9.7. Економіко-статистичні дані

При створенні карт і атласів соціально-економічної тематики основними джерелами служать масові дані, що містять кількісні відомості про стан і динаміку виробничих ресурсів, їхньому використанні, розвитку промисловості і сільського господарства, транспорту, енергетики, фінансів та інших галузей народного господарства, населення, утворення, культури, сфери обслуговування і т.п.

До основних економіко-статистичних джерел належать матеріали державної статистики та дані, які публікуються міжнародними організаціями, наприклад ООН. Державну статистику у всіх країнах регулярно ведуть центральні і місцеві (регіональні, районні, муніципальні) органи за єдиною методикою із затвердженими програмами та строками. Спеціальні автоматизовані системи здійснюють збір, зберігання, обробку та поширення даних державної статистики.

Для складання карт населення, сфер обслуговування і культури джерелами служать матеріали періодично проведених переписів населення, у ході яких одержують демографічні і соціально-економічні відомості про жителів країни або окремих територій. Перепис проводять одночасно по всій території по єдиній програмі і методиці, що забезпечує ідентичність інформації.

Економіко-статистичні дані використають не тільки для безпосереднього нанесення на карти, але і для розрахунку похідних показників, виконання зведених характеристик і синтетичних оцінок. Вони, у свою чергу, стають джерелами для складання синтетичних соціально-економічних карт.

9.8. Текстові джерела

До текстових або літературно-географічних джерел відносяться різного роду географічні (геологічні, історичні та ін.) описи, отримані в процесі безпосередніх спостережень або теоретичних досліджень. Вони не формалізовані та не мають точної координатної прив'язки, але мають образність і оглядовість, які необхідні для створення представлення про картографуючий об'єкт. Звіти експедицій, монографічні праці, статті містять фактичний матеріал і теоретичні положення, які необхідні для тлумачення багатьох інших джерел, які необхідні при картографуванні.

При недоліку і неповноті інших джерел літературні відомості дозволяють виконати більш-менш значну картографічну екстраполяцію. Але навіть і при оптимальній забезпеченості фактичним матеріалом вони є корисними для оцінки якості, географічної вірогідності і сучасності джерел, використовуваних для картографування.

Особливим видом джерел є теоретичні і емпіричні закономірності розвитку та розміщення явищ і процесів. Вони дозволяють контролювати наявну інформацію, а при необхідності - поширювати картографування на маловивчені території. Наприклад, за допомогою математичних залежностей, що описують закономірності зміни температури повітря з висотою, будують лінії ізотерм у важкодоступних високогірних районах, мало забезпечених фактичними метеоспостереженнями.

9.9. Аналіз та оцінка карт як джерел

Аналіз і оцінка картографічних добутків представляють собою дослідження їхніх властивостей та якості, придатності для вирішення яких-небудь завдань, можливості бути джерелами для картографування. Основними критеріями при цьому виступають:

• доцільність обраних масштабу і проекції;

• вірогідність карти, її наукова обґрунтованість і логічність побудови легенди;

• повнота і сучасність змісту;

• геометрична точність положення об'єктів у плані і по висоті;

• якість оформлення карти;

• якість друку та ін.

Аналіз і оцінка карт та атласів завжди цілеспрямовані, тому критерії оцінки здобувають різну значимість в залежності, наприклад, від призначення карти - як наочного приладдя, засобу дослідження, джерела для картографування або формування баз даних.

Оцінка математичної основи насамперед полягає в тому, щоб з'ясувати доцільність прийнятого масштабу, придатність проекції, яка використовується з погляду величини і характеру розподілу спотворень і, головне - можливість використання даної карти для кількісних визначень із заданою точністю. В свою чергу, вибір масштабу і проекції повинен відповідати географічному положенню території на земній кулі, призначенню і тематиці карти, умовам її використання і т.п.

Перераховані вимоги нерозривно об’єднані один з одним, а також з тематикою карти, її компонуванням, вивченістю території. Одне спричиняє інше, і оцінка ніколи не обмежується винятково математичними аспектами, доводиться брати до уваги багато змістовно-географічних факторів і навіть - естетичні критерії.

Оцінка наукової вірогідності карти припускає встановлення її відповідності прийнятим науковим концепціям, правильну передачу реально існуючих просторових закономірностей і зв'язків, типових рис явища. Найбільше це залежить від наукової обґрунтованості прийнятих класифікацій і правильної побудови легенди. Але, мабуть, найголовніший фактор, що визначає наукову вірогідність карти, - дотримання географічних правил генералізації, зокрема облік генетичних і морфологічних особливостей зображуваних явищ, їх геосистемної ієрархії і взаємозалежності. І знову видно, що ця оцінка тісно пов'язана з безліччю факторів, вплив яких важко розмежувати.

