План

1.Економічна діяльність, як основна умова існування та розвитку суспільства.

2.Процесс праці та його прості моменти

3.Спосіб виробництва: продуктивні сили і виробничі відносини

4.Економічні закони та іх об’єктивний характер

5.Определение предмета политэкономии.

6.Товарне виробництво:

7.Просте і капіталістичне товарне виробництво.

8.Товар і його властивості:споживча вартість ,мінова вартість ,вартість.

9.Двоїстий характер втіленоі в товарах праці.Конкретна і абстрактна праця.

10.Величина вартості товару.

Індивідуальний та суспільний необхідний час.

11. Продуктивність та інтенсивність праці, іх вплив на величину вартості товару.

12.Форма вартості та Ії історичний розвиток. Виникнення грошей

13. Сутність і функції грошей.

14.Закон вартості-закон товарного виробництва: сутність, механізм дій, функції.

15.Перетворення грошей у капітал. Загальна формула капіталу і її протиріччя

16.Робоча сила як товар. Вартість і споживна вартість товару робоча сила.

17.Процес праці та процес створення і зростання вартості.

18.Робочий день, його структура і границі. Необхідна та додаткова праця.

19.Сутність капіталу: постійний та змінний капітал.

20.Додаткова вартість. Норма і маса додаткової вартості.

21. Два способи виробництва додаткової вартості. Виробництво абсолютної та відносної додаткової вартості. Надлишкова додаткова вартість.

22.Стадії підвищення продуктивності праці капіталізмом:

проста кооперація, мануфактура, машинне виробництво.

23. Сутність заробітної плати.

24.Основні форми і,операції.Види

сучасні системи заробітної плати.

25.Номінальна і реальна заробітна плата. Фактори які вливають на рівень реальної заробітної плати.

26. Зміст і типи відтворення. Просте та розширене відтворення індивідуального капіталу.

27.Нагромадження капіталу. Фактори що визначають його розміри.

28.Концентрація і централізація капіталу, їх розбіжності і взаємозв’язок.

29.Технічна, вартість та органічна будова капіталу,тенденції їх динаміки.

30.Нагромадження капіталу і утворення промислової резервної армії праці.Основні форми безробіття.

31.Кругообіг капіталу і його 3 стадії. Функціональні форми капіталу.

32.Виробництво і обіг. Витрати обігу і їх види.

33.Оборот капіталу .Основний і оборотний капітал.

34.Фізичне і моральне зношення основного капіталу. Амортизація.

35.Час обороту капіталау і його складові частини.Швидкість обороту капіталу.

36.Вартість та капіталістичні витрати виробництва.

37. Сутність прибутку .Норма і маса прибутку.Фактори ,що визначають норму прибутку.

38.Внутрігалузева конкуренція та утворення ринкової вартості.

39.Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку.

40.Утворення ціни виробництва. Вартість і ціна виробництва.

41.Закон тенденціі норми прибудку до знаження та протидіючі фактори.

42 .Торговий капітал: Сутніть та особливості.

43.Торговий прибуток та механізм його утворення.

44.Позичковий капітал:сутність ,джерела та особливості.Відмінність від лихварського капіталу.

45.Позичковий процент:сутність,джерело,норма,тенденція.

46.Крелит.Сутність,функції,форми.

47.Банки,їх роль,функції госпорядування і диференційна рента. банків.Банківський прибуток.

48.Акціонерний капітал та акціонерне товариство.Проблеми і шляхи формування акціонерного капіталу в

Україні.

49.Акції,їх види ,курси акцій.Установчий прибуток і шляхи його утворення.Фіктивний капітал.

50.Земельна рента,та Ії форми.Рента та орендна плата.

51.Монополія на землю,як об’єкт капіталістичного

52.Диференційна рента І,диференційна рента ІІ.

53.Монополія приватної власності на землю і абсолютну ренту.

54.Ціна землі і Ії динаміка.

55.Відтворення індивідуального та суспільного капіталу.Проблеми реалізації.

56.Річний продукт суспільства і його вартісна натурально-речова форми.Два підрозділи суспільного виробництва.

57.Просте відтворення суспільного капіталу.Умови реалізації суспільного продукту пр простому відтворенні.

58.Розширене відтворення суспільного капіталу.Умови реалізації суспільного продукту при розширеному відтворенні.

59.Національний доход: сутність, джерела, фактори зростання.

60.Виробництво,розподіл,перерозподіл,та використання національного доходу.

61.Циклічний характер відтворення в ринковій економіці.Фази циклу.

62.Економічні кризи.сутність.причини.Відновлення основного капіталу.

63.Концентрація і централізація виробництва та капіталу.Виникнення монополії.

64.Сутність і форми монополістичних об,єднань.

65.Фінансовий капітал:виникнення,сутність та форми панування.

66.Міграція капіталу: можливість,необхідність,основні форми.Суяасні явища міграції капіталу.

1.Економічна діяльність як основна умова уснівання та розвитку суспільства.

Дві основні сфери діяльності людей у суспільстві ,це сфера матеріального та духовного.

Для того щоб люди могли жити і працювати їм потрібні матеріальні і культурні блага для задовільнення своїх потреб ( їжа, одежа, матеріали, сировина, машини, компьютери, житло та інше.) Всі ці блага потрібно відпрацьовувати, виробляти, бо в природі їх не має у готовому виді. Ось чому виробництво матеріальних і духовних благ є основою існування людини і суспільства. Виробництво це процес взаємодії людини та природи. В цьому процесі між ними відбувається обмін речовинами: людина видозмінює предмети природи і пристусовує їх до своїх потреб. Чим ширше круг цих потреб тим разнообразніше повино бути виробництво матеріальних і духовних благ. На попередніх етапах розвитку суспільства у виробництві суспільного продукту домінували матеріальні блага. Так було до кінця 19 сторіччя. У другій половині 20сторіччя на базі економічного росту і у звязку з розгорувшоюся науково-технічною революцією значно розширився круг соціальних і інтелектуальних потреб людини. Тому відбувалася зміна структури суспільного продукту: до матеріальних благ виріс попит на культурні і духовні блага.

2.Процесс праці та його прості моменти

Праця – це ціленапрвлена діяльність людини, яка направлена на видозмінення і пристосування предметів оточуючої природи для задовільнення людських потреб. Праця присуща тільки самій людині. Ніякі навіть найбільш високорозвинені тварини не здатні трудитися. Ось наприклад: Людина-архітектор. Від бджілки вона відрізняється тим що перед тим як збудувати свій дім в натурі архітектор уже збудував його у своїй голові. Тобто, людина працює осознано, ціленаправлено, у той час як усі тварини працюють під впливом інстинктів та рефлексів. Саме у процесі труда відбувалося становлення самої людини, вона відривалася від тваринного світу. Тільки праця поклала кордон між людиною і твариною.

Предмети праці – це все те, на

определенную область действительности с целью познания законов ее функционирования и использования их в практике. Она, следовательно, выполняет, как и всякая другая наука, познавательную функцию. Но познание действительности не является самоцелью. Мы познаем действительность для того„чтобы использо­вать знания о ней в интересах человека и общества. Вследствие этого познавательная функция перерастает в практическую - использование политико-экономических шаний с целью не только познания, но и преобразования действительности. Кроме тою, политическая экономия является фундаментальной наукой, теоретическим основанием других экономических дисциплин. Она выстунаег как метод по отношению к другим областям экономическою знания. Овладение экономической теорией необходимо специалистам прикладных экономических наук.

6.Товарне виробництво:

А).Исторический предшественник тов произв. В)определение Г)Обществен разделение труда Д)Виды

А)Во-первых, товарное производство является историческим, бо­лее тою генетическим предшественником развитой рыночной эконо­мики. Оно возникает задолго до нес, и капиталистическая рыночная экономика вырастает на базе товарного производства.

Во-вторых, капиталистическое рыночное хозяйство представля­ет собой огромное скопление товарных масс, так что каждый отдель­ный товар является первичною клеточкой этого хозяйства. Речь идет при этом не о биологической, а об экономической клеточке. Это зна­чит, что каждый отдельный товар выступает как явление типичное, массовидное, заполняющее все экономическое пространство общества.

В-третьих, это означает, что каждый член общества может су­ществовать и функционировать в системе этого общества лишь в той мере, в какой он реализует функции этой клеточки, т. е. выступает ли­бо как продавец, либо как покупатель или соединяет в себе и то, и дру­гое.

В-четвертых, противоречия,

10.Величина вартості товару.

Індивідуальний та суспільний необхідний час.

Кожна людина, яка купує або продає будь-який товар, стикається з певними величинами його вартості. Якщо людина не знайома з економічною теорією, то, як правило, вона вважає, що мінові пропорції залежить від попиту і пропозиції. Саме ці два поверхових явища, на перший погляд, і визначають ціну. І справді, якщо на ринку одночасно з'являється багато однорідного товару, тобто росте пропозиція - ціна знижується, а якщо певного товару замало, тобто пропозиція знижується, ціна зростає. Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть різні (індивідуальні затрати).

Величина вартості товару визначається суспільно необхідними затратами праці. Суспільно необхідні затрати праці - це робочий час, необхідний для виготовлення товару при наявності суспільно середніх умов виробництва - умов з середнім для даного суспільства рівнем техніки, організації виробництва, умілості та інтенсивності праці.Суспільно необхідні затрати значною мірою визначаються підприємцями, які виробляють більшу частину даного продукту. Суспільно необхідні затрати праці є постійною величиною. Вони змінюються залежно від продуктивності праці, яка вимірюється кількістю продукції виготовленої за одиницю часу. Суспільно необхідний робочий час відображає нормальну середню напруженість праці, яка виражається через інтенсивність. Якщо інтенсивність праці зростає, зростають і затрати праці в одиницю часу. Інтенсивніша продавець товару може придбати будь-який інший товар за допомогою товару-еквівалента, що стимулює розвиток обміну і через нього - виробництва.Загальна форма вартості замінюється грошовою. Роль грошей виконують різні метали. Їх власна споживна вартість відходить на другий план, найголовнішою стає властивість бути загальним еквівалентом. Найдавнішими в історії людства були бронзова китайська монета цянь, бронзова грецька лепта, золота і срібна давньогрецька драхма, срібний давньоримський сесторцій тощо. Золото і срібло виділилися на роль загальних еквівалентів завдяки певним природнім та економічним властивостям: однорідність, подільність, рідкісність і, відповідно, велика вартість у невеликій вазі тощо.За золотом роль загального еквіваленту закріпилася на досить високому рівні розвитку товарного виробництва і обміну. Золото в якості грошей по відношенню до всього товарного світу завжди знаходиться в еквівалентній формі вартості: затрачена на нього конкретна праця виступає безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці.

13. Сутність і функції грошей.

Розмаїття формулювання суті грошей свідчать про багатогранність і невизначеність цього економічного засобу загальновизнаного суспільством. Лише ця суспільна визначеність робить гроші дійсним платіжним засобом.

Гроші - це товар товарів.

Гроші - це товар, який виконує функцію загального еквіваленту.

Гроші - єдиний товар, цінність якого проявляється в той момент, коли ми від нього позбавляємось.

Гроші - це засіб суспільного виразу економічної цінності благ.

Найбільш повно суть грошей виявляється у тих функціях, які вони виконують.

Традиційно визначають 5 функцій, виконуваних грошима: 1) міра вартості; 2) засіб обігу;

3) засіб нагромадження та утворення скарбів; 4) засіб ватості полягає в тому, що при незміному робочому дні зменшується частка необхідного робочого часу і, відповідно зростає частка додаткового робочого часу.

19.Сутність капіталу: постійний та змінний капітал.

За Марксом капітал це специфічне виробниче відношення, що полягає в експлуатації найманного труда капіталом, у привласнені капіталістом додаткової вартості.Сутність капіталу як виробничого відношеня розкривається у вченні Маркса про постійний і змінний капітал.У процесі виробництва завжди приймають участь 2 фактори: засоби виробництва і робоча сила. Та частина капіталу, що перетворена в засоби виробництва, в процесі вир-ва не змінює величини своєї вартості, тому Маркс назвав її постійним капіталом.Скільки вартості було представлено в засобах виробництва, стільки й збережено завдяки конкретному труду найманого робітника. Ту частину капіталу яка перетворена в робочу силу і в процесі вир-ва змінює свою вартість в тому сенсі, що відтворює еквівалент своєї власної вартості і понад цим створює додаткову вартість, Маркс назвав змінним капіталом. Т = С + ( V + m ): Т-вартість товару;С-стара вартість; V-еквівалент вартості робочої сили; m-додаткова вартість. Критерії розрізнення постійного та зміного капіталів: різна роль двох частин капіталу в утворенні вартості товару, в створені додаткової вартості.Постійний апітал не створює додаткової вартості, це здійснює лише змінний капітал, точніше, абстрактний труд найманих робітників, що представляє змінний капітал в процесі вир-ва.Оскільки додаткова вартість – плід змінного капіталу, остільки для вимірювання степеня експлуатації найманих робітників додаткову вартість слід зіставляти зі змінним капіталом.

стоимость, в том числе прибавочная стоимость, может раскрыть лишь научная мысль.

2)Размеры зарплаты зависят от времени работы, которая еще больше усиливает иллюзию об оплате труда.Следовательно, стоимость и цена рабочей силы выступают как стоимость и цена труда в силу объективных особенностей отражения капиталистической действительности.

Формы, которые перекручивают, затемняют сущность производственных отношений, что в них проявляются, называются преобразованными формами. Назначение науки - за внешней видимостью экономической действительности раскрыть ее сущность. Зарплата - преобразованная форма стоимости и цены рабочей силы.

Сущность превращения заключается в том, что стоимость и цена в действительности существующего товара - рабочей силы - представляются соответственно как стоимость и цена несуществующего товара, - труда. Зарплата перекручивает сущность реальных отношений между капиталистами и наемными рабочими, создавая видимость оплаты всего труда, отсутствия эксплуатации.

24. Основные формы и современные системы заработной платы.

Повременная зарплата- это оплата определённого времени труда, её размер зависит от продолжительности времени. Рабочая сила всегда продается на определённый период времени. Поэтому этой превращенной формой, в которой выражается дневная, недельная, месячная стоимость рабочей силы есть повременная зарплата. Повременная зарплата выступает в форме цены труда(определенный способ выражения стоимости рабочей силы.)Цена 1 часа труда = дневная стоимость рабочей силы деленная на рабочий день. Сдельная зарплата-величина заработка рабочего поставлена от количества изделий и размера расценки за каждое изделие. Она освобождает предпринимателя от необходимости надзора над работником. Плата за 1 товара= цена 1 часа труда делить на норму производства за 1 час.Сдельная выступает в 3 системах:- прямая сдельная(размер зарплаты стать более конкурентоспособными. Концентрация и Ц. к. ведут к сосредоточению гигантских богатств в руках немногих групп финансовой олигархии, к обострению классовых противоречий, обусловливают быстрый процесс концентрации производства, которая на известной ступени своего развития приводит к господству монополий. Ц. к. резко усиливается в эпоху империализма и особенно в период общего кризиса капитализма. Наиболее ярко она проявляется в банковском деле.

Концентрация — основа притяжения капиталов, их централизации. В свою очередь централизация капитала в большей мере ускоряет процесс его накопления. При прочих равных условиях крупный капитал, образовавшийся путём поглощения или слияния мелких капиталов, имеет более высокую норму прибыли и норму накопления, чем та, которую до объединения имел каждый из этих капиталов.

29.Технічна, вартість та органічна будова капіталу,тенденції їх динаміки.

Техническое строение структуры капитала- соотношение между массой применяемых средств производства и численностью рабочей силы. Показывает степень технической оснащенности труда. Оно может быть одинаковым в различных однородных предприятиях при различном стоимостном значении. Строение капитала по стоимости, если оно отражает техническое строение капитала и в соответствии с ним изменяется, назыв. Органическим строением капитала. Он выражается отношение постоянного капитала С к переменному капиталу У и равно С/У.Постоянный капитал растет за счет переменного. Стоимостное строение представляет собой соотношение между стоимостью применяемой массы средств производства и стоимостью функционирующей рабочей силы. эти структуры могут изменяться как в одном так и в противоположном направлении.

износившихся деталей. А путём капитального ремонта восстанавливается уже техническая дееспособность средств труда и их стоимость.

Итак, физич. износ бывает двух видов.Первый связан утратой полезности станков вследствие использования человеком. Например, из-за длительного использования компьютера, испортился процессор от перенапряжения. Это и есть физический износ первого вида. Во втором случае средства труда могут терять их стоимость просто под действием природных сил, например, ветра, дождя, длительного хранения и т.д. Так если в порту хранить металлические пластины на открытом пространстве, то они могут значительно проржаветь.

Моральный износ основного капитала – это износ, который происходит вследствие научно-техническому прогресса и возрастания продуктивности труда. Это изнашивание бывает двух видов.

Мор. износ 1 вида лежит в том, что в новых условиях точно такие же по своим техническим качествам машины производятся с меньшими затратами труда, в результате чего не только уменьшается стоимость новых машин, но и падает стоимость уже функционирующих.

Пример. Стоимость станков была 5000 долларов, за 5 лет производят 5000 товаров, в 1 товаре – 1 доллар перенесённой стоимости станка. В новых условиях: стоимость такого же станка – 2500 долларов, за 5 лет производят 5000 товаров, 1 товар – уже будет 0,5 долларов перенесённой стоимости станка. Это означает, что в новых условиях рыночной цены, которые учитывают современные типовые затраты производства, не позволяют предприятиям, которые когда-то затратили больше на приобретение таких же станков, целиком возместить эти деньги.

Мор. износ 2 вида означает вытеснение старых станков новыми, более продуктивными,что уменьшает цену товара. Когда появляются новые станки,тогда конкурентная борьба вынуждает капиталистов заменять новыми машинами старые, которые ещё работоспособны и стоимость которых до сих пор не перенесена на товары.

Пример.Стоимость станка 250

капитала C/V.Зависимость обратная:чем высшее С,тем меньше V,тем меньше прибавочная стоимость,тем меньше норма пибыли.

