Тема 4. Зображення рельєфу

4.1. Загальні вимоги

4.2. Перспективні зображення

4.3. Способи штрихів

4.4. Горизонталі

4.5. Гіпсометричні шкали

4.6. Умовні позначки рельєфу

4.7. Світлотіньова пластика

4.8. Освітлені горизонталі

4.9. Блок-діаграми

4.10. Висотні відмітки

4.11. Цифрові моделі рельєфу

4.1. Загальні вимоги

Рельєф є головним елементом ландшафту. Він визначає характер і конфігурацію гідрографічної мережі, розподіл рослинності та ґрунтового покриву, мікроклімат і екологічні умови, розташування доріг та населених пунктів, тобто всі особливості місцевості. Рельєф – це сукупність нерівностей фізичної поверхні землі. У рельєфі земної поверхні відображується геологічна структура території та її палеогеографічна історія. У минулому і зараз рельєф багато в чому визначає тактику ведення бойових дій. Рельєф місцевості має вирішальне значення при сільськогосподарському освоєнні території, цивільному, дорожньому, гідротехнічному будівництві. Стає зрозумілим та особлива увага, що завжди приділялася методам зображення рельєфу на картах.

Рельєф земної поверхні утворює суцільне і плавне поле висот. Є і різкі зміни висот: обриви, яри, уступи тощо. Для зображення рельєфу доцільно застосовувати ізолінії та спосіб значків, а на геоморфологічних картах - способи якісного фону та ареалів. Разом з тим є специфічні вимоги, яким завжди підкоряється зображення рельєфу на гіпсометричних картах:

• метричність зображення, що забезпечує можливість отримання за картою абсолютних висот і перевищень, характеристик кутів нахилу, розчленування тощо.

• пластичність зображення - наочна передача нерівностей рельєфу, що формує в читача зоровий образ місцевості;

• морфологічна відповідність зображення, що проявляється в прагненні підкреслити типологічні особливості форм рельєфу та його структурність.

Врахування цих суперечливих вимог проходить через всю історію розвитку способів картографування рельєфу. На різних етапах на перший план виходили завдання створення пластичного об'ємного або метрично точного зображення, підкреслення морфоструктури рельєфу та сполучення цих вимог на одній карті.

4.2. Перспективні зображення

На старих картах рельєф зображувався схематичним перспективним малюнком у вигляді окремих височин, хребтів та вершин. Для більшої виразності вершини покривалися тінями. Цей спосіб іноді називали картинним зображенням рельєфу. Для нього не треба було знати абсолютні або відносні висоти, крутизну схилів, а було досить лише передати загальне розташування вододілів, напрямок основних гряд і хребтів (рис. 4.1). Таке зображення досить наочне, але про геометричну точність говорити не доводилось.

Рис. 4.1. Фрагмент карти з перспективним рисунком рельєфу (XVII ст.)

Через два століття картинний рисунок одержав новий фрагмент, коли на сучасних картах стали використовувати перспективні способи зображення рельєфу, розробляти особливі картинні знаки, але вже на геометрично точній основі. Новий спосіб одержав назву фізіографічного, він спрямований на виявлення фізіономічних рис рельєфу, його морфології (рис. 4.2). Фізіографічні карти широко застосовують для показу рельєфу дна океанів, поверхні далеких планет, їх використовують у туристських буклетах і деяких популярних виданнях. Такі карти не призначені для проведення за ними вимірювань, але вони наочні, схожі на блок-діаграми або художні панорами.

Рис. 4.2. Перспективне зображення гірського рельєфу Північної Італії