Крім того, наукова вірогідність карти багато в чому визначається прийнятою концепцією картографування. Наприклад, тектонічні карти можуть складатися на основі геосинклінальної концепції або теорії літосферних плит - в результаті вийдуть зовсім різні зображення, і при їхній оцінці потрібно обов'язково врахувати приналежність авторів до тієї або іншої наукової школи, новизну або застарілість ідей, теоретичних концепцій, класифікацій, які ними використовуються.

Із цим пов'язана і оцінка ідеологічної спрямованості карт, особливо соціально-економічних, на зміст яких можуть помітно впливати політичні інтереси укладачів.

Оцінка повноти і сучасності карти насамперед стосується обсягу інформації, закладеної в карті, її навантаження. Головну роль тут відіграють два фактори: вивченість явища і саме призначення карти. Від цього залежать відбір об'єктів, які картографуються, детальність генералізації, способи графічного оформлення. Навантаження карти може бути оцінено кількісно, наприклад шляхом підрахунку кількості об'єктів на одиницю площі. Що ж стосується інформативності, то в більшості випадків вона не підлягає чисельній оцінці і залежить від співвідношень у системі «карта - користувач карти». Одному читачеві карта може дати багато інформації, іншому - мало. Все залежить від їхніх цілей, знань, навичок роботи з картою і т.п.

Сучасність карти характеризується її відповідністю певній даті, періоду, епосі (наприклад, відповідність синоптичної карти конкретному дню і годині або правильне відображення кліматичних умов на палеокліматичній карті).

З оцінкою сучасності пов'язана проблема визначення ступеня старіння карти, що є актуальним для топографічних і загальногеографічних карт. Різні елементи карти старіють по-різному: природні елементи - повільно, соціально-економічні - швидко. Багато чого залежить від рівня економічного розвитку і освоєння території. Наприклад, розробка нафтоносних родовищ або будівництво гідростанції здатні за один-два роки повністю змінити вигляд місцевості.

Для визначення ступеня старіння топографічних карт ведуть спеціальне чергування і створюють чергові карти, фіксуючи на них всі зміни на місцевості (поява нових селищ, доріг, зміна адміністративних границь, присвоєння нових назв і т.п.). Для тематичних карт старіння часто відбувається внаслідок нагромадження нових знань про об'єкт, зміни концепцій (наприклад, принципів районування), проведення нових зйомок (скажемо, детальних дистанційних зйомок мало вивчених раніше територій). Періодичне звірення із черговими картами дозволяє оцінити сучасність даної карти і провести її відновлення.

Оцінка геометричної точності карти характеризує величину похибок, що виникають при вимірі за картами довжин, площ, кутів та інших картометричних характеристик. Ці похибки з'являються в результаті сукупного впливу:

• похибок положення пунктів геодезичної основи;

• спотворень, внесених картографічною проекцією;

• похибок визначення планового і висотного положення об'єктів і контурів на джерелах;

• неточностей самого процесу картоскладання;

• похибок генералізації.

Якщо відомі точні або наближені значення кожної з похибок, то за правилами теорії похибок можна розрахувати сумарну середню квадратичну похибку і прийняти її як показник геометричної точності карти. На практиці таку оцінку часто одержують шляхом зіставлення даної карти з більш великомасштабною, аеро- або космічним знімком або із більш точним джерелом.

Оцінка якості оформлення і видання карти починається із з'ясування її наочності, легкості сприйняття і розрізнення знаків. Для візуального сприйняття важливо, щоб всі деталі знаків, штрихувань були чіткі, добре помітні і однозначно ототожнювалися з легендою. Для автоматичного розпізнавання бажано, щоб знаки добре контрастували із тлом, а малюнок їх був геометрично простий. Наочність і зрозумілість позначень характеризується їх «образністю», легкістю впізнавання, асоціативним співвідношенням з відображуваним об'єктом. Вся сукупність позначень на карті повинна бути логічна і добре відображати ієрархію об'єктів, їхню співпідпорядкованість. Добре, якщо змістово-значимі об'єкти виділяються на фоні інших за розміром, малюнком, інтенсивностю кольорів. Важливо також, щоб застосовані графічні засоби дозволяли групувати однорідні об'єкти.

Роботу із картою користувач починає з візуальної оцінки її. Гарно оформлена і добре видана карта привертає до себе увагу і створює інтерес до її змісту. Тому особливого значення набуває гармонійність картографічного твору, тобто єдність його композиції, домірність і врівноваженість всіх елементів, погодженість цілого і деталей.

Вимогу гармонійності звичайно застосовують до творів мистецтва, його важко укласти в систему нормативів. Критерії естетичної оцінки міняються в різні епохи. Вони формуються поступово і залежать від загальної культури та досвіду читача, розвитку його художнього смаку, а головне - від розуміння змісту і конкретного призначення картографічного твору.