4.экономия на постоянном капитале.Зависимость прямая.

Предпринимаели всегда стремятся к увеличению нормы прибыли,но не всегда это приводит к ожидаемому результату.перечисленные факторы не могут одинаково складываться во всех отраслях и сферах деятельности.Это высоко и низкоприбавочные отросли.

38.Внутрігалузева конкуренція та утворення ринкової вартості.

Конкуренція - означає суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупці товарів.

Конкурентна боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринкового господарства.

конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими. Історично найстарішими формами конкуренції є внутрігалузева і міжгалузева, але э ще міжнародна конкуренція.

Міжгалузева конкуренція здійснюється між виробниками (підприємствами, підприємцями) даної галузі й виробниками інших галузей.

Міжнародна конкуренція являє собою конкуренцію виробників на світовому ринку і включає в себе як внутрігалузеву, так і міжгалузеву форми конкуренції.

Внутрішньогалузева - це конкуренція між виробниками певної галузі. Об'єктами такої конкуренції є умови виробництва, ринки збуту, "портфелі" замовлень, затрати виробництва, якість продукції та послуг. Вона зумовлює зростання ефективності всієї галузі, кількісних і якісних показників, її подальший розвиток.

Ринкова вартість -це сума ринкової капіталізації і чистого

капитала.)Противодействующие факторы: повышение норма прибавочной стоимости; рост производительности труда(ведет к удешевлению элементов постоянного капитала); наличие безработицы( способствует понижению цены рабочее силы); расширение акционерной формы производства(так как акционерные компании не участвуют в процессе выравнивания нормы прибыли); внешняя торговля с развивающимися странами(которая приносит большие дополнительные прибыли). Вследствие действия этих факторов норма прибыли понижается, но медленно, и даже в отдельные периоды повышается. Это и определяет то обстоятельство что действует не закон падения. А закон тенденции нормы прибыли к понижению.

42.Торговый капитал

Торговый капитал- часть общественного капитала специально обслуживающая сферу товарного обращения. Торговый капитал существовал в форме купеческого еще задолго капиталистической системы хозяйства(в пределах этой формы не происходит процесс создания прибавочной стоимости).тем не менее представители торгового капитала получали немалую торговую прибыль. Источником этой прибыли была разница между ценой товаров, по которым купцы покупали их у мелких товаропроизводителей и ценами реализации. В условиях развитого рыночного хозяйства торговый капитал выступает, как обособившееся часть промышленного капитала, существующего в форме товарного капитала. Он выполняет одну из его функций, а именно функцию реализации товарного капитала. Торговый капитал осуществляет движение Д-Т-Д, целью его получения является торговая прибыль. Торговый капитал состоит: капитал обращения(тот капитал за счет которого торговый предприниматель покупает товар у промышленников); дополнительные издержки обращения(такие процессы как транспортировка, сортировка ,упаковка); чистые издержки обращения.

тенденцію руху, що й середній прибуток, тобто, знижується. Це обумовлено чинністю закону тенденції норми прибутку до зниження.

46.Крелит.Сутність,функції,форми.

Кредит - це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності.

Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткового доходу кожним із суб'єктів кредитних відносин.

Кредит виникає безпосередньо з потреб виробництва, внаслідок розвитку процесів обміну товарами.

Конкретною економічною основою, на якій з'являються і розвиваються кредитні відносини, виступає кругооборот капіталу Кругооборот капіталу безперервний, але при цьому не виключаються коливання, приливи і відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

Форми кредиту:

• Державний кредит – це особлива форма кредиту, де позичальником та кредитором виступає держава або місцеві органи влади, а сам кредит має вигляд випуску позик, які в основному реалізуються фінансово-кредитними установами. Він звичайно являє собою випуск цінних паперів – облігацій, сертифікатів тощо.

• Банківський кредит – найбільш поширена та основна форма видачі грошових коштів у тимчасове користування юридичним та фізичним особам.

• Внутрішній кредит – видається суб”єктам господарювання та державі в цілому.

• Міжнародний кредит – може отримати одна країна від іншої на встановлених в міжнародній практиці умовах. Буває комерційний, фінансовий, проміжковий тощо.

Комерційний кредит  це товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги.

Об’єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб’ктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець  кредитором, а покупець  позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та

то дивиденды могут не изменяться (чистая прибыль, кот. увеличивается, будет распределяться между большой массой акций). Если же прибыль не увеличивается , то допол. выпуск акций при неизменности реального капитала приведет к понижению дивиденда на каждую акцию. От такой операции выигрывают основатели , а не рядовые акционеры. В реальной жизни часть учред. прибыли, действительно, может быть результатом перераспределения чужих денежных капиталов и личных сбережений населения в пользу основателей акционерного общ-ва. Фиктивный капитал – капитал, что представлен в ценных бумагах, кот не имеет собственной стоим-ти, не выполняет реальных функций в процессе создания, в увеличении промышленного капитала, однако дает право их владельцам присваивать часть приб. стоим-ти в виде дивиденда или % -ов. 50.Земельна рента,та Ії форми.Рента та орендна плата.

Земельная рента и ее формы. Рента и арендная плата. Капитал-ие аграрные отн-я – производственные отн-я в с/х. Они касаются как отношений между наемными работниками и капиталистами, между самими капиталистами , так и отн-я, кот. обусловлены существованием класса земельных владельцев. Подчиняя с/х капиталу, капитализм разделяет землю как средство проз-ва от земли как объекта собственности. Субъектами аграрных отн-ий в условиях капит. общ-ва явл-ся: капиталисты-арендаторы; собственники земель; наемные с/х рабочие. Собственники земель сдают землю в аренду капиталистам за что получают арендную плату . Капиталисты –арендаторы авансируют постоянный и переменный капитал, используют труд наемных рабочих для получения прибавочной стоим-ти в виде сред. прибыли. Арендная плата вкл. в себя земельную ренту ; амортизационные расчеты на вооружения, здания, кот. были созданы до заключения арендного соглашения ; ссудный % за временное пользование чужим капиталом. Земельная рента- излишек прибыли над средней прибылью, кот. передает капиталист- арендатор землевладельцу за использование его земли.

вигляді ренти 2 роду. Різниця між диф.рентою 1 и диф.рентою 2 полягає в тому,що диф.ренту 1 віддають повністю,а диф.ренту 2 частково і на певний термін присвоює собі власник.

53.Монополія приватної власності на землю і абсолютну ренту.

За часів Маркса в сільському господарстві, у порівнянні ч промисловістю. була більш низька органічна будова капіталу, тобто додаткова вартість, створена в цій галузі, перевищувала середній прибуток. Ця ж ситуація спостерігається і зараз у більшості країн, за винятком невеликої кількості найбільш розвинутих країн, де органічна будова капіталу в сільському господарстві зрівнялась, а, може, й перевищила цю будову в промисловості. Для тих країн, де органічна будова капіталу к сільському господарстві все те більш низька, ніж в промисловості, зберігається умова для утворення абсолютної земельної ренти.

Монополія приватної власності на землю перешкоджає вільному переливу капіталу в сільське господарство, а, отже, й перерозподілу додаткової вартості, що виробляється в цій галузі, на користь галузей промисловості. Створена в сільському господарстві додаткова вартість залишається в ньому завдяки ній монополії: землевласник не дає в оренду гірші ділянки землі поки ринкова ціна не підніметься до рівня вартості продукції, що включає всю додаткову вартість, а не лише середній прибуток.

Друга особливість ціноутворення в сільському господарстві: сільськогосподарська продукція продається не по ціні виробництва, а по вартості.

Абсолютна рента утворюється на всіх землях. Націоналізація землі означала 5 ліквідацію крупної приватної власності на землю і зникнення абсолютної ренти.

Найважливіші моменти при характеристиці абсолютної ренти:

1) умова виникнення — більш низька органічна будова капіталу в сільському господарстві, у порівнянні з промисловістю;

2) причина утворення - монополія приватної власності на землю;

3) джерело - додатковий труд

включаются в состав его постоянного капитала. При определении реального объема национального продукта этот по­вторный счет должен исключаться. Учитываться должно только изме­нение стоимости средств труда, т. е. амортизация и добавленная стои­мость или стоимость конечного продукта. Так обстоит дело с возмеще­нием постоянного капитала I подразделения. Эта часть совокупного годового продукта реализуется в пределах самого I подразделения по схеме обмена постоянного капитала на постоянный капитал.

Перейдем теперь к рассмотрению реализации продукции II под­разделения, представляющей собой предметы личного потребления. Заметим, что и в составе продукции II подразделения имеется такая их часть, которая реализуется в пределах этого же подразделения. Речь идет о вновь созданной стоимости II подразделения, включающей за­работную плату рабочих и прибыль капиталистов этого же подразде­ления. Эти части новой стоимости поступают на приобретение предме­тов личного потребления, изготовленных в этом же II подразделении, т. е. путем обмена внутри него. В итоге имеются две части совокупного годового продукта, которые еще должны быть реализованы, т. е. воз­мещены по стоимости и натурально-вещественной форме. К ним отно­сятся вновь созданная стоимость I подразделения и перенесенная стоимость II подразделения, т. е. I (v + т) и II с. Эти части годового продукта возмещаются по стоимости и натурально-вещественной фор­ме путем взаимного обмена между подразделениями.

Часть стоимости продукта I подразделения - v + m вещественно состоит из средств производства, а по стоимости она предназначается на приобретение предметов личного потребления. Напротив, в составе годового продукта II подразделения имеется часть, за счет стоимости которой должны быть возмещены средства произ­водства, потребленные этим подразделением, т. е. 2000 с. Вследствие этого осуществляется обмен перенесенной стоимости в составе про­дукта II подразделения и вновь

стоимости продукта I под­разделения, или I (v + т) обменивается на II с.

Сформулируем условия реализа­ции при простом воспроизводстве:

I (v + m) = IIc.

I (c+v+m) = Ic + IIc

II (c+v+m) = I (v+m) + II (v+m)

берут дополнительную ссуду . это ведет к росту ставки С%, что еще больше снижает платежеспособный спрос. Результатом становится крах многих компаний и банков. Более крупные фирмы скупают обанкротившиеся предприятия за бесценно. Таким образом усиливается процесс концентрации и централизации К в руках наибольшей группы предпринимателей. В условиях нарастающего кризиса падает норма прибыли, растет безработица, снижается ЗП и жизненный уровень населения. Когда производство падает до уровня снежившегося платежеспособного спроса фаза кризиса оканчивается и переходит в фазу депрессии. В состоянии депрессии падения больше нет, но и роста производства тоже нет. Цены, ЗП, % ставка, находится на минимальном уровне. Постепенно рассасываются запасы нереализованной продукции: частично по сниженным ценам, частично путем уничтожения. В этих условиях могут выжить и продолжить свою деятельность только те предприятия, у которых издержки производства ниже общественно необходимых. В этом случае они смогут продавать Т по сниженным ценам и при этом получать прибыль (Р). Чтобы снизить свои издержки они вынуждены внедрять новые технологии. Именно те предприятия, которые оказываются передовыми по техническому уровню, обеспечивают переход от депрессии к оживлению. Они начинают расширять производство на базе новой техники, что дает толчек к массовому обновлению основного К в ряде отраслей, что и служит материальной основой выхода из кризиса и делового цикла в целом. Появляется спрос на средства производства, новые раб.места, растет спрос на предметы потребления . Соответственно постепенно растут цены, % ставки, ЗП. Оживление постепенно переходит в подъем, но посколько противоречие производства не устранены через некоторое время наступает новый кризис. Т.О. кризисы в рыночной экономики носят характер перепроизводства. Материальной основой цикла явл. Массовое обновление основного К. Кризис- это главная фаза цикла. Именно он вскрывает все диспропорции общественного воспроизводства, готовит

2. образование и господство финансового капитала и финансовой олигархии

3. экспорт капитала

4. экономический раздел мира между союзами монополистов

5. завершение территориального раздела мира и борьба за его передел

Главным из них является господство монополий. Монополия играет роль экономической «клеточки» монополистического капитализма, поскольку все остальные черты и признаки имеют своим основанием форму монополи. С одной стороны – это исключительное монопольное право государства , организации, фирмы в какой-либо сфере деятельности. С другой стороны – это результат развития капитализма свободной конкуренции , характеризующийся высоким уровнем концентрации и централизации производства, ведущим к образованию союзов крупных капиталистов и подчинивших целые отрасли производства. Монополия как экономический признак новой стадии капитализма характеризуется тем, что это капиталистическая монополия, т.е. такая, которая выросла на основе функционирования капитала в условиях свободной конкуренции как результат его концентрации и централизации.

На первых этапах развития капитализма господство капитал осуществляется в условиях свободной конкуренции, которая ограничивает исключительное право отдельных предпринимателей диктовать свои условия всем остальным, на высшей стадии развития этого способа производства монополия капитала как общественного отношения превращается в господство отдельных монополистических объединений вследствие их исключительной власти и могущества на основе высокой степени концентрации и централизации производства. Иначе говоря, монополия капитал принимает форму господства в производстве и на рынке наиболее крупных монополистических объединений.

разветвленные монополистические объединения в формах картелей, синдикатов, трестов, концернов, конгломератов, которые занимают господствующее положение в экономике капиталистических стран и в настоящее время.

65.Фінансовий капітал:виникнення,сутність та форми панування.

Финансовый капитал - монополистический промышленный капитал, сросшийся с монополистическим банковским капиталом. Финансовый капитал пронизывает своим влиянием кругооборот всех трёх форм промышленного, подчиняет это движение своим интересам. Материальную основу финансового капитала образует концентрация и монополизация производства, т. е. промышленности. Он охватывает все сферы развитого рыночного хозяйства.

Концентрация производства способствовала все большей концентрации и банковского капитала. В начале 20 века концентрация банковского капитала в ряде промышленно развитых стран достигла нового уровня, при котором образовались банковские монополии и утвердилось их безраздельное господство в сфере кредита, а постепенно – и во всем рыночном хозяйстве. Банковские монополии представляют собой объединения банков, или банки-гиганты, господствующие в банковском деле и присваивающие монопольно высокую прибыль. Основными формами банковских монополистических объединений являются банковские картели, консорциумы, тресты и концерны.

Банковские картели – это соглашения между крупными банками, направленные на устранение конкуренции между ними, проведение единой дивидендной политики и т. д.

Банковские консорциумы – соглашения между банками о совместном проведении крупных выгодных финансовых операций.

Банковские тресты – монополии, возникающие путём объединения собственности нескольких крупных банков.

Банковские концерны –

що спрямована людська праця. Предмети праці можут бути дані самою природою (корисні копалини, грунт, істочники газу), а також предмети які раніше підверглися дії на них людиною, інакше кажучи сировина. Предмети праці пройщли довгий путь розвитку. З розвитком виробництва, науки і техніки розкривалися все нові властивості предметів праці. Наприклад мідь. Раніше була дуже відомим металом ( бронзове сторіччя було перед залізним віком) древні люди виготовляли з міді домашню утварь, зброю. Але через тисячоліття вияснилось що мідь є хорошим проводником електричного току і з неї стали виготовляти електричні провода, кабелі.

Також важливим елементом виробництва є ззасоби праці – це все то, що людина ставить між собою і предметами праці, тобто це все те чим людина дїє на предмети праці. Знаряддя праці найголовніша складова засобів праці, знаряддя праці ще називають кістною і мускульною системою виробництва ( станки, машини, обладнання, силові установи.) Також до складу засобів праці можна віднести судину систему виробництва (трубопроводи, лінії електропередач)

3.Спосіб виробництва:продуктивні сили і виробничі відносини

Сукупність предметів і засобів праці разом образує засоби виробництва. Продуктивні сили – це засоби виробництва за допомогою яких утворюються матеріальні і духовні блага, і самі люди які приводять їх до руху і здійснюють процес виробництва. Тут йдеть про продуктивні сили простого процесу вир-ва. Але є продуктивні сили суспі-ва. На відміну від продуктивних сил простого процесу виробництва вони включають сам процес виробництва + розподіл, обмін і потребление. Це означає що результатом функціонування продуктивних сил суспільства є саме суспільство. Головною виробничою силою суспільства є сама людина, працююча. На сучасному етапі розвитку суспільства наука стала безпосередньою продуктивною силою і тому все більше значення отримує володіння науковими знаннями і їх використовування. Продуктивні сили

присущие развитой капиталистиче­ской рыночной экономике и выступающие ее движущими силами, за­ключены в зачаточном виде уже в каждом отдельном товаре. В силу отмеченных обстоятельств мы начинаем изучение развитой рыночной экономики с анализа товарного производства и самого товара. В)Товарное производство -эта такая организация общественного хозяйства, при которой продукт гфоизводится отдельными, обособленными производителями, причем <^ каждый специализируется на производстве одного какого-либо пред-С. мета, или даже частицы его, так что для удовлетворения общественных потребностей необходима купля-продажа продуктов на рынке, стано­вящихся в силу этого товарам^

Г)Главной причиной возникновения и развития товарного произ­водства является общественное разделение труда. Оно характеризуется следующими чертами.

""Во-первых, специализацией производителей по производству отдельных видов продуктов, или даже их частей. Во-вторых, экономи­ческим обособлением производителей, которое выражается в том, что каждый из них владеет условиями производства, расходует свой лич­ный труд на создание товара и присваивает результаты своего труда, которыми распоряжается как своим достоянием. Поэтому он может вступать в экономические отношения с другими производителями.

Д)Говоря о товарном производстве, необходимо разграничивать простое товарное производство и капиталистическое. 11ростое_товар-ноелроизводство - это производство мелких самостоятельных товаро­производителей, основанное на их личном труде и ставящее своей це­лью удовлетворение личных потребностей производителя и его семьи посредством реализации своей продукции на рынке. В отличие от это-го^капиталистическое товарное производство основано на наемном труде и ставит своей целью извлечение прибыли.

Исторически первоначальной формой товарного производства явилось простое товарное хозяйство. Только на определенной ступени исторического развития простое товарное хозяйство

праця створює за одиницю часу більше вартостей, ніж менш інтенсивна.Отже, величина вартості товару знаходиться в прямо пропорційній залежності від інтенсивності праці і в обернено пропорційній - від її продуктивності.

