Тема 5. Написи на географічних картах

5.1. Види написів

5.2. Картографічна топоніміка

5.3. Форми передачі іншомовних назв

5.4. Нормалізація географічних назв

5.5. Каталоги географічних назв

5.6. Картографічні шрифти

5.7. Розміщення написів на картах

5.8. Покажчики географічних назв

5.1. Види написів

Написи становлять важливий елемент змісту, пояснюють зображені об'єкти, вказують їх якісні й кількісні характеристики, служать для одержання довідкових відомостей. Написи збагачують карту, але можуть одночасно погіршити її читаність. Тому встановлення оптимальної кількості написів і правильне їхнє розміщення становлять важливе завдання при створенні будь-якого картографічного продукту.

Виділяють три групи написів (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Групи написів на картах

Топоніми - власні географічні найменування об'єктів картографування. Вони включають ороніми - назви елементів рельєфу, гідроніми - назви водних об'єктів, етноніми - назви етносів, зооніми - назви об'єктів тваринного світу тощо.

Терміни це - поняття, що ставляться до об'єктів картографування. Вони можуть бути загальногеографічні, геологічні, океанологічні, соціально-економічні та будь-які інші терміни (наприклад, «провінція», «область», «затока», «низовина», «економічний район» тощо).

Пояснювальні написи включають:

• якісні характеристики («ялина», «сосна», «гірке», «солоне», «кам'яний»);

• кількісні характеристики (вказівка ширини шосе, абсолютні й відносні висоти й глибини, швидкість плину ріки й ін.);

• хронологічні написи (дати подій, географічних відкриттів, настання яких-небудь явищ, наприклад початку льодоставу на ріках);

• пояснення до знаків руху («Шлях Магеллана», «Дрейф криголама “Сєдов”»);

• оцифрування меридіанів і паралелей та пояснення до ліній картографічної сітки («Північне полярне коло», «До сходу від Грінвіча»).

5.2. Картографічна топоніміка

Картографічна топоніміка це - розділ картографії на стику з топонімікою, у якому вивчаються географічні найменування об'єктів, що показуються на картах. У цьому розділі ми розглянемо також первинний збір географічних назв на місцевості, їх аналіз, систематизація та стандартизація, розробка нормативів і правил написання їх на картах.

Первинне встановлення назв відбувається під час польових знімань. Інструкції з топографічних робіт передбачають виписку найменувань із офіційних документів, виявлення раніше привласнених найменувань за старими картографічними і літературними документами, опитування місцевих жителів, присвоєння нових найменувань знову відкритим об'єктам.

Вибір географічних найменувань необхідний у тих випадках, коли є кілька назв того самого об'єкта на різних мовах, прийнятих у якості офіційно державних. Такі ситуації є в Бельгії, де багато найменувань існують у французькій і фламандській формах (наприклад, Антверпен й Анверс, Брюге й Брюж), а також у Швейцарії, де паралельно використовуються назви на німецькій, французькій та італійській мовах.

У багатьох країнах можна зустріти паралельне вживання різних найменувань. Ще більші складності виникають у тих випадках, коли той самий географічний об'єкт належить різним державам. Наприклад, ріка Дунай у Німеччині й Австрії називається Донау, в Угорщині - Дуна, у Румунії - Дунеря, у Болгарії і Югославії - Дунав.

Чимало складностей і невизначеностей виникає при передачі іноземних назв.

Спеціальні національні й міжнародні топонімічні комісії прикладають чимало зусиль для нормалізації географічних найменувань, розробляють інструкції з передачі іншомовних назв, особливо з мов, що мають неєвропейські системи писемності (ієрогліфи, арабська), уводять правила написання на картах нових географічних назв. Така діяльність була особливо актуальна у зв'язку з безліччю перейменувань, що пройшли в країнах Азії й Африки після звільнення їх від колоніальної залежності.