Спілкування з пацієнтами, які говорять іноземними мовами

Пацієнт, який не говорить українською мовою, має також потребу в спілкуванні. Спробуйте дізнатися, чи говорить ваш па­цієнт іншою, зрозумілою для вас, мовою. За потреби використовуй­те немовні повідомлення: малюнки, жести, міміку тощо. Заохочуйте пацієнта використовувати те немовне спілкування, за допомогою якого він міг би дати вам потрібну інформацію. Якщо ви не можете від пацієнта отримати важливу для вас інформацію, зверніться до особи, яка може виступити в ролі перекладача.

спілкування з дітьми

Найчастіше діти говорять прямо, що вони відчувають і чого вони хочуть. 3 іншого боку, травмована або налякана дитина може не зрозуміти, що з нею відбувається, може вам не довіряти.

Попросіть розповісти про дитину її батьків або опікунів. Щоб завоювати довіру дитини, дружньо їй усміхайтесь під час бесіди, сядьте поруч з нею на одному рівні. Для пояснення ситуації вико­ристовуйте прості, зрозумілі їй фрази. Не перевантажуйте інформа­цією і переконайтеся, що дитина вас зрозуміла.

Спілкування по телефону

По телефону ведіть розмову професійно. Назвіть себе відразу після того, як ваш абонент відповість. Назвіть заклад, свою посаду, ім'я та по батькові.

Будьте ввічливими. Говоріть повільно й чітко. Передавайте та приймайте повідомлення уважно. Якщо вам необхідно передати ко­лезі або пацієнтові важливе повідомлення, запишіть його, поставте час та дату прийому й підпишіться. Передайте або покладіть записку там, де одержувач її легко помітить

Особлівості спілкування з родичами хворого.

Іноді та чи інша хвороба приводить до зміни в стосунках в родині, втрати опорної функції в сім'ї. План лікування і відходу розробляється разом з сім'єю. Кризисна ситуація – важка хвороба близької людини – є індикатором згуртованості сім'ї. Їх показниками є міра підтримки свого близького, а також інших хворих, регулярність відвідин, допомогу в повсякденному відході, зосередженість на потребах пацієнта більшою мірою, чим на потребах членів сім'ї.

При спілкуванні з родичами важливо допомогти їм перейти від первинної реакції до більшої відвертості і довіри. Персонал допомагає їм проявити ініціативу для спільного обговорення проблеми. Наполягаємо на частих візитах, але при цьому учимо, як наносити візити до пацієнта, як поводитися, надавати підтримку йому і іншим пацієнтам в палаті, проявляючи дійсні відчуття. Прагнемо дати зрозуміти рідним і близьким, що пацієнт повинен мати можливість самому відповідати за своє здоров'я. Часто пацієнт краще розуміє, що з ним відбувається і відчуває власний стан, а родичі нав'язують йому свою думку. Інколи пацієнт вже приймає можливість близького відходу з життя, а рідні утримують його, диктують свою волю. Наше завдання – дати їм зрозуміти в такому разі: “Підтримуйте, не прагнучи врятувати”.

Не менш важливе завдання персоналу - навчити родичів жити з хворіючою людиною загальним життям, підтримувати його своїм розумінням і прийняттям його відчуттів, укріплюючи в нім ті надії, які реалістичні.

Родичі також повинні виражати свої дійсні відчуття, і наше завдання – сприяти їх саморозкриттю. Наприклад, “Я відчуваю, як вам важко”, “Я розділяю ваше горе”. Незрідка психологічна і психотерапевтична допомога потрібна більшою мірою саме рідним хворого, особливо в ситуації гострого горя: безпосередньо смерті близької людини.