11. Продуктивність та інтенсивність праці,іх вплив на величину вартості товару.

Кожна людина, яка купує або продає будь-який товар, стикається з певними величинами його вартості. Якщо людина не знайома з економічною теорією, то, як правило, вона вважає, що мінові пропорції залежить від попиту і пропозиції. Саме ці два поверхових явища, на перший погляд, і визначають ціну. І справді, якщо на ринку одночасно з'являється багато однорідного товару, тобто росте пропозиція - ціна знижується, а якщо певного товару замало, тобто пропозиція знижується, ціна зростає. Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист.Продуктивність праці- це здатність конкретного труда створювати в одиницю часу певну кількість споживних вартостей. продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат. У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення

платежу; 5) світові гроші.

Міра вартості. Вартість усіх товарів вимірюється грошима. Ціна - це вартість товару, виражена в грошах. Цю функцію гроші виконують ідеально. Друга функція грошей - засіб обігу - пов'язана з тим, що обіг товарів в умовах розвинутого товарного виробництва і обміну здійснюється за допомогою грошей за формулою Т-Г-Т (товар-гроші-товар). Оскільки у цій функції гроші постійно перебувають в русі, для її здійснення не потрібні повноцінні, реальні, тобто золоті гроші. Це одна з тих функцій, що спричинила появу паперових грошей.Третя функція грошей - засіб нагромадження або утворення скарбів - пов'язана з випаданням грошей зі сфери обігу. Четверта функція грошей - засіб платежу - пов'язана з кредитом. В економічній діяльності виникає маса обставин, в яких момент купівлі не може збігатися з моментом сплати. В такому випадку продавець виступає як кредитор, а покупець - як боржник. Остання функція грошей - світові гроші. Для ХІХ ст. твердження Маркса про те, що, виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе національні мундири і предстають у своїй первісній формі - у формі золотих злитків, було, безумовно, вірним. А в ХХ ст. цю роль все активніше починають відігравати національні валюти. З часів Ямайської валютної угоди конвертованість валюти - це вільний обмін по плаваючому курсу національної валюти на валюту іншої держави.

14.Закон вартості-закон товарного виробництва:сутність,механізм дій,функції.

Сутність закону вартості полягає в тому, що товари обмінюються еквівалентно, як рівні кількості втіленного в них абстрактного суспільно необхідного труда, що створює їх вартість.закон вартості лежить в основі руху цін на ринку. Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку, через суспільні контакти всієї маси

20.Додаткова вартість.Норма і маса додаткової вартості.

Додаткова вартість – це вартість, що створена понад еквівалента вартості робочої сили.Норма додаткової вартості виражає спепінь експлуатації найманих робітників:

m’ = m/V *100%

Еквівалент вартості робочої сили створюється на протязі необхідного робочого часу, а додаткова вартість на протязі додаткового робочого часу.

m’ = додатковий робочий час / необхідний робочий час 8 100%

При капіталізмі необхідний і додатковий продукти відбивають відношення купівлі-продажу робочої сили, експлуатації найманих робітників.Додаткова вартість – специфічна категорія капіталістичного устрою, специфічна форма додаткового продукту.

Масса додаткової вартості представляє собою величину додаткової вартості, що надходить капіталісту від експлуатації всіх працюючих на нього найманих робітників.

M = m / v * V = m’ * V / 100%

V не равно V

21. Два способи виробництва додаткової вартості. Виробництво абсолютної та відносної додаткової вартості.Надлишкова додаткова вартість.

Прибавочная стоимость-избыток стоимости, созданной трудом рабочего сверх стоимости рабочей силы.

Оба способа основаны на удлинении прибавочного времени рабочего дня.

1)базируется на абсолютном удлинении продолжительности рабочего дня за пределы необходимого рабочего времени.-

Абсолютная прибавочная стоимость. Этот способ присущ капиталистическому способу производства на всех ступенях его развития. Стремление предпринимателя удлинить рабочий день обусловлено самими законами капиталистического производства.

2)основан на сокращении необходимого рабочего времени и увеличения прибавочного времени в пределах той же продолжительности рабочего дня – Относительная прибавочная стоимость. Чтобы сократить необходимое рабочее время надо понизить зависит от количества произвед. Изделий.- сдельно-прогрессивная ( оплата за изделия, изготовленные сверх нормы оплачиваются по нарастающим расценкам)- сдельно-премиальная(зависит от качества результатов работы)Повременная система: -простая повременная(оплата зависит от величины проработанного времени)- повременно-премиальная(определяется не только продолжительностью труда, но и достигнутыми качественными и количественными результатами)

25.Номінальна і реальна заробітна плата. Фактори які вливають на рівень реальної заробітної плати.

1. Центральное место в теории заработной платы принадлежит ха­рактеристике динамики заработной платы, т. е. закономерностям дви­жения номинальной и реальной заработной платы. Под номинальной заработной платой понимают сумму денег, которую работник получает за продажу своей рабочей силы. Реальная заработная плата характеризует отношение между стоимостью и ценой рабо­чей силы, с одной стороны, и стоимостью и ценой жизненных средств работника, с другой, т. е. показывает какое количество и качество средств существования он может приобрести на свою номинальную заработную плату. Иначе говоря, реальная заработная плата является важнейшим показателем реального уровня жизни трудящегося. Однако ни номинальная, ни реальная зарплаты не исчерпывают содержания заработной платы.2.Уровень реальной заработной платы прежде всего зависит от величины номинальной заработной платы. Далее уровень реальной заработной платы определяется стоимостью средств существования работника и его семьи, куда наряду с непосредствен­ными жизненными средствами входят и предметы, удовлетворяющие социально-культурные потребности - получение образования, квали­фикации, медицинского обслуживания, жилищно-бытовых условий, отдыха и т. д. При характеристике реального уровня заработной платы большое значение имеют условия труда, возможности перемены труда,

30.Нагромадження капіталу і утворення промислової резервної армії праці.Основні форми безробіття.

Накопление капитала — это приращение денежных и материальных средств, расходуемых на расширенное воспроизводство. Такого рода дополнительный капитал можно назвать «вложением в будущее», поскольку он идет на улучшение жизни нынешнего и будущих поколений людей. Вполне очевидно: накопление капитала нельзя отождествлять с накоплением сокровищ, со сбережением денежных средств, пребывающих в покое.в условиях роста органического строения капитала абсолютная величина функционируюшего переменного капитала возрастает, что проявляется в тенденции вовлечения дополнительных контингентов наемных рабочих в экономическую деятельность. В то же время осуществляется процесс выталкивания рабочей силы из производства. Следовательно безработица является не случайным явлением , а закономерным результатом процесса накопления капитала. Формы безработицы: -текучее перенаселение(люди временно утратившие работу следствии периодических спадов производства)-скрытая форма(аграрное перенаселение. это разоряющиеся крестьяне, мелкие хозяйства; к скрытой форме: члены семей рабочих, образующие дополнительный резерв рабочей силы)- застойная форма(те контингенты людей, которые хронически не имеют постоянной работы) Оздоровление ситуации на рынках труда стран ЕС в послекризисный период(пик безработицы-11.1% экономически активного населения ~ пришелся на 1994 г.) объясняется в первую очередь влиянием уже достаточно длительного, хотя и неравномерного подъема. В то же время в сферу занятости вовлекаются преимущественно те, кто недавно потерял работу и, следовательно, не утратил трудовых навыков и обладает достаточной квалификацией. Аутсайдеры рынка труда - лица с низкими профессионально-квалификационными характеристиками, среди которых много молодежи и

долларов, за 5 лет производят 5000 товаров, в 1 товаре – 0,5 долларов перенесённой стоимости станка. В новых условиях: Станок другой конструкции стоит 7500 долларов, за 5 лет производит 30555 товаров, в 1 товаре – 0,25 долларов перенесённой стоимости станка.

Амортизация (погашение, оплата долгов) – это процесс перенесения стоимости средств труда по мере их снашивания на продукт, который производится с их помощью, и использование этой стоимости для обновления средств труда. Например, для производства сняли помещение. За него заплатили арендную плату. Но в течение многих лет эти затраты возобновляются, так как без этого здания не было бы никакого производства, а значит и прибавочной стоимости.

В практике хозяйствования применятся такая величина как норма амортизации, то есть ежегодная норма амортизационных отчислений, за счёт которых образуется общий фонд амортизации. В этой связи интересно отметить, что правительства развитых стран часто осуществляют политику так называемой ускоренной амортизации, в результате которой средства труда через 5-7 лет сменяются новыми, более прогрессивными. Это позволяет повысить общий уровень производства и, в результате – конкурентоспособность производимой национальными предприятиями продукции.

35.Час обороту капіталау і його складові частини.Швидкість обороту капіталу.

Время оборота капитала и его составные части. Скорость оборота капитала.

Время оборота капитала: определение, составные части, перечисление (5); время производства: определение, составные части, их характеристика, пути сокращения (10); время оборота: определение, структура, пути сокращения (10); скорость оборота капитала.

Время оборота капитала – это период, который продолжается с момента авансирования капитала в денежной форме и до момента его возвращения в той же форме, но уже с большей по величине прибавочной стоимостью.

боргу компанії.

Как и капиталистическая конкуренция, вообще, В. к. представляет собой борьбу предпринимателей ради прибыли, за место на рынке. В. к. возникает раньше остальных форм конкурентной борьбы; она ускоряет дифференциацию мелких товаропроизводителей, усиливает анархию экономического развития, а затем, в условиях капитализма, приводит к бесчисленным банкротствам мелких, средних и даже крупных капиталистических фирм. В эпоху империализма резко усиливается, принимает иные формы (между монополиями, монополиями и аутсайдерами и др.) и носит насильственный и затяжной характер. В результате В. к. индивидуальные стоимости товара превращаются в единую общественную или рыночную стоимость. внутриотраслевое соперничество вынуждает всех бизнесменов продавать однородные изделия по одной и той же рыночной цене. В наихудшем положении оказываются владельцы технически стегальных предприятий, выпускающих дорогостоящие товары с высоким уровнем себестоимости единицы продукции. При общей равновесной цене они не могут полностью реализовать заключенную" в товаре стоимость и теряют часть прибыли. Многие из них начинают испытывать большие финансовые затруднения или разоряются. Напротив, предприятия, работающие в лучших условиях и имеющие самую низкую себестоимость, получают сверхприбыль, которая равна разнице между общей рыночной ценой и наименьшей себестоимостью изделия. Именно здесь предприниматели получают максимальную норму прибыли, превышающую среднюю для отрасли. Но они обладают такой прибылью не постоянно.

39.Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми

Межотраслевая конкуренция и образование средней нормы прибыли

Конкуренция – это борьба между товаропроизводителями за наиболее выгодные условия производства и реализации Т, и получение на этой основе наиб. приб. ст. Конкуренция

43.Торговая прибыль

Торговая прибыль, прибыль, получаемая от реализации товаров за счёт разницы между покупной и продажной ценами. В условиях простого товарного производства извлечение Торговая прибыль осуществлялось преимущественно на основе неэквивалентного обмена вследствие относительной неразвитости товарного обращения, разобщённости рынков, множественности цен на однородную продукцию и т.п. В капиталистическом товарном производстве Торговая прибыль выступает как часть совокупной прибавочной стоимости, создаваемой трудом наёмных рабочих в сфере материального производства и присваиваемой капиталистами, функционирующими в торговле. На поверхности явления она представляется результатом реализации товаров по ценам выше стоимости. В действительности сфера обращения может быть самостоятельным источником прибыли лишь в той мере, в какой в ней продолжаются процессы производства. Сам же акт обращения связан не с самовозрастанием, а со сменой форм стоимости. Торговая прибыль является продуктом перераспределения прибавочной стоимости между промышленностью и торговлей капиталистами. Она образуется на основе действия закона средней прибыли. На стадии реализации произведённой продукции торговый капитал включается в процесс межотраслевой конкуренции. Переливы капитала в поисках наиболее выгодных сфер приложения в конечном итоге приводят к формированию 2 центров колебания рыночных цен. Промышленные капиталисты продают товары торговцам по ценам производства ниже стоимости (по ценам производства промышленного капитала), а торговые — реализуют их потребителям по конечным или действительным ценам производства, сумма которых равняется сумме стоимостей Таким образом, Торговая прибыль представляет собой разницу между двумя уровнями цен

покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах підприємств-сумісників.

Призначення комерційного кредиту  прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового відсотка, який включено в ціну проданих товарів.

47.Банки,їх роль, функції ,операції.Види банків.Банківський прибуток.

Банки – це кредитно-фінансові установи, що виконуюють різноманітні операції в інтересах юридичних та фізичних осіб за рахунок їх грошових капіталів та накопичень у вигляді вкладів. З розвитком кредитно-фінансових операцій відбувалось укрупнення та розвиток самих банків, їх спеціалізація, утворювалась банківська система. Банківська система тієї чи іншої країни включає центральний банк, сітку комерційних банків та ряд спеціалізованих банків.

Керівну роль в банківській системі відіграє центральний банк. Він ще називається емісійним та резервним банком, оскільки він має право емісії грошей та цінних паперів та зберігання золотовалютного резерву країни. Центральний банк – це державна кредитна установа, наділена правом випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту та валютного курсу, зберігання офіційного золотовалютного резерву.

В кожній країні маються комерційні банки, які можуть бути як приватні, так і

державні. В своїх емісійних, кредитних та валютних операціях вони підкорені центральному банку, але в своїх комерційних операціях та операціях з клієнтами вони самостійні. Комерційні банки – цеведуча ланка кредитної системи. Основне місце в їх операціях займає кредитування промислових та торгових заходів, фізичних та юридичних осіб.

Функції центральног банку: зберігає резервний валютний державний фонд в золоті, банкнотах, цінних паперах; управляє, керує валютними резервами в комерційних банках; здійснює емісію грошей; здійснює емісію цінних паперів; регулює діяльність кредитної системи та кредитування в країні;

Земельная рента не может быть частью средней прибыли, потому, что капиталист-арендатор не захотел бы вкладывать капитал в с/х. Участки земли делятся между собой: по природной плодородности; по расположению от рынков сбыта. Земли различают как наилучшие, средние и худшие участки. Различная природная разный индив-ые издержкиразный урожайразный урожай плодородность произв-ва на ед. продукции при одинаковых авансированных капиталах разный индив-ые цены проз-ва на ед. продукции, наивысшие на продукцию с худших участков . Если бы общественная цена на с/х продукцию была бы ниже индив. Цены произ-ва продукции с худших участков, то капиталисты перестали бы их арендовать, потому что не получали бы сред. прибыли. В условиях феодализма тоже была рента: отработочная – барщина – работа на помещика; продуктовая – оброк; денежная. Однако капиталистическая рента по сущности отличается от феодальной ренты: Феодальная рента 1, отбивает отн-я между 2 классами: феодальными и крепостными селянами. 2, предусматривает внеэкономическое принуждение к труду (личная зависимость рабочих от хозяев). 3,рента охватывает весь прибавочный продукт и временами даже часть необходимого продукта. Капиталистическая рента: необходимого продукта. Капиталистическая рента: 1, отбивает отн-я между 3 классами: капиталисты, землевладельцы, наемные рабочие. 2, предусматривает экон-ие принуждения к труду ( нет денег 3, рента охватывает лишь часть приб. продукта. Общие: в обоих случаях земельная рента явл-ся экон-ой формой реализации земельной собственности.

51.Монополія на землю,як об’єкт капіталістичного госпорядування і диференційна рента.

Монополия на землю как объект капит-го хоз-ва и дифф-ая рента. Главным ср-ом произ=ва с/х явл-ся земля. Но земля как объект хоз-ва ограничена . Тем более ограниченв более

найманих сільськогосподарських робітників, що створює надлишкову додаткову вартість;

4) механізм утворення - різниця між вартістю і ціною виробництва.

Ціна сільськогосп. продукції =C+V+ pср+r(Абсолютна рента)

54.Ціна землі і Ії динаміка.

Ціна землі. Земля, яку ще не обробляли, не є продуктом людського труда, тобто, не має вартості. У той же час вона продається, тобто має ціну. Оскільки ціна землі не виражає ЇЇ вартості, остільки це ірраціональна форма. За цією ірраціональною формою окриті справжні виробничі відносини.

Визначення

Маркс писав: "...ціна землі - це покупна ціна не землі, а тої земельної ренти, як)- вона приносить, підрахована у відповідності зі звичайною процентною ставкоюЦіна землі — це капіталізована земельна рента.

Формула:

Ціна Землі = (Рента(за рік)/позичковий процент)х100%

Землевласник продає землю за таку суму, котра при наданні в позику при даному рівні позичкового проценту, принесе йому таку ж суму грошей протягом року, що й рента, тільки у вигляді позичкового проценту.

Ціна землі має тенденцію до зростання у зв'язку із зростанням диференційної ренти в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та прояву тенденції позичкового проценту до зниження.

55.Відтворення індивідуального та суспільного капіталу.Проблеми реалізації.

Суспільний капітал – взаємодія всіх функціонуючих капіталів його наслідком є сукупний продукт суспільства. СПС – вартість усіх товарів створених у даному сусп-ві. Річний продукт є результатом усієї економічної діяльності суп-ва протягом року і включає сукупність продуктів і послуг виробничого та невиробничого призначення. Річний продукт має 2 форми. За вартісною формою річний продукт має таку структуру: С+(V+m), де С-стара вартість, (V+m) - нова вартість, V-необхідний продукт, m-додатковий продукт. Стара

58. Розширене відтворення суспільного капіталу. Умови реалізації суспільного продукту при розширено відтворенні

Расширенное воспроизводство – такое воспроизводство, при котором часть прибавочной стоимости поступает в фонд личного потребления предпринимателя, а часть - превращается в функционирующий капитал. Но необходимо учитывать, что если при простом воспроизводстве гл условие реализации – равенство I(v + m) = IIc, то исходная предпосылка перехода к расширенному - I(v + m) > IIc.

