25. Формування психологічної готовності студентів до самостійного виконання професійних функцій після закінчення внз

Психологічна готовність — це виявлення суті властивостей і стану особистості, вона включає в себе з однієї сторони запас професійних ЗУН; з іншої — риси особистості: переконання, педагогічні здібності, інтереси, професійна пам'ять, мислення, увага, педагогічна спрямованість думки, працездатність, емоційність, моральний потенціал особистості, що забезпечать успішне виконання професійних функцій. "Формування психологічної готовності до праці повинно бути спрямоване на професійний рівень діяльності як на певний орієнтир, еталон майбутньої роботи, тобто і сам процес допрофесійної підготовки, тим більше професійної, слід пов'язувати з виконанням не тільки навчальних завдань, а й обов'язково таких, що максимально наближені до реальних виробничих умов". В с-рі псих. готовності до майбутньої професії вид. такі компоненти:

- мотиваційний (проф.спрямованість, інтереси, прагнення займатися майбутньою роботою);

- орієнтаційний (проф.етика, відповідальність, ідеали, принципи, переконання та готовність діяти відповідно до них);

- пізнавально-оперативний (проф. спрямованість уваги, уявлень, сприймання, пам'яті, мислення,здібності, знання, дії, операції і заходи, необхідні для успішного здійснення професійної діяльності);

- емоційно-вольовий (почуття, вольові процеси, що забезпечують успішний перебіг і результативність діяльності педагога; емоційний тонус, емоційна сприйнятливість, цілеспрямованість, самовладання, наполегливість, ініціативність, рішучість, самостійність, самокритичність, самоконтроль. Навчально-виховний процес у вузі необхідно організовувати так, щоб студенти відчували такі самі емоції і почуття, які виникають при їх професійній діяльності. Серед вольових якостей, які забезпечують психологічну готовність до педагогічної діяльності, психологи виділяють:цілеспрямованість, самовладання, витримка, наполегливість, рішучість, ініціативність – формування у студентів цих якостей 1 завдання ВШ);

- психофізіологічний (впевнення у своїх силах, прагнення наполегливо і до кінця доводити розпочату справу, здатність вільно керувати своєю поведінкою і поведінкою інших, професійна працездатність, активність і саморегулювання, урівноваженість і витримка, рухомий темп роботи. Ці властивості і здібності забезпечують високу працездатність у виконанні професійних функцій);

- оцінюючий – самооцінка та самовдосконалення. "Вік живи — вік учись.

Достатня розвиненість, виразність і цілісне поєднання всіх компонентів забезпечать психологічну готовність студента до професійної діяльності.

26. Психологічні засади педагогічного управління навчальним процесом у вищій школі

Оптимізація управління в системі освіти, як і в інших сферах соціального буття людини, передбачає врахування також психологічних І соціально-психологічних чинників, які впливають на цей процес. Вони пов'язані з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей людей та закономірностей їх взаємодій у соціальних групах.

Л. М. Карамушка визначає управління як явище об'єктивного світу, яке притаманне високоорганізованим динамічним системам і полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу керуючої системи на керовану за допомогою спеціальної сигнально-інформаційної програми.

Управління в технологічному смислі передбачає організацію, адміністрування та керування, від яких залежить ефективність роботи всієї системи. Одним із соціальних об'єктів управління є система освіти.

Освіта є впорядкованою, налагодженою системою, яка складається з декількох ланок, між якими існує черговість і наступність. Система освіти підпорядкована єдиній меті - формуванню людини як особистості шляхом входження її в соціальне середовище; формування особистості, яка в подальшому здатна до соціальної творчості та розвитку культури. Саме тому освіта визнана цивілізованим світом як реальна цінність суспільства з підготовки наступного молодого покоління до самостійного життя і праці.

Управління в системі освіти, на відміну від технічних систем, завжди особистісне (особистість - особистість), тобто це взаємодія двох осіб - керівника (педагога) та підлеглого (учня, студента). Складність у тому, що керувати людьми можна легко лише тоді, коли вони цього хочуть. А якщо не хочуть? Тоді їх треба тільки примушувати. Проте керівництво набагато ефективніше й дієвіше, ніж примус. Тому забезпечити ефективну реалізацію цілей і завдань можна лише при правильній поведінці корівника, при певному його стилі керівництва. За всіма відомостями, це домократичний стиль керівництва. Лише при такому стилі людина, якою корують (учень, студент, викладач), є не об'єктом, а суб'єктом діяльності. Це означає, що людина працює на вищому рівні активності, є автономною, самостійною і творчою. У системі освіти це особливо важливо, адже розвиток - це саморозвиток, саморух, хоча й соціально обумовлений.

