- •1. Предмет психології вищої школи, її завдання та основні категорії.
- •2. Криза сучасної освіти та основні напрямки реформування вищої освіти і науки в ххі столітті.
- •3. Роль психолого-педагогічної підготовки майбутнього викладача вищої школи.
- •5. Студентство як особливе соціально-психологічне явище. Своєрідність соціальної ситуації розвитку сучасного студентства.
- •7. Суперечності студентського віку та шляхи їх розв'язання.
- •8. Адаптація студента-першокурсника до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності.
- •9. Динаміка розвитку студента протягом навчання його у внз (проблеми і завдання).
- •10. Новоутворення студентськго віку як передумова успішного розвязання професійних завадань молодим фахівцем.
- •11. Вимоги до особистості фахівця з вищою освітою
- •12. Фактори, що визначають соціально-психологічний портрет сучасного студента
- •13. Мотивація професійного вибору та здобуття молоддю вищої освіти
- •14. Типологія студентів
- •15. Психолого-педагогічна модель особистості викладача вищої школи
- •16. Психологічні типи викладачів оцінка ефективності їх педагогічної діяльності.
- •17. Механізм та джерела соціалізації особистості студента у вищій школі.
- •18.Формування «я – концепції» студента, як показник його особистісного зростання протягом навчання у внз.
- •19. Формування професійної спрямованості особистостї студента. Розвиток професійної ідентичності.
- •20. Мета і зміст виховання студентської молоді.
- •21. Психологічні принципи і методи виховання студентів у процесі навчання
- •22. Самовиховання і саморозвиток майбутніх фахівців з вищою освітою
- •23. Соціально-психологічні чинники та психологічні механізми формування моральних якостей студентів.
- •24. Основні напрями реалізації виховних ф-й у вш
- •25. Формування психологічної готовності студентів до самостійного виконання професійних функцій після закінчення внз
- •26. Психологічні засади педагогічного управління навчальним процесом у вищій школі
- •27. Педагогічний контроль і оцінка як функція управління
- •28. Навч-проф діяльність
- •29. Мотивація учіння студентів
- •30.Активізація пізнав діяльності
- •31. Емоційно-вольові процеси і психічні стани в навчально-професійній діяльності студента.
- •32. Психологічні особливості засвоєння знань студентами
- •33. Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної навчальної діяльності студентів.
- •34. Розвиток творчого мислення студентів у процесі навчання.
- •35. Академічна успішність студентів, її критерії та умови ефективності. Причини неуспішності та їх подолання.
- •36. Індивідуальний стиль навчально-пізнавальної діяльності студента, його формування та врахування в процесі навчання.
- •37. Психологічні особливості студентської академічної групи, її структура
- •38. Соціально-психологічні явища в студентській академічній групі та їх вплив на особистість студента.
- •39. Рівні розвитку студентської академічної групи та шляхи формування студентського колективу.
- •40. Проблема керівництва і лідерства в студентській академічній групі. Психологічні засади студентського самоврядування.
- •41.Професійно-педагогічне спілкування та його особливості в умовах вищого навчального закладу
- •42.Стилі професійно-педагогічного спілкування та оцінка їхньої ефективності
- •43.Психологічні умови організації та ефективності професійного діалогу.
- •44.Протиріччя та бар,єри проф.-пед.Спілкування,їхні причини та шляхи подолання
- •45.Взаємини «викладач-студент» як чинник становлення і розвитку особистості майбутнього фахівця та їх оптимізація.Роль авторитету викладача.
- •46. Позиція викладача в навчально-професійній взаємодії зі студентами
- •47. Педогогічний конфлікт у взаєминах «студент-викладач», його особливості.
- •48. Особливості змісту і структури науко-педагогічної діяльності викладача та психологічні передумови її ефективності. Роль настанов і особливостей «я-концепція» викладача.
- •49. Шляхи формування педагогічної майстерності і підвищення рівня професіоналізму викладача вищої школи.
- •50. Болонський процес і психологічні проблеми реформування вищої освіти в Україні.
21. Психологічні принципи і методи виховання студентів у процесі навчання
Оптимізація змісту, форм і методів виховання потребує всебічного врахування його принципів, у яких відображені закономірності виховного процесу.
Принцип виховання — керівне твердження, яке відображає загальні закономірності процесу виховання і визначає вимоги до змісту його організації і методів.
До основних принципів виховання належать:
Цілеспрямованість виховання. Виховна робота має спрямовуватися на виховання всебічно розвиненої особистості, підготовку її до свідомої й активної трудової діяльності.
Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність закладу освіти має спонукати учнів (студентів) до участі в житті суспільства вже під час навчання, в процесі підготовки до подальшої трудової діяльності.
Єдність свідомості та поведінки у вихованні.
Виховання в праці. Передбачає усвідомлення учнями (студентами) того, що праця — єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людей, фактор всебічного розвитку особистості.
Комплексний підхід у вихованні. Вимагає враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів (студентів), а також постійно коригувати виховні впливи залежно від рівня їх вихованості.
Виховання особистості в колективі. Колектив є могутнім засобом виховання і багато рис особистості формуються тільки в колективі.
Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю вихованців.
Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.
Індивідуальний підхід до кожного вихованця.
Систематичність, послідовність і наступність у вихованні. Формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи виховних заходів, які застосовують у певній послідовності.
Єдність педагогічних вимог закладу освіти, сім'ї і громадськості.
Національні принципи виховання.
Народність —навчання рідною мовою; формування національної свідомості, прищеплення любові до рідної землі, свого етносу, шанобливого ставлення до його культурної спадщини.
Природо-відповідність — урахування багатогранної й цілісної природи людини
Культуро-відповідність — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями.
Гуманізація — створення умов для формування таких якостей молодої людини, як гуманність, щирість, людяність, доброзичливість, милосердя та ін.
Демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої суспільної цінності, визнання його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності.
Етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина.
Отже, принципи виховання студентів - найбільш загальні провідні положення, які визначають мету, ідеали, зміст, методику та організацію процесу виховання у ВНЗ.
Відповідно, системність принципів виховання зумовлює також системність методів виховання студентів.
Знання методологічних, методичних і психолого-педагогічних вимог системи сучасних принципів виховання особистості студента є ознакою високої педагогічної культури суб'єкта виховання у ВНЗ та важливою передумовою ефективності всього навчально-виховного процесу в них.
Однією з найпоширеніших є класифікація методів виховання В. О. Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:
- методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, дискусії, переконання, навіювання, приклад;
- методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: привчання, педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, тренування, створення виховних позицій, прогнозування;
- методи стимулювання діяльності й поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання;
- методи самовиховання: самопізнання, самооцінка, саморегуляція.
Досить поширеною у педагогічній літературі є класифікація методів виховання за ознакою спрямованості на поведінково-діяльнісну, інтелектуальну та емоційно-вольову сфери виховання:
- переконання, тренування, заохочення і покарання (М. І. Болдирев, М. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов та ін.);
- методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки учнів (Т. О. Ільїна, І. Т. Огородников);
- методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю студентів;
- методи організації діяльності й досвіду суспільної поведінки і діяльності вихованців;
- методи усвідомлення цінностей суспільства, організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки, стимуляції діяльності й поведінки, педагогічної підтримки (Н. Є. Мойсеюк).