Исходная схема расширенного воспроизводства имеет вид:

I – 4000c + 1000v + 1000m = 6000

II – 1500c + 750v + 750m = 3000, I + II = 9000

Размер накопления в 1ом подразделении определяет и размер накоплений во 2ом. Прежде всего, речь идет об увеличении постоянного капитала 2го подразделения. Размеры этого увеличения обусловлены необходимостью обмена с 1ым подразделением, поскольку эл-ты постоянного к-ла производятся в 1ом подразделении. Т.е. теперь часть прибавочной стоимости будет использована как фонд накопления в пропорции: I – (4000 + 400)c + (1000 + 100)v + 500m = 6000. Учитывая, что из готового продукта 1го подр, равного 6000 на возмещение потребляемого постоянного капитала этого же подразделения требуется 4000 единиц, а для расширения еще 400, то нереализованным остается 1600 ед. Они могут быть реализованы путем обмена со 2ым подразделением. Для возмещения потребленного постоянного капитала 2го подр требуется 1500 ед., следовательно, для его расширения требуется дополнительно еще 100 ед. Это значит, что из произведенной прибавочной стоимости 2го подр = 750m,

для капитализации можно направить 100c плюс 50v. Структура к-ла 2го подр теперь имеет вид: II – (1500 + 100)c + (750 + 50)v + 600m = 3000.

Каковы же условия реализации? Преобразуя вышеотмеченное неравенство в равенство

разрушение, изменение производительных сил.

62.Економічні кризи.сутність.причини.Відновлення основного капіталу.

Экономические кризис (ЭК) – это перепроизводство товаров и услуг сравнительно покупательной способностью общества. ЭК свидетельствует о наличии большого количества неудовлетворенных потребностей (товары и услуги не могут поступить в потребление) из-за недостаточной покупательной способности населения.

Проявление основного противоречия капитализма на ЭК

Основное противоречие капитализма – между потребительной стоимостью и стоимостью товара. Для того, чтобы была реализована потреб. стоимость, т.е. чтобы товар поступил в потребление, должна быть реализована его стоимость. С одной стороны, существуют большие товарные масс, потреб. стоимость которых не реализуется из-за того, что вследствие ограниченности покупательной способности, цены не могут быть оплачены деньгами. А с другой стороны, налицо значительное количество неудовлетворённых потребностей.

ЭК начинается паникой на биржах из-за падения курса акций, т.к. предприятия не в состоянии продать скопившийся товар  резкое сокращение объёмов производства (банкротство предприятий)  безработица, снижение зарплаты  снижение покупательной способности; избыток товаров ведет к снижению цен (часто массы товаров просто уничтожаются). Кризис в сфере производства захватывает сферу денежно-кредитных отношений, и они затем переплетаются с аграрным кризисом.

Постепенно дельнейшее падение производства приостанавливается  застойное состояние – депрессия. Однако в этот период постепенно вызревают предпосылки (спрос на более производственные средства труда), обуславливающие оживление производства.

Уже в фазе депрессии созревают импульсы, направленные на обновление элементов

64.Сутність і форми монополістичних об,єднань.

Переход к этой новой стадии капитализма был подготовлен глубокими изменениями в производительных силах и происшедшими на этой основе переменами в системе производственных отношений.

В последней трети XIX века - начале XX века техническое и организационное развитие и совершенствование производства во многих странах шло особенно интенсивно. На месте старых полукустарных мастерских возникают мощные металлургические и машиностроительные заводы, растет добыча руды, угля, прокат рельсов, труб (мировая выплавка стали с 1870 по 1914 год увеличилась более чем в пятьдесят раз). Идет бурное железнодорожное строительство, прорытие Панамского и Суэцкого каналов, растут крупные города и индустриальные центры с миллионным населением.

Происходят глубокие изменения на географической карте мира - молодые капиталистические страны Германия, США набирая ускорение, быстро вырываются вперед, экономически опережают Англию и Францию. Развиваются капиталистические формы хозяйства в России, Италии, Японии.

Растет рабочее движение, формируются и усиливаются профсоюзы, политические партии, другие общественные организации, углубляются противоречия между трудом и капиталом, происходят мощные революционные выступления трудящихся - Парижская Коммуна 1Н71 год, революция 1905-1907 гг. в России и др.

Все это знаменовало наступление новой стадии в развитии производительных сил капиталистического способа производства.

В образовании монополий решающую роль сыграли различные формы концентрации и централизации капитала в руках крупных фирм.

Главным из этих признаков, определяющим

объединения формально независимых банков под финансовым контролем одного крупного, владеющего контрольными пакетами акций остальных банков концерна.

Финансовая олигархия – капиталистическая элита, к которой относится верхушка представителей взаимопереплетённого банковского и промышленного капитала, а также высшие менеджеры крупнейших компаний. Её организационной формой является финансово-монополистическая группа .Механизм господства финансово-монополистических групп базируется преимущественно на «системе участия» и «личной унии». «Система участия» представляет собой приобретение одной компанией контроля над рядом других путём покупки контрольных пакетов их акций. С «системой участия» тесно связана «личная уния2, т. е. персональное представительство директоров банков в правлениях или наблюдательских советах промышленных компаний, а директоров последних в соответствующих структурах банков.

66.Міграція капіталу: можливість, необхідність, основні форми. Суяасні явища міграції капіталу.

Миграция капитала: возможность, необходимость, основные формы. Современные явления миграции капитала. Вывоз товаров означает, что прибавочная стоим-ть носителем кот. являются вывозимые товары, создана наемным трудом работников данной страны. А вывоз капитала это когда собственники этого капитала присваивают приб. стоим-ть , созданную трудящимися тех стран, куда капитал вывозится. Таким образом, экспорт товаров и экспорт капитала выражают различные производственные отн-я. Необходимость вывоза капитала вызвана образованием относительного избытка капитала в высокоразвитых странах, ищущего прибыльного применения. Развитие монополий привлекло за собой образование в странах развитой рыночной экономики относительного избытка денежного капитала и необходимость его вывоза.

характеризують взаємовідносини і взаємодію суспільства і природи. У цьому процесі люди вступають у взаємовідносини з навкоишнім середовищем і с друг другом. Ці відносини є виробничими відносинами. Виробничі відносини – це відносини між людьми всередені самого суспільства, які складаються в процесі суспільного виробництва. Відміною рисою виробничих відносие є те що вони є первичними суспільними відносинами, які складаються незалежно від волі і сознания людей. У цьому розуміні їх ще називають матеріальними відносинами. Сукупність продуктивних сил і виробничих відносин, які розглядаються на певному історичному етапі розвитку суспільства, образують спосіб виробництва. Його змістом є певний стан продуктивних сил, а суспільною формою виступають виробничі відносини. Відомі наступні способи виробництва: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний.Також виділяють поділ цього процесу по суспільно-економічним формаціям.3 формації виділяють: первинна, яка включає первіснообщинний строй; на зміну їй прийшла економічна суспільна формація до складу якої входили рабовласницький, феодальний і капіталістичний способи виробництва; та постекономічна формація. Розвиток способів виробництва здійснюється на основі внутрішніх протиріч. Перш за все це протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. На перших етапах существования кожного способу виробництва його виробничі відносини відповідають рівню і характеру продуктивних сил. Але зчасом існуючі виробничі відносини відстають від динаміки продуктивних сил.Наступає обєктивна необхідність заміни устаревших виробничих відносин новими.Ця змінна може відбуватися путем соціальних революцій і путем економічних реформ.

4.Економічні закони та іх об’єктивний характер.

Становлення, розвиток і зміна способів виробництва підкорюються дії певних економічних законів. Ці закони представляють собою необхідні, внутрішні звязки між різними процесами і явищами економічного життя суспільства. Закони

стало превращать­ся в капиталистическое.

7.Просте і капіталістичне товарне виробництво.

Товарне вир-во – це організація суспільного господарства коли продукти виробляються економічно відокремленими виробниками які спеціалізуються на випуску одного продукту і для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів що приймають форму товарів. Умовою виникнення товарного виробництва є суспільний розподіл праці, що характеризується спеціалізацією та економічною відокремленістю виробників. Розрізнюють розподіл праці у суспільстві і на придприємстві. У суспільстві розподіл праці відбувається по родам діяльності (промисловість, сільське господарство) по групам галузей9 добувна чи обробна промисловість, твариництво,рослиництво), по окремим галузям (вугільна, машинобудівна, харчова). З історії відомі три крупних етапи у розвитку суспільного розподілу праці – відокремлення скотарства від землеробства, відокремлення ремісництва від землеробства, відокремлення торгівлі в особливий вд діяльності. У межах промислового підпрємства праця розподіляється в заледності від технології виробництва і оранізації управління: по професіям, спеціальностям, по цехам і дільницям виробництва, по відділам та службам. Існує просте та капіталістичне товарне виробництво.

Просте товарне вир-во базується на приватній власності дрібних товаровиробників на засоби вир-ва і результати їх осоьистої праці. Нема експлуатації – працює власник засобів вир-ва і члени його родини.

Капіталістичне товарне виробництво – найбільш розвинута система товарного виробництва, продукти праці і здібність людини до праці стають товаром. Спостерігається експлуатація найманих робітників капіталістами, які є приватними власниками засобів виробництва і результатів найманої праці. Головна відміність капіталістичного товарного виробництва від простого: перетворення робочої сили в товар, експлуатація найманих робітників.

реальногореального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва. Інтенсивність праціхарактеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людиниякості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці — це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропонування.Функції закону вартості: 1)Цей закон є стихійним регулятором виробництва, він здійснює розподіл суспільної праці по галузям та видам виробництва. 2)Закон сприяє розвитку продуктивних сил. 3)Закон приводить до диференціації, розшарування товаровиробників на багатих і бідних, що обумовлює перехід від простого до капіталістичного товарного виробництва.

15.Перетворення грошей у капітал.Загальна формула капіталу і її протиріччя.

Порівняємо 2 формули: 1)Т – Г – Т – формула простого товарного обігу. 2) Г – Т – Г^I – всезагальна формула капіталу.В обох формулах відображені акти купівлі-продажу, однакові речові елементи: товар і гроші. Але різна послідовність актів купівлі і продажу як наслідок різної мети руху. Мета руху першої форули: власний товар виробник продає заради купівлі чужого товару, за допомогою якого він задовольняє свою потребу.Мета руху другої формули: отримання більшої вартості, ніж авансована вартість, тобто отримання додаткової вартості.Маркс виявив протиріччя всезагальної формули капіталу: 1протиріччя – формула суперечить закону вартості, згідно якого товари обмінюються еквівалентно як рівні кількості втіленного в них абстрактного суспільно необхідного труда, що створює їх вартість. 2протиріччя – капітал не може виникнути з обігу і також не може виникнути поза обігом, тобто він повинен виникнути в обігу і в той час не в обігу.

Розв’язання суперечностей: повинен відбутися обмін еквівалентів – товари апіталіст повинен купити по вартості, продати вироблені товари по вартості, та все ж отримати більшу вартість, ніж авансував. Причому це повинно відбуватися у сфері обігу і в той же час не в сфері обігу.Здобути вартість із споживання товару власнику грошей вдасться лише у тому випадку, якщо на ринку він знайде специфічний товар, що має оригінальну властивість – бути джерелом вартості. Таким товаром є здатність до праці або робоча сила.

стоимость жизненных средств рабочего(стоимость рабочей силы определяется стоимостью жизненных средств) Избыточная прибавочная стоимость – это прибавочная стоимость, которую получают отдельные капиталисты в результаты снижения индивидуальной стоимости их товаров в сравнении с общественной стоимостью на основе наиболее высокой продуктивности труда на отдельных предприятиях, в сравнении с общественно нормальным уровнем. Это временное явление, оно пропадает, как только новый метод производства распространяется ,становятся типовыми.

22.Стадії підвищення продуктивності праці капіталізмом:

проста кооперація, мануфактура, машинне виробництво.

Простая кооперация –это такая форма организации производства, при которой множество людей совместно выполняют одни и те же или связанные между собой операции. При этом господствует ручной труд. примитивные орудия труда и нет разделения труда между участниками производства. Капиталистическая кооперация имеет особенности: -её организует, и возглавляет предприниматель с целью извлечения прибыли.- её участниками явл. наемные рабочие.- произведённый продукт принадлежит предпринимателю. Кооперация имеет ряд преимуществ по сравнению с индивидуальным трудом: -создает новую общественную производительную силу, превышающую простую сумму возможностей рабочих сил.- рост производительности труда, что ведет к снижению стоимости единицы товаров. Мануфактура-это кооперация которая основана на разделении труда. Это явилось новым шагом повышения капиталом производительности труда, несмотря на сохранение руной техники..Мануфактура вышла за ограниченные пределы ручного труда и возможностей человека, благодаря переходу к крупному машинному производству. это открыло возможность применения науки в качестве производительной силы. По сколько машины функционировали как носители

экстенсивная и интенсивная величина рабочего времени, объем и раз­меры социальных выплат и льгот, социальное обеспечение и защищен­ность работника, система страхования, в частности, обеспечение охра­ны груда и его безопасности и, наконец, обеспечение занятости.

3.Минимальная цена рабочей силы определяется прожиточным минимумом. Прожиточный минимум — уровень доходов, необходимых для приобретения человеком количества продуктов питания не ниже физиологических норм, а также удовлетворения, хотя бы на самом низком уровне, его потребностей в одежде, обуви, оплате жилья, транспортных услугах, предметах санитарии и гигиены. Специалисты определяют количество пищи, необходимое человеку для того, чтобы он не болел от недоедания и не умер преждевременно.

26. Зміст і типи відтворення.Просте та розширене відтворення індивідуального капіталу.

Воспроизводство в каждом обществе имеет специфическую социально- экономическую форму, которая отвечает специфической форме производства.

Производство может быть простым и расширенным.

Под простым воспроизводством понимается такое воспроизводство, при котором вся прибавочная стоимость поступает в фонд личного потребления предпринимателя.

Расширенное воспроизводство означает повторный процесс производства с увеличивающимися размерами, при этом воспроизводится постоянный и переменный капитал, а часть прибавочной стоимости превращается в дополнительный капитала, т.е. система капиталистических производственных отношений воспроизводится в расширенном виде.

Капитализму присуще расширенное воспроизводство. Но простое производство- основа, момент расширенного воспроизводства, потому уже изучение простого воспроизводства позволяет определить специфические черты капиталистического воспроизводства.

Специфические черты

людей старших возрастов. Об этом говорит практически не меняющаяся доля длительно безработных (свыше 6 месяцев) на протяжении всей второй половины 90-х годов. В странах ЕС она составила в 1999 г. 65%, причем не имели работы более года 48% официально зарегистрированных безработных.

31.Кругообіг капіталу і його 3 стадії. Функціональні форми капіталу.

Загальна форма капіталу має вигляд: Д-Т-Д”, де

Д – грошові кошти, що інвестуються;

Т – товар;

Д” – грошові кошти, отримані інвестором від продажу продукції.

В операції Д-Т-Д” грошові кошти, які вкладаються у виробничо-торговий процес, не затрачуються остаточно, а лише авансуються, а після завершення кругообігу вони повертаються інвестору з додатковим прибутком.

Капітал повинен постійно здійснювати кругообіг. Чим більше за рік буде зроблено оборотів капіталу, тим більше у інвестора буде річний прибуток.

Функціональні форми: внутрішні інвестиції ( фінансові та реальні) та зовнішні інвестиції (прямі та портфельні), а також капітальні вкладення (періодичні довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів та об”єктів соціальної інфраструктури підприємства).

32.Виробництво і обіг. Витрати обігу і їх види.

отличие процессов производства и обращения: - производство создает продукт, а это невозможно в обращении;- в процессе производства изменяется величина стоимости товара, она возрастает. В процессе обращения происходит изменение формы стоимости(денежная превращается в товарную и наоборот).

2 вида издержек обращения: дополнительные (затраты обусловленные хранением, упаковкой, сортировкой продукции; затраты на транспортировку продукта к пункту потребления связаны с затратами живого и овеществленного труда- эти затраты образуют элементы дополнительных издержек, так как связаны с продолжением и завершением процесса

Время оборота капитала состоит из двух частей: 1) время производства – время, когда капитал находится в сфере производства в форме продуктивного капитала; 2) время оборота – период, когда капитал находится в сфере оборота и выступает в формах денежного и товарного капиталов.

Составные части времени производства: 1) Рабочий период – время, на протяжении которого предметы труда непосредственно преобразуются живым трудом. Только в это время происходит самовозрастание стоимости. 2) Время переливания сил природы: шумирования, скисания. В это время не создаётся никакой стоимости. 3) Время, на протяжении которого часть средств производства лежит на складах в виде запасов, которые необходимы для того, чтобы обеспечить непрерывность процесса производства.

Капиталист пытается сократить время производства – устанавливает новинки техники, технологии, организации производства, использование катализаторов, новых сортов растений и пород зверей.

Время оборота капитала состоит из времени покупки и продажи. Время покупки обычно составляет небольшую часть времени оборота. Наиболее сложный период - время продажи.

Время оборота тем меньше, чем скорее происходит транспортировка товаров от производителей к покупателям, чем меньше товары хранятся на складах и чем скорее удаётся их продать. Сократить время оборота помогают: соответствие качества товаров потребностям покупателей и их удачная реклама, рациональная транспортировка, совершенствование транспортных средств и способов загрузки и разгрузки.

Скорость оборота характеризуется числом оборота данного капитала,

36.Вартість та капіталістичні витрати виробництва.

