зберегли зв'язок із селом або мали городи. Якщо 1917 р. в українській промисловості працювало 942,3 тис. робітників, то влітку 1921 — лише 260 тис., тобто 27,6 %. Наприклад, у Харкові з 319 великих і середніх підприємств з тривалими простоями працювали лише 180, у селах губернії врожайність зернових упала майже втричі.

У шахтах Донбасу знаходилося 82 млн т затопленого або заваленого вугілля, із 3269 шахт паливо видавали на-гора лише 893, а з 295 тис. шахтарів лишилося всього 147,7 тис., тому видобуток вугілля знизився в 6,2 раза. Якщо 1914 р. донецький шахтар міг придбати на свій добовий заробіток 2,3 кг хліба, 600 г м'яса, 0,5 кг крупи, 850 г картоплі, 150 г вершко­вого масла, 154 г цукру, 6 яєць, 6 склянок молока, то в 1920 р. — 800 г хліба, 75 г м'яса, 75 г крупи, 200 г картоплі, 26 г масла, три четвертини яйця, 3/4 склянки молока, 41 г цукру. Але з початком НЕПу, вже пізньої осені 1921 року почався процес масової передачі в оренду кооператорам, кооперативам, колишним власникам, іншим юридичним особам дрібних та середних підприємств ( у приватну власність підприємства передавалися неохоче), бо для держави була більш приваблива – оренда, навіть з ідеологічного погляду. Стати власником приватного підприємства з більш ніж ста працівниками можна було Стан сільського господарства. Кризу переживало й сільське господарство - основна галузі, господарства, в якій була зайнята більшість населення Укра­їни. Посівні площі з 20,9 млн десятин у 1913 р. зменшилися до15,4 млн. дес. в 1920 р . Погіршення обробітку ґрунту, порушен­ня норм сівби, втрата елітного насіння- спричинили зниження врожайності сільськогосподарських культур. Цю ситуацію уск­ладнив і неврожай 1920 р. Він охопив деякі південні повіти і значно погіршив становище селян. Однак, найбільшим руйнівним чинником, що згубно впли­вав на сільськогосподарське виробництво, була продовольча політика більшовиків, котра повністю позбавляла селянство економічних стимулів. Найглибшим і найприроднішим бажанням селян, які звільнилися від гноблення поміщиків, було прагнення працювати і вільно розпоряджатися про­дуктами своєї праці. «Воєнний комунізм» ігнорував це устремління і тим самим руйнував економічні основи сільсько­го господарства, деформував психологію селянства, позбавляв його заповзятливості, ініціативи. Катастрофічний розвал економіки, фізична й моральна вто­ма населення, непевність зовнішньополітичної ситуації потре­бували швидких і ефективних заходів для відродження виробничих сил, відмови від економічної політики, яка себе не виправдала . Під час Воєного комунізму» эміссія грошей значно виросла, тому, що на теренах усієї імперії оберталося до 2000 різноманітних горошових знаків. Дефіцит державного бюджету в 1920 г. склав 1055 млрд. руб. Натурализация господарських стосунків вела до повного дізбалансу грошової системы — тому була задіяна картковая система,.

Іншою важливою передумовою економічного відродження було налагодження електроенергетичного господарства.

січня 1922 р. створено Комісію у справах електрифікації України (КЕУ). На кінець 1926 р. виробництво електроенергії перевищило довоєнний рівень. Розпочалося будівництво вели­ких енергетичних об’єктів згідно з планом ГОЕЛРО - Дніпро­вської гідроелектростанції, Штерівської ДРЕС, Чугуївської ДРЕС.

Унікальне устаткування металургійної промисловості, цінні машини, на той час виведені з ладу або безнадійно застарілі внаслідок хижацької експлуатації в роки війни. Для їх ремонту чи налагодження виробництва потрібна була складна технічна база. Лише у 1926 р. стали до ладу Дніпровський (Кам’янськ), Костянти нівський, Макіївський та Єнакіївський металургійні заво­ди. Але в 1925/26 господарському році було досягнуто рівня 1913 р. з виплавки чавуну лише на 58 %, а з виробництва сталі - на 63 %. На відбудову чорної металургії України бу­ло виділено понад 60 % усіх капіталовкладень у чорну мета­лургію СРСР. Така щедрість центру пояснювалася просто: металургійна промисловість України працювала в цілому на Союз. Успішніше розвивалося машинобудуванн я собливо сільськогосподарське, продукція якого у 1925/26 р. встановила 158,6 % довоєнної. 1921 р. на Кічкаському машинобудівному заводі випустили перший український трактор. Пізніше на Харківському паровозобудінному заводі на базі вагонного цеху створили тракторний і почали виготовляти невеликими партіями гусеничний тра­ктор «Комунар», а завод «Червоний прогрес», розташований у місті Токмак, організував випуск колісного трактора «За­порожець».