1.2. Визначення картографії та її структура

Картографія(за К.Саліщевим) – це галузь науки, техніки та виробництва, яка охоплює вивчення, створення і використання картографічних творів. Таке визначення узгоджується з традиційним поняттям картографії як науки про географічні карти, методи їх створення та використання. Географічні карти розглядаються як засоби відображення дійсності та вивчення реальних явищ. За визначенням Міжнародної картографічної асоціації картографія це - наука про карти як особливий спосіб зображення дійсності, їх створення та використання.

Невпинний розвиток науково-технічного прогресу, а, особливо, комп’ютерних технологій, сприяв внутрішньому вдосконаленню картографії та створив нові проблеми та задачі. Це насамперед стосується нових характеристик та складових картографії в енергетичному розширенні її пізнавальних функцій як засобів досліджень об’єктивного світу з нагромадженням нових знань. Картографія, використовуючи геоінформаційні технології, оперативно відображає просторово-часові моделі реальних явищ, які необхідні для управління територіями та соціально-економічними процесами в державі. Тому картографія це - наука про відображення і дослідження явищ природи та суспільства, їх розміщення,властивостей, взаємозв’язків та змін в часі за допомогою карт та інших картографічних моделей.

Таке тлумачення картографії розширює її сферу впливу на всі види картографічних зображень і підсилює взаємодію між природничими та суспільними науками. А тому інтереси картографії стосуються всіх видів існування сучасності.

За структурою картографію можна поділити на такі складові:

• теоретичні основи картографії включають поняття про предмет та метод картографії і науку про карту та картографічне відображення дійсності. До теоретичних основ належить теорії картографічних проекцій, генералізація, знакові системи та способи зображень, а також теорії системного картографування. Тут також розглядаються види, типи та класифікацію карт і їх аналіз. Основні розробки теоретичних основ картографії виконуються в рамках картознавства – загального вчення про картографічні твори, а саме:

• методи і технічні прийоми досліджень утворюють в картографії два важливих розділи: технологію проектування та виготовлення карт і методи використання карт в науці та на практиці. Вони мають свої теоретичні основи: перша - теорія і технологія проектування та виготовлення (складання) карт, друга - теорія і методи використання карт;

• картографічна інформатика містить інформацію про конкретні карти, методику їх збору, систематизації, оцінки, зберігання та розповсюдження. Розділ, що займається систематизацією видання карт і атласів, складанням покажчиків, списків, оглядів, називається картобібліографією;

• історія картографії є особливим розділом. Вивченню методологічних основ картографії та концепцій властивий теоретичний аспект, а вивчення історії картографічного виробництва важливе для розуміння її сучасного стану та перспектив розвитку і правильного підходу до оцінки картографічних джерел.

Такі розділи картографії виникли в різні часи і перебувають в розвитку на різних стадіях, що і відображається в різних навчальних дисциплінах та планах. Особливими навчальними дисциплінами є: математична картографія, яка вивчає теорію картографічних проекцій з їх властивостями; картометрія – вчення про вимірювання та обчислення різних величин та параметрів за картами. Комп’ютерні технології надають можливість цій дисципліні використовувати численні програмні продукти. Проектування та складання карт одержало новий етап розвитку при застосуванні комп’ютерних технологій та геоінформаційних систем. При цьому враховується призначення та зміст карт, вимоги економіки, технології і технічної естетики. При оформленні карт широко використовуються дані теорії кольорів, інженерної психології та семіотики (науки про знакові системи), особливо слід відзначити дисципліну картознавство, що вивчає карту, картографічні джерела, історію картографії та методику використання карт.

Методи використання карт входять до тематичних розділів картографії. Основу такої дисципліни складає картографічний метод дослідження – метод використання карт для пізнання зображених на них явищ.

При підготовці картографів важливі такі дисципліни: видання карт, що займається вивченням та розробкою методів поновлення та розмноження карт, а також економіка та організація картографічного виробництва, що займається проблемами оптимальної організації та планування виробництва.

До структурних підрозділів картографії слід також віднести картографічну семіотику, яка розробляє мову карти, теорію та методи побудови систем картографічних знаків і правила їх використання. В рамках цього підрозділу можна виділити синтактику, семантику та прагматику, які вивчають співвідношення знаків між собою, їх зв’язки з відображеними об’єктами, особливостями сприймання читачами, інформаційна цінність знаків тощо; картографічний дизайн - вивчає теорію та методи художнього проектування картографічних творів; картографічне джерелознавство вивчає і розробляє методи оцінки і систематизації картографічних джерел для складання карт; картографічна топоніміка – вивчає географічні назви, їх змістовне значення при передачі на картах. Задачею цього розділу є нормалізація і стандартизація назв і термінів, які наносяться на карту.

Поряд з вищеназваними структурними розділами картографії існує галузеве (тематичне) картографування залежно від складу картографічних явищ. В першу чергу, це є земна картографія (геокартографія) і картографія космічна, яка досліджує планети та космічний простір. Геокартографію можна розділити на топографічну (картографування земної поверхні) та тематичну, яка включає всі види природних та соціально-економічних карт. З тематичної картографії виділено велику групу галузевих картографій для вивчення конкретних природних та соціально-економічних явищ.

Крім того, чітко виділяються такі галузі, як навчальне, наукове, туристичне, навігаційне, інженерне картографування. Вони відрізняються за призначенням та практичною орієнтацією. При появі нових галузей застосування перелік картографування стрімко розширюється. Види картографування можна розділити:

• за об’єктом - астрономічне, земне чи планетарне, а в рамках земного - картографування суші та океанів;

• за методом – наземне, аерокосмічне та підводне;

• за масштабом – велико-, середньо- та дрібномасштабне;

• за рівнем узагальнення – аналітичне, комплексне і синтетичне;

• за рівнем автоматизації – ручне, автоматизоване та автоматичне;

• за оперативністю – базове і оперативне.