Сущность стоимости состоит в том, что она включает в себя как затраты капитал, так и прибавочную стоимость. Экономический смысл стоимости: стоимость любого товара может создаваться лишь при наличие сырья и наёмной рабочей силы

есть главным фактором самореализации экономики и НТП. Благодаря ей оказывается неприемлемым все то, что не соответствует общественно необходимым затратам. Это значит, что исключается возможность исп. Устаревшей техники, нерентабельного производства, старых профессий, некачественных изделий. Эк. основа конкуренции – это различие между общественной и индивидуальной ст. Т. Межотраслевая конкуренция, в отличии от внутриотраслевой, ведет к принципиально иным последствиям. Ее цель – наиболее выгодное приложение К. Она осуществляется в форме перелива К в отрасли с отрасли. Из отраслей с низкой нормой Р капитала в отрасли с высокой нормой Р. Этот процесс продолжается до тех пор пока не произойдет уравнивание нормы прибыли во всех отраслях. В основе этого процесса лежит действие закона стоимости. Перелив К из отрасли в отрасль осуществляется стихийно. Результатом явл образование средней нормы прибыли, которая будет тяготеть к норме прибыли той отрасли в которой среднее органическое строение капитала, т. е. Обратная зависимость. Основным принципом межотр. Конкуренции является равная прибыль на равный К. Объективная необходимость этого принципа вытекает из того, что каждый К не существует изолировано, а находится в определенной общественной связи с другими К. Т. е. Каждый индивидуальный капитал выступает представителем общественного К, совокупного К.Т. е. Образование средней нормы прибыли есть специфическая форма проявления общественного характера производства. Средняя норма прибыли определяется как отношение всей массы прибавочной стоимости созданной в обществе в целом, ко всей сумме авансированного капитала: Р’ср= Она показывает какая норма прибыли приходится на долю каждого К. Средняя прибыль есть определенная часть созданной в обществе прибавочной ст., приходящейся на каждую сотню единиц вложенного К. В условиях свободной конкуренции действует закон средней прибыли. Сущность его состоит в том, что размеры прибыли определяются не производства и «јсводится к такой части всей прибавочной стоимости, которая приходится на долю торгового капитала как соответственной части совокупного капитала, занятого в общественном процессе воспроизводства»

44. Позичковий капітал: сутність, джерела та особливості. Відмінність від лихварського капіталу.

Історичним попередником позичкового капіталу був лихварський капітал. Лихварський капітал – це найдавніша форма капіталу; функціонував як самостійний капітал. Він відрізнявся від сучасного позичкового капіталу за використанням і нормою позичкового % (надзвичайно висока). Монополія лихварського капіталу була підірвана промисловим капіталом, який розвивається й стверджуються. Промисловий капітал в своєму русі приймає різноманітні функціональні форми, в тому числі і форму грошового капіталу. Цей останній, фактично існує на всіх стадіях кругообігу промислового капіталу. При цьому відбувається вивільнення частини грошової форми капіталу, що внаслідок цього перестає виконувати функцію капіталу, як самозростаючої вартості. Виникають протиріччя між його призначенням як капіталу, котрий повинен приносити додаткову вартість, і його фактичною роллю, як недіючих грошових засобів. Це протиріччя й приводить до того, що тимчасово вивільнені в процесі кругообігу промислового капіталу грошові засоби перетворюються в позичковий капітал. Таким чином, в умовах капіталістичного способу виробництва позичковий капітал виступає відокремленою уособленою частиною промисл. капіталу. Існує 5 джерел позичкового кап.:

1. амортизація

2. заробітна плата

3. сировина

4. різні фонди (пенсійні, страхові, кошти профспілок)

5. додаткова вартість

Формула руху позичк. кап.: Г – Г’ (для власника) і для капіталіста:

 РС

Г - Т ... В ... Т ' - Г '

 ЗВ

Особливості:

Позичк. капітал має всі ознаки капіталу, тобто він

здійснює торгівлю монетарним золотом тощо.

Функції комерційних банків: зберігати мінімальні валютні резерви в обсязі, встановленому центральним банком; здійснювати кредитні операції; зберігати тимчасово вільний капітал своїх клієнтів; виконувати різні комерційні операції на доручення клієнтів тощо.

Якщо рух банківського капіталу – це його ринок, то прибуток банку повинен бути більшим за його витрати. Перевищення доходу над витратами забезпечується різністю ставок по його активним та пасивним операціям. Ставки по активним операціям завжди вище ставок по пасивним операціям. Однак різницю між ставками банк визначає не вільно. Висота банківського відсотку також визначається співвідношенням поиту та пропозиції банківського капіталу на ринку. Чим вище попит на банківський капітал, тим вище ставка по активним операціям і навпаки. Чим вище рівень виробничої та комерційної активності в суспільстві, тим вище кредитна та депозитна ставка банківського відсотку і навпаки.

48.Акціонерний капітал та акціонерне товариство.

Проблеми і шляхи формування акціонерного капіталу в Україні.

Акционерный капитал и акционерное общество .Акционерный капитал- капитал, который формируется на основе продаже акций (он явл. Коллективной собственностью акционерного общества, а не отдельных его членов. Проблема акционерного капитала и рынка ценных бумаг тесно связано с рассматриваемые раньше вопросы централизации индивидуальных капиталов. Появления акционерных обществ было связно с развитием продуктивных сил. дело в том что отдельным капиталистам не под силу строительство обьктов в котором появилась острая необходимость по мере развития НТП, эту проблему не смог решить и банковский кредит. Акционерное общество как раз и стала той формой централизации индивидуальных капиталов должников, которые не способны купить крупные инвестиционные проекты. Акционерное общество-предпринимательство, которое обьединяет много индивидуальных капиталистов с помощью выпуска и продажи

плодородный или выгоднее расположенные участки земли по отношению к рынкам сбыта, путям сообщения, условиям возделывания почвы и т. д. Предприниматели , вкладывающие свои капиталы в оброботку таких участков, хотя и не явл-ся их собственниками, но обладают монополией на эту землю как объект хоз-ва. Поскольку лучшие и средние участки земли ограничены и поизводимые на них продукты не могут полностью удовлетворить спрос на с/х продукцию, поэтому приходится возделывать и худшие земли. Между тем спрос предъявляется на всю массу с/х продукции, в том числе и произведенную на худших землях. Но для того чтобы арендаторы вкладывали свои капитаы в эти земли, им должна быть обеспечена средняя прибыль на капитал. Это обуславливает формирование ценообразования на с/х продукцию худшими условиями произ-ва. Вследствие этого плодородные участки или лучше расположенные приносят доход, являющийся разницей между общественной стоим-ю продукта, определяемой условиями произ=ва на худших землях, и его индив-ой стоим-ю, соссзданной при более благоприятных условиях. Эта разница выступает в форме добавочной прибыли, кот. значально присваивается предпринимателем-арендатором, а при перезаключении арендного договора присваивается собственником земли и принимает форму дифф-ой ренты. Дифф-ую ренту получают владельцы только с лучших и средних участков земли. Она выступает в 2 видах: дифф- рента 1 и 2. Дифф-ая рента1 характеризуется : 1. Условия возникновения - разница в плодородности земли и расположение участков от рынка сбыта, или разница производительности приб. затрат капитала на тот же участок земли; 2. Причина – монополия на землю как на объект хоз-ва ; 3. Источник – высоко производительный труд наемных рабочих на лучших и средних участках , что создает дополнительную приб. стоим-ть; 4. Механизм создания – разница между общественной ценой произ-ва и более низкой индив-ой ценой произ-ва на лучших и средних участках земли.

вартість складає ту частину вартості ВСП, яка протягом даного року переноситься із засобів виробництва (амортизація засобів праці і повна вартість предметів праці) на створений продукт. Ця частина вартості ВСП створена минулою (старою) працею у попередні періоди (вона втілена у засобах виробництва, що використовуються у процесі виробництва в даному році),тому й називається старою. Нова вартість складає ту частину вартості ВСП, що створюється заново живою працею учасників виробництва і додається до старої вартості. Стара і нова вартість, втілені у продукті, складають його повну вартість. За натурально-речовиною формою ВСП включає засоби вир-ва та предмети споживання. Тому все суспільне вир-во поділ-ся на 2 підрозділи – вир-во засобів вир-ва , та вир-во предметів споживання. Пропорція між цими підрозділами є головною в економіці будь-якої країни, від неї значно залежать усі інші пропорції. Зберігання цієї пропорції необхідно для того, щоб сукупний продукт був реалізований як за вартісною так і за натурально-речовою формами. Для точного зберігання пропорції використовують наступні формули:

I(v+m) = II C

I(c+v+m) = IC+IIC

II(c+v+m)=I(v+m)+II(v+m)

Сутність проблеми реалізації суспільного продукту можна розкрити на основі її аналізу як виробничих відносин, у які вступають певні об’єкти. Очевидно, що такими можуть бути з одного боку виробники продукції – державні підприємства, кооперативи та інші колективні виробники, орендні та акціонерні підприємства і т.п. Для різних об’єктів реалізації властивий різний ступінь володіння і розпорядження використовуваними засобами виробництва, отже, і привласнення одержання результатів, що виражається у привласненні неоднакової виручки від їх продажу. З іншого боку суб’єктом реалізації є споживачі. Для них, як і для виробників, характерними є різний ступінь володіння і розпорядженнями засобами виробництва і виробленим продуктом, а також їх привласнення, що у свою чергу визначає різну міру економічної свободи і прав у придбанні тих чи інших видів продукції або виборі постачальника.

получаем 1ое условие реализации:

1. I(v + v_m + m_n) = II(c + c_m), остальные условия будут выглядеть след образом:

2. I(c + v + m) = I(c + c_m) + II(c + c_m);

3. II(c + v + m) = I(v + v_m + m_n) + II(v + v_m + m_n).

Основные выводы теории реализации:

1. теория реализации показывает, что реализация простого национального продукта возможна независимо от внешних рынков как при простом так и при расширенном воспроизводстве

2. из теории реализации следует, что рынок является не последствием развития капитализма, а его составной частью

3. теория реализации фиксирует, акцентирует на связь между производством и потреблением. Если 1ое подразделение слишком развито, а 2ое отстает от него, то в стране обязательно развивается инфляция: либо скрытая, либо открытая.

59. Національний доход: сутність, джерела і фактори зростання.

Национальный доход представляет собой вновь созданную годовым трудом общества стоимость. Он включает в себя переменный капитал (v) и прибавочную стоимость (m), т.е. НД=(v + m) (это форма стоимости). Национальный доход – часть национального продукта за вычетом возмещения для его создания средств производства(натурально-вещественная форма). Т.е. Валовой национальный продукт делится на НД и Возмещение израсходованного постоянного капитала. Что касается источников НД, то он, НД, создается производительным трудом общества во всех сферах общ-венного производства. Специфически, общ-венный труд означает, что он обменивается на капитал, а не на доход и производит прибавочную стоимость и капитал. Этот вид наемного труда наз производительным. В современных условиях в развитых странах в НД включаются результаты материального и нематериального производства, в том числе и сферы услуг. Рассматривая его, исходя из структуры общественного труда, видно, что НД явл результатом как необходимого, так и прибавочного труда,

капитала. Расширяется спрос на средства производства  начинается оживление производства в 1 подразделении. Это способствует вовлечению в производство дополнительных трудовых ресурсов, сокращению безработицы, росту зарплаты, что ,в свою очередь, вызывает расширение спроса на предметы потребления. Но для того, чтобы цена предметы потребления покрывали издержки производства и приносили прибыль, возникает необходимость обновления основного капитала и в отраслях 2 подразделения  оживление всего процесса обществ. воспроизводства. Подъём начинается, когда новые или обновлённые мощности полностью начинают функционировать. Снова растёт спрос на предметы производственного и непроизводственного назначения, повышаются цены, растёт зарплата, возрастает покупательная способность населения, безработица сокращается, падает ставка ссудного %, растут инвестиции  фаза подъёма. Процесс капиталистического воспроизводства проходит такие фазы – кризис, депрессия, оживление и подъём. Единство этих фаз – экономич. цикл. Переход от одной фазы цикла к другой подготавливается особенностями каждой фазы.

Циклы, исходной и конечной фазой которых являются кризисы, имеют примерно одинаковую продолжительность(8-12 лет). Материальной основой периодичности кризисов является воспроизводство основного капитала, средний срок функционирования которого равен 10 годам. Фаза кризиса вызывает побудительную необходимость единовременного массового обновления элементов основного капитала. Это дает предпринимателям возможность снизить издержки производства и даже при пониженных ценах извлекать прибыль.

Процесс обновления основного капитала выступает мощным фактором роста личного потребления и соответствующего роста спроса на продукцию 2го подразделения. Это обуславливает рост производства во 2м подразделении  переход от оживления производства к подъёму.

Первоначально преобладала горизонтальная интеграция - образование монополистических объединений в рамках одной отрасли. Это

направление было ведущим примерно в первые два десятилетия

XX века. В результате возникли отраслевые монополии в виде картелей, синдикатов

и трестов.

С 40-х годов XX века в США, а затем в других капиталистических странах в процессах концентрации и централизации преобладающей становится вертикальная интеграция или комбинирование - объединение в рамках одной монополии последовательных, взаимосвязанных производств ряда отраслей (например, добыча руды, угля, производство стали, проката, машиностроение и т. п.) - от добычи сырья до выпуска готовой продукции и послепродажного обслуживания потребителей. Наиболее распространены такие монополии-комбинаты в горной добыче, металлургии, машиностроении, химической, текстильной, пищевой и других отраслях промышленности.

Экономическая система монополистического капитализма и ее основные признаки

На базе глубоких изменений и дальнейшего развития производительных сил произошли существенные перемены в системе общественных производственных отношений капиталистического способа производства.

Наиболее общим выражением этих изменений явились сформировавшиеся экономические признаки новой стадии капитализма. Во-первых, возникновение и господство монополий; во-вторых, образование и господство финансового капитала и финансовой олигархии; в-третьих, экспорт капитала; в-четвертых, экономический раздел мира между союзами монополистов; в-пятых, завершение территориального раздела мира и борьба за его передел.

содержание всех остальных, и, тем самым, возникновение новой стадии капитализма, господство монополий. Сам термин «монополия» имеет двоякое значение.

Такой капитал избыточен, не потому, что все потребности всех членов общ-ва уже сполна удовлетворены и др. потребностей более не возникает, он избыточен лтшь относительно , т.е. его достаточно прибыльного для монополий приложения в своей стране. Наряду с необходимостью вывоза капитала , вследствие образования относительного его избытка, возникла возможность его экспорта. Вывоз капитала приобрел особо важное значение, стал типичным явлением, одним из важнейших экономически х признаков новой экон. стадии развития. И хотя он даже преобладает над вывозом товаров, но ни в коей мере не вытесняет и не замедляет вывоза товара, а сущес-ет рядом с ним. Вывоз капитала осущес-ся в 2 формах – предпринимательской и ссудной. Во всех случаях, когда он явл-ся собственником предприятий за рубежом и непосредственно использует ресурсы и рабочую силу других стран, его экспортируемый капитал выступает в предпринимательской форме и приносит предпринимательскую прибыль. Сущ-ет 2 вида вывоза предпр-го капитала – прямые и портфельные инвестиции . 1- вложения, обеспечивающие контроль над заграничными предприятиями, а 2 - инвестиции, в результате которых предприятия оставаясь юридически самост-ми, становятся зависимыми через контрольные пакеты акций. Ссудный капитал экспортируется в виде займов, посредством кредитования, вложений на текущие счета в иностранные банки. Капитал, вывезенный в судной форме, приносит %. Перемещение капиталов из одной страны в другую, вызванное не хоз-ми целями и даже не стремлением получить сверхприбыль, а задачей сохранить сам капитал, кот. угрожают экон-ие и полит-ие потрясения или др. опасности, не представляет собой вывоз капитала а явл-ся актом предпринимателей сохранить свои сбережения. По характеру собственности различают 3 формы вывозимого капитала: экспорт капитал в форме частного капитала, в форме собственности правительств соответствующих держав и в форме собственности междунар-х организаций. К мотивам, способствующим

поділяються на: всеобщие, общие і специфічні. Всеобщие діють у всіх способах виробництва. До них відносять: закон про визначальну роль продуктивних сил у системі суспільного виробництва, закон економії часу, закон підвищення потреб. Общие економічні закони діють в декількох способах виробництва. До них відносять: закон товарного виробництва, закон вартості, закон спроса, закон предложения. Специфічні економічні закони – їх дія присуща тільки одному певному способу виробництва, наприклад економічні закони капіталізму. Головною рисою економічних законів є їх обєктивний характер. Вони виникають і діють на базі певних економічних умов життя суспільства, незалежно від волі і сознания людей. Тому люди самі не можуть змінювати або создавать нові економічні закои. Незалежність дії економічних законів від волі і бажання людей сближує їх з дією законів природи. Другою спільною рисою присущою економічним законам є їх пізнаваємість і можливість на цій основі їх використання в суспільній практиці. Люди не безсильні перед економічним законами. Напротив вони можуть відкривати ізучати ці закони і навчитися застосовувати їх у своїй практиці. Але є істотна відміність економічних законів від природних. Ця відмінність в тому що закони природи діють і поза межами людського суспільства, а економічні закони функціонують тільки в людському суспільстві.

5.Определение предмета политэкономии.

А.рождение политэкономии.Б.Производств отношения как предм политэк-ии В.Функции

А)Политич экономия есть наука о развитии общественно-производственных , т.е. экономических отношении между людьми в их теснои взаимосвязи с производительными силами общ-ва.Она изучает законы, управляющие производством,распределением,обменом и потреблением матер. и дух-х благ в человеском общ-ве. Полит экономия изучает эконо комич. отношения всех способов производства, а в узком - како­го-либо одного.Сфера общественных отношении, которую изучает политиче­ская экономия, исторически подвижна. >то относится, в первую оче­редь, к производству материальных и

8.Товар і його властивості:споживча вартість ,мінова вартість ,вартість.

Товар – продукт труда що здатний задовольнити якусь потребу людини і призначений для обміну. За видимістю цього явища Маркс розкриває сутність товару: товар з одного боку виступає як споживча вартість а з другого боку як мінова вартість.

Споживча варість – це корисність продукту праці його здатність задовольняти потреби в якості предмета споживання або засобу виробництва. Споживча варість обумовлена природними якостями продукту (фізичними і хімічними) а також якостями що він отримав в результаті праці. Товар має споживчу вартість для інших людей а не для самого виробника.

Мінова вартість – здатність товару обмінюватись в певних пропорціях на інші товари. Х тов А = У тов В Товари прирівнюються і обмінюються тому їм притамане щось спільне на основі чого можливо визначити їх кількісні співвідношення. Те спільне що відображається в міновому відношені товарів є матеріалізований в них абстрактний людський труд, тобто вартість.

