62. Собівартість продукції як якісний показник економічної діяльності підприємств.

Собівáртість продýкції – сума грошових витрат підприємства (фірми), на виробництво і збут одиниці продукції, виконання робіт та надання послуг.

Собівáртість продýкції – це сумарні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені у вартісній формі.

Собівáртість продýкції – являє собою грошовий вираз витрат на виробництво та реалізацію продукції. Це комплексний економічний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці (обладнання), та витрати на спожиті засоби виробництва, й витрати живої праці та витрати на заробітну плату працівників підприємства.

Від собівартості продукції залежить кінцевий показник діяльності підприємств — прибутковість.

Собівартість визначається як сума сукупних витрат, поділених на кількість виробленої продукції, тобто як середні витрати на одиницю продукції.

Успішне просування продукції на ринку можливе при зниженій собівартості на її виробництво за величиною собівартості можна встановити якісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретного сільськогосподарського підприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарів на аграрного ринку. Функціонування же споживачів доцільно аналізувати за обсягом реалізації відповідної продукції.

Найбільшу питому вагу серед витрат підприємства мають операційні витрати, тобто пов’язані з основною діяльністю підприємства і операціями, що її забезпечують. Ці витрати формують собівартість продукції, яку виготовляє підприємство. Отже, собівартість про­дукції - це вираження у грошовій формі поточних витрат під­приємства на підготовку виробництва продукції, її виготовлення і збут. Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяль­ності підприємства ці витрати повинні відшкодовуватись за рахунок виручки від продажу виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт) [3, c.158]. Собівартість продукції є одним з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств. Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства. Собівартість продукції відображує рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним ресурсів, організаційний і технічний рівень виробничого про­цесу, рівень продуктивності праці тощо.

Розрізняють собівартість продукції індивідуальну і галузеву. Індивідуальнa собівартість продукції характеризує витрати конкретно­го підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Застосову­ють їі при плануванні й оцішованні діяльності конкретного підпри­ємства. Галузева собівартість відбиває середньогалузеві витрати на виробництво і реалызацію продукції.

З метою здійснення економічного аналізу рівня витрат підприєм­ства розрізняють собівартість продукції нормативну, планову, фак­тичну і кошторисну. Нормативна собівартість продукції формується з витрат на ви­робництво і реалізацію продукції, які визначають за діючими норма­ми витрат ресурсів. Планову собівартість визначають перед початком планового пе­ріоду за прогресивними нормами витрат ресурсів і діючих цін на ре­сурси в момент складання плану. Найчастіше їі приймають нижчою від нормативної собівартості або такою, що дорівнює їй. Фактична собівартість відбиває фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку. Вона може бути нижчою від планової собівартості або пере­вищувати їі. Кошторисна собівартість відбиває витрати підприємства на виріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуаль­ному) виробництві або в разовому порядку[ 4, с. 219].

Залежно від послідовності формування витрат на виробництво і збут продукції розрізняють собівартість продукції цехову, виробни­чу та повну.

Цехова собівартість продукції включає всі прямі поточні витрати, пов'язані з виробництвом продукції в межах цеху підприємства (си­ровина, заробітна плата основних працівників, нарахування на заро­бітну плату основних працівників, амортизація обладнання цеху).

Виробнича собівартість продукції охоплює витрати на виробниц­тво продукції в межах підприємства, тобто як прямі, так і накладні виробничі витрати (витрати на енергію, спожиту в технологічних цілях, на утримання і експлуатацію обладнання, амортизацію будівлі виробничого корпусу та ін.).

Повна собівартість продукції підприємства – це сукупність вит­рат, що становлять виробничу собівартість, і поза виробничих витрат підприємства (адміністративних, на збут та інших).

Необхідно зауважити, що не всі витрати підприємства входять у собівартість продукції. Через собівартість відшкодовуються лише витрати, які забезпечують просте відтворення всіх факторів вироб­ництва: предметів та засобів праці, природних ресурсів, робочої си­ли.

Облік затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції має найбільшу специфіку в зв’язку з особливостями технології виробництва на підприємствах різних галузей і підгалузей промисловості.

У системі техніко – економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі – за їхнім фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно – кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньо – фірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в однопродуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог: максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби; статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами [1, с. 96].

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так: сировина та матеріали; енергія технологічна; основна заробітна плата виробників; додаткова заробітна плата виробників; відрахування на соціальні потреби виробників; утримання та експлуатація машин і устаткування; загальновиробничі витрати; загальногосподарські витрати; підготовка та освоєння виробництва; поза виробничі витрати (витрати на маркетинг).Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти — виробничу і всіх статей — повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Утрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін[ 2, с. 64].

Таким чином можна зробити висновок, що собівартість - це особлива економічна категорія, яка включає всі грошові витрати конкретного підприємства, необхідні для здійснення його відтворення, й pізниця між доходом і нею визначає прибуток, вели­чина якого збільшується при її зниженні. Отже, за величиною собівартості можна встановити якісні та кількісні зміни в технології виробництва продукції конкретного підприємства, тим самим характеризувати його діяльність як виробника товарів споживчого ринку