10. Політична економія: загальна характеристика зародження, становлення, розвитку.

Політична економія як наука бере свій початок із першої в світі школи політичної економії — меркантилізму (від італ. mercantilism — торговець, купець) і епохи пізнього Середньовіччя (остання третина XV ст.). Це вчення відображало інтереси торговельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Оскільки основною формою багатства представники меркантилізму вважали золото і срібло, то таке багатство, на їхню думку, нагромаджується за рахунок зовнішньої торгівлі.

На першому етапі свого розвитку (XV — початок XVI ст.) меркантилізм набув форми монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей із країни, за обмеження імпорту та інші аналогічні заходи.

Для другого етапу розвитку меркантилізму характерне те, що його прихильники обстоювали розширення зовнішньої торгівлі, не забороняли вивезення грошей із країни. Деякі з них вимагали обкладання іноземних товарів високими митами, виступали за досягнення активного торговельного балансу через розвиток національного виробництва та вивезення частини товарів за кордон, за посилення ролі держави. Його представники уперше з’ясували головну мету розвитку капіталістичного способу виробництва.

Недоліками меркантилізму були, по-перше, неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їхніх основних форм; по-друге, помилкове визначення вартості грошей (вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла); по-третє, рекомендації ранніх меркантилістів заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт стримували розвиток торгівлі; по-четверте, предметом політичної економії вони вважали сферу обігу.

Оскільки ця школа відображала, переважно, інтереси торговельної буржуазії, уже наприкінці XVI — на початку XVII ст. її ідеї почали суперечити інтересам промислової буржуазії. У мануфактурний період розвитку капіталізму, держави загалом на зміну меркантилізму приходить класична політична економія.

11. Загальна характеристика економіки та економічної науки індустріальної епохи.

XIX ст. в економічній історії Європи був повний досить важливих, фундаментальних подій, що докорінно змінили світову економіку. Це був період завершення буржуазних революцій у Франції та Німеччині. Сформувалося ядро потужних держав, які й нині утримують лідируючі позиції в світі і, мабуть, багато в чому навіть визначають долі всієї планети.

Це був період формування індустріальної цивілізації.Складний і багатоплановий процес створення великого машинного виробництва в промисловості та інших галузях господарства. Тепер у загальному обсязі виробництва провідні позиції належали промисловості. Все більша питома вага припадала на міське населення. В експорті провідних країн стала переважати промислова продукція, а в імпорті - сільськогосподарська продукція та сировина Значно зросла продуктивність праці. Зросли темпи зростання виробництва.

Світова наука і техніка активно впроваджувалися у світове господарство. Поряд з широким використанням парових машин були створені нові двигуни-водяні і парові турбіни, двигуни внутрішнього згоряння. Грандіозне залізничне будівництво покривало і повязувало своєю мережею господарські простору. Зявилося автомобілебудування. За допомогою океанського пароплавства тісніше повязувалися континенти. Розширенню комунікаційного повідомлення сприяв винахід радіо, телефону, телеграфу. Справжньою революцією став розвиток електроенергетики і т. д. Найважливіші винаходи були здійснені і у військовій справі. Це бездимний порох, далекобійна артилерія, парові і дизельні броньовані кораблі і т.д.

XIX ст. не оминув і соціально-культурну сферу. У результаті буржуазних революцій склалися основні класи буржуазного суспільства - буржуазія і пролетаріат, часом входили в гострі соціальні конфлікти. Складалася інтелігенція.Значно ослабла роль традиційних релігій. Виникла нішу заповнили нетрадиційні ідеології та політичні партії. Видозмінилися форми правління. Зявилися республіки і конституційні монархії. Придбали небувалу гостроту міжнародні відносини. Завершився колоніальний поділ світу. Йшла жорстка боротьба за його переділ. Збройне суперництво провідних країн супроводжувалося великим руйнуванням і людськими втратами.

У 70-90-і рр.. XIX ст. накопичений колосальний досвід розвитку виробництва вилився у другій науково-технічну революцію (перший - промисловий переворот). Вона, у свою чергу, справила величезний вплив на розвиток продуктивних сил, які ведуть до створення нових галузей економіки - металургії та машинобудування, транспорту та електроенергетики, хімії та ін Важка індустрія ставала переважаючою в промисловому виробництві.

Томас Роберт Мальтус (1766–1834) – видатний пред­ставник економічної думки початку XIX ст. в Англії. Наро­дився Мальтус у сім'ї поміщика. Закінчив Джезус-коледж Кембриджського університету, здобувши вчений богословсь­кий ступінь. З 1793 року почав підприємницьку діяльність, а з 1797 по 1801 року був вікарієм у Сурреє.

У 1798 р. Мальтус опублікував книгу «Дослід про закон народонаселення». Потім протягом низки років ця книга доповнювалася автором і видавалася ще не раз. Основною ідеєю книги стала теорія народонаселення.

З 1805 р. Мальтус керував кафедрою сучасної історії і політичної економії в коледжі Ост-Індської компанії, там же виконував обов'язки священика. Через 10 років вийшов у світ інший твір Мальтуса – «Дослідження природи і зро­стання земельної ренти». У цій праці автор спробував роз­крити природу земельної ренти і механізм її формування.

Основні положення теорії народонаселення такі:

• здатність людини до відтворювання за темпами при­росту значно перевершує можливість зростання продоволь­чих ресурсів, тому що населення зростає в геометричній прогресії, а запаси ресурсів – в арифметичній;

• зростання народонаселення жорстко обмежується кош­тами існування.

У природі, за Мальтусом, відповідність між чисельністю населення і кількістю засобів існування досягається епіде­міями, голодом, війнами, непосильною працею, що вини­щує величезну масу людей. Проблему надмірного зростання населення Мальтус ви­рішував через зміну заробітної плати. Зростання населення призводить до падіння зарпла-ти й обмежує зростан­ня населення у майбутньому. Іншими словами, низький рівень життя робітників визначається біологічними зако­нами, а не соціальними проблемами.

Мальтус виступав проти державної підтримки жебраків, оскільки бачив у цьому заохочення нерозсудливих за раху­нок стягнення податків з працелюбних громадян. Автор «Досліду...» критично ставився й до ідеї вирівнювання при­бутків. Поділ на багатих і бідних корисний, тому що мож­ливість поліпшення свого стану і побоювання щодо його погіршення є двигуном поліпшення добробуту суспільства.

Проблему обмеженості ресурсів Мальтус вбачав у такому:

• ресурси Землі обмежені;

• через залучення до обігу гірших земель віддача вкла­деної праці, капіталу буде знижуватися.

Мальтус у своїх економічних поглядах представляв інте­реси великої земельної аристократії (лендлордів).

Теорія прибутку Т. Мальтуса повторює переконання Д.Рікардо. Прибуток визначається як різниця між вартістю товару і витратами праці та капіталу у виробництві.

Мальтус є автором положення про реалізацію сукупного суспільного продукту. У ньому він стверджує, що досягти достатнього рівня попиту і повної реалізації продукції, що виробляється, неможливо без участі в цьому процесі не тільки продуктивного, а й непродуктивного класу – так званих третіх осіб, які можуть створити необхідний додат­ковий попит на всю масу товарів, що виробляються в суспільстві. Таким чином, він заперечує думку про су­спільний паразитизм непродуктивного класу (землевласни­ки, армія, церковні служителі, чиновники).

У кейнсіанстві використовується це положення теорії Мальтуса при розв'язанні питань реалізації і заходів підтри­мання«ефективного попиту» для регулювання економіки. Вчений визнає існування загальних і локальних криз, вважаючи їх тимчасовими явищами.