Вартість – суспільна властивість товару що притаманна продуктк труда лише в умовах товарного виробництва тому вона проявляється в суспільному відношені – у міновому відношені тільки через мінову вартість. 2 властивості товару створюють суперечливу єдність. Споживна вартість є матеріальним носієм вартості, без споживної вартості, корисності продукт труда не може мати вартості. З іншого боку споживна вартість товару може бути використана лише після реалізації її вартості в процесі обміну. У той же час споживна вартість і вартість – протилежні властивості товару, як споживні вартості товари якісно різнорідні і якісно не вимірювані а як вартості вони якісно однорідні і кількісно вимірювані. Виробником товар використовується як вартість а споживачем як споживна вартість. Споживна вартість і вартість товару взаємоповязані, передбачають одне одного і заперечують одне одного, це – єдність протилежностей.

12.Форма вартості та Ії історичний розвиток.Виникнення грошей

Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей. Що ж лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари порівнювальними? Адже як споживні вартості вони різні. Об'єднує всі товари те, що вони - продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці вони є вар Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість - це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою прояву якої є мінова вартість. Саме вартість як уречевлена в товарах праця робить всі товари порівняльними, спільномірними. Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості - якісно однорідні. Виникнення грошей - тривалий історичний процес, пов'язаний з розвитком товарного виробництва і обігу товарів. Очевидно, що перші випадки обміну припадають ще на первіснообщинний лад. У той період обмін мав нерегулярний характер. Товарного виробництва ще не існувало, тобто речі вироблялися для власного споживання і лише випадково набували товарної форми.

Для цього періоду характерна проста, випадкова або одинична форма вартості:1 мішок зерна = 1 корова

У наведеному прикладі товар А (зерно) відіграє активну роль, оскільки виражає свою вартість у товарі В (корови). Товар, що виконує в кожному даному акті обміну активну роль, знаходиться у відносній формі вартості. Йому протистоїть товар - еквівалент, який виконує пасивну роль (через нього виражається вартість першого товару). Відповідно форма вартості товару В (корові) називається еквівалентною. У ній міститься зародкова форма грошей. Вартість жодного товару не може бути виражена безпосередньо робочим часом. Вона виражається опосередковано, через вартість іншого товару.Слід зазначити, що в період існування простої форми вартості саме

16.Робоча сила як товар. Вартість і споживна вартість товару робоча сила.

Робоча сила або здатність до труда - це сукупність фізичних і духовних здібностей людини, акі використовують для створення споживних вартостей.Робоча сила існувала у будь-якому суспільстві, але товаром вона була не завжди.Робоча сила стає товаром при наявності таких умов: 1)власник робочої сили – особисто, юридично вільна людина, вільно розпоряджається своєю роьочою силою. 2)власник робочої сили повинен бути вільним від засобів виробництва і життєвих засобів. 3) повинен бути клас, що володіє засобами виробництва, грошима і прагне збагачення.

Робоча сила має 2 властивості: вартість і споживна вартість.Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, що необхідні для утримання, відтворення робітника та його родини. Споживна вартість товару робрча сила полягає в її здатності в процесі її споживання створювати нову вартість, бульшу ніж її власна вартість, тобто в здібності створювати додаткову вартість для капіталіста.Робочою силою володіє лише людина у фізично нормальному стані. Для цього необхідні відповідні їжа, одежа, житло. Окрім того, робітнику треба задовольнити свої культурні потреби, навчатися, утримувати родину.

17.Процес праці та процес створення і зростання вартості.

Процес праці має при капіталізмі свої особливості: 1) робітник працює під контролем капіталіста; 2) продукт труда належить не робітнику , а капіталісту. Капіталістичний процес виробництва представляє собою єдність процесу труда і процесу збільшення вартості, тобто він має двоїстий характер. Труд найманого робітника має двоїстий характер: він одночасно конкретний і абстрактний. Завдяки конкретному труду створюється споживна вартість товару і зберігається, переноситься на готовий товар вартість споживних засобів виробництва.Мова йде саме про збереження вартості. Своїм абстрактним трудом, витрачаючи робочу силу в фізіологічному сенсі, робітник створив нову вартість. Зцієї суми капіталісту будуть капитала, их применение было сопряжено с углублением противоречий в системе производства. Если главной целью производства явл. прибавочная стоимость, то это же условие выступает и границей применения машин. Они применяются тогда, когда стоимость машин оказывается меньше стоимости замещаемой ею рабочей силы.

23. Сутність заробітної плати.

Теория прибавочной стоимости Маркса базируется на важной предпосылке -продается рабочая сила, способность к труду, и стоимость этого специфического товара капиталист полностью оплачивает. Но и капиталисты, и наемные рабочие, и много экономистов (Смит, Рикардо, современные экономисты, которые не разделяют марксистских взглядов), уверены, что продают труд, а не рабочую силу. Таким образом, важная предпосылка теории Маркса находится в противоречии с господствующей в капиталистическом обществе мыслью, что продается труд. Поэтому Маркс по рассмотрении проблем производства прибавочной стоимости возвращается к этой предпосылке, чтобы досказать ее правильность. Учение Маркса о зарплате - это последующее обоснование и развитие теории дополнительной стоимости.

Аргументы Маркса при доказательстве невозможности продажи трудал.1) Если бы рабочий продавал не способность к труду, а сам труд, то труд был бы товаром, который имеет стоимость. Но стоимость это и есть уречевлений в товаре абстрактный общественно-необходимый труд. Стоимость "товара" труд определялась бы трудом (стоимость 8-годинного труда = 8 часам труда). Выходит пустая тавтология (повторение, которое не имеет смысла, - масло масляное), а не определение. В действительности труд - источник, основа, субстанция стоимости, но сам он стоимости не имеет. Стоимость труда -иррациональное выражение (не имеет смысла).

капиталистического производства, которые проявляются при рассмотрении его как процесса, который постоянно повторяется:

1)Переменный капитал есть стоимость, которая создана прежним трудом рабочего класса, он не есть стоимостью, которая авансирована с собственного фонда капиталиста

2)Любой капитал, независимо от его первоначального происхождения, после окончания определенного срока неизбежно превращается в капитализированную, накопленную прибавочную стоимость

3)Личное потребление работника (потребление жизненных средств или предметов потребления)- момент в производстве и воспроизводстве капитала, воспроизводство рабочего класса есть условие воспроизводства класса капиталистов, капиталистических производственных отношений.

Так же, в ходе капиталистического воспроизводства постоянно воспроизводятся субъекты капиталистических производственных отношений : наемные работники и капиталисты.

27.Нагромадження капіталу.Фактори що визначають його розміри.

Процесс накопления капитала означает, что капиталист часть овеществленного чужого труда- прибавочную стоимость-, который присваивается им без эквивалента, опять и опять обменивает на большее количество чужого труда, который опять приносит ему прибавочную стоимость.

Для дальнейшего рассмотрения функционирования предприятия, его конкурентоспособности и тенденций развития, необходимо опреде­лить факторы, влияющие на размер накопления капитала

Факторы,которые определяют размер накопления капитала:

1)Величина прибавочной стоимости(степень эксплуатации наемных рабочих, падение зарплаты ниже стоимости рабочей силы, количество работников)

2)Соотношение между частями прибавочной стоимости,которую лично потребляет капиталист и,которая накапливается

3)Уровень продуктивности

производства.)Чистые(связаны с операциями обслуживающие сам процесс обращения. К ним относятся: купля-продажа товаров, ведение бухгалтерии, реклама. эти затраты носят не производственный характер, в отличии от дополнительных издержек, так как они не создают новую стоимость, но их возмещение осуществляется за счет новой стоимости, создаваемой в процессе производства.

Поскольку чистые издержки обращения являются вычетом из прибавочной стоимости, постольку и отдельные предприниматели и общество в целом заинтересованы в их сокращении.

33.Оборот капіталу .Основний і оборотний капітал.

Оборот капитала. Основной и оборотный капитал

Определение оборота капитала (5); Особенности оборота разных частей капитала (10); основной и оборотный капитал: определение, какой критерий положен в основу деления капитала на основной и оборотный (15).

Кругооборот капитала – это движение самовозрастающей стоимости, в ходе которого капитал принимает и скидывает три функциональные формы (денежную, продуктивную, товарную) и проходит три стадии (оборот, производство, оборот).

Оборот капитала – это его кругооборот, который определяется не как отдельный акт, а как процесс, который периодически повторяется.

Длительность оборота определяется суммой времени его производства и времени его оборота. Эта сумма составляет время оборота. А также время оборота зависит от удельного веса капитала.

С точки зрения особенностей оборота частей производственного капитала Маркс различал основной и оборотный капитал. Особенностью оборота основного капитала является то, что стоимость товара тут переносится на него конкретным трудом работника. А что касается оборотного капитала, то следует сказать, что в нём есть перенесённая и заново созданная стоимость. Стоимость, которая воплощена в сырье, материалах, а также переносится на товар. Другое

Капиталистические издержки производства – это затраты капиталиста на предметы и средства труда, а также на рабочую силу.

Экономический смысл. Производство какого-либо продукта требует затрат экономических ресурсов, которые, в отличие от свободных ресурсов (атмосферный воздух, солнечные лучи и др.), вследствие своей относительной редкости имеют соответствующие цены. А эти затраты необходимы для получения прибыли.

Отличие: издержки производства – это то, во что обходится товар производителю, а стоимость – это то, во что товар обходится потребителям.

Влияние издержек на стоимость: чем больше издержки производства, тем дороже будет готовый товар.

37. Сутність прибутку .Норма і маса прибутку.Фактори ,що визначають норму прибутку.

Прибыль- это та же прибавочная стоимость,но в замскированом виде, т.е. она есть превращенная форма прибавочной стоимости. Превращенность означает,что сущность и явление не совпадают. На поверхности прибыль-это порождение всего капитала С+V,а в действительности-только V.

Сущность прибыли как превращенной формы прибавочной стоимости проявляется при рассмотрении нормы прибыли, которую можно выразить формулой:

Средняя норма прибыли составит отношение всей массы произведённой прибавочной ст-ти ко всему авансированному капиталу. Норма прибыли показывает, сколько прибыли приносит каждая единица функционирующего капитала. Тем самым норма прибыли выражает рентабельность функционирования всего капитала. Если норма прибавочной стоимости показывает отношение массы прибавочной ст-ти именно к переменному капиталу, являющемуся её источником, то норма прибыли характеризует отношение массы прибавочной ст-ти ко всему капиталу и тем самым затушевывает подлинный источник прибыли. Факторы, влияющие на норму прибыли: 1) норма прибыли зависит от величины прибавочной ст-ти, величиной переменного К, а величина всего К., по принципу равная прибыль на равновеликие К. Т. о. Межотр. конк. Регулирует пропорции в расширении К. между отраслями таким образом, что равный К, не зависимо от скорости его оборота и орг. строения приносит равную прибыль. С появлением монополий, алигополий, свободная конкуренция стала заменятся не свободной, не совершенной конкуренцией. Это сказалось и на действии закона средней прибыли. К уже не может переливаться из отрасли в отрасль . Этому препятствуют высокие барьеры . Однако средняя прибыль исчезла, она стала проявлять себя и во взаимоотношениях между крупными К. При равнозначной концентрации и эффективности производства, отраслевые нормы прибыли тяготеют к ее средней величине по народном хозяйстве. Действие закона средней прибыли не противоречит закону стоимости, хотя принцип равная прибыль на равный К не совместимы с продажей Т по стоимости. Такое противоречие лишь видимость. Закон стоимости продолжает функционировать, но действует он в модифицированной форме, как закон цены производства.

40.Утворення ціни виробництва. Вартість і ціна виробництва.

Міжгалузева конкуренція – конкуренція, при якій відбувається перелив капіталів із галузі в галузь. Якщо уявити постійно діючий механізм міжгалузевої конкуренції, то, очевидно, що буде мати місце процес вирівнювання індивідуальних норм прибутку і утворення загальної або середньої норми прибутку р. Утворення середньої норми прибутку призводить до перетворення вартості товару в ціну виробництва. Для того, щоб підприємець отримав прибуток не нижче середнього, він продає свій товар не за вартістю, а за ціною вир-ва. Ціна виробництва – це перетворена форма вартості товару, яка дорівнює витратам вир-ва + середній прибуток на авансований капітал. Формула має вигляд: Ц=К+Рсер В ІІІ томі «Капіталу» досліджуються умови капіталістичного товарного виробництва. Тому саме

самозростає, приносить своєму власнику прибуток. Ці кошти використовує інший підприємець для свого виробництва, він отримує прибуток, який розпадається на дві частини:

 одну частину він віддає власнику капіталу як позичковий відсоток;

 іншу залишає собі як підприємницький доход.

Позичк. капітал існує в двох формах, він роздвоюється: з одного боку він капітал-власність, а з іншого – капітал-функція. Він по відношенню до свого власника не є частиною його капіталу, що функціонує, бо в іншому випадку ця частина не була б віддана в позику. Значить, в руках його власника позичковий капітал виступає, як капітал-власність, на відміну від капіталу-функції, яким він стає в руках функціонуючого підприємця. Таким чином, з розвитком кредитних відносин відбувається розділення капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Ця особливість притаманна тільки позичковому капіталу. Позичк. капітал виступає як особливий товар. Як кожен товар, він повинен мати споживчу вартість і ціну. Ціною за позичк.кап. виступає позичковий відсоток. Особливість: позичк.кап. корисний одразу двом господарюючим суб’єктам: власнику він приносить позичковий відсоток, а інш. підприємцю - підприємницький доход.

Позичковий капітал здійснює односторонній рух. Під час укладання кредитної угоди він рухається від кредитора до позичальника, і в той же самий час зворотного руху немає. А коли позичальник повертає позику, то відбувається протилежний, але теж односторонній рух.

45. Позичковий процент: сутність, джерело, норма. тенденція.

Позичковий відсоток – це плата за позичк. капітал. За сутністю він є двічі перетворена форма додатк. вартості. Розрізняють реальну і номінальну ставку позичк. відсотку. Реальна ставка відсотку – це різниця між номінальною ставкою та інфляцією. Від чого залежить норма позичк. відсотку?

 співвідношення попиту та пропозиції на позичк. капітал, наявність чи відсутність конкурентного середовища;

 міра ризику (чим

акций. Виды акций: простые(которые дают право участвовать в управлении акционерным обществом и приносит дивиденды за счет прибыли)Превилигиованные(дают владельцу право на первоочередное получения диведентов, которые отчитываются от чистой прибыли фирмы в выгляди фиксированного процента к номинальной стоимости акций.) именные (сведения про которых фиксируются в книги регистраций акций)Акции ,которые принадлежат их владельцу и не закрепляются ни за одним конкретным субьектом. Курс облигаций = доход от облигаций делить на ссудный процент и * 100%.Курс акций = дивиденд делить на ссудный процент и * 100%.

49.Акції,їх види ,курси акцій.Установчий прибуток і шляхи його утворення.Фіктивний капітал.

Акции , их виды. Учредительская прибыль. Фиктивный капитал. Акция – (от лат.”actio” – распоряжение, разрешение, претензия) – это ценная бумага без установленного срока обращения, кот. свидетельствует о внесении доли его владельцем в акционерный капитал, и дает ему право получать доход в виде дивиденда, а также принимать участие в распределении имущества в случае ликвидации акционерного общества. Владелец акций является совладельцем акционерного общества, поэтому разделяет с другими акционерами все предпринимательские риски этого общества. Обратить деньги, кот. были вложены в акции, он может лишь продав эти ценные бумаги. Сущ-ет несколько видов акций: 1,Простые акции – акции, кот. дают право участия в управлении акц. общ-ом ( право голоса) и приносит дивиденд за счет прибыли, кот. остается после выплат по привилегированным акциям. Размеры этих дивидендов могут сильно колебаться в зависимости от формы прибыли, а в некоторых случаях общие собрания акционеров могут принять решение о том, чтобы их не выплачивать некоторое время. Право владельца простой акции на соответствующее частное имущество в случае ликвидации общ-ва общества , А основой дифф-ой ренты 2 явл –ся избыточная приб. стоим-ть. Т. е. в пределах срока ранее заключенного договора эта добав. прибыль, кот присваивается арендатором . И только по его истечении, при перезаключении договора, земельный собственник повышает ставку арендной платы и тем самым присваивает эту добавочную прибыль, кот. принимает форму дифф-ой ренты. Земельный собственник заинтересован в не продолжительных сроках аренды, а предприниматель – арендатор, напротив– в коротких сроках, что позволило бы ему подольше присваивать ту добав. прибыль, кот. возникает в связи с допол. Вложением капитала. Увеличении объема с/х –ой продукции может быть достигнуто двумя путями – экстенсивным и интенсивным. 1.- это означает расширение с/х произ-ва, вызванное доп. затратами на приобретение ср-в произ-ва, расширение посевных площадей, увеличение кол-ва занятых при неизменной производительности этих допол. затрат. 2 – основан на росте производительности труда, т.е. это повышение урожайности с/х культур с каждого гектера земли, росте продуктивности скота и улучшение др. качественных показателей произ

52.Диференційна рента І,диференційна рента ІІ.

С/г виробництво – специфічне вир-во, яке має суттєві відмінності від пром. виробництва. Це зумовлено, по-перше, тим, що с/г в-цтво пов’язане з природними умовами, землею. Бо земля є головним засобом вир-ва с/г-ва. Земля – дуже обмежений ресурс. Підприємці, що вкладають свої капітали в обробіток таких ділянок,хоч і не є їх власниками, але володіють монополією на цю землю, як об’єкт господарства. Монополія обумовлює особливості формування і визначення рівня суспільно необх.затрат на вир-во с/г-го продукту.

Всі земельні ділянки за родючістю ґрунтів та місцезнаходженням (ближче до ринку збуту,менші транспорті витрати,і навпаки) можна умовно поділити на кращі, середні та гірші. Припустимо, в три різні ділянки три орендаря вклали

56.Річний продукт суспільства і його вартісна натурально-речова форми.Два підрозділи суспільного виробництва.

