8.6. Внутрішня єдність атласів

Для того щоб атлас виконував функції джерела погодженої просторової інформації та моделі геосистеми, він повинен відповідати певним умовам, що забезпечують його внутрішню єдність. Головні із цих умов такі:

• в атласі потрібно використати мінімальне число різних картографічних проекцій - це спростить порівняння карт;

• доцільно мати один масштаб для всіх карт, а якщо це не виходить, то масштаби повинні бути кратними - також для полегшення взаємного зіставлення карт;

• карти атласу треба становити на єдиних базових географічних основах;

• в атласі повинен дотримуватися певний баланс між кількістю аналітичних, комплексних і синтетичних карт;

• легенди різних карт, шкали й градації варто взаємно погодити;

• важливо дотримувати на картах атласу за можливістю єдиний рівень генералізації та однакову детальність зображення явищ;

• обов'язково має бути взаємне узгодження карт різної тематики, усунення випадкових розбіжностей у зображенні контурів - при створенні атласів узгодження карт є основною турботою картографів;

• всі дані в атласі, повинні бути віднесені до однієї дати, до єдиного тимчасового інтервалу;

• карти повинні мати загальні принципи оформлення, єдиний стиль дизайну.

Над атласами трудяться великі колективи картографів, географів різного профілю, геологів, екологів й інших учених. Роботи тривають довго, багато часу затрачається на збір матеріалу, узгодження карт і т.д. Це фундаментальний збір документів про стан географічної системи на певний часовий зріз.

2.2. Змістовий модуль 2

Тема 9. Джерела для створення карт та атласів

9.1. Види джерел

9.2. Астрономо-геодезичні дані

9.3. Картографічні джерела

9.4. Дані дистанційного зондування

9.5. Натурні спостереження та вимірювання

9.6. Гідрометеорологічні спостереження

9.7. Економіко-статистичні дані

9.8. Текстові джерела

9.9. Аналіз та оцінка карт як джерел

9.10. Оцінка атласів

9.1. Види джерел

Картографія забезпечує своєю продукцією багато галузей господарства, науки, культури, утворення й інші сфери життя суспільства. Сама ж вона для одержання необхідних відомостей використовує багато джерел — різноманітні документи, за якими ведеться складання карт.

До джерел належать:

• астрономо-геодезичні дані;

• загальногеографічні й тематичні карти;

• кадастрові дані, плани й карти;

• дані дистанційного зондування;

• дані безпосередніх натурних спостережень і вимірів;

• дані гідрометеорологічних спостережень;

• матеріали екологічного й іншого видів моніторингу;

• економіко-статистичні дані;

• цифрові моделі;

• результати лабораторних аналізів;

• літературні (текстові) джерела;

• теоретичні й емпіричні закономірності.

Залежно від тематики й призначення створюваного картографічного добутку одні із джерел виступають як основні, а інші виявляються додатковими й допоміжними. Наприклад, для карт економіко-географічних основними джерелами можуть служити дані статистичної звітності, а фотогеологічних - матеріали польової геологічної зйомки, аэро- і космічні знімки.

Розрізняють джерела сучасні, що відбражають нинішній стан картографуючого об'єкта, і старі, що показують його минулі стани або ранні стадії вивченості. У деяких випадках коштовні саме старі джерела, наприклад, коли мова йде про історичні карти, палеогеографічні реконструкції або про показ динаміки явищ.

Крім того, джерела, приваблювані для картографування, підрозділяють на первинні, отримані в ході прямих вимірів і спостережень, і вторинні, що є результатом обробки і перетворення первинних матеріалів. Природно, що первинні й вторинні джерела розрізняються по вірогідності, точності, рівню узагальнення, ступеня генералізації та інших характеристик, які привносяться в процесі обробки.