Дефекти тіла і органів чуття

Серед косметичних дефектів найбільш значущими є патологічні зміни і деформації особи або окремих його складових. На думку Н.ДЛакосиной і Г. До.Ушакова, людина, що втратила руку або ногу, страждає від того, що на його дефект звертають увагу оточення. У нього рідше, ніж при іншій патології виникає почуття відрази до себе. Спочатку з'являються тяжкi депресивнi реакцiї, близькi до реактивних реакцiй (астенiя). Потiм у хворих з'являються патологiчнi риси характеру: нервознiсть, вразливiсть, шизоїднiсть, сенситивнiсть. При значному зниженнi слуху, рiдше зору, виникають паранойяльнi переживання (марення туговухих). При затяжних хронiчних захворюваннях дiагностуються iпохондрична фiксацiя, iстеричнi форми поведiнки. Характерна психопатизація особистостi - прогресуючi змiни характеру подiбнi до одного iз типiв клiнiчних психопатiй (внаслiдок травм, хронiчного соматичного захворювання). Реакцiя особи на хворобу залежить вiд вiку, статi: у молодих порушуються плани на майбутнє; хворим середнього вiку хвороба перешкоджає виконанню задумiв; людьми похилого вiку хвороба сприймається як неминучий кiнець.

Темоев описали різні варіанти змін особи у зв'язку із сліпотою: астенічний, ипохондрическия, ананкастный, У пацієнтів з тугоухістю частіше зустрічаються ідеї відношення, образливість, підвищена тривожність. Вони стають підозрілими, сором'язливими, намагаються приховати свій дефект.

Радикальні гінекологічні операції істотно впливають на самооцінку жінок.

Психіатрія

Близьким по проявах до вищеописаного вважається "психічний дефект" (у тому числі, інтелектуальний). Виникнення "комплексу неповноцінності" у зв'язку з психологічними проблемами і психопатологічними симптомами, як правило, можливо лише при непсихотичному рівні психічних розладів. Такий "дефект" з'являється у хворих з невротичними і особистісними розладами. Родичі намагаються обмежити круг спілкування, живуть в добровільній ізоляції.

Спілкування з пацієнтами, що мають порушення зору

Плануючи догляд за пацієнтами з обмеженим зором, надзви­чайно важливо врахувати питання його безпеки та проблеми спілку­вання. Щоб не лякати пацієнта, перед тим, як увійти в кімнату, постукайте в двері, дайте йому знати, що ви наближаєтесь до нього. Стійте там, де він зможе вас побачити або відчути, зверніться до нього на ім'я та по батькові. Слід стежити, щоб особисті речі па­цієнта лежали на певних місцях, щоб він за потреби зміг їх знайти. Концентруйте свою увагу на безпеці пацієнта та на ефективному спілкуванні з ним.

Спілкування з пацієнтами, що мають порушення слуху

До того як розпочати говорити, для привернення уваги па­цієнта обережно доторкніться до його плеча або руки. Завжди під­ходьте до пацієнта спереду та ставайте перед його очима так, щоб він міг бачити рухи ваших губ і вираз обличчя. Якщо в пацієнта є слуховий апарат, запропонуйте йому скористатися ним. Якщо ви розмовляєте з іншими пацієнтами в присутності пацієнта з пору­шенням слуху, стежте за своєю мімікою та жестами під час розмови, тому що пацієнт може подумати, що розмова йде про нього.

Використовуйте міміку обличчя, жести, рухи тіла, які допомо­жуть пацієнтові спілкуватися з вами. Якщо ви говорили занадто тихо і пацієнт вас не почув, то говоріть голосніше, але не кричіть. Під час розмови з пацієнтом не прикривайте рот рукою, тому що люди з порушеним слухом часто вміють читати по губах. Вимовляй­те слова повільно й зрозуміло, але не кричіть. Говоріть короткими реченнями.

Якщо пацієнт одним вухом чує краще, ніж другим, при розмові завжди розташовуйтеся з того боку. Якщо ви хочете донести до па­цієнта важливу інформацію, простежте за тим, щоб він її зрозумів, попросіть його повторити.