Річний продукт є результатом усієї економічної діяльності суп-ва протягом року і включає сукупність продуктів і послуг виробничого та невиробничого призначення. Річний продукт має 2 форми. За вартісною формою річний продукт має таку структуру: С+(V+m), де С-стара вартість, (V+m) - нова вартість, V-необхідний продукт, m-додатковий продукт. Стара вартість складає ту частину вартості ВСП, яка протягом даного року переноситься із засобів виробництва(амортизація засобів праці і повна вартість предметів праці)на створений продукт. Ця частина вартості ВСП створена минулою (старою)працею у попередні періоди(вона втілена у засобах виробництва, що використовуються у процесі виробництва в даному році),тому й називається старою. Нова вартість складає ту частину вартості ВСП, що створюється заново живою працею учасників виробництва і додається до старої вартості. Стара і нова вартість, втілені у продукті, складають його повну вартість. За натурально-речовиною формою ВСП включає засоби вир-ва та предмети споживання. Тому все суспільне вир-во поділ-ся на 2 підрозділи – вир-во засобів вир-ва , та вир-во предметів споживання. Пропорція між цими підрозділами є головною в економіці будь-якої країни, від неї значно залежать усі інші пропорції. Зберігання цієї пропорції необхідно для того, щоб сукупний продукт був реалізований як за вартісною так і за натурально-речовою формами. Для точного зберігання пропорції використовують наступні формули:

I(v+m) = II C

I(c+v+m) = IC+IIC

II(c+v+m)=I(v+m)+II(v+m)

Сутність проблеми реалізації суспільного продукту можна розкрити на основі її аналізу як виробничих відносин, у які вступають певні об’єкти. Очевидно, що такими можуть бути з одного боку виробники продукції – державні підприємства, кооперативи та інші колективні виробники, орендні та акціонерні підприємства і т.п. Для різних об’єктів реалізації властивий різний ступінь володіння і

затраченного в течение года, и включает в себя необходимый и прибавочный продукт.

Основными факторами роста НД являются следующие:

1. Увеличение объема живого труда, прилагаемого в общественном производстве, сокращение его непроизводительных затрат и потерь;

2. Повышение производительности труда (заметим, что рост массы живого труда и его производительности по-разному влияют на величину национального дохода: рост влияет на стоимость, а пр-ность труда – на динамику фактического объема НД)

3. Экономия материальных затрат – экономия сырья, материалов, топлива, эл.энергии, более эффективное использование оборудования и т.д.

Все это способствует сокращению фонда возмещения и тем самым увеличивает другую часть валового продукта – НД.

60.Виробництво,розподіл,перерозподіл,та використання національного доходу.

Национальный доход (НД) представляет собой вновь созданную годовым трудом общества стоимость. Он включает в себя переменный капитал(V) и прибавочную стоимость(m). НД - часть нац. продукта за вычетом возмещения израсходованных для его создания средств производства.

НД создается производительным трудом общества во всех сферах общественного производства. НД является результатом необходимого и прибавочного труда, затраченного в течение года, и включает с себя необходимый и прибавочный продукт.

Распределение НД

Существует первичное распределение НД и последующее (перераспределение). Первичное распределение НД образует такие доходы населения, как прибыль, рента, зарплата и т.д. Для той части населения, которая не может участвовать в присвоении результатов первичного распределения (нетрудоспособный возраст, не связана с процессом производства), прибегают к перераспределению НД.

Доходы –

А )- Основные (доходы непосредственных субъектов Между тем, вызвавшие кризис противоречия продолжают действовать. Постепенно накопляются диспропорции, подготавливающие новый кризисный спад производства. Вызывающие повышенный спрос на новые средства труда условия по мере обновления основного капитала постепенно исчерпываются. Те производственные мощности, к-ые введены в действие в 1м подразделении, и привлеченная в его отрасли дополнительная рабочая сила постепенно оказываются излишними, поскольку спрос на продукцию 1го подразделения сокращается как со стороны самого этого подразделения, так и со стороны 2го. Сокращается спрос и на продукцию 2го подразделения, поскольку сокращается общий спрос на рабочую силу, а значит и на предметы потребления. Так как предприятия обоих подразделений продолжают функционировать в прежнем масштабе, возникает двусторонний избыточный продукт в виде избытка средств производства и предметов потребления (перепроизводство).

Существуют и кризисы, а соответственно и циклы, которые называются «длинными волнами»(40-50 лет). Примерно за 20 лет, предшествующих повышающейся волне большого цикла, наблюдается оживление в области технических новшеств, а самом начале промышленной волны – их широкое внедрение, обусловленное перестройкой организационно-экономических отношений. Техники и технологии производства расширением экономических связей.

Кризисы бывают –

локальные (поражает 1-2 страны), структурные (отдельные отрасли и сферы хозяйства) и мировые (мировой характер).

63.Концентрація і централізація виробництва та капіталу.Виникнення монополії.

Переход к монопольной стадии капитализма был подготовлен глубокими изменениями в производительных силах и происшедшими на этой основе переменами в системе производственных отношений.

В последней трети 19века – начале 20века техническое и организационное развитие и совершенствование производства во многих странах шло особенно интенсивно. На месте старых мастерских возникают мощные заводы; растут города и является Подобно тому, как при изучении рыночной экономики на стадии домонополистического капитализма мы исходили из того, что товарная форма продукта труда выступает в форме экономической «клеточки» этого способа производства, для характеристики монополистической стадии капитализма мы исходим из монополии, которая играет роль своеобразной экономической «клеточки» монополистического капитализма, поскольку все остальные черты и признаки имеют своим основанием форму монополии. С одной стороны, - это исключительное монопольное право государства, организации, фирмы в какой-либо сфере деятельности. В условиях капиталистической организации сельского хозяйства существует монополия частной собственности на землю, может иметь место государственная монополия внешней торговли и т. д. Однако эти монополии нельзя отождествлять с теми монополиями, которые образуют главный признак высшей стадии капитализма. С другой стороны, - это результат развития капитализма свободной конкуренции, характеризующийся высоким уровнем концентрации и централизации производства, ведущим к образованию союзов крупных капиталистов и подчинивших целые отрасли производства. Отличие состоит в том, что монополия как экономический признак новой стадии капитализма характеризуется тем, что это капиталистическая монополия, т. е. такая, которая выросла на основе функционирования капитала в условиях свободной конкуренции как результат его концентрации и централизации, а поэтому не является ни естественной, ни искусственной, как это имело место в условиях феодализма. Следовательно, монополия как определяющий признак этой новой стадии капитализма является капиталистической. Поэтому она вырастает на определенной ступени концентрации капитала и производства и на этой основе реализует свою власть. Таким образом, ее господство вырастает из монополии капитала в системе экономических отношений. Причем, если на первых этапах развития капитализма господство капитала осуществляется в условиях свободной конкуренции, которая ограничивает исключительное право отдельных

вывозу капитала в развитые страны относятся: 1. Нац-ые различия в сред. норме прибыли. Гос-во с более высоким органическим строением капитала могут прибыльно помещать свой капитал в страны где орган-ое строение ниже и при всех прочих равных условиях норма прибыли выше; 2. Неравномерность развития произ-х сил. Фирма имеющая преимущество в уровне техники, технологии и организации произ-ва, может выгодно вкладывать свои капиталы в др. развитые страны; 3. Преимущества, предоставляемые нац-ому произ-ву. Т. е. это таможенные скидки при ввозе из одной страны в другую и др. льготы. Последствия вывоза капитала: 1. Вывоз капитала помогает проталкивать на внешние рынки товары предпринимателей и фирм стран-экспортеров капитала; 2. Вывоз капитала усилил зависимость слаборазвитых стран от ведущих кпиталист-х держав; 3. Он значительно расширил сферу приложения капитал крупных компаний и ведущих капиталистических гос-в. Миллионы трудящихся развивающихся стран стали наемными рабочими иностр=х фирм; 4. Он расширил источники и увеличил объем прибылей, создаваемыми трудящимися на зводах и т.д., принадлежащих иностранным компаниям. А также идет приток доходов в виде налогов, %, сборов и т. д. в пользу гос-в-монополистов. Современные явления в миграции капитала: 1. Громадный рост размеров и удельного веса вывоза гос-го капитала за счет вн

культурных благ.. Б)Под влиянием многих факторов должна изменяться и совершенствоваться главная производительная си­ла общества - сам трудящийся человек. Речь идет не о технической сто­роне, а о формировании нового типа работника, владеющего обширны­ми профессиональными умениями и производственным опытом, зна­ниями основ современных наук. Такой работник становится носителем понятия новых общественных связей, новых производственных отноше­ний, которые возникают на основе развития и преобразования произво­дительных сил. Л поскольку эти отношения являются предметом изуче- ния политической экономии, причем они исторически изменяются, то, следовательно, и сама эта наука носит исторический характер.

Исторический характер политической экономии обусловлен еще и тем, что производственные отношения и присущие им экономиче­ские законы, являющиеся объектом се исследования, имеют силу лишь на определенной ступени общественного развития. Речь идет не об от­рицании всеобщих законов, а о том, что преобладающее большинство экономических законов действуют в специфических условиях отдель­ных способов производства и уступают место другим законам с пере­ходом к другим способам производства. К тому же и всеобщие эконо­мические законы также испытывают на себе воздействие историческо­го развития и в различных экономических условиях действуют по-разному.

В)Политическая экономия, будучи общественной наукой, не мо­жет не отражать социальную структуру общества, интересы образую­щих его различных социальных фупп, слоев и классов. Это означает, что она, наряду с историческим характером, имеет и социальный, вы­ражая интересы ведущих социальных сил общества. В связи с этим по­литическая экономия оказывается ареной борьбы интересов различных социальных сил и их взаимоотношений.

Исходя из определения предмета политической экономии, мож­но выделить ее основные функции. Как и всякая другая наука полити­ческая экономия изучает

9.Двоїстий характер втіленоі в товарах праці.Конкретна і абстрактна праця.

Праця товаровиробників одночасно і конкретний і абстрактний.

Конкретна праця – це труд що здійснюється в певній корисній формі і створює споживчу вартість товару. Різні види конкретного труда розрізняються по засобам і предметам праці по характеру тркдових опкрацій по цілям і результатам.

Суспільний труд незалежно від його конкретної форми називається абстрактним трудом, він є джерелом вартості.

Абстрактну працю характеризують 2 моменти:1)це матеріальні явища, витрата робочої сили у фізіологічному сенсі; 2)це суспільне і історичне явища. Двоїста природа труда товаровиробників – конкретний і абстрактний труд – є наслідком основного протиріччя простого товарного виробництва – протиріччя між приватним і суспільним характером труда товаровиробників.

Приватна праця – праця економічно відокремлених, розєднаних приватною власністю виробників, які заздалегідь, до обміну не знають чи будуть комусь потрібні продукти їх праці( що виробляти , скільки, це – їх приватна власність).

Суспільна праця – означає що його суспільний характер в процесі виробництва не проявляється, він виявляється лише в процесі обміну товарів. Товаровиробник намагається задовольнити суспільну потребу а задоволення його потреб залежить від праці інших товаровиробників. В умовах товарного господарства прояв суспільного характеру праці окремого виробника відбувається в акті обміну одного товару на інший на ринку. Обмін передбачає прирівнювання товарів а отже вияв затрат робочої сили в фізіологічному сенсі, абстрактного труда, що був втіленний утоварі. Абстрактний труд і вартість є засобом встановлення звязку між відокремленими виробниками.

випадковість обміну призводила до того, що він зовсім не обов'язково був еквівалентним. У період завоювання європейцями Нового Світу, Африки, Азії часто за скляне намисто, дешеве вбрання їм вдавалося вимінювати золото, хутра, коштовності. Тобто особливий вплив на процес обміну в цей час має суб'єктивне сприйняття цінності речі.З поглибленням поділу праці, виникненням ремісництва і розвитком ремесел, зростає різноманітність вироблюваних речей, все більша їх частина виробляється з метою продажу. Для ремісника обмін є вже не випадком, а необхідною складовою частиною його виробництва (праці). Виникають ринки, на яких кожен даний товар може бути прирівняний до цілого ряду інших товарів і, відповідно, виражати в них свою вартість. Проста або випадкова форма вартості змінюється повною або розгорнутою:1мішок зерна одночасно = 1 корова = 2сокири =1пара шкарпеток.

У повній або розгорнутій формі вартості кожному товарові, що знаходиться у відносній формі вартості, протистоїть безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості щодо нього. У подальшому розвитку товарного виробництва з метою подолання суперечностей розгорнутої форми вартості агенти ринку вдаються до проміжного товару-посередника. У процесі обміну на кожному ринку виділилися з товарної маси найголовніші товари, які тут обмінювалися найчастіше. Поступово вони перетворилися в межах даного ринку у загальний еквівалент. Тобто вартість усіх інших товарів виражалася через споживну вартість товару-еквівалента. Так на зміну розгорнутій або повній формі вартості прийшла загальна форма вартості:1 мішок зерна = 2пари шкарпеток = 1пара шкарпеток одночасно = 1 вівці. У різних народів різні товари виділилися на роль загального еквіваленту. В Стародавньому Єгипті це було зерно, в Середньовічній Західній Європі - велика рогата худоба. Поява загального еквівалента певною мірою розв'язує суперечність загальної форми вартості:

повернені витрати на купівлю робочої сили.Вартість робочої сили не переноситься, а заново створюється еквівалент вартості робочої сили. Отже двоїстий характер труда найманого робітника проявляється в тому, що конкретний труд одночасно створює споживну вартість і зберігає вартість споживних засобів виробництва, а абстрактний труд створює нову вартість, в тому числі, додаткову вартість, звідси двоїстий характер капіталістичного виробництва – це одночасно процес труда і процес збільшення вартості. Додаткова вартість – це вартість, що створена понад еквівалента вартості робочої сили.Таким чином – всі умови перетворення грошей в капітал вконанні – закони товарного обміну виконані. Це відбулось при посередництві сфери обігу, де була куплена робоча сила, і в той же час не в сфері обігу, тому що ця сфера лише підготовлює процес збільшення вартості, який відбувається в сфері виробництва.

18.Робочий день,його структура і границі.Необхідна та додаткова праця.

Робочий день – це час доби, на протязі якого робочий працює на підприємстві капіталіста.Робочий день складається з необхідного і додаткового робочого часу.Додаткова вартість, що виробляється шляхм абсолютного збільшення робочого дня за межі необхідного робочого часу, називається абсолютною додатковою вартістю.Є максимальні межі робочого дня: фізична і соціальна, пов’язані з необхідністю задоврльняти фізичні і чоціальні потреби найманих робітників.Співвідношення класових сил визначає тривалість робочого дня.

У наші часи у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою законодавство встановило 8-годинний робочий день, тому збільшення абсолютної додаткової вартості відбувається за рахунок підвищення інтенсивності праці, наднормових робіт, приробітків після основної норми.В США використовується термін “moon lighting” – робота при місячному світлі.Середня тривалість приробітків – 13 годин на тиждень. Другий спосіб збільшення виробництва додаткової

2)Товар должен быть у наличия на рынке. Но у рабочего на рынке не может быть товара "труд" ни в виде живой деятельности, ни в уречевленому виде - в виде продукта, потому что и для того и для второго нужные средства производства, которых у рабочего нет, они - собственность капиталиста. Следовательно, на рынке возможно продать лишь способность к труду.

3)Допустимо, что покупают живой труд. Если бы это был эквивалентный обмен и владелец денег полностью оплачивал живой труд, то не было бы дополнительной стоимости. Если бы это был неэквивалентный обмен и владелец денег покупал бы живой труд ниже его стоимости, то это противоречило бы закону стоимости. Объяснить же капитал возможно только на базе закона стоимости и закона прибавочной стоимости, если предположение о продаже труда противоречит данным законам, то оно неверно.

Вывод Таким образом, труд - не товар, потому что он не имеет стоимости, он не существует на рынке к началу процесса производства на капиталистическом предприятии, невозможно объяснить как он оплачивается, не вступая в противоречие с законом стоимости или с законом прибавочной стоимости. Следовательно, купить труд невозможно, покупают способность к труду - рабочую силу.

Хотя внутренним содержанием зарплаты является стоимость и цена рабочей силы, но это внутреннее содержание зарплаты проявляется в такой форме как цена труда, то есть на поверхности экономической жизни по-другому это обнаружить невозможно. Это происходит от того, что:

1)Для рабочего вся работа, которую он должен выполнить, является условием получения определенной платы. Для капиталиста, кот. получает оплаченный и неоплаченный труд, есть основание считать, что он купил весь труд. Обычное сознание замечает лишь полезный конкретный труд, а то что одновременно абстрактным трудом рабочего создается

общественного труда. Увеличение продуктивности общественного труда позволяет капиталисту на ту же денежную сумму купить больше удешевленных средств производства и рабочих сил.

4)Увеличение амортизационного фонда,который предназначается для воспроизводства через определенных срок средств труда, и используется до наступления этого срока для накопления.

5)Величина авансированного капитала(чем больше функцио­нирующий капитал, тем, при прочих равных условиях, больше произ­водится новой стоимости и в ее составе - прибавочной стоимости)

Процесс увеличения размера отдельных капиталов происходит путем концентрации и централизации капиталов.

28.Концентрація і централізація капіталу,ёх розбіжності і взаємозв’язок.

Концентрация капитала, процесс укрупнения индивидуальных капиталов за счёт капитализации части прибавочной стоимости. Приводит к возрастанию доли наиболее крупных капиталов в совокупном общественном капитале.

Централизация капитала, процесс увеличения капитала одного или группы капиталистов в результате поглощения или присоединения других, уже существующих капиталов.

Эти два способа увеличения капитала находятся в тесной взаимосвязи и отличаются только по источнику роста капитала; при К. к. — это прибавочная стоимость, при централизации — уже существующие капиталы.

