
- •1. Предмет психології вищої школи, її завдання та основні категорії.
- •2. Криза сучасної освіти та основні напрямки реформування вищої освіти і науки в ххі столітті.
- •3. Роль психолого-педагогічної підготовки майбутнього викладача вищої школи.
- •5. Студентство як особливе соціально-психологічне явище. Своєрідність соціальної ситуації розвитку сучасного студентства.
- •7. Суперечності студентського віку та шляхи їх розв'язання.
- •8. Адаптація студента-першокурсника до навчання у вищій школі, її види та умови ефективності.
- •9. Динаміка розвитку студента протягом навчання його у внз (проблеми і завдання).
- •10. Новоутворення студентськго віку як передумова успішного розвязання професійних завадань молодим фахівцем.
- •11. Вимоги до особистості фахівця з вищою освітою
- •12. Фактори, що визначають соціально-психологічний портрет сучасного студента
- •13. Мотивація професійного вибору та здобуття молоддю вищої освіти
- •14. Типологія студентів
- •15. Психолого-педагогічна модель особистості викладача вищої школи
- •16. Психологічні типи викладачів оцінка ефективності їх педагогічної діяльності.
- •17. Механізм та джерела соціалізації особистості студента у вищій школі.
- •18.Формування «я – концепції» студента, як показник його особистісного зростання протягом навчання у внз.
- •19. Формування професійної спрямованості особистостї студента. Розвиток професійної ідентичності.
- •20. Мета і зміст виховання студентської молоді.
- •21. Психологічні принципи і методи виховання студентів у процесі навчання
- •22. Самовиховання і саморозвиток майбутніх фахівців з вищою освітою
- •23. Соціально-психологічні чинники та психологічні механізми формування моральних якостей студентів.
- •24. Основні напрями реалізації виховних ф-й у вш
- •25. Формування психологічної готовності студентів до самостійного виконання професійних функцій після закінчення внз
- •26. Психологічні засади педагогічного управління навчальним процесом у вищій школі
- •27. Педагогічний контроль і оцінка як функція управління
- •28. Навч-проф діяльність
- •29. Мотивація учіння студентів
- •30.Активізація пізнав діяльності
- •31. Емоційно-вольові процеси і психічні стани в навчально-професійній діяльності студента.
- •32. Психологічні особливості засвоєння знань студентами
- •33. Психолого-педагогічні аспекти організації самостійної навчальної діяльності студентів.
- •34. Розвиток творчого мислення студентів у процесі навчання.
- •35. Академічна успішність студентів, її критерії та умови ефективності. Причини неуспішності та їх подолання.
- •36. Індивідуальний стиль навчально-пізнавальної діяльності студента, його формування та врахування в процесі навчання.
- •37. Психологічні особливості студентської академічної групи, її структура
- •38. Соціально-психологічні явища в студентській академічній групі та їх вплив на особистість студента.
- •39. Рівні розвитку студентської академічної групи та шляхи формування студентського колективу.
- •40. Проблема керівництва і лідерства в студентській академічній групі. Психологічні засади студентського самоврядування.
- •41.Професійно-педагогічне спілкування та його особливості в умовах вищого навчального закладу
- •42.Стилі професійно-педагогічного спілкування та оцінка їхньої ефективності
- •43.Психологічні умови організації та ефективності професійного діалогу.
- •44.Протиріччя та бар,єри проф.-пед.Спілкування,їхні причини та шляхи подолання
- •45.Взаємини «викладач-студент» як чинник становлення і розвитку особистості майбутнього фахівця та їх оптимізація.Роль авторитету викладача.
- •46. Позиція викладача в навчально-професійній взаємодії зі студентами
- •47. Педогогічний конфлікт у взаєминах «студент-викладач», його особливості.
- •48. Особливості змісту і структури науко-педагогічної діяльності викладача та психологічні передумови її ефективності. Роль настанов і особливостей «я-концепція» викладача.
- •49. Шляхи формування педагогічної майстерності і підвищення рівня професіоналізму викладача вищої школи.
- •50. Болонський процес і психологічні проблеми реформування вищої освіти в Україні.
17. Механізм та джерела соціалізації особистості студента у вищій школі.
Соціалізація особистості – одне з перших питань, що постають у суспільстві у процесі підготовки молоді до трудового життя. Формування особистості – складний процес прилучення особистості до соціального буття, тобто її соціалізації. Соціалізація охоплює усі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому бути у повноправним членом суспільства. Соціалізація включає стихійні та спонтанні процесі, які впливають на формування особистості. Процес соціалізації студента та загальний розвиток його особистості залежить від спадковості, середовища та виховання. Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні й зовнішні суперечності, як: процеси збудження й гальмування; задоволення й незадоволення, радість і горе; між спадковими даними й потребами виховання (дитина-інвалід); між рівнем розвитку особистості й ідеалом (оскільки ідеал завжди досконаліший, ніж конкретна особистість вихованця). Він (ідеал) спонукає особистість до самовдосконалення.
Процес соціалізації особистості здійснюється через певні механізми. Психологічні механізми соціалізації це – імітація та ідентифікація. Т.Парсон застосував ці поняття у соціологічній теорії соціальної дії. Вчений визначав імітацію як процес засвоєння елементів культури (особливих знань, умінь, образів) шляхом наслідування. Ідентифікація виражає відношення до соціального світу, прийняття цінностей [1, с. 96].