Управління - процес впливу суб'єкта на ту чи іншу систему, що забезпечує цілеспрямований розвиток її структури, збереження або видозміну її. Управління підтримує або змінює режим діяльності, реалізацію програми і мету роботи системи.

Якщо освіта як система розвивається, то змінюються залежно від стратегії навчання і виховання також і функції управління, кожна з яких набуває певного характеру. Які функції виконує управління?

Функції педагогічного управління:

1) проективна функція (визначення мети, завдань навчання і виховання);

2) конструктивна функція (розробка методів, прийомів і засобів забезпечення навчально-виховного процесу);

3) організаторська й регулятивна функція (практична організація навчально-виховного процесу);

4) комунікативна функція (спілкування, взаємини між учасниками педагогічного процесу);

5) оцінно-коригувальна функція.

Ці функції забезпечують ефективний вплив на учнів (студентів) для гарантованого виконання завдань сумісної діяльності («викладач - студент»).

Залежно від стратегії навчання і виховання реалізація кожної з функцій педагогічного управління має свою специфіку, на основі якої можна визначити різні моделі управління:

1модель - авторитарна, пряма й жорстка (у минулому);

2модель - сучасна, опосередкована й гуманістична модель.

У проекті Програми розвитку освіти України на 2005-2010 рр. визначені такі завдання управління сучасною освітою:

1) Оптимізувати управління та організаційні структури системи управління.

2) Формувати творчу, духовно багату особистість із урахуванням її потреб, інтересів, здібностей і бажань. Головна цінність сучасної освіти - індивідуальність із притаманними їй інтересами і потребами.

3) Удосконалювати шляхи становлення національної самосвідомості, патріотичних почуттів і сучасних засад естетичного, морально-етичного, екологічного та валеологічного навчання і виховання.

4) Забезпечити інноваційний розвиток вищої освіти та його випереджувальний характер.

5) Удосконалювати механізми управління (від Міністерства освіти і науки України до студентської аудиторії).

Розкриємо найважливіші функції управління в системі вищої освіти: планування, організації навчального процесу, контролю та оцінки.

Планування залежить від низки економічних, культурних, соціологічних та інших чинників. Вони зумовлюють розробку державних стандартів вищої професійної освіти, здійснення вищим навчальним закладом підготовки фахівців із кожної кваліфікації. Важлива умова: зміст професійної підготовки студентів повинен бути інваріантом, прообразом професійної діяльності фахівця. У зв'язку з цим насамперед розробляється професіограма фахівця.

Професіограма - це опис сукупності систематизованих, науково- обґрунтованих, структурованих теоретичних знань і практичних умінь, які об'єктивно потрібні особистості для виконання спеціалізованої діяльності, а Тс кож моральні та психолого-фізіологічні риси, адекватні умовам праці й вимогам часу на конкретно-історичному етапі розвитку суспільства.

Професіограма - це структура та зміст майбутньої діяльності фахівця, але відірвана від конкретних умов їх реалізації. Це загальні орієнтири навчання у вищій школі.

Наступним етапом відбору змісту професійної підготовки є переведення компонентів професіограми в модель фахівця, тобто узагальнений, синтезований конгломерат (механічне поєднання чого- небудь) якостей, оволодіваючи якими людина стає професіоналом у відповідній галузі.

Модель фахівця є кінцевою метою діяльності вищої школи. Вона узагальнює систему властивостей і якостей особистості, а також зміст знань, умінь і навичок, необхідних для цього виду професійної діяльності. На їх основі розробляється вже модель навчального процесу - навчальні плани і програми (статична модель процесу), одночасно склад кожного предмету наповнюється конкретним змістом.

Набуття студентом досвіду практично-професійної діяльності иимагає управління з боку викладача, забезпечення взаємодії викладача*: н студентами та студентів між собою. Суб'єкт навчання завжди живе в реальній соціальній групі, має змогу порівнювати свої дії та їх педагогічну оцінку з діями та оцінкою інших. Викладач через таку взаємодію («викладач - студент», «студент - студент») здійснює керівництво соціальними взаємодіями студентів у процесі навчання. У психології вищої школи виділяються принципи організації такої взаємодії, діалогізації, проблематизації, персоналізацІЇ, індивідуалізації і диференціації навчання.