5.7. Розміщення написів на картах

При складанні карти важливо, щоб кожен напис був чітко прив'язаний до позначуваного об'єкта. Від цього залежить читання карти, точність передачі інформації. Розміщення написів залежить, насамперед, від характеру локалізації самих об'єктів:

• об'єкти, локалізовані в пунктах (населені пункти й ін.), підписуються поруч із правої сторони так, щоб напис розташовувався вздовж паралелей або горизонтально, тобто паралельно північній і південній рамкам карти. При великій густоті написів допускається їхнє розміщення ліворуч або зверху від пункту або навіть із плавним вигином (лекальне розміщення);

• біля лінійних об'єктів (рік, шляхів сполучення, маршрутів судів і т.п.) знаки завжди розміщуються вздовж лінії, плавно повторюючи її вигини;

• на майданних об'єктах напис як правило розташовують вздовж довгої осі контуру так, щоб вона простягалася за всією площею. Якщо об'єкт має вигнуті обриси, то відповідно вигинається й напис. Лише деякі дрібні майданні об'єкти, наприклад малі озера, у межах яких напис не поміщається, підписують поруч.

У всіх випадках необхідно, щоб написи розміщалися компактно, не перетинали один одного, не «накладалися» на інші штрихові елементи, добре читалися на колірному тлі, не розташовувалися «вниз головою». Малюнок, кольори напису й кегль повинні підкреслювати важливість або величину об'єкта. Наприклад, великим прямим шрифтом підписують столиці держав, більше дрібним - столиці республік й областей, курсивом - районні центри. При цьому дотримуються певних традицій: водні об'єкти підписують блакитними кольорами, форм рельєфу - коричневим, населені пункти - чорним. Як було сказано вище, при великій щільності написів застосовують спеціальні алгоритми, що вирішують завдання їхнього оптимального розміщення на карті.

На деяких картах, сильно завантажених написами, застосовують їх двопланову подачу. Так, основні населені пункти підписують чорним шрифтом, а другорядні - сірим. При першому погляді на карту видно головні написи, а всі інші, ніби то, відведені на другий план.

5.8. Покажчики географічних назв

Для відшукання географічних назв на картах призначені спеціальні покажчики. Вони містять повний перелік назв, розташованих за абеткою і супроводжуються відповідною системою індексів. Звичайно такі покажчики складаються для великих картографічних творів: світових, національних, регіональних атласів. Вони супроводжуються номенклатурними термінами, індексами, а в інших випадках - вказівкою адміністративної приналежності об'єкта. Всі назви точно вивірені за офіційними, картографічними і літературними джерелами, відповідають правилам і нормам передачі іншомовних назв. Тому такий покажчик має в нашій країні певний нормативний характер, з ним обов'язково звіряють написання й вимова географічних назв при використанні їх у пресі, на радіо і телебаченні, в інших засобах масової інформації.

Часто в покажчиках до назви дається його номенклатурний термін, номер карти (аркуша) і літерно-цифровий індекс, що позначає трапецію (або квадрат) на карті, де розташований даний об'єкт, наприклад:

Монако, 18-19 Л-23

Монблан, гори 28-29 Д-4

Монбризон 18-19 Ж-11

Букви і цифри, що індексують комірки трапецій, написані вздовж внутрішньої рамки карти, у міжрамковій смузі. Ця система утворює сітку-вказівник, спеціально призначену для вказівки місця розташування й пошуку об'єктів, зображених на карті. Якщо об'єкт проходить через декілька трапецій (ріка, хребет), то вказується та з них, на якій розташована назва об'єкта.

В інших покажчиках замість умовного літерно-цифрового індексу даються точні географічні координати об'єкта.

Покажчики містяться в кінці атласу, а для енциклопедичних довідкових атласів - в окремому томі, що зручно при роботі. На одноаркушних картах, туристичних планах міст, буклетах покажчики друкуються на звороті аркуша.