Соціально-психологічні механізми соціалізації студентів вищих навчальних закладів виявляються в процесі ідентифікації та інтеріоризації [3, с. 55]. Ідентифікація (від лат. Identificate – ототожнювати) – це процес ототожнення індивідом себе з іншими людьми, групою, осередком, який допомагає оволодівати різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, оволодівати соціальними ролями. Вирізняють три форми ідентифікації: 1) пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною особою. Ця форма домінує на початкових етапах соціалізації особистості; 2) самозалучення до певної номінальної соціальної групи (вікової, національної, фахової); 3) самозарахування ( з відчуттям належності до певної соціальної групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється під час спільної діяльності, насамперед у трудових осередках. Цей механізм діє на свідомих етапах розвитку особистості. Інтеріоризація суспільних ідеалів у молодіжному середовище пов'язана з пошуками реальних зразків для наслідування і з характером уявлень про шляхи реалізації ідеалів. Соціалізація, соціалізована людина мусить бути здатною протистояти несприятливим життєвим обставинам. “Повна” соціалізація, тобто розчинення в соціумі певної частини молоді, свідчить про відсутність тієї активності, яка дає змогу вибірково сприймати й оцінювати навколишню дійсність [3, с. 56].
З огляду на вирізнені С.В.Савченком особливості соціалізації студентської молоді, зокрема на специфіку видів діяльності, ми розглянемо суттєві особливості становлення соціальної зрілості студента у процесі навчання і виховання. Для цього подамо три складника навчально-виховного процесу.
По-перше, сам навчальний процес /змістом, формою, методикою, організацією/ має, безумовно, соціальний вплив на студента, бо: а) він протікає як у конкретних соціальних умов /як міні-, так і макро-/, так і у спеціально відведених для цього місцях, у відповідних формах, здійснюється певними методами; б) сама особа викладача виступає конкретним носієм певних соціальних ідеалів і цінностей є прикладом, зразком для наслідування; в) ілюстративний матеріал, який використовує викладач завжди має соціальний елемент, що в сукупності своїй створює адекватний міні соціум із початково-виховним та формувальним впливом на соціалізацію особистості студента.
По-друге, призначення виховання як у широкому соціологічному сенсі, так і у вузькому педагогічному полягає у тому, щоб із його допомогою формувати у студентів відповідну життєву позицію /навчати, привчити, пристосувати жити в конкретному соціальному середовищі та вміти робити адекватний вибір поведінки/.
По-третє, формувальний ефект мовленнєвої діяльності викладача присутній, як ми вже підкреслювали, в усіх ланках навчально-виховного процесу, бо педагог ніколи не забуває, що результатом його діяльності повинна бути: а) сформованість світогляду /світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння, переконання/; б) оволодіння певною сумою морально-соціальних цінностей, що відповідають вимогам суспільства; в) сформованість відповідного рівня емоційно-почуттєвої сфери та ціннісних орієнтацій, які б позитивно впливали на довкілля та яке б гармонійно вміщало б у себе студента.
Як бачимо, у кожному з трьох складників змісту навчання й освіти міститься соціальний елемент, який спрямовується на розв’язання проблеми підготовки студента до самостійного життя, вибору поведінки, складання професійно значущих проектів.
Н.М.Лавриченко зазначає, що процес соціалізації як складова педагогічного процесу у закладах вищої освіти набуває змісту творення освітньо-виховних і практично-життєвих передумов особистісного й соціального становлення студента, а саме: - розвивається його здатність до реалістичної самооцінки, самосприйняття і самоприйняття у загальному контексті усвідомлення і прийняття своєї соціальної життєвої диспозиції – походження сімейного становища й можливостей, а відтак уможливлюється формування адекватних життєвих орієнтацій і виборів (навчальних, професійно-виховних, сімейно-побутових, духовних); - відбувається поступальне становлення множини соціальних (групових, міжособистіних) відносин і взаємин молодої людини на макро-, мезо-, мікро- рівнях, її суспільного буття, та їх розвиток як простору її особистісного, духовного і соціально-практичного життя і дорослішання, формується життєвий стиль особистості; - нагромаджується особистий досвід суспільного життя й взаємодій, а відтак, і відповідні знання, уміння, навички, компетенції, звички, поведінкові автоматизми тощо, створюються базисні когнітивні, емоційно-вольові й практично-діяльнісні персональні передумови виконання множини соціальних ролей дорослої людини – економічних, господарсько-побутових, гендерних, сімейних, батьківських, педагогічних, громадських, політичних; - формуються соціальні потреби, якості й здатності особистості – комунікабельність, загальна соціонормативна адекватність, культурна розвиненість і вихованість, громадянськість і патріотизм тощо, а також її духовність – світоглядні переконання й установки, базисні форми і рівні свідомості й самосвідомості, розвинена почуттєвість, зокрема, здатність до вищих людських почуттів, насамперед у сфері сприйняття іншої людини й ставлення до неї – емпатії й симпатії, самоідентифікації й психологічної проекції, дружби й любові, констатується свідома соціальність як єдність суспільної наявності, причепності, активності і суверенності особи [14, с. 227].