Концентрация и Ц. к. представляет собой два способа накопления капитала. Ц. к. происходит в ожесточённой конкурентной борьбе как в форме экспроприации мелких капиталов крупными, так и путём образования акционерных обществ. Сосредоточение значительных денежных капиталов в капиталистической кредитной системе и их участие в выпуске и размещении акций позволяют создавать крупные предприятия с широким масштабом операций, которые не под силу отдельным капиталистам. Банки, предоставляя кредит главным образом крупным капиталистам, помогают им.

дело переменный капитал – он не переносит своей стоимости на готовый продукт, а в процессе производства рабочая сила, которая представляет переменный капитал, создаёт эквивалент стоимости рабочей силы, а вместе с тем и прибавочную стоимость.

Основной капитал – это часть продуктивного капитала, которая полностью принимает участие в производстве, а переносит свою стоимость на товар по частям, по мере снашивания, и возвращается к капиталисту в денежной форме по частям.

Оборотный капитал – это часть продуктивного капитала, стоимость которой входит в стоимость созданного товара целиком на протяжении одного периода производства и полностью возвращается к капиталисту в денежной форме при каждом кругообороте капитала.

Учитывая всё вышесказанное можно выделить критерий разделения капитала на основной и оборотный. Итак, для отнесения той или иной части производительного капитала к основному или переменному рассматривают не физические свойства вещей, не сам факт их функционирования в качестве средств труда, а способ, каким их стоимость переносится на вновь созданные с их помощью товары.

34.Фізичне і моральне зношення основного капіталу. Амортизація.

Физический и моральный износ основного капитала. Амортизация.

Определение физического износа основного капитала (5); его виды, характеристика (5); Определение морального износа основного капитала (5); его виды, характеристика (5); амортизация: определение, примеры, норма (10).

Физический износ – это материальный износ средств труда, постепенная утрата ими своей потребительской стоимости и стоимости в процессе использования или без использования, то есть вследствие действия сил природы. Чтобы предупредить ускоренный физический износ основного капитала, капиталисты вынуждены затрачивать дополнительные средства на текущий ремонт, который имеет своей целью устранение незначительных поломок, замену мелких от нормы прибавочной ст-ти или от степени эксплуатации. 2) на норму прибыли влияет скорость оборота капитала. Чем быстрее оборот капитала, тем больше оборотов в течении года делает переменный капитал и тем больше годовая масса и масса прибавочной ст-ти. 3) норма прибыли зависит от стоимостного строения капитала. 4) на норму прибыли влияет экономия на постоянном капитале. В реальной действительности, особенно в период «дикого» капитализма, эта экономия оборачивалась ухудшением условий труда, пренебрежением техникой безопасности, что отрицательно сказывалось на положении трудящихся. В интересах повышения нормы прибыли капитал использует достижения научно-технического прогресса. Внедрение новой техники и передовых технологий приводит к увеличеню массы и нормы прибавочной ст-ти, а, следовательно, и к повышению нормы прибыли.

Каждый предприниматель ищет наиболее выгодные приложение своему капиталу, т.е. решая куда направить, он думает какую прибыль он получит.Вычислить помогает норма прибыли p’

P’=m/C+V -

Т.е. это отношение прибав. Стоимости ко всему авансированному капиталу.Норма прибыли выражает степень доходности предприятия.Норма прибыли-это важная экономическая категория,т.к. она регулирует капиталовложения.В погоне за прибылью предприниматель вкладывает свои капиталы в те отрасли,где наиболее высокая норма прибылью.

Масса прибыли-величина абсолютная.

p=p’*k

Норма прибыли,а следоваткльно и масса прибыли зависит от ряда факторов:

1.от нормы прибавочной стоимости.Зависимость прямая:чем высшее норма прибавочной стоимости,тем больше норма прибыли.

2.скорость оборота капитала.Зависимость прямая:чем быстрее сбор капитала,тем больше прибыль.

3.органическое строение витрати капіталу і розглядаються як основа ринкових цін. Але також відомо, що товар і його вартість, в кінцевому рахунку, виступає, як матеріалізована суспільно необхідна праця. Це означає, що визначення ціни товару витратами капіталу не виключає, а припускає витрати праці. Порівняємо в цьому зв'язку структуру вартості товару і структуру ціни виробництва. Вартість товару, як відомо, визначається сумою витрат постійного та змінного капіталів і додатковою вартістю. А ціна виробництва включає в себе витрати виробництва, тобто, постійний та змінний капітал і середній прибуток. Чим же відрізняється структура вартості від структури ціни виробництва? Ця відмінність зводиться до різниці між додатковою вартістю і середнім прибутком. Але середній прибуток це не що інше, як та ж додаткова вартість, привласнена капіталом, і перерозподілена ним внаслідок міжгалузевої конкуренції по принципу рівного прибутку на рівний капітал. Зрозуміло, що середній прибуток виступає, як перетворена форма додаткової вартості. Перший раз вона спотворюється перетворенням додаткової вартості в прибуток, а другий раз – перетворенням прибутку в середній прибуток. Таким чином, ціна виробництва виступає як перетворена, тобто, спотворена, форма вартості. Це означає, що всі ті зміни, які відбуваються в елементах вартості товару, віддзеркалюються й у відповідних елементах ціни виробництва.

41.Закон тенденции нормы прибыли.

Факторы понижения номы: рост органического состава капитала (стоимостное строение капитала является отражение его технического строения. В результате НТП техническое строение капитала повышается. Что ведет к росту стоимостного строения капитала. Но чем выше стоимостное строение капитала, тем ниже норма прибыли.) ;замедление скорости оборота капитала(Сопряжен с тем что с развитием производства и прогресса техники повышается удельный вес основного капитала. Чем выше удельный вес основного капитала, тем медленнее происходит оборот всего

вищий ризик, тим вища норма позичк.%)

 фаза пром. циклу (у період ек. криз норма позичк. відсотку найвища)

 термін, на який беруть позику (чим він довший – тим менший позичк. %)

 розмір позики (для двох позик, виданих на один і той же термін, менший % буде у більшої позики).

 найвищий чинник: наявність чи відсутність конкурентного середовища (якщо в маленькому місці 1 банк -% вище). Позичковий відсоток, як ціна позичкового капіталу є ірраціональною формою ціни, бо виражає не його вартість, а його споживну вартість. Єдиним джерелом позичкового відсотку є додаткова вартість, створена найманими працівниками, що привласнюється функціонуючими капіталістами. Справа в тому, що позичальник у вигляді позики бере не просто гроші, а капітал. На цей капітал він набуває засоби виробництва й наймає робочу силу, що й створює додаткову вартість, яка є джерелом для сплати позичкового відсотку. Такий дійсний економічний зміст позичкового відсотку. Коли позичковий кап. роздоюється на капітал-власність і кап.-функція, відбувається розділення середнього прибутку на підприємницький прибуток та позичковий відсоток. При цьому підприємницький прибуток привласнює функціонуючий капіталіст, а позичковий відсоток – грошовий капіталіст. Йдеться при цьому не про різні суб'єкти, а, як правило, про один і той же суб'єкт. А це означає, що один і той же підприємець виступає в один і той же час і як власник, і як функціонуючий капіталіст. Тому в капіталістичному господарстві оперують не терміном прибуток, а термінами – відсоток та підприємницький прибуток. При цьому зовні відсоток виступає як винагорода за власність на капітал, а підприємницький прибуток – як оплата підприємницької діяльності, тобто, як своєрідна зарплата. Підприємець розглядає відсоток, як продукт його власності на капітал, а підприємницький прибуток – як результат його підприємницької діяльності. Крім того, слід мати на увазі, що, оскільки відсоток є частиною середнього прибутку, він зазнає ту ж обеспечивается после обеспечения прав владельцев облигаций и привилегированных акций. 2,Привилегированная акции - акции, кот. дают их владельцу право на первоочередное получение дивиденда, кот. исчисляется от чистой прибыли фирмы в виде фиксированного % к номинальной стоим-ти акции, или выплачивается с резервного фонда, если прибыли недостаточно; на приоритетную часть в распределении имущества в случае его ликвидации. Владелец привилегированных акций не имеет право участвовать в управлении акционерным обществом, потому что акции не дают право голоса, если не предусмотрено статусом общ-ва. 3,Именные акции – акции, ведомость о кот-х фиксируется в книге регистрации акций – имя владельца, время приобретения акций и их кол-во у данного акционера. 4, Акции на предъявителя- акции, кот. принадлежат их фактическому владельцу и не закрепляются за конкретным субъектом. Курс акций зависит от величины дивиденда и от уровня ссудного %. У владельца денег есть выбор: отдать деньги в ссуду и получить ссудный %, или купить акции и получать по ним дивиденд. Поэтому для начала он сравнивает дивиденд, кот. приносит акция с ссудным %, кот. он получил бы , если бы отдал свои деньги в ссуду. Формула :Курс ак. = дивиденд /%ссуд. *100%. Например: Допустим, акция номинальной стоим-ю 50 грн ежегодно приносит дивиденд 8 грн, а ставка % по депозиту = 10%. Курс ак.= 8*100%/10%=80 грн. Если 80 грн вложить в банк с расчетом 10% годовых, то они принесут доход, кот = дивиденду – 8 грн. Учредительская прибыль – это разница между суммой продаваемых цен акций и стоим-ю реально функционирующего капитала акционерного общ-ва. Известны два наиболее распространенных способа получения: продажа акций по курсу, кот. намного выше номинала; выпуск в продажу акций на общую сумму , кот. значительно превышает стоим-ть реального капитала . Если второй способ получения учредительской прибыли используется при увеличении прибыли акционерного

однаковий за розміром капітал. Треба врахувати інд. в-ть продукції. Сума ціноутворення в с/г відрізн. від суми ціноутворень в пром-ті. Якщо в пром-ті ринк. вар-ть і ціна фіксуються на основі середніх умов виробництва, то в с/г – на основі гірших умов Якби в с/г ринк. вар-ть формувалась на основі середніх витрат, гірші ділянки землі ніхто б не брав в оренду, бо вони не приносили прибутку. Продукції з кращих і середніх ділянок людям недостатньо, і тому обробляють всі ділянки і ціна встановлюється по гіршим. Орендар повинен отримати прибуток не нижче середнього і відшкодувати витрати. Все, що вище ціни виробництва, отримує власник землі у вигляді диференційної ренти першого роду. Диф. ренту її власникам приносять кращі і середні ділянки, гірші – не приносять.

Диф. рента 1 роду виникає внаслідок природної різниці в родючості і місцезнаходженні. Причиною існування диф. ренти є монополія на землю як об’єкт господарювання. За те, що орендар має виключне монопольне право користуватися даною ділянкою, вкладати в неї капітал і отримувати прибуток, він платить диф. ренту. Умовою існування диф. ренти є різниця родючості ґрунтів і їх місцезнаходження. Тому диф.ренту 1 одержують власники тільки кращих та середніх ділянок. Джерелом ренти є додатк. праця с/г робітиків. Диф.рента дорівнює різниці між індивід.і суспільною ціною вир-ва.

Диф. рента 2 роду пов’язана з різницею в родючості, яка викликана додатк. капіталовкладеннями, тобто її отримують в умовах інтенсивного господарювання. Припустимо, орендар вклав додатково 100 одиниць капіталу в землю і отримав додатк. 5 одиниць продукту. Індив. вартість одиниці його товару нижче ринкової і він отримує надприбуток до закінчення терміну оренди. При підписанні нової угоди власник землі врахує цей надприбуток і буде вилучати його у вигляді диф. ренти 2 роду.Виникає протиріччя між орендарем і власником стосовно терміну оренди. Орендар зацікавлений у тривалому терміні і тільки за цих умов він буде дбати про родючість землі. Землевласник прагне скоротити термін оренди або переглянути умови, щоб вилучати надприбуток у розпорядження використовуваними засобами виробництва, отже, і привласнення одержання результатів, що виражається у привласненні неоднакової виручки від їх продажу. З іншого боку суб’єктом реалізації є споживачі. Для них, як і для виробників, характерними є різний ступінь володіння і розпорядженнями засобами виробництва і виробленим продуктом, а також їх привласнення, що у свою чергу визначає різну міру економічної свободи і прав у придбанні тих чи інших видів продукції або виборі постачальника.

57.Просте відтворення суспільного капіталу.Умови реалізації суспільного продукту пр простому відтворенні.

Напомним, что под простым воспроизводством понимается такое воспроизводство, при котором вся прибавочная стоимость посту­пает в фонд личного потребления предпринимателя. Предположим, что в начале года производитель­ный капитал I подразделения равен 4000 с +1000v, а к концу года име­ется годовой продукт, включающий по стоимости 4000 с + 1000 v + 1000 т = 6000; во втором подразделении в начале года производи­тельный капитал равен 2000 с + 500 v, а в конце года годовой продукт включает 2000 с + 500 v + 500 т = 3000. Изобразим это в виде схемы простого воспроизводства:

I. 4000 с + 1000 v + 1000 т = 6000 9000

II. 2000 с + 500 v + 500 т = 3000

В начале года постоянный капитал I подразделения состоял из массы средств труда и предметов труда, которые потреблялись в течение всего года. Это по­требление было производительным, т. е. с помощью имеющихся средств труда перерабатывались предметы труда, и изготавливался го­товый продукт. Из годового продукта I подразделения, равного 6000, 4000 идут на возмещение постоянного капитала этого же подразделения, т. е. сами себя возмещают по стоимости и натурально-вещественной форме. Рассматривая вопрос о возмещении постоянного капитала I подразделения, необходимо иметь в виду, что при определенных обстоятельствах здесь возникает повторный счет элементов вновь созданной стоимости этого же под­разделения, которые созданной

производства – рабочих, предпринимателей)

- производные – это доходы людей, занятых в непроизводственной сфере + налоги (прямые – это вычет из полученных первичных расходов, косвенные – сопряжены с дальнейшим перераспределением НД (акцизы, пошлины);

Б) - Первичные (все доходы, входящие составными элементами в цены товаров, независимо от того, являются они основными или производными)

- вторичные (все производные доходы, образующие в процессе перераспределения НД).

Использование НД

1)личное потребление работников материального и нематер. производства;

2)личное потребление работников предприятий непроизводственного назначения и содержание самих этих предприятий;

3)личное потребление предпринимателей, землевладельцев, торговцев, банкиров, непосредственно не участвующих в производственном процессе;

4)покрытие чистых издержек обращения;

5)военные расходы;

6)расходы на производственное накопление;

7)расходы на капитальное строительство непроизводственного назначения.

61.Циклічний характер відтворення в ринковій економіці.Фази циклу.

циклический характер воспроизводства в развитой рыночной экономике. Фазы циклов.

Циклы с периодичностью 8-10 лет называются малыми циклами экономической конъюнктуры. Экономические циклы включают в себя 4 фазы: 1)кризис;2)депрессия; 3)оживление;4)подъем.

Цикл - это период отделяющий один кризис от другого. Механизм раскручивания кризисов состоит в следующем: в период подъема многие предприниматели берут ссуды в банке и расширяют свое производство. Предложение постепенно начинает превышать платежеспособный спрос, предприниматели не могут реализовывать свою продукцию и оказываются неплатежеспособными перед поставщиками. Чтобы рассчитаться с кредитами они

индустриальные центры. Происходят глубокие изменения на географической карте мира (новые капиталистические страны). Растет рабочее движение, формируются и усиливаются профсоюзы, полит. парии, углубляются противоречия между трудом и капиталом, происходят революции трудящихся. Все это знаменовало наступление новой стадии в развитии производственных сил капиталистического способа производства.

В образовании монополий решающую роль сыграли различные формы концентрации и централизации капитала в руках крупных фирм. Первоначально преобладала горизонтальная интеграция – образование монополистических объединений в рамках одной отрасли. В результате возникли отраслевые монополии в виде картелей, синдикатов и трестов.

При переходе к монополистической стадии распространенной формой хозяйствования становятся акционерные общества. Их широкое распространение началось в отраслях, где требовались особо крупные размеры авансированного капитала, а оборот оказывался медленным. Таким образом, акционерные общества явились важнейшей формой централизации индивидуальных капиталов.

С 40х годов 20го века в процессах концентрации и централизации преобладающей становится интеграция – объединение в рамках одной монополи последовательных, взаимосвязанных производств ряда отраслей. Вертикальная интеграция является составной частью диверсификации капитала – это проникновение капитала данной корпорации в отрасли, которые прямо не связаны с основной сферой её деятельности. Диверсификация может осуществляться на основе и концентрации, и централизации капитал. В первом случае фирма основывает в другой отрасли новое производство за счет собственных накоплений, во втором – приобретает существующие путем покупки акций.

Признаки новой стадии капитализма –

возникновение и господство монополий

предпринимателей диктовать свои условия всем остальным, то на высшей стадии развития ПОП) способа производства монополия капитала как общественного отношения превращается в господство отдельных монополистических объединений вследствие их исключительной власти и могущества на шпоне высокой ступени концентрации и централизации производства. Иначе говоря, монополия капитала принимает форму господства в производстве и на рынке наиболее крупных монополистических объединений.

Капиталистическая монополия — это сговор крупнейших предприятий, занимающих господствующие позиции в производстве и сбыте определенных товаров, ради извлечения монопольно высокой прибыли. Сущность монополии может быть охарактеризована тремя главными моментами: сосредоточением в ее руках значительной доли производства, обеспечивающей господствующее положение в одной или нескольких отраслях хозяйства; возможностью в неких пределах диктовать рыночные цены; присвоением монопольно высокой прибыли как экономической реализации своего господства.

1. Монополии выросли на базе высокого уровня концентрации капитала и производства и сосредоточили в своих руках значительную часть выпуска и реализации продукции.

Эволюция монополии проявляется в различных формах, развитие которых осуществляется путем их усложнения, от монополизации сферы обращения к господству в сфере производства. Это отражает постепенное расширение и углубление монополистических отношений. Первоначально монополии возникают в виде кратковременных соглашений, которые в разных странах назывались конвенциями, пулами, рингами, корнерами и т. д.

Эти соглашения касались, главным образом, согласования продажных цен на определенные товары. Они, как правило, были недолговечны и при всяком изменении хозяйственной конъюнктуры быстро распадались. В дальнейшем